Справа № 308/2012/24
Закарпатський апеляційний суд
09.02.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката, ОСОБА_7 , представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/673/24, за апеляційними скаргами прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_10 та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.10.2024.
Цим вироком
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , одружений, непрацюючий, судимий вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 12.12.2023 за ст. 128 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 01 (один) рік, засуджений:
- за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік із позбавленням права керування транспортними засобами на строк на 01 (один) рік.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного за даним вироком покарання частково приєднано невідбуте покарання згідно вироку Перечинського районного суду Закарпатської області від 12.12.2023 - 06 (шість) місяців обмеження волі та остаточно до відбування ОСОБА_6 призначено покарання у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік 06 (шість) місяців із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 01 (один) рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_6 покладено обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення експертиз, а саме: інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/107-23/9776-ІТ від 23.11.2023 у
-2-
розмірі 1195 грн; інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/107-23/9782-ІТ від 23.11.2023 у розмірі 1195 грн; інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/107-23/9798-ІТ від 27.11.2023 у розмірі 1195 грн; інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/107-23/9776-ІТ від 28.11.2023 у розмірі 2868 грн.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 10.10.2023 на легковий автомобіль марки «Заз», моделі «Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 10.10.2023 на легковий автомобіль марки «MAZDA», моделі «6» д.н.з. НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
Речові докази: легковий автомобіль марки «MAZDA», моделі «6» д.н.з. НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 - повернуто власнику або його представнику за дорученням; легковий автомобіль марки «SKODA», моделі «ОСТAVIA», д.н.з: НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 - повернуто власнику, згідно розписки від 06.10.2023; легковий автомобіль марки «Заз», моделі «Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 - повернуто власнику або його представнику за дорученням.
Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_12 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 4868 (чотири тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 80 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 30000 (тридцять тисяч) грн у відшкодування моральної шкоди.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
29.08.2023 близько 17 год 10 хв ОСОБА_6 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, тобто діючи з кримінально-протиправною недбалістю, керуючи технічно-справним транспортним засобом, а саме легковим автомобілем марки «MAZDA», моделі «6», д.н.з. НОМЕР_6 , по автомобільній дорозі Н-13 (Львів-Самбір-Ужгород), 226-170 км с. Невицьке Ужгородського району Закарпатської області зі сторони м. Перечина у напрямку м. Ужгорода, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її зміни, не забезпечив безпеку дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкість щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, а саме: перевищивши дозволену у населених пунктах швидкість 50 км/год, тобто рухаючись зі швидкістю 80-83 км/год, здійснив маневр обгону одного автомобіля, після чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Заз», моделі «Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 , який в той час здійснював маневр повороту у ліво до «Невицького Замку», після чого вказані автомобілі від удару відкинуло на автомобіль марки «SKODA», моделі «OCTAVIA», д.н.з. НОМЕР_3 , на якому напередодні приїхав ОСОБА_13 , який був припаркований на узбіччі магазину «Зіна», чим порушив вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху України, невідповідність яких знаходяться у причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної події, внаслідок чого водію транспортного засобу марки «Заз», моделі «Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_8 заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритого багатоуламкового перелому середньої третини лівої ключиці.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та кваліфікацію дій ОСОБА_6 , просить вирок суду в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 286 КК України скасувати, у зв'язку з
-3-
неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік; на підставі ч. 4 ст. 70 КК України визначити остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік 06 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік та звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку 01 (один) рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. Зазначає, що суд на підставі ст. 75 КК України необґрунтовано звільнив ОСОБА_6 від відбування додаткового покарання, яке повинно виконуватися обов'язково.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 просить вирок суду від 14.10.2024 змінити в частині заявленого цивільного позову та стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 137468,80 грн матеріальної шкоди та 50000 грн моральної шкоди. Стверджує, що рахунок № 79 від 31.08.2023 не міг бути поданий до суду першої інстанції у строк встановлений КПК України, оскільки був отриманий вже після винесення рішення судом першої інстанції, шляхом звернення потерпілого ОСОБА_8 до його надавача в усній формі, однак він має ключове доказове значення для визначення величини матеріальної шкоди, яку цивільний позивач намагається відшкодувати в судовому порядку в рамках кримінального провадження. Також в позовній заяві про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням було зазначено, що автомобіль марки «Заз», моделі «Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_8 отримав механічні ушкодження. Після ДТП даний автомобіль є технічно несправним, використовувати його за призначенням неможливо, має пошкодження, які потребують відновлювального ремонту. Вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 120000 грн. Однак, суд першої інстанції не досліджував заподіяння матеріальної шкоди у цій частині, що свідчить про неповноту судового розгляду. Таким чином, загальний розмір матеріальної шкоди складає 137468 грн 80 коп., з яких: 120000 грн - вартість відновлювального ремонту автомобіля; 4868 (чотири тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 80 коп. - лікування травм та наслідків, які потягла за собою ДТП; 12600 грн - оплата за вироби медичного призначення (пластина). Окрім іншого, в позовній заяві потерпілим було зазначено про відшкодування також і моральної шкоди у розмірі 50000 грн моральної шкоди, однак суд безпідставно стягнув тільки 30000 (тридцять тисяч) грн у відшкодування моральної шкоди. Вважає, що виходячи з вимог розумності та справедливості, позовна вимога потерпілого про стягнення моральної шкоди повинна бути відшкодована в повному обсязі. Суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував у чому полягає розумність і справедливість завданої моральної шкоди, хоча цивільним позивачем наводились важливі аргументи і надані підтвердження щодо заподіяної моральної шкоди.
