25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 296/14177/25
провадження № 61-2906ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів,
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 05 лютого 2015 року подала до голови Житомирської міської ради клопотання про надання їй дозволу на одержання безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
При розгляді цієї заяви відповідач допустив численні порушення вимог з законодавства, а саме: порушив строки розгляду її клопотання; за наслідками розгляду цього клопотання було складено довідку, що не узгоджується з вимогами статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування»; не взяв до уваги долучені до клопотання викопіювання, акт обстеження та фотографії забудови; не врахував рішення міськради від 21 червня 2012 року № 400, від 28 травня 2003 року №193; незаконно зазначив у довідці про те, що вказана земельна ділянка розташована в межах «червоних ліній» та належить до території багатоповерхової забудови, що не відповідає затвердженому Генеральному плану місцевості; порушив вимоги статті 118 ЗК України, оскільки її клопотання не було розглянуто на сесії міськради.
Вказані неправомірні дії призвели до спричинення їй моральної шкоди.
Просила суд:
прийняти до розгляду позовну заяву про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів, оскільки спір має приватно-правовий характер, обумовлений незаконним оформленням рішення 50 сесії міської ради від 20 серпня 2015 року № 978 з розгляду її клопотання від 05 лютого 2015 року;
визнання неналежним виконання своїх службових обов'язків незаконним оформленням рішення 50 сесії міської ради від 20 серпня 2015 року № 978, визнавши його незаконним;
стягнути з відповідача 190 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення дев'ятнадцяти випадків недодержання вимог земельного законодавства.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки вказаний спір є публічно-правовим, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши, що ОСОБА_1 вважає, що при розгляді її клопотання від 05 лютого 2015 року відповідачем не було дотримано вимог чинного законодавства, зокрема, неправомірно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, порушено строки і процедуру розгляду клопотання, внаслідок чого порушено її права та заподіяно моральну шкоду, виснував, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства, якщо рішення органу місцевого самоврядування/органу виконавчої влади, вимоги позивача або ж заперечення відповідача не пов'язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб. Вказане відповідає висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16.
У березні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року.
У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій.
Касаційна скарга мотивована тим, що спір в цій справі є приватно-правовим, обумовлений незаконним оформленням рішення міської ради 50 сесії від 20 серпня 2015 року № 978 щодо розгляду її клопотання від 05 лютого 2015 року.
На переконання ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій вчинили незаконну підміну змісту позовних вимог, оскільки вимога про визнання незаконним рішенням міської ради є похідною вимогою від факту допущених відповідачем 19 порушень вимог закону під час оформлення рішення міської ради від 20 серпня 2015 року № 978. Заявниця наполягає та бажає, щоб її позовна заява була розглянута в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для відкриття провадження в справі, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема між двома суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17.
Предметом спору в цій справі є встановлення факту порушень при розгляді міською радою клопотання ОСОБА_1 від 05 лютого 2015 року про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель міської ради для будівництва і обслуговування жилого будинку в межах норм безоплатної передачі у розмірі 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що ОСОБА_1 фактично оскаржує дії суб'єкта владних повноважень - Виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо розгляду клопотання позивачки про надання дозволу на одержання безоплатно у власність зазначеної вище земельної ділянки та визнання недійсним відповідного рішення міської ради з наведеного питання від 20 серпня 2015 року № 978, яким відмовлено, зокрема ОСОБА_1 в наданні дозволу щодо відведення земельної ділянки.
Верховний Суд вже зауважував, що набуття особами права власності на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проєкту землеустрою і завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність. Правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових.
При прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.
Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, так і щодо оскарження дій суб'єкта владних повноважень про надання чи відмову в наданні такого дозволу є публічно-правовим.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 308/10112/16 та від 18 грудня 2019 року у справі № 160/4211/19.
Якщо спір виник за участю суб'єкта владних повноважень (органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо передачі земельної ділянки у власність, та не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, такий спір є публічно-правовим.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4439/17.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом вважала, що незаконними діями (бездіяльністю) Виконавчого комітету Житомирської міської ради порушено її цивільні права на отримання земельної ділянки у власність, внаслідок чого їй заподіяно також моральну шкоду.
Встановивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на оцінку правомірності дій чи бездіяльності Виконавчого комітету Житомирської міської ради під час виконання ним своїх владних управлінських функцій при розгляді її клопотання про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку в межах норм безоплатної передачі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом при постановленні ухвал у провадженнях: № 61-12976ск23, № 61-14462ск23, № 61-4294ск24,
№ 61-1906 ск25.
Позовна вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду адміністративним судом в порядку, визначеному частиною п'ятою статті 21 КАС України, про що було правильно зазначено судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя не порушені, оскільки судами попередніх інстанцій роз'яснено заявниці до юрисдикції якого суду належить вирішення ініційованого нею позову.
У пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 зазначено, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням встановлених обставин, наведених норм матеріального та процесуального права та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі з тих підстав, що заявлений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, та усталеній судовій практиці.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування апеляційним судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк