Справа № 947/11118/26
Провадження № 1-кс/947/3929/26
20.03.2026 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання старшого слідчого СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Київської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12026162480000178 від 05 лютого 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України -
До Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання старшого слідчого СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Київської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12026162480000178 від 05 лютого 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
У клопотанні сторона обвинувачення, з метою збереження речових доказів просить накласти арешт на майно, що вилучено 12.03.2026 у зв'язку з невідкладністю проведення слідчої дії з метою збереження майна, що є речовими доказами у кримінальному провадженні, та безпосереднім переслідуванням особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, в ході проведення обшуку транспортного засобу марки «Hyundai» моделі «Motor» д.н.з. НОМЕР_1 , що на праві користування належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Учасники кримінального провадження у судове засідання не з'явились, про розгляд клопотання сповіщались належним чином, причини неявки не повідомили.
У зв'язку з неявкою учасників процесу, керуючись вимогами ст. 172 КПК України, слідчий суддя приходить до переконання про можливість розгляду такого клопотання за відсутності наведених осіб.
Дослідивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
В ході судового розгляду встановлено, що слідчим відділом Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості за яким внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026162480000178 «05» лютого 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
12.03.2026 у зв'язку із невідкладністю проведення слідчої дії з метою збереження майна, що є речовими доказами у кримінальному провадженні, та безпосереднім переслідуванням особи, яка підозрюються у вчиненні злочину, проведено обшук транспортного засобу марки «Hyundai» моделі «Motor» д.н.з. НОМЕР_1 , що на праві користування належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого виявлено та вилучено:
- Грошові кошти (імітація) номіналом 100 доларів США у кількості 35 шт., загальною сумою 3500 доларів США;
- Мобільний телефон марки «ОРРО А5 Pro» чорного кольору, з ІМЕІ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , встановленими сім-картами з номерами НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , з паролем « НОМЕР_6 »;
- Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_7 на транспортний засіб марки «Hyundai» моделі «Motor» д.н.з. НОМЕР_1 , ключі від автомобіля;
- Транспортний засіб марки «Hyundai» моделі «Motor» д.н.з. НОМЕР_1 .
Постановою слідчого від 13.03.2026 року вилучене майно визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Частина 1 ст. 170 КПК України передбачає що, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
При цьому, ч. 2 вказаної норми встановлює, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту клопотання прокурора про накладення арешту на майно, прокурор визначив метою накладення арешту на зазначене в ньому вилучене майно його збереження як речового доказу, хоча при цьому конкретно мету та правову підставу арешту майна не обґрунтував, а лише поверхово послався на положення ст. 170 КПК України, які загалом визначають поняття арешту майна.
Водночас, клопотання слідчого не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, з огляду на наступні обставини.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
В порушення вимог кримінального процесуального закону, щодо вмотивованості та обґрунтованості, стороною обвинувачення в клопотанні не було наведено підстав та мотивів арешту вилученого в ході обшуку автомобіля марки «Hyundai» моделі «Motor» д.н.з. НОМЕР_1 .
У клопотанні не зазначено кому належить автомобіль, та яке значення він може мати для досудового розслідування. До клопотання не долучено свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу.
Аналізуючи зміст клопотання про арешт майна, слідчий суддя встановив, що слідчий фактично обмежився лише наведенням фактичних обставин справи, цитуванням вимог кримінального процесуального закону та узагальненим посиланням на те, що накладення арешту необхідне для забезпечення можливості встановлення важливих обставин в кримінальному провадженні, але при цьому не конкретизував загальні норми процесуального закону до конкретних обставин даного кримінального провадження.
Слідчий суддя акцентує увагу органу державного обвинувачення, який ініціював кримінальне провадження, про необхідність обґрунтування конкретної підстави та мети арешту майна, яке завдання має бути виконане арештом відповідно до ст.ст. 131, 170 КПК України, який є заходом забезпечення кримінального провадження.
Слід зазначити, що одна лише постанова про визнання майна речовим доказом не може бути єдиною підставою для подальшого арешту такого майна.
Слідчий суддя звертає увагу, що необґрунтоване накладення арешту майна може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити законні права власників та володільців майна.
Окрему увагу слід звернути на той факт, що обшук автомобіля відбувся в порядку ч 3 ст. 233 КПК України, тобто без ухвали слідчого судді.
Так, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Відповідно до ч.1 ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Частиною 3 ст.233 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.
Слідчий суддя не виключає, що на момент проведення фактичного обшуку транспортного засобу, - автомобіля «Hyundai» моделі «Motor» д.н.з. НОМЕР_1 існували підстави, передбачені ч.3 ст.233 КПК України для проведення обшукуогляду без відповідної ухвали слідчого судді, пов'язані із безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
Проте, слідчим суддею враховується та обставина, що в додатках до клопотання сторони обвинувачення відсутня ухвала слідчого судді, яка б свідчила про те, що після проведення невідкладного обшукуогляду він був легалізований, що позбавляє слідчого суддю дослідити належним чином викладені в клопотання обставини, зокрема, щодо порядку проведення обшуку/огляду та законності підстав для його проведення.
Частиною 1 ст.87 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч.2 ст.87 КПК України суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Відповідно до ч.4 ст.87 КПК України докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
Одночасно слідчий суддя звертає увагу на неякісне оформлення матеріалів клопотання, оскільки долучені до клопотання копіє є нечитабельними, що позбавляють можливості в повній мірі дослідити обставини, якими обґрунтовані доводи клопотання та прийняти рішення по суті.
Окремої оцінки підлягає процесуальна позиція сторони обвинувачення, яка виявилася в тому, що будучи повідомленими про час та місце розгляду клопотання ні слідчий ні прокурор до суду не з'явились, з заявами про розгляд клопотання без їх участі не звертались, що свідчить про неякісне здійснення досудового розслідування та відповідально процесуальне керівництво.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання сторони обвинувачення не може бути розглянуто по суті, оскільки воно не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності повної інформації в клопотанні щодо вилученого майна та обґрунтування підстав та мети для накладення арешту.
На переконання слідчого судді, встановлення вказаних обставин слугуватиме досягненню дієвості кримінального провадження, та буде дієвим запобіжником настання шкідливих наслідків як для кримінального провадження, так і для власників/володільців майна.
Слід зазначити, що положеннями статті 3 КПК України на слідчого суддю покладено обов'язок контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, при цьому, окреслено межі такого захисту - діяти в порядку, передбаченому КПК України.
Водночас при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з ч. 3 ст. 172 КПК України слідчий суддя, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 170-172, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1