Апеляційна скарга розглядається у відсутності потерпілого, неявка якого не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Крім того апеляційний суд звертає увагу на присутність у судовому засіданні представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 .
Заслухавши доповідь судді про зміст вироку, доводи апеляційних скарг, промову прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та не заперечила проти задоволення апеляційної представника потерпілого, пояснення представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу та не заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_14 , які заперечили проти задоволення апеляційних скарг як сторони обвинувачення, так і представника потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи сторін, колегія
-4-
суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити, з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права. Тому суду слід неухильно додержуватись вимог про законність, обгрунтованість та вмотивованість вироку і ухвали в кримінальному провадженні.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону при прийняті оскаржуваного рішення судом першої інстанції дотримані були не в повній мірі.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав недоцільним досліджувати зібрані органом досудового розслідування докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, встановленню порядку їх дослідження та роз'яснені при цьому прав ОСОБА_6 , судом першої інстанції вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України порушені не були. Тому, апеляційним судом висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України не перевіряються.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів, вважає обґрунтованими, і такими, що заслуговують на увагу з таких підстав.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому основне покарання у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік.
Разом з тим, суд першої інстанції, застосовуючи вимоги ст. 75 КК України, звільнив обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання як основного, так і додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
-5-
Таким чином, зі змісту норми цього Закону вбачається, що звільнення від відбування покарання може застосовуватись лише щодо тих покарань, які перелічені в ст. 75 КК України, тобто таке рішення може бути ухвалено лише щодо основного покарання.
Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за вищевказаною нормою закону не допускається.
Між тим, призначивши обвинуваченому ОСОБА_6 основне покарання у виді обмеження волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік, суд на підставі ст. 75 КК України звільнив обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням. Формулювання звільнення обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням, яке було застосоване судом першої інстанції у вироку, дає підстави стверджувати, що ОСОБА_6 був звільнений, як від основного, так і додаткового покарання, що вказує на порушення судом ч. 1 ст. 75 КК України.
Таким чином, суд першої інстанції, звільнивши ОСОБА_6 від відбування основного та додаткового покарання допустив неправильне звільнення обвинуваченого від відбування додаткового покарання, що на підставі п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України є підставою для скасування вироку та ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Положеннями закріпленими у ст. 409 КПК України регламентовано підстави для скасування або зміни судового рішення при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, у тому числі і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно положень ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема є застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для ухвалення вироку судом апеляційної інстанції.
Аналіз положень п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України у поєднанні із положеннями п. 1, 2 ч. 1 ст. 413 КПК України дає підстави стверджувати, що неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання є незастосування судом закону України про кримінальну відповідальність, який регламентує звільнення від відбування покарання або застосування закону, який не підлягав застосуванню при вирішенні питання про звільнення від відбування покарання.
Керуючись загальними засадами призначення покарання, а саме ст. 65 КК України, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень ст. 66 та 67 КК України.
При цьому, питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини,
-6-
що пом'якшують та обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Висновок суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 прокурором не оскаржується, як і наявність підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а також розмір визначеного судом іспитового строку.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що наявні достатні підстави вважати, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 можливе без відбування основного покарання у виді обмеження волі із застосуванням до нього вимог ст. 75 КК України, тому необхідно його звільнити від відбування основного покарання у виді обмеження волі з встановленням іспитового строку на один рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Тоді як додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік підлягає реальному виконанню.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним(справа «Скополла проти Італії» від17.09.2009). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи (справа Ізмайлов проти Росії від16.10.2008).
На підставі викладених вище обставин, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга прокурора щодо скасування вироку в частині призначеного покарання підлягає задоволенню, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині звільнення від призначеного додаткового покарання на підставі ст. 75 КК України, відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК України необхідно ухвалити в цій частині новий вирок.
Перевіряючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 про необґрунтованість вироку суду в частині розв'язання цивільного позову потерпілого, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до положень частини 5 зазначеної статті цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з положеннями ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частина 1 статті 1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у
-7-
заподіянні такої шкоди. А відповідно до пункту 2 частини 2 статті 23 цього Кодексу моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Як зазначено у ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У даному кримінальному провадженні представник потерпілого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_12 пред'явив цивільний позов до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 130000 грн та моральної шкоди в розмірі 50000 грн.
Вирішуючи вказаний цивільний позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого до висновку, що такий в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає до часткового задоволення та стягнув з обвинуваченого на користь потерпілого матеріальну шкоду в розмірі 4868 (чотири тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 80 коп.
Доводи про те, що в результаті вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_6 , потерпілому було завдано матеріальної шкоди на загальну суму 137468, 80 грн, з яких 120000 грн вартість відновлювальних робіт, 4868 грн витрати на лікування та 12600 грн оплата за вироби медичного призначення, не доведено належними та допустимими доказами.
Як вбачається із позовної заяви на підтвердження понесених матеріальних витрат, позивачем було надано виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 4484/1050, чеки № 184691 від 01.09.2023 на суму 453 грн, № 184404 від 31.08.2023 на суму 4256 грн 40 коп., № 184407 від 31.08.2023 на суму 159 грн 40 коп.
При цьому колегія суддів констатує, що долучений до позовної заяви чек на суму 12600 грн, обґрунтовано не взято судом до уваги, оскільки з такого не можливо встановити вид та підставу витрат, оскільки чек містить тільки інформацію про сплату за рахунком № 79 від 31.08.2023, який до матеріалів позовної заяви не долучено.
Доводи про необхідність стягнення з обвинуваченого вартості відновлювального ремонту автомобіля не можуть бути задоволені, оскільки відповідних доказів щодо наявності таких витрат цивільним позивачем не надано як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.
Більш того, позивач з позовом до страховика (страхової компанії) в межах річного строку та з відповідною заявою в позасудовому порядку до страховика також не звертався. Звертаючись до суду, позивач не посилається на те, що незвернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, а тому з огляду на вищевикладене підстав для задоволення позову немає.
Посилання представника цивільного позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 (справа №147/66/17), є необґрунтованими, оскільки іншої норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає і частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Також, суд першої інстанції, визначаючи розмір грошового відшкодування з ОСОБА_15 на користь потерпілого ОСОБА_8 моральної шкоди, в повній мірі врахував глибину та характер пережитих ним душевних страждань, пов'язаних з протиправними діями обвинуваченого, істотністю вимушених змін у його житті,
-8-
пов'язаних з отриманими в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями та стягнув суму морального відшкодування в розмірі 30000 грн.
З таким рішенням суду першої інстанції погоджується й колегія суддів та вважає, що розмір стягнутої моральної шкоди з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 узгоджується з вимогами розумності і справедливості та відповідає характеру правопорушення і глибині душевних страждань потерпілого.
Тому доводи представника потерпілого про необґрунтованість визначеного розміру відшкодування потерпілому моральної шкоди не є слушними і такі апеляційним судом відхиляються.
Цивільний позов суд першої інстанції, всупереч доводів апеляційної скарги представника потерпілого, вирішив відповідно до вимог ст. 127-129 КПК України. Розмір відшкодування, як матеріальної, так і моральної шкоди, визначено з дотриманням вимог ст. 23 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги представника потерпілого, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, а відтак апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування оскаржуваного вироку суду в цій частині, а отже така визнається судом апеляційної інстанції необґрунтованою та до задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатській області від 14.10.2024 щодо ОСОБА_16 в частині призначення покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_17 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік з позбавленням права керування транспортними засобами на строк на 01 (один) рік.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного за даним вироком покарання частково приєднати невідбуте покарання згідно вироку Перечинського районного суду Закарпатської області від 12.12.2023 - 06 (шість) місяців обмеження волі та остаточно до відбування ОСОБА_6 призначити покарання у виді обмеження волі на строк 01 (один) рік 06 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 01 (один) рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України на ОСОБА_6 покласти обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
-9-
У решті вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатській області від 14.10.2024 щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Вирок суду набирає законної сили з моменту його проголошення й може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді