11.03.2026 року м. Дніпро Справа № 904/5683/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання Солодова І.М.
за участю:
від прокуратури: Рембецький В.Ю. (в залі суду) - прокурор відділу;
інші учасники справи не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С.» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2025 (повне рішення складено 27.05.2025, суддя Золотарьова Я.С.) у справі №904/5683/24
за позовом Новомосковської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Самарівської міської ради, м. Самар, Дніпропетровська область
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С.», м. Дніпро
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел-Сервіс-Центр», м. Павлоград, Дніпропетровська область
третя особа: Приватне акціонерне товариство “Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій», м. Дніпро
про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою,
Короткий зміст позовних вимог.
Новомосковська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Новомосковської міської ради звернулась до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С.», відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел-Сервіс-Центр», в якому просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С» (вул. Базова, 8, м. Дніпро, ЄДРПОУ 44367714) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріел-Сервіс-Центр» (вул. Соборна, 103, м. Павлоград, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 35527560) усунути перешкоди Новомосковській міській раді (вул. Гетьманська, 14, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 34359199) у користуванні самовільно зайнятими земельними ділянками, загальною площею 118 кв.м., в межах частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0.0114 га та в межах сусідньої несформованої земельної ділянки - 0.0004 га, розташованих за адресою: вул. Дмитра Яворницького, 1а, м. Самар, Дніпропетровської області, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом демонтажу тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, автомобільної мийки самообслуговування.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2025 у справі №904/5683/24 позов задоволено у повному обсязі.
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С» (49127, вул. Базова, 8, м. Дніпро, ідентифікаційний код 44367714) усунути перешкоди Самарській міській раді (вул. Гетьманська, 14, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 34359199) у користуванні самовільно зайнятими земельними ділянками, загальною площею 118 кв.м., в межах частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0,0114 га та в межах сусідньої несформованої земельної ділянки - 0,0004 га, розташованих за адресою: вул. Дмитра Яворницького, 1а, м. Самар, Дніпропетровської області, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом демонтажу тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, автомобільної мийки самообслуговування.
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріел-Сервіс-Центр» (51400, вул. Соборна, 103, м. Павлоград, Дніпропетровська область, ідентифікаційний код 35527560) усунути перешкоди Самарській міській раді (вул. Гетьманська, 14, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 34359199) у користуванні самовільно зайнятими земельними ділянками, загальною площею 118 кв.м., в межах частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0,0114 га та в межах сусідньої несформованої земельної ділянки - 0,0004 га, розташованих за адресою: вул. Дмитра Яворницького, 1а, м. Самар, Дніпропетровської області, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом демонтажу тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, автомобільної мийки самообслуговування.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел-Сервіс-Центр» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано наступним:
- ураховуючи, що ТОВ «Д.Б.С» та ТОВ «Ріел-Сервіс-Центр» без оформлення паспорту прив'язки на розміщення тимчасової споруди самовільно розміщено автомобільну мийку самообслуговування на земельних ділянках загальною площею 118 кв.м., в межах частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0.0114 га та в межах сусідньої несформованої земельної ділянки - 0.0004 га, які розташовані за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області. Відтак, суд доходить висновку про те, що відповідачі самовільно, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а також за відсутності правочину щодо земельних ділянок фактично використовують земельні ділянки, що кваліфікується як самовільне заняття земельних ділянок. З огляду на викладене, вказана тимчасова споруда підлягає демонтажу;
- за таких обставин, невжиття відповідачем заходів, спрямованих на звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та демонтаж розміщеної тимчасової споруди суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні та земельному законодавству, що порушує право Самарівської міської ради на користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою комунальної власності в інтересах територіальної громади. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, через систему “Електронний суд» (документ сформовано в системі 30.06.2025), керівник Товариства з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С.» звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: апеляційний строк на оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/5683/24 від 20 травня 2025 року поновити; апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/5683/24 від 20 травня 2025 року - задовольнити повністю; рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/5683/24 від 20 травня 2025 року - скасувати; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Скаржник вважає, що у прокурора відсутні підстави для звернення з позовом, оскільки відсутні обставини, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання Самарівською (Новомосковською) міською радою, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із раціональним та ефективним використанням державних коштів. Прокурор не надав належні та допустимі докази, які свідчать про бездіяльність Самарівської (Новомосковської) міської ради, що стало підставою для звернення до суду з позовом. Оскільки Самарівська (Новомосковська) міська рада у травні 2023 року звернулась до правоохоронних органів щодо факту протиправних дій осіб відносно спірної земельної ділянки, що стало підставою для відкриття кримінального провадження №12023041350000651 від 09.05.2023 за правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 197-1 КК України. А сам факт не звернення Позивача з позовом протягом певного періоду, за відсутності встановлення вини в рамках кримінального провадження №12023041350000651 від 09.05.2023, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання такими органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
Договір, який укладений між ПРАТ «ДОПАС» та ТОВ «ТОВ «РІЕЛ - СЕРВІС - ЦЕНТР», а також договір оренди, який укладений між «ТОВ «РІЕЛ - СЕРВІС - ЦЕНТР» та ТОВ «Д.Б.С.» не визнано недійсними в установленому законом порядку, що виключає можливість кваліфікувати дії Відповідачів як самовільне зайняття земельних ділянок. Наявність укладених вищезазначених Договорів можуть підтверджувати оформлення у встановленому законом порядку орендних відносин між ТОВ «Д.Б.С.» та особою, яка на правовій підставі володіла земельною ділянкою, що виключає можливість кваліфікувати дії підприємства з фактичного користуванню земельною ділянкою - як її самовільне заняття. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, хоча й статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування, але і не встановлено відповідної заборони. Таким чином, ПРАТ «ДОПАС» як постійний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, площею 0,6030 га, що розташована за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області, вправі укласти Договір № НОВ-01.01.04.23 від 01.04.2023 з ТОВ «Ріел-Сервіс-Центр», що стало наслідком для укладення Договору № НОВ.091.170423-АИ від 17.04.2023 між ТОВ «Ріел-Сервіс Центр» та ТОВ «Д.Б.С.».
Представник Позивача підтверджує факт самовільного зайняття земельної ділянки та встановлення тимчасової споруди у вигляді автомобільної мийки самообслуговування ТОВ «Д.Б.С» на підставі науково-технічного звіту інженерно геодезичних вишукувань земельної ділянки за адресою: м. Новомосковськ, вул. 195-ї Стрілкової Дивізії в районі буд.1-а (територія Автостанції), проведеного за результатом огляду земельної ділянки в межах кримінального провадження №12023041350000651 від 09.05.2023, виконаним ФОП Руденком С.М., який є інженером-геодезистом. Однак, на переконання скаржника, даний науково-технічний звіт інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки, виконаним ФОП Руденком С.М., є недопустимим доказом унаслідок його складення з порушенням вимог Закону України "Про топографо-геодезичну діяльність", Закону України "Про землеустрій", а саме не залучення до обстеження земельної ділянки сертифікованого інженера-землевпорядника, який має спеціальні знання для проведення робіт із землеустрою.
Відповідач-1 наголошує, що відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують те, що автомобільну мийку самообслуговування встановив саме ТОВ «Д.Б.С.», оскільки вчинення необхідних юридичних дій, спрямованих на оформлення паспорту прив'язки даної тимчасової споруди, виконував саме ПРАТ «ДОПАС» як постійний користувач земельної ділянки, а покладення обов'язку на ТОВ «Д.Б.С.» демонтажу тимчасової споруди є додатковим фінансовим тягарем, і присудження такого обов'язку, за відсутності обґрунтованих підстав, порушуватиме принцип рівності та змагальності сторін. Ні в рамках кримінального провадження №12023041350000651, або іншими судовими справами не встановлено, що саме ТОВ «Д.Б.С.» здійснило встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, у вигляді автомобільної мийки самообслуговування.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду по справі №183/12105/23 від 08 жовтня 2024 року, скасовано ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023041350000651 від 09 травня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.197-1, ч.1 ст.275 КК України. Саме за апеляційною скаргою ТОВ «Д.Б.С.» судом апеляційної інстанції скасовано накладений арешт на земельну ділянку, що додатково підтверджує той факт, що ТОВ «Д.Б.С.» не є особою, яка самовільно зайняла земельну ділянку. Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023041350000651 від 09.05.2023, триває більше двох років, але жодній особі не пред'явлено повідомлення про підозру. Ні директору ТОВ «Д.Б.С», ні інші учасники товариства не мають статусу підозрюваного чи обвинуваченого у даному кримінальному провадженні.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки ПРАТ «ДОПАС» не залучений до участі у даній справі як Відповідач, однак є постійним землекористувачем земельної ділянки, а ухвалення рішення може призвести до порушення прав та обов'язків останнього.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини спору, а також не дослідив підстави обрання представником позивача неналежного та неефективного способу захисту Самарівської міської ради, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Демонтаж тимчасової споруди є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використані всі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування (наприклад, укладання відповідних договорів про використання об'єкту благоустрою, враховуючи чинність спірних договорів укладених між постійним користувачем земельної ділянки ПРАТ «ДОПАС» та ТОВ «Ріел-Сервіс-Центр» та ТОВ «Д.Б.С.)) та притягнення винної особи до відповідальності.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи.
06.08.2025 від в.о. керівника Самарівської окружної прокуратури до ЦАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ «Д.Б.С.» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2025 у справі № 904/5683/24 - без змін.
Відзив обґрунтований наступним.
Окружною прокуратурою ще 21.06.2023 скеровано лист до Самарівської (Новомосковської) міської ради та Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Самарівської (Новомосковської) міської ради за №04/62 2839ВИХ-23 щодо неправомірного здійснення будівельних робіт за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області. З отриманої відповіді Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Самарівської (Новомосковської) міської ради від 07.07.2023 №138 вбачається, з метою захисту порушених прав виконавчий комітет Самарівської (Новомосковської) міської ради обмежився лише зверненням з відповідною заявою до Самарівського (Новомосковського) РВП ГУНП в Дніпропетровській області. Разом з тим, окружна прокуратура 06.12.2024 повторно звернулася до Самарівської (Новомосковської) міської ради листом №62-6642ВИХ-24 щодо вжиття заходів міською радою з метою відновлення порушених прав, звільнення земельних ділянок шляхом демонтажу ТС. Однак, у відповіді від 18.12.2024 №2953/0/2-24 міською радою наголошено, що нею не вживалися будь-які заходи щодо звільнення/повернення вказаних земельних ділянок та приведення їх у попередній вигляд шляхом демонтажу/зносу автомобільної мийки. Зазначене свідчить, що Самарівська (Новомосковська) міська рада будучи обізнана про незаконне встановлення тимчасової споруди з 21.06.2023 року, майже півтора роки, заходи з метою усунення виявлених порушень не вживала. Невжиття Самарівською (Новомосковською) міською радою, до компетенції якої віднесено відповідні повноваження, заходів щодо приведення у відповідність до норм чинного земельного законодавства, законодавства про благоустрій населених пунктів договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідно до норм чинного земельного законодавства, постійний землекористувач не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою передаючи її в оренду чи суборенду, а повинен самостійно господарювати на землі та забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, площею 0,6030 га, розташована за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області, передана у постійне користування ПРАТ «ДОПАС» на підставі державного акту постійного користування землею ІІ-ДП №003401 від 04.09.1996, для розміщення автовокзалу. З наведеного випливає, що ПРАТ «ДОПАС» як постійний землекористувач не має права передавати земельну ділянку в оренду чи суборенду, оскільки це не передбачено Земельним кодексом України. Встановлений факт передачі частини ділянки третій особі під розміщення мийки самообслуговування є незаконним, суперечить правовому режиму постійного користування та свідчить про порушення умов цільового використання ділянки, яка була надана виключно для функціонування автовокзалу.
Науково-технічний звіт інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки, виконаний ФОП Руденком С.М., є належним та допустимим доказом відповідно до положень статей 73, 76- 80 ГПК України. Цей документ фактично встановлює межі та точне місцезнаходження об'єкта - тимчасової споруди (мийки самообслуговування), розміщеної без належного правового титулу. Указаний звіт виконаний сертифікованим фахівцем у сфері геодезії та містить об'єктивні відомості про фактичне розташування споруди на земельній ділянці з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, що перебуває у постійному користуванні ПРАТ «ДОПАС». Цей доказ, у сукупності з іншими належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема інформацією з ЄДРРП, який підтверджує правовий статус спірної земельної ділянки, державним актом на право постійного користування землею ІІ-ДП №003401 від 04.09.1996, виданим ПРАТ «ДОПАС», протоколом огляду земельної ділянки, яким зафіксовано наявність тимчасової споруди на відповідній ділянці, офіційними відповіддями органу місцевого самоврядування про відсутність дозвільних документів на її встановлення, а також укладеними договорами ПРАТ «ДОПАС» з ТОВ «Ріел-Сервіс-Центр» та ТОВ «Ріел-Сервіс-Центр» з ТОВ «Д.Б.С», які не є належною правовою підставою для використання земельної ділянки комунальної власності, - підтверджує факт самовільного зайняття земельної ділянки, що є предметом розгляду у цій справі.
Як зазначив сам апелянт спірний об'єкт був предметом розгляду в рамках кримінального провадження № 12023041350000651 від 09 травня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 275 КК України. Моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність 10 ухвал судів щодо вирішення питання скасування арешту майна, а саме, спірної мийки самообслуговування. Починаючи з 07.02.2024 у справі №183/12105/23 та у всіх інших справах клопотання про зняття арешту спірної мийки самообслуговування подавалися саме представником ТОВ «Д.Б.С.». Як приклад, в останній ухвалі Новомосковського міськрайонного суду від 08.11.2024, у справі №183/12105/23, представник відповідача зазначив, пряма мова «Представник заявника ТОВ «Д.Б.С.» в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, зазначив, що накладення арешту не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи володільця майна, потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах, явно порушує справедливий баланс між інтересами ТОВ «Д.Б.С.», гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів», що також підтверджує, що саме ТОВ «Д.Б.С.» є власником спірного майна. Залучення ТОВ «Д.Б.С.» та ТОВ «Ріел-Сервіс-Центр» у якості відповідачів у даній справі є правомірним, обґрунтованим і повністю відповідає положенням статей 45, 47 ГПК України.
Матеріалами справи встановлено, що саме ТОВ «Д.Б.С.» та ТОВ «Ріел-Сервіс Центр» займалися оформленням земельної ділянки під розміщення мийки самообслуговування, а в подальшому безпосередньо ТОВ «Д.Б.С.» виступило замовником її монтажу, у зв'язку з чим вказані сторони визначено відповідачами у даній справі. Оскільки до ПРАТ «ДОПАС» не заявлено жодних позовних вимог, проте воно є постійним користувачем земельної ділянки комунальної форми власності, а ухвалене у справі рішення потенційно може вплинути на його права та охоронювані інтереси, це товариство обґрунтовано залучено до участі у справі як третя особа.
Посилання апелянта на арешт мийки самообслуговування в межах кримінального провадження як на обставину, що виключає фактичне користування земельною ділянкою ТОВ «Д.Б.С.» є безпідставним, оскільки арешт не позбавляє особу факту користування або володіння майном, після його скасування товариство фактично розпочало господарську діяльність, продовжуючи порушувати земельне та містобудівельне законодавство.
В ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у справі №183/12105/23, якою було скасовано арешт на майно, не йдеться про відсутність порушень з боку ТОВ «Д.Б.С.», а підставою для скасування арешту зазначено виключно процесуальні недоліки клопотання слідчого. Таким чином, зазначене судове рішення: не є преюдиційним в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України; не встановлює та не спростовує факту самовільного зайняття земельної ділянки ТОВ «Д.Б.С.»; не має жодного впливу на предмет розгляду у господарській справі.
Відсутність на цю дату обвинувального вироку про винуватість працівників ТОВ «Д.Б.С.» у кримінальному провадженні не свідчить про законність розміщення тимчасової споруди та не спростовує факту самовільного використання земельної ділянки, який підтверджується матеріалами цієї справи.
У межах господарського процесу демонтаж споруди, встановленої без належного правового титулу, не є крайнім заходом, а є єдиним ефективним способом усунення порушення прав територіальної громади, відповідно до статей 16, 386, 391 ЦК України та статті 152 ЗК України. Крім того, відповідачами, починаючи з квітня 2023 року, не вжито жодних дій, спрямованих на належне оформлення правових підстав на користування спірною земельною ділянкою або отримання дозвільних документів на встановлену тимчасову споруду. Відтак, висновок суду першої інстанції щодо правомірності демонтажу тимчасової споруди є повністю обґрунтованим і таким, що відповідає як нормам матеріального права, так і усталеній судовій практиці Верховного Суду.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.06.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/5683/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/5683/24.
11.07.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С.» - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору (доплати), на належні реквізити, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
18.07.2025 від представника скаржника до ЦАГС надійшло клопотання, яким долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 726.72 грн, відповідно до платіжної інструкції від 18.07.2025.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С.» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2025 у справі 904/5683/24; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 14.01.2026 о 10:00 год.
У судовому засіданні 14.01.2026 у справі № 904/5683/24 оголошено перерву до 11.03.2026 на 12:30 год.
У судове засідання 11.03.2026 з'явився прокурор. Інші учасники справи явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 ГПК України).
Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
У судовому засіданні 11.03.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.
Встановлені судом обставини справи.
Земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, площею 0,6030 га, розташована за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області, перебуває у постійному користуванні ПРАТ “ДОПАС» на підставі Державного акта на право постійного користування землею ІІ-ДП №003401 від 04.09.1996 (т. 1, арк.с.57 на звороті - 59).
В акті зазначено, що землю надано у постійне користування під автовокзал.
У матеріалах справи міститься договір, укладений між Приватним акціонерним товариством “Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» (Власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел-Сервіс-Центр» (Товариство) № НОВ-01.01.04.23 від 01.04.2023 (арк.с.45).
Відповідно до пункту 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Власник передає Товариству, а Товариство приймає майно незадіяне в технологічному процесі Власника, а саме частину майданчика, загальною площею 106,8 кв.м., що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. 195-ї Стрілецької Дивізії, 1а, згідно акту приймання-передання, на строк, визначений цим договором, та Товариство здійснює розпорядження майном, в тому числі передання його в користування третім особам виключно в інтересах Власника.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не більше трьох років.
До зазначеного Договору між ПрАТ “Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» та ТОВ “Ріел-Сервіс-Центр» підписано Додаток №1 - Акт прийому-передання майна від 01.04.2023 (т. 1, арк.с.47).
Частина майданчику, загальною площею 106,8 кв.м., що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. 195-ї Стрілецької Дивізії, 1а знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038.
У подальшому, ТОВ “Ріел-Сервіс-Центр» (Орендодавець) уклало з ТОВ “Д.Б.С.» (Орендар) договір оренди (найму) № НОВ.091.170423-АИ від 17.04.2023 (арк.с.47 на звороті - 48).
Відповідно до пункту 1.1 договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду - тимчасове платне користування частину майданчика № 091, загальною площею 106,8 кв.м, розташований за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. 195-ї Стрілецької Дивізії, 1а (Орендований об'єкт).
Згідно з пунктом 2.1 договору, орендований об'єкт передається в оренду з метою його використання для господарської діяльності орендаря, а саме: організація мийки самообслуговування.
Договір набуває чинності з 17.04.2023 і діє до 01.03.2024 (п. 3.1 договору).
Відповідно до науково-технічного звіту інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки за адресою: м. Новомосковськ, вул. 195-ї Стрілецької Дивізії в районі буд.1-а (територія Автостанції), проведеного за результатом огляду земельної ділянки в межах кримінального провадження №12023041350000651 від 09.05.2023, за ч. 3 ст. 197-1 КК України, загальна площа автомобільної мийки самообслуговування становить 0.0118 га, з яких: в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0.0114 га, в межах сусідньої несформованої земельної ділянки, яка також належить Новомосковській міській територіальній громаді - 0.0004 га (арк.с.51 на звороті - 57).
Згідно інформації виконавчого комітету Новомосковської міської ради №2372/0/2-23 від 27.10.2023, №2953/0/2-24 від 18.12.2024 за вказаною адресою жодних дозвільних документів на передання земельної ділянки в оренду та розміщення на ній тимчасових споруд не надавалося.
Так, до виконавчого комітету Новомосковської міської ради надійшла заява від ПРАТ “ДОПАС» вх.№1057/0/1-23 від 06.04.2023 про розгляд відповідності намірів встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - автомобільної мийки самообслуговування за адресою: вул. 195-ї Стрілецької дивізії, 1А.
Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради листом №795/0/2- 23 від 28.04.2023 надано роз'яснення щодо неможливості погодження намірів встановлення, зокрема, через знаходження земельної ділянки в межах територіальної зони транспортної інфраструктури “ТР-2», в межах перспективної транспортної розв'язки. До зони входять території вулиць, майданів та доріг, які за містобудівною документацією знаходяться в межах червоних ліній (відповідно до містобудівної документації - Плану зонування території м. Новомосковськ (Зонінг), затвердженого рішенням сесії Новомосковської міської ради від 06.07.2018 № 656).
ПРАТ “ДОПАС» повторно звернувся до виконавчого комітету Новомосковської міської ради з заявою вх.№1225/0/1-23 від 19.04.2023 про розгляд відповідності намірів встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: вул. 195-ї Стрілецької дивізії, 1А. За результатами розгляду якої, виконавчим комітетом Новомосковської міської ради листом вих.№859/0/2-23 від 05.05.2023 надано роз'яснення щодо неможливості погодження намірів встановлення тимчасової споруди.
Прокурор зазначає, що землекористувач не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою, передаючи її в оренду чи суборенду, а повинен самостійно господарювати на землі та забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Прокурор вважає, що ТОВ “Д.Б.С» та ТОВ “Ріел-Сервіс-Центр» самовільно зайняли земельні ділянки комунальної власності загальною площею 118 кв.м., в межах частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0.0114 га, в межах сусідньої несформованої земельної ділянки - 0.0004 га, які розташовані за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області та самовільно встановили на ній автомобільну мийку самообслуговування.
Вказане і стало причиною виникнення спору.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для звернення прокурора із даним позовом до суду відхиляються як необґрунтовані, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:
якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного, зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Самарівської міської ради, в якому просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди позивачу у користуванні самовільно зайнятими земельними ділянками, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом демонтажу тимчасової споруди.
Відповідно до статей 83, 122 ЗК України Самарівська міська рада (попередня назва - Новомосковська міська рада) наділена засобами правового захисту комунального майна, зокрема, і шляхом звернення з позовом до суду.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, Новомосковською окружною прокуратурою ще 21.06.2023 скеровано лист до Новомосковської міської ради та Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради за №04/62-2839ВИХ-23 щодо неправомірного здійснення будівельних робіт за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області.
З отриманої відповіді Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 07.07.2023 №138 вбачається, що з метою захисту порушених прав виконавчий комітет Новомосковської міської ради обмежився лише зверненням з відповідною заявою до Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області.
Новомосковська окружна прокуратура 06.12.2024 повторно звернулася до Новомосковської міської ради листом №62-6642ВИХ-24 щодо вжиття заходів міською радою з метою відновлення порушених прав, звільнення земельних ділянок шляхом демонтажу ТС.
Однак, у відповіді від 18.12.2024 №2953/0/2-24 міською радою наголошено, що нею не вживалися будь-які заходи щодо звільнення/повернення вказаних земельних ділянок та приведення їх у попередній вигляд шляхом демонтажу/зносу автомобільної мийки (т. 1, арк.с.33 на звороті).
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, зазначене свідчить, що Новомосковська міська рада була обізнана про незаконне встановлення тимчасової споруди з 21.06.2023, заходи з метою усунення виявлених порушень не вживала. Невжиття Новомосковською міською радою, до компетенції якої віднесено відповідні повноваження, заходів щодо приведення у відповідність до норм чинного земельного законодавства, законодавства про благоустрій населених пунктів договорів про надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів висновує, що керівник Новомосковської окружної прокуратури підставно звернувся до суду в інтересах держави в особі Самарівської міської ради (Новомосковської міської ради), належним чином обґрунтував порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким зобов'язано відповідачів усунути перешкоди Самарівській міській раді у користуванні самовільно зайнятими земельними ділянками, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом демонтажу тимчасової споруди - автомобільної мийки самообслуговування.
Колегія суддів зауважує, що рішення від 20.05.2025 у даній справі оскаржується в апеляційному порядку лише одним із відповідачів - ТОВ “Д.Б.С.», відтак, керуючись положеннями ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу №904/5683/24 в межах доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ “Д.Б.С.».
У контексті доводів апеляційної скарги про неналежний та неефективний спосіб захисту прав Самарівської міської ради як власника земельної ділянки, апеляційний господарський суд зазначає про таке.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є приписи частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За пунктом «б» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Оскільки у статті 152 Земельного кодексу України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення.
Зокрема, порушення прав власника може бути усунене шляхом демонтажу споруди, яка розташована на земельній ділянці.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Наведена стаття 391 Цивільного кодексу України унормовує захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння і констатує, що право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Такий спосіб захисту характеризується наступними ознаками:
- негаторний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
- власник (титульний володілець), який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні;
- сутністю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом;
- таке «порушення» має неправомірний характер;
- до вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.10.2024 у справі № 910/14543/23, від 11.12.2024 у справі № 914/1238/22, від 17.04.2024 у справі № 916/2381/22.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 та постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №911/1375/22, від 10.09.2024 у справі № 910/18952/20, від 11.12.2024 у справі №914/1238/22.
Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прокурором у цій справі обрано належний та ефективний спосіб захисту порушених прав Самарівської міської ради як власника землі, та зазначає, що визначений прокурором спосіб захисту відповідає вимогам чинного законодавства, є співмірним характеру порушення та спрямований на реальне поновлення прав територіальної громади.
Щодо спору по суті колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до пунктів "а", "в" частини першої статі 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
З матеріалів справи вбачається, що Новомосковською міською радою передано земельну ділянку у постійне користування ПРАТ “ДОПАС» (третя особа у справі) відповідно до Державного акта на право постійного користування землею (т. 1, арк.с.57), в якому зазначено, що цей акт видано Дніпропетровському Об'єднанню АС у тому, що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 0,6030 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано в постійне користування під автовокзал відповідно до рішення Новомосковської міської ради народних депутатів від 21.08.1996 №838.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частини 1, 2 статті 92 Земельного кодексу України).
Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23).
Обсяг прав землекористувачів визначений у статті 95 Земельного кодексу України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.
Згідно з частиною 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.
Однак, положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій. Правовий статус постійних землекористувачів, що визначається статтями 92, 95, 96 ЗК, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23). Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 21.06.2019 у справі №910/22880/17, від 06.11.2019 у справі №9І6/1424/18, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21). Водночас відповідно до усталеної практики Верховного Суду державний акт на право постійного користування землею не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення цих функцій.
Отже, у постійного землекористувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, право розпорядження - виключно компетенція власника (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17).
Наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов'язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації. Водночас постійний землекористувач такими правами не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23).
Водночас, ПрАТ “ДОПАС» з ТОВ “Ріел-Сервіс-Центр» уклало договір № НОВ-01.01.04.23 від 01.04.2023, за яким передало частину майданчика №091, загальною площею 106,8 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області, на строк до 3 років.
У подальшому, ТОВ “Ріел-Сервіс-Центр» вказану земельну ділянку (майданчик) передало ТОВ “Д.Б.С.» за договором оренди (найму) № НОВ.091.170423-АИ від 17.04.2023, під організацію мийки самообслуговування.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджується, що вказаний майданчик, а також тимчасова споруда - автомобільна мийка знаходяться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0.0114 га та в межах сусідньої несформованої земельної ділянки - 0.0004 га, яка також належить Самарівській (Новомосковській) міській територіальній громаді.
Підсумовуючи наведене нормативно-правове регулювання використання землі на підставі юридичного титулу постійного користування та установлені фактичні обставини справи, колегія суддів констатує, що ПрАТ “ДОПАС» як постійний користувач земельної ділянки не наділений правом передавати її іншим особам, зокрема, в оплатне користування (оренду).
Відтак, у відповідачів відсутні правові підстави для користування землею комунальної форми власності загальною площею 118 кв.м., в межах частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0.0114 га та в межах сусідньої несформованої земельної ділянки - 0.0004 га, розташованих за адресою: вул. Дмитра Яворницького, 1а у м. Самар.
Вищенаведеним відхиляються аргументи скаржника про те, що наявність укладених договорів № НОВ-01.01.04.23 від 01.04.2023 та № НОВ.091.170423-АИ від 17.04.2023 може підтверджувати оформлення відповідачами орендних відносин у встановленому законом порядку. Зазначені доводи апелянта ґрунтуються на власному помилковому тлумаченні норм законодавства.
Колегія суддів ураховує, що спірна автомобільна мийка самообслуговування є тимчасовою спорудою.
Згідно із частинами 2, 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на дату укладення договору) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Механізм розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності регулюється Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068 зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій № 284 від 23.11.2020 (Порядок).
Відповідно до п. 2.1. Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Згідно із пунктами 2.29. Порядку у разі закінчення строку дїї, анулювання паспорта прив'язки тимчасової споруди, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 аналізувала умови розміщення окремих об'єктів (у цьому випадку - тимчасових споруд) для здійснення підприємницької діяльності та дійшла висновку, що земельна ділянка не відводиться за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання іншого документа - паспорта прив'язки для розміщення тимчасової споруди. Таку ж позицію підтримано у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 916/799/23.
Необхідність дослідження паспорта прив'язки для розміщення тимчасової споруди та його нормативного регулювання передусім полягає у тому, щоб залежно від досліджених судом обставин можна було встановити, чи потрібне окреме рішення уповноваженого органу на відведення земельної ділянки, якщо є затверджений цим органом документ, який надає право на експлуатацію об'єкта, розміщеного на цій земельній ділянці.
З метою впорядкування розміщення тимчасових споруд на території м. Самар (Новомосковська) у відповідності до Порядку № 244, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування», Самарівська (Новомосковська) міська рада рішенням № 914 ХХV сесії VІII скликання від 07.03.2023 затвердила Порядок передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Самар (Новомосковська) в тимчасове використання не за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг.
Вказаний нормативно-правовий акт встановлює порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Самар (Новомосковська) є спеціальним у спірних правовідносинах, чинним, а тому є обов'язковим для виконання на охопленій ним регуляторною діяльністю території м. Самар (Новомосковська).
Пунктом 5.5. Порядку № 914 від 07.03.2023, п. 1.8 Порядку № 244 від 21.10.2011 передбачено, що при розміщенні стаціонарних тимчасових споруд враховуються всі наявні планувальні обмеження, передбачені будівельними нормами.
Згідно з пунктами 2.2. та 2.3 Порядку № 244 замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1: 500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування/прізвище, ім'я та по батькові (за наявності)/ місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності.
Цей перелік документів є вичерпним.
Приписами пункту 2.4 Порядку № 244 передбачено, що для визначення відповідності намірів щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам відповідний комплект документів направляється до органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.
Про відповідність намірів замовника щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам замовник повідомляється відповідним органом з питань містобудування та архітектури письмово протягом десяти робочих днів з дня отримання відповідного комплекту документів або замовнику надається аргументована відмова щодо реалізації намірів розміщення тимчасової споруди.
Відповідно до пункту 2.6 Порядку № 244 для оформлення паспорта прив'язки ТС замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб'єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат; технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.
Зазначені документи замовником отримуються самостійно.
Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, у разі невідповідності намірів щодо місця розташування ТС вимогам законодавства, будівельним нормам, комплексній схемі розміщення ТС замовнику управлінням з питань містобудування та архітектури надається письмова відмова щодо можливості розміщення стаціонарної ТС.
Судом встановлено, що до виконавчого комітету Новомосковської міської ради надійшла заява від ПрАТ «ДОПАС» вх.№1057/0/1-23 від 06.04.2023 про розгляд відповідності намірів встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - автомобільної мийки самообслуговування за адресою: вул. 195-ї Стрілецької дивізії, 1А.
У свою чергу, виконавчим комітетом Новомосковської міської ради листом №795/0/2-23 від 28.04.2023 надано роз'яснення щодо неможливості погодження намірів встановлення, у тому числі через знаходження земельної ділянки в межах територіальної транспортної інфраструктури «ТР-2», в межах перспективної транспортної розв'язки. До зони входять території вулиць, майданів та доріг, які за містобудівною документацією знаходяться в межах червоних ліній (відповідно до містобудівної документації - Плану зонування території м. Новомосковськ (Зонінг), затвердженого рішенням сесії Новомосковської міської ради від 06.07.2018 № 656).
ПрАТ «ДОПАС» повторно звернувся до виконавчого комітету Новомосковської міської ради з заявою вх.№1225/0/1-23 від 19.04.2023 про розгляд відповідності намірів встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: вул. 195-ї Стрілецької дивізії, 1А. За результатами розгляду якої, виконавчим комітетом Новомосковської міської ради листом вих.№859/0/2-23 від 05.05.2023 надано роз'яснення щодо неможливості погодження намірів встановлення.
Судова колегія зауважує, що єдиною підставою для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності є паспорт прив'язки, розміщення тимчасових споруд самочинно, тобто, без паспорта прив'язки, заборонено. У випадку розміщення тимчасової споруди з порушенням наведеного вище законодавства, ця споруда має бути демонтована.
Оскільки матеріали даної справи не містять доказів отримання паспорту прив'язки тимчасової споруди - автомобільної мийки самообслуговування ані ПРАТ «ДОПАС», ані відповідачами - спірна тимчасова споруда встановлена без відповідного дозволу, отже, самовільно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, фактично використовують земельні ділянки загальною площею 118 кв.м., в межах частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038 - 0.0114 га та в межах сусідньої несформованої земельної ділянки - 0.0004 га, які розташовані за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілкової Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), що кваліфікується як самовільне заняття земельних ділянок та є підставою для демонтажу тимчасової споруди з метою відновлення права Самарівської міської ради на користування та розпорядження землею комунальної власності.
У контексті аргументів скаржника про необхідність оцінки на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, апеляційний суд зазначає наступне.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukreinе, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ у рішенні "Брайловська проти України" (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося "позбавлення майна" у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися "на умовах, передбачених законом", що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись "в інтересах суспільства" та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі "Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії" (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції ("на умовах, передбачених законом") полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)).
Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №203/5591/16 виснував, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
За таких обставин, суд встановив, що порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідачів відсутнє, і захід втручання у право володіння шляхом приведення земельної ділянки у придатний до використання стан, шляхом демонтажу тимчасової споруди, є пропорційним визначеній меті.
Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують, що спірну тимчасову споруду - автомобільну мийку встановив ТОВ “Д.Б.С.», апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, ПРАТ “ДОПАС» з ТОВ “Ріел-Сервіс-Центр» уклало договір № НОВ-01.01.04.23 від 01.04.2023, за яким ПРАТ “ДОПАС» передав ТОВ “Ріел-Сервіс-Центр» частину майданчика загальною площею 106,8 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілецької Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), Дніпропетровської області. Сторонами договору підписано Акт прийому-передачі майна від 01.04.2023.
ТОВ “Ріел-Сервіс-Центр» вказану частину майданчика загальною площею 106,8 кв.м. передало ТОВ “Д.Б.С.» за договором оренди (найму) № НОВ.091.170423-АИ від 17.04.2023, під організацію мийки самообслуговування (п. 2.1. договору).
Акт прийому-передачі в оренду орендованого об'єкта від 17.04.2023 (т. 1, арк.с.50) підписано сторонами договору без зауважень.
Таким чином, колегія суддів констатує, що договором оренди (найму) № НОВ.091.170423-АИ від 17.04.2023 та Актом прийому-передачі до нього підтверджуються обставини передачі ТОВ “Д.Б.С.» частини майданчика загальною площею 106,8 кв.м. за адресою: вул. Дмитра Яворницького (вул. 195-ї Стрілецької Дивізії), 1а, м. Самар (Новомосковськ), з метою організації мийки самообслуговування.
Натомість, ТОВ “Д.Б.С.» не надало жодних доказів на спростування вказаних обставин.
Відтак, апеляційний господарський суд, керуючись стандартом доказування "вірогідність доказів" вказує, що докази, надані на підтвердження факту встановлення мийки самообслуговування Товариством з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С.» є більш вірогідними, ніж докази, надані скаржником на спростування відповідної обставини.
Додатково, у контексті зазначеного, судова колегія звертає увагу на наступне.
Відповідачем-1 в апеляційній скарзі було зазначено, що:
- слідчим слідчого відділення Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню №12023041350000651, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 9 травня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 275 КК України;
- 31 травня 2023 року було проведено огляд місця події - частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, а саме частини майданчика № 091, яка розташована на території автовокзалу, по вул. 195-ї Стрілкової Дивізії в м. Новомосковську Дніпропетровської області, в ході якого виявлено розміщення мийки- МАФу на вказаній території;
- 21 вересня 2023 року частину майданчика № 091, розташовану на території автовокзалу, по вул. 195-ї Стрілкової Дивізії в м. Новомосковську Дніпропетровської області, що розміщена на частині земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, що перебуває у комунальній власності Новомосковської міської ради та передана у користування ПАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ ОБЛАСНЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ» (код ЄДРПОУ 03113549) на праві постійного користування, відповідно до державного акту постійного користування землею ІІ-ДП №003401 від 04.09.1996 року, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 травня 2023 року за № 12023041350000651;
- ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі №183/12105/23 від 02 листопада 2023 року, клопотання слідчого СВ Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області Глушаченко В.В, погоджене прокурором Новомосковської окружної прокуратури Тузом І.І., задоволено частково. Накладено арешт на частину земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, а саме частину майданчика №091, площею 106,8 кв.м., який розташований на території автовокзалу по вул. 195-ї Стрілкової Дивізії в м. Новомосковську Дніпропетровської області, на якій розміщено об'єкт незавершеного будівництва та на об'єкт незавершеного будівництва, шляхом заборони будь-якими особам користування (у тому числі з забороною будь-яким особам проводити будівництво будь-яких конструкцій, споруд, будівель) відчуження та розпорядження ними;
- ухвалою Дніпровського апеляційного суду по справі №183/12105/23 від 08 жовтня 2024 року, скасовано ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023041350000651 від 09 травня 2023 року.
Апелянт посилається на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08.10.2024 у справі №183/12105/23 як на підтвердження того, що ТОВ “Д.Б.С.» не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку.
Однак, зі змісту ухвали від 08.10.2024 у справі №183/12105/23, що надана скаржником до матеріалів апеляційної скарги та міститься у публічному доступі в ЄДРСР, слідує наступне:
“Ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року клопотання слідчого СВ Новомосковського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_9, погоджене прокурором Новомосковської окружної прокуратури ОСОБА_6 задоволено частково та накладено арешт на майно у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023041350000651 від 09 травня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 275 КК України, а саме на частину земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, а саме на частину майданчику АДРЕСА_3 на якій розміщено