25.03.2026 року м. Дніпро Справа № 908/650/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Фізичної особи-підприємця Ломенко Наталі Семенівни
на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2025 р.
( суддя Мірошниченко М.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення підписано 17.05.2025 р.)
у справі
за позовом:
Акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК»,
м. Дніпро
до відповідача:
Фізичної особи-підприємця Ломенко Наталі Семенівни,
м. Запоріжжя
про стягнення 309 242,15 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Акціонерне товариство “АКЦЕНТ-БАНК» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ломенко Наталі Семенівни, про стягнення з заборгованості за кредитним договором № 20.96.0000000701 від 11.01.2022 р. у розмірі 309 242,15 грн. станом на 27.02.2024 р., яка складається з наступного: 195 979,44 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 65 870,26 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 36 392,45 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою, 1 000,00 грн. - штраф ( фіксована складова ), 10 000,00 грн. - штраф ( змінна складова ).
2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.05.2025 р. у справі № 908/650/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ломенко Наталі Семенівни на користь Акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК» суму заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ) в розмірі 195 979,44 грн., суму заборгованості за процентами в розмірі 65 870,26 грн., суму заборгованості за винагородою в розмірі 36 392,45 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 4 473,63 грн..
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Ломенко Наталя Семенівна, через систему "Електронний суд", звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2025 р. у справі № 908/650/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Позивачу в частині заявлених позовних вимог щодо стягнення відсотків за заявленим кредитним договором в повному обсязі, при цьому, у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину здійснити зарахування коштів, сплачених нею в рахунок погашення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.
4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необ'єктивним через незастосування норм матеріального права, які підлягають застосуванню у даній справі. Так, Апелянт була позбавлена можливості захистити свої права у суді першої інстанції, оскільки не була повідомлена про розгляд справи. Підтвердження надходження будь-яких повідомлень чи повісток до суду відсутні в матеріалах справи, зокрема відсутні повідомлення про вручення листа, а також наявні довідки про відсутність у неї електронного кабінету в системі ЄСІТС «Електронний суд». Судова повістка жодного разу не була вручена Апелянту, оскільки вона мешкала і наразі мешкає з сином за містом через регулярні обстріли міста Запоріжжя та особливу небезпеку Комунарського та Шевченківського районів. Внаслідок цього Апелянт не з'явилась на жодне судове засідання, не мала можливості надати відзив на позов, подавати докази, клопотання та заяви, надавати пояснення суду, що призвело до ухвалення неправильного рішення судом першої інстанції. Про існування рішення та наказу суду апелянт дізналась лише на початку червня 2025 року від приватного виконавця, який виніс постанову про арешт та розшук її автомобіля.
Водночас, на думку Скаржника, незаконним є задоволення судом першої інстанції позовної вимоги Банку про стягнення банківської комісії ( винагороди ) за кредитне обслуговування у сумі 36 392,45 грн. Апелянт посилається на те, що умовами кредитного договору ( п. А10 ) передбачено сплату Позичальником комісії за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми ліміту щомісяця, однак у кредитному договорі не зазначено перелік супровідних банківських послуг Кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які Банком встановлена щомісячна комісія. Банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі Споживачем при укладенні кредитного договору. Апелянт зазначає, що до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку Споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». За таких обставин, положення кредитного договору щодо обов'язку Позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». На підтвердження своєї позиції Апелянт посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.01.2023 р. у справі № 172/410/21, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 496/3134/19. Крім того, Апелянт посилається на ч. ч. 1- 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо). Апелянт просить у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину здійснити зарахування коштів, сплачених нею в рахунок погашення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту, у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, посилаючись на ст. ст. 203, 216, 236 Цивільного кодексу України та постанову Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 740/3905/20. Апелянт також зазначає, що в позовній заяві не зазначені періоди, за які стягуються складові кредитної заборгованості ( вказана тільки кінцева дата - 27.02.2024 р.), що ускладнює створення контррозрахунку.
При цьому Скаржник зазначає, що вона є членом родини військовослужбовця. Її повнолітній син - Касаткін Сергій Олександрович, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.11.2024 р. перебуває на військовій службі за мобілізацією та бере участь у бойових діях, що підтверджується фотокопіями військового квитка та довідкою за вих. № 3159 від 18.06.2025 р., виданою командиром в/ч НОМЕР_1 . Апелянт, її повнолітній син-військовослужбовець та неповнолітній син мешкають однією сім'єю за однією адресою, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади. Посилаючись на ст. ст. 2, 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, Апелянт зазначає, що відповідно до п. 15 ст. 14 зазначеного Закону військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову та члени їх сімей мають право на кредитні пільги, зокрема звільнення від сплати відсотків та штрафів/пені за кредитами. Кредитний договір, зазначений у позовній заяві, є таким, що укладений зі споживчою загальною метою - не на придбання житла чи автомобіля. Апелянт просить суд застосувати щодо неї передбачені зазначеним Законом кредитні пільги щодо звільнення від сплати відсотків за кредитом.
Крім того, Апелянт просить прийняти на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, оскільки вона надала докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї.
5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Банк не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Щодо посилання Апелянта на незаконність винагороди ( комісії ) Банк зазначає, що вказаний кредит видано для ведення господарської діяльності і він жодним чином не є споживчим і не може регулюватись нормами законодавства про споживче кредитування. Банк вказує, що судова практика Верховного Суду, на яку посилається Апелянт, є результатом розгляду цивільної справи за споживчим кредитом, і ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність» використовується лише комплексно з законодавством про споживче кредитування, і жодним чином не стосується господарських договорів, укладених з метою ведення господарської діяльності. Норма ч. 3 ст. 55 зазначеного Закону, яка була єдиною нормативною підставою для висновку про недійсність кредитного договору, у цій справі не підлягала застосуванню.
Крім того, у відзиві Банк посилається на те, що вітчизняне законодавство про захист прав споживачів фінансових послуг розвивалось з урахуванням закордонного досвіду, зокрема практик ЄЕС та ЄС. Європейське законодавство розвивалось у напрямку забезпечення права Споживача на інформацію про загальну вартість кредиту та захисту від нав'язування додаткових послуг, що є різними категоріями. Банк посилається на Директиву Ради 87/102/ЄЕС та Директиву № 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради ЄС, зазначаючи, що норма ч. 3 ст. 55 Закону “Про банки і банківську діяльність» стосується захисту від нав'язування додаткових послуг (забороняє банкам вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку як обов'язкову умову надання банківських послуг), а не забороняє банкам передбачати у складі загальної вартості кредиту комісії. Лише згодом законодавець окремо врегулював особливості споживчого кредитування, однак не у ч. 3 ст. 55 Закону, яка стосується відносин банків з усіма клієнтами, а не лише зі споживачами.
Щодо скасування відсотків як членам сім'ї військовослужбовця Банк звертає увагу на два аспекти. По-перше, Позичальником за даним кредитним договором є не фізична особа та член сім'ї військовослужбовця ОСОБА_1 , а Фізична особа-підприємець Ломенко Наталя Семенівна. По-друге, відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» лише військовослужбовці звільняються від відсотків за своїми кредитами, а також їх дружини ( чоловіки ), і це не стосується всіх членів їх сімей та кредитів, отриманих саме членами їх сімей. Банк цитує п. 15 ст. 14 зазначеного Закону та зазначає, що вказана стаття дозволяє не нараховувати відсотки за кредитами лише таким членам сімей військовослужбовців, як чоловік чи дружина, тоді як Апелянт є матір'ю військовослужбовця, а не його дружиною.
6.Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Дармін М.О., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2025 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/650/24.
Матеріали справи № 908/650/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2025 р. поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 03.12.2025 р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2025 р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 25.03.2026 р.
Від Фізичної особи-підприємця Ломенко Наталі Семенівни до суду надійшло клопотання, про розгляд даної справи без участі сторони апелянта, за наявними в матеріалах справи документами. При цьому, зазначила, що апеляційну скаргу повністю підтримує та просить задовольнити.
Позивач також не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача.
У судовому засіданні 25.03.2026 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
11.01.2022 р. між Акціонерним товариством “АКЦЕНТ-БАНК» ( Банк ) та Фізичною особою-підприємцем Ломенко Наталією Семенівною ( Позичальник ) укладено кредитний договір № 20.96.0000000701 (далі - договір).
У пунктах А1, А2, А3 розділу А «Істотні умови кредитування» договору погоджено такі істотні умови кредитування:
Вид кредиту - строковий кредит.
Ліміт цього договору: в розмірі 200 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності.
Термін повернення кредиту: 09.01.2025 р.
Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними ( однаковими платежами в розмірі та строки згідно з Графіком платежів ( додаток №1 цього договору ).
Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою: сума щомісячного ануїтетного платежу = сума кредиту за договором * ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.)* процентна ставка за місяць)/1((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) -1); сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за кредитом* річна процентна ставка/кількість днів поточного року)* кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу; сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту - сума щомісячного платежу за %.
Згідно зі ст. ст. 212, 651 ЦК України у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. У випадку непогашення Позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомлені, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості в період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 09.01.2025 р.
У п. п. 4.1, 4.3 договору встановлено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору Позичальник сплачує проценти в розмірі, визначеному у п. А.6 цього договору.
Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. п. 4.1, 4.2 цього договору, здійснюється згідно до п. А.8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної в цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту.
У п. п. А.6, А.8 розділу А «Істотні умови кредитування» договору погоджено, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти в розмірі 20,90% річних. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»).
Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.
Пунктом 4.5 розділу А «Істотні умови кредитування» договору передбачено, що позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п. А.10 цього договору.
Відповідно до п. А.10 розділу А «Істотні умови кредитування» договору позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування в розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
За умовами п. 1.1 договору Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеному в третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди в обумовлені цим договором терміни.
Строковий кредит (далі - кредит) надається Банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Згідно з п. п. 1.2, 1.3 договору термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п. п. А.12, 2.3.2, 2.4.2 цього договору. Усі істотні умови кредитування наведені в розділі А цього договору - «Істотні умови кредитування».
За умовами п. п. 2.2.2, 2.2.3 договору Позичальник зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. п.4.1, 4.2, 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п. п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору.
Пунктом 5.8 договору передбачено, що у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Згідно з п. п. 6.1, 6.2 договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами.
Цей договір у частині п. 4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання Позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих котів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
На виконання договору Банк перерахував на рахунок Позичальника кредитні кошти в сумі 200 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № TR.21520475.27100.64999 від 11.01.2022 р.
Додатком -1 до договору є графік погашення кредиту, відповідно до якого погоджено сплату тіла кредиту, процентів та винагороди в період з 11.02.2022 р. по 11.12.2024 р. в загальній сумі 9 131,84 грн. щомісячно до 11-го числа відповідного місяця та кінцевою датою сплати 09.01.2025 р.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідач порушував умови договору щодо сплати кредиту, процентів та винагороди. Так, в рахунок оплати за договором Відповідачем сплачено 11.02.2022 р. суму 9 200,00 грн., 12.07.2022 р. суму 1 155,79 грн., 13.07.2022 р. суму 371,76 грн. Інших оплат не здійснювалось.
Відповідно до пп. «а» п. 2.3.2 кредитного договору Банк має право при порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань передбачених умовами цього договору, змінити умови цього договору - зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену в повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором.
Пунктом 5.8 договору передбачено, що у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
У зв'язку з невиконанням Позичальником зобов'язань за кредитним договором Позивач звернувся до Відповідача з вимогою на підставі п. 2.3.2 кредитного договору сплатити всю поточну заборгованість за кредитом у розмірі 298 242,15 грн., яка складається з суми заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ) - 195 979,44 грн., заборгованості за процентами - 65 870,26 грн., заборгованості за винагородою - 36 392,45 грн., у строк до 21.02.2024 р. Вимогу надіслано 17.02.2024 р.
Відповідач залишив вимогу Позивача без задоволення, у встановлений строк заборгованість не сплатив.
У зв'язку з порушенням Позичальником зобов'язань щодо сплати платежів за договором у погоджений строк, Банк звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитним договором № 20.96.0000000701 від 11.01.2022 р. у розмірі 309 242,15 грн. станом на 27.02.2024 р., яка складається з наступного: 195 979,44 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ), 65 870,26 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 36 392,45 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою, 1 000,00 грн. - штраф ( фіксована складова ), 10 000,00 грн. - штраф ( змінна складова ).
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 11.01.2022 р. між АТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ФОП Ломенко Н.С. було укладено кредитний договір № 20.96.0000000701, за умовами якого Банк надав Позичальнику строковий кредит у розмірі 200 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності з терміном повернення до 09.01.2025 р. Факт надання кредитних коштів підтверджується меморіальним ордером №TR.21520475.27100.64999 від 11.01.2022 р. Відповідно до умов договору Позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними платежами згідно з графіком платежів, сплачувати фіксовані проценти в розмірі 20,90% річних, а також щомісячну винагороду за кредитне обслуговування в розмірі 0,79% від суми ліміту. Суд встановив, що Відповідач порушував умови договору щодо сплати кредиту, процентів та винагороди, здійснивши лише три платежі: 11.02.2022 р. - 9 200,00 грн., 12.07.2022 р. - 1 155,79 грн. та 13.07.2022 р. - 371,76 грн. Інших оплат не здійснювалось. Суд, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України та ст. 193 ГК України, дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та винагородою. Водночас суд відмовив у стягненні штрафу в розмірі 11 000,00 грн. на підставі п. 18 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, згідно з яким у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов'язку сплати неустойки ( штрафу, пені ) за прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором. Відповідач не надав суду відзиву на позов та доказів сплати пред'явлених до стягнення сум.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Зважаючи на те, що Фізична особа-підприємець Ломенко Н. С. оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині задоволення позовних вимог ( в частині стягнення: суми заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ) в розмірі 195 979,44 грн., суми заборгованості за процентами в розмірі 65 870,26 грн., суми заборгованості за винагородою в розмірі 36 392,45 грн. ), колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених позовних вимог.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами та заборгованості за винагородою (комісією), Скаржник посилається на незастосування судом першої інстанції норм матеріального права, які підлягають застосуванню, зокрема положень Закону України “Про споживче кредитування» щодо нікчемності умов кредитного договору про сплату комісії за кредитне обслуговування за відсутності визначеного переліку послуг, а також положень Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо звільнення членів сімей мобілізованих військовослужбовців від сплати відсотків за кредитами. Крім того, Апелянт зазначає, що була позбавлена можливості брати участь у розгляді справи судом першої інстанції через неповідомлення про судовий розгляд.
Доводи Скаржника про неповідомлення її про судовий розгляд, споростовуються матеріалами справи.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи та зазначено в оскаржуваному рішення суду - копія ухвали господарського суду була надіслана Відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження Відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим, надіслана Відповідачу копія ухвали було повернута до суду з відміткою поштової установи про закінчення терміну зберігання. При цьому, відомості про іншу адресу місцезнаходження Відповідача у суду були відсутні. За номером телефону, зазначеним у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як зазначив суд першої інстанції - зв'язок із Відповідачем був відсутній. Крім того, копію ухвали було також надіслано на електронну адресу Відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що апеляційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог апеляційної скарги, які наведені Скаржником і стали підставою для відкриття апеляційного провадження.
При цьому сам Скаржник в апеляційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі апеляційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для апеляційного оскарження, покладається на Скаржника.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що такі доводи є безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За умовами частини 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з частиною 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як вбачається з матеріалів справи і не оспорюється сторонами, між Акціонерним товариством “АКЦЕНТ-БАНК» ( Банк ) та Фізичною особою-підприємцем Ломенко Наталією Семенівною ( Позичальник ) укладено кредитний договір № 20.96.0000000701 від 11.01.2022 р. із терміном повернення кредиту 09.01.2025 р. та тімітом в розмірі 200 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності.
За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п. А3 розділу А «Істотні умови кредитування» договору погоджено, що позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та строки згідно з Графіком платежів (додаток №1 цього договору).
У п. п. А.6, А.8 розділу А «Істотні умови кредитування» договору погоджено, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти в розмірі 20,90% річних. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»).
Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.
Відповідно до п. А.10 розділу А «Істотні умови кредитування» договору позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування в розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів.
Додатком -1 до договору є графік погашення кредиту, відповідно до якого погоджено сплату тіла кредиту, процентів та винагороди в період з 11.02.2022 р. по 11.12.2024 р. в загальній сумі 9 131,84 грн. щомісячно до 11-го числа відповідного місяця та кінцевою датою сплати 09.01.2025 р.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідач порушував умови договору щодо сплати кредиту, процентів та винагороди. Так, в рахунок оплати за договором відповідачем сплачено 11.02.2022 р. суму 9 200,00 грн., 12.07.2022 р. суму 1 155,79 грн., 13.07.2022 р. суму 371,76 грн. Інших оплат не здійснювалось.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до пп. «а» п. 2.3.2 кредитного договору Банк має право при порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань передбачених умовами цього договору, змінити умови цього договору - зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену в повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором.
У зв'язку з невиконанням Відповідачем зобов'язань за кредитним договором Позивач звернувся до Відповідача з вимогою на підставі п. 2.3.2 кредитного договору сплатити всю поточну заборгованість за кредитом у розмірі 298 242,15 грн., яка складається з суми заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ) - 195 979,44 грн., заборгованості за процентами - 65 870,26 грн., заборгованості за винагородою - 36 392,45 грн., у строк до 21.02.2024 р. Вимогу надіслано 17.02.2024 р.
Відповідач залишив вимогу Позивача без задоволення, у встановлений строк заборгованість не сплатив.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач не надав суду доказів сплати пред'явлених до стягнення сум кредиту, процентів та винагороди, які визнані судом обґрунтованими.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми заборгованості за наданим кредитом ( тілом кредиту ) - 195 979,44 грн., заборгованості за процентами - 65 870,26 грн., заборгованості за винагородою - 36 392,45 грн.
Щодо доводів Скаржника пов'язаних із нікчемністю положення кредитного договору стосовно обов'язку Позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів зазначає наступне.
Кредитний договір № 20.96.0000000701 від 11.01.2022 р., укладений між Акціонерним товариством “АКЦЕНТ-БАНК» ( Банк ) та Фізичною особою-підприємцем Ломенко Наталією Семенівною ( Позичальник ) на фінансування поточної діяльності.
Споживчий кредит ( кредит ) - грошові кошти, що надаються споживачу ( позичальникові ) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника ( пункт 11 частини першої ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
За твердженням Позивача ( не спростованим Відповідачем ) кредитні кошти за Кредитним договором № 20.96.0000000701 від 11.01.2022 р., видані Акціонерним товариством “АКЦЕНТ-БАНК» Фізичній особі-підприємцю Ломенко Н. С. для ведення господарської діяльності, а тому вказаний кредит не є споживчим і відповідно не може регулюватися Законом України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Скаржником не надано доказів в обгрунтування своїх доводів, що кредитні кошти були надані Банком Позичальникові саме на придбання товарів ( робіт, послуг ) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а тому у суду відсутні підстави вважати укладений між сторонами кредитний договір - споживчим кредитом та застосовувати до нього положення Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо посилання Скаржника на приписи Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та наявність у членів їх сімей права на кредитні пільги, зокрема звільнення від сплати відсотків за кредитом ( Апелянт просить суд застосувати щодо неї передбачені зазначеним Законом кредитні пільги щодо звільнення від сплати відсотків за кредитом ), колегія суддів зазначає наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Скаржниця, посилаючись на те, що є членом родини військовослужбовця ( її повнолітній перебуває на військовій службі за мобілізацією та бере участь у бойових діях ) та приписи п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» просить застосувати щодо неї передбачені зазначеним Законом кредитні пільги щодо звільнення від сплати відсотків за кредитом.
Відповідно до частини 15 ст. 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Отже враховуючи наведене, та приймаючи до уваги те, що вказана стаття Закону дозволяє не нараховувати відсотки за кредитами лише таким членам сімей військовослужбовців, як чоловік чи дружина, а також те, що Позичальником за даним кредитним договором є не фізична особа та член сім'ї військовослужбовця ОСОБА_1 , а Фізична особа-підприємець Ломенко Н. С., у суда відсутні підстави для застосування частини 15 ст. 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ломенко Наталі Семенівни - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2025р. у справі № 908/650/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.03.2026 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус