Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
24 березня 2026 р. № 520/29161/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними (незаконними) дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Кооперативна, буд. 12/14, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61003, код ЄДРПОУ 44045469), в якому просить суд:
- визнати протиправними (незаконними) дії та бездіяльність посадових осіб Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції у виконавчому провадженні ВП №79108992;
- стягнути з Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції на користь ОСОБА_1 майнову шкоду - заробітну плату за вересень 2025 року в повному обсязі та часткову заробітну плату за жовтень 2025 року у розмірі 14 004,67 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно з порушенням вимог частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» вчинено дії та бездіяльність у виконавчому провадженні ВП №79108992, адже останнє відкрито не за місцем реєстрації боржника.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та та відкрити спрощене провадження в адміністративній справі з урахуванням вимог ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копія вказаної ухвали надіслана відповідачу, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому представник просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, та зазначає, що у спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
На виконанні у Немишлянському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження №79108992 з примусового виконання вимоги № ф-91139-13 від 13.04.2023 виданої Головним управління ДПС у Харківській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головне управління ДПС у Харківській області заборгованість у розмірі 12456,07 грн.
16.09.2025, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №79108992.
16.09.2025, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 303,00 грн.
16.09.2025, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 1245,60 грн.
16.09.2025 під час примусового виконання вищевказаного виконавчого провадження державним виконавцем керуючись статтею 56 Закону України “Про виконавче провадження» з метою забезпечення виконання рішення, винесена постанова про арешт коштів боржника в ВП №79108992, якою було накладено арешт на всі грошові кошти боржника в межах суми заборгованості в розмірі 14004,67 грн., крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Копії постанови направлено сторонам до відома та на виконання до банку за електронним цифровим підписом.
20.10.2025 до банківських установ направлено платіжну інструкцію для списання заборгованості з коштів боржника.
22.10.2025 керуючись вимогами п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно з порушенням вимог частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» вчинено дії та бездіяльність у виконавчому провадженні ВП №79108992, адже останнє відкрито не за місцем реєстрації боржника, звернувся до суду із цим позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.
Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч. 1 ст. 12 Закону №1404-VІІІ).
Частиною першою статті 4 Закону №1404-VІІІ визначено вимоги до виконавчого документа, відповідно до яких у виконавчому документі зазначаються, зокрема, адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
При цьому у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону №1404-VIII).
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону №1404-VІІІ.
При цьому, за приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VІІІ, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Статтями 72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень Кодекс адміністративного судочинства України та усталеної практики Верховного Суду (зокрема у справах № 826/12263/16, № 380/4273/21, № 640/3150/19), предметом адміністративного позову є рішення, дія або бездіяльність суб?єкта владних повноважень, які порушують права особи.
Водночас, суд зазначає, що відкриття виконавчого провадження реалізується шляхом прийняття державним виконавцем індивідуального акта - постанови про відкриття виконавчого провадження, яка створює юридичні наслідки для сторін.
Так, суд виходить з того, що саме такі індивідуальні акти є належним предметом судового контролю, тоді як дії щодо їх прийняття не є самостійним предметом оскарження, якщо вони втілені у відповідному рішенні.
Отже, належним способом захисту прав позивача є саме оскарження постанови державного виконавця від 16.09.2025 №79108992 про відкриття виконавчого провадження.
Разом із тим, суд зазначає, що самі по собі дії або бездіяльність державного виконавця у рамках даного позову, самостійно не порушують прав позивача, у наслідок чого заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовної заяви.
Керуючись статтями 2, 6-10, 14, 139, 243-246, 287, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Кооперативна, буд. 12/14, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61003, код ЄДРПОУ 44045469) про визнання протиправними (незаконними) дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Тітов