Справа №576/2895/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/836/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія -
25 березня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Студенок, Глухівського району Сумської області, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , мешканця: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч. 1 ст. 263 КК України, -
встановив:
Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч. 1 ст. 263 КК України, і йому призначене покарання: за ч. 2 ст. 114-2 КК України у виді шести років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді шести років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати в сумі 35 210,30 грн.
Суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України у званні головний сержант, займаючи посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - кулеметника першої групи інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_4 ), діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх наслідки, з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, в умовах воєнного стану, перебуваючи 15 травня 2025 року в м. Глухів Шосткинського району, Сумської області (точного місця досудовим розслідуванням не встановлено), зустрівся з раніше знайомим йому громадянином України ОСОБА_9 , та в період часу з 22:14 год по 22:19 год повідомив останньому інформацію про місце дислокації відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Державної прикордонної служби України, висловивши при цьому своє бажання щодо нанесення вогневого ураження по вказаному об'єкту. Дана інформація з обмеженим доступом та є такою, що не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами.
Окрім того, ОСОБА_7 , в період часу з 2022 року по 2025 рік (точного часу та місця органом досудового розслідування не встановлено), при невстановлених обставинах, без передбаченого законом дозволу, незаконно придбав пістолет з трьома магазинами, 529 патронів калібру 5,45-мм, 56 патронів калібру 9-мм, 2 корпуси гранати та 2 запали до гранати, які зберігав у себе вдома до 21 травня 2025 року. В ході проведення обшуку 21 травня 2025 року в квартирі за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 було виявлено та вилучено 45 патронів калібру 5,45-мм, а в гаражному приміщенні № НОМЕР_2 по АДРЕСА_4 , яким користувався ОСОБА_7 , виявлено та вилучено пістолет із трьома магазинами, 484 патрони калібру 5,45-мм, 56 патронів калібру 9-мм, 2 корпуси гранати та 2 запали гранати, які останній зберігав без передбаченого законом дозволу, і які відповідно до висновків експерта є бойовими припасами та зброєю.
Захисник ОСОБА_8 просив змінити вирок суду першої інстанції та призначити ОСОБА_7 більш м'яке покарання.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник вказує на те, що обвинувачений сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у вчиненому, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем служби, має на утриманні двох малолітніх дітей, розголошення інформації не мало публічного характеру та тяжких наслідків і було пов'язано з його можливим тривалим відрядженням в іншій підрозділ та залишенням сім'ї в зоні бойових дій. З цих же підстав в його домі зберігалася зброя, яка була вилучена при обшуку. Також зазначає, що на даний час житло, в якому мешкала родина повністю зруйноване військовими рф, його сім'я перебуває в скрутному стані, оскільки сім'я орендує житло, дружина перебуває у декретній відпустці, батьки є пенсіонерами. Дані обставини, на думку захисника, давали суду підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш м'якого покарання, із застосуванням ст. 69 КК України. Позиція прокурора щодо розміру покарання обмежувалась 5 роками позбавлення волі.
Захисник ОСОБА_10 у день судового засідання повідомив апеляційний суд, що він не може прибути в судове засідання за станом здоров'я. Однак, у своїй заяві він не ставив питання про відкладення апеляційного перегляду та не надав доказів про поважність причини своєї неявки.
Обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував проти проведення апеляційного перегляду у відсутність свого захисника.
З огляду на те, що участь захисника у цьому кримінальному провадженні не є обов'язковою, предметом апеляційного розгляду не є питання пов'язані із погіршенням становища обвинуваченого, захисник не ставив питання про відкладення апеляційного перегляду, а обвинувачений не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутність захисника, апеляційний суд прийшов до висновку, що справу слід розглянути.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення на таких підставах.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч. 1 ст. 263 КК України за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оскаржуються. При цьому в суді першої інстанції обвинувачений повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, погодився з фактичними обставинами кримінального провадження та надав вичерпні показання з приводу обвинувачення, тому суд першої інстанції, керуючись ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження обставин, які ніким не оспорюються.
Аналізуючи доводи захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
За змістом ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими.
Згідно з ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. висновки Верховного Суду у постанові від 16 травня 2023 року по справі № 758/10499/21).
Щодо доводів апеляційної скарги про надмірну суворість призначеного покарання та необхідність застосування положень ст. 69 КК України, апеляційний суд зазначає таке.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 114-2, ч. 1 ст. 263 КК України, суд першої інстанції дотримуючись вимог кримінального закону, врахував як ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які є умисними тяжкими, так і обставини, які його пом'якшують - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, а також дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання та місцем проходження служби, є військовослужбовцем, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліках у лікарів не перебуває.
Разом з цим, місцевий судобґрунтовано врахував й характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень. Зокрема, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 114-2 КК України, є тяжким злочином проти основ національної безпеки України, вчиненим в умовах воєнного стану військовослужбовцем, який зобов'язаний дотримуватися підвищених вимог дисципліни та збереження інформації з обмеженим доступом.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, повідомив іншій особі відомості про місце дислокації підрозділу Державної прикордонної служби України та висловлював бажання щодо нанесення вогневого ураження по вказаному об'єкту, що об'єктивно створювало загрозу національній безпеці України, незалежно від настання конкретних наслідків.
Доводи захисника про відсутність тяжких наслідків та непублічний характер поширення інформації не спростовують підвищеної суспільної небезпечності вчиненого, оскільки кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 114-2 КК України настає за сам факт поширення відповідної інформації в умовах воєнного стану, а не залежить від настання наслідків.
Апеляційний суд додатково звертає увагу, що призначене ОСОБА_7 покарання визначене в межах санкцій інкримінованих статей Особливої частини КК України та є співмірним характеру і ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.
Зокрема, за ч. 2 ст. 114-2 КК України обвинуваченому призначено покарання у виді шести років позбавлення волі при санкції статті від п'яти до восьми років позбавлення волі, тобто не наближене до максимальної межі, що свідчить про врахування судом пом'якшуючих обставин.
Враховуючи підвищений ступінь суспільної небезпечності скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, призначення покарання, наближеного до мінімальної межі санкції, не може розцінюватися як надмірно суворе та свідчити про його несправедливість, а навпаки вказує про дотримання судом першої інстанції принципів індивідуалізації покарання.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочинів, має на утриманні двох малолітніх дітей, одружений, не можуть бути підставою для зміни вироку, оскільки вказані обставини були відомі суду першої інстанції, належним чином враховані при призначенні покарання та не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.
Зазначені дані про особу обвинуваченого, хоча і свідчать про наявність пом'якшуючих обставин, однак не мають виняткового характеру у розумінні вимог ст. 69 КК України та не дають підстав для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті. Крім того, наявність у обвинуваченого сім'ї та малолітніх дітей, самі по собі не можуть переважати підвищену суспільну небезпечність вчинених злочинів, зокрема проти основ національної безпеки України, вчинених військовослужбовцем в умовах воєнного стану.
Щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що обвинувачений тривалий час незаконно зберігав значну кількість боєприпасів, в тому числі гранати, та вогнепальну зброю без передбаченого законом дозволу. Обсяг, види зброї та тривалість зберігання свідчать про підвищену суспільну небезпечність таких дій.
Посилання сторони захисту на те, що зберігання зброї було зумовлено необхідністю захисту сім'ї, не ґрунтуються на вимогах закону та не виключають кримінальної протиправності таких дій.
Інші доводи апеляційної скарги щодо складних життєвих обставин обвинуваченого, пов'язаних із зруйнованим житлом та матеріальним становищем сім'ї, апеляційний суд визнає такими, що були відомі суду першої інстанції та враховані при призначенні покарання, однак самі по собі не є винятковими обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і дають підстави для застосування ст. 69 КК України.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а підстав для його пом'якшення або застосування ст. 69 КК України не вбачається.
Твердження захисника про можливість призначення більш м'якого покарання, зокрема з урахуванням позиції прокурора, не є підставою для зміни вироку, оскільки відповідно до закону питання призначення покарання належить до виключної компетенції суду, а думка сторін кримінального провадження не має для суду обов'язкового характеру.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування або зміни вироку, апеляційним судом не встановлено.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, суд,
постановив:
Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_8 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Час проголошення повного тексту ухвали 8 год. 26 березня 2026 року.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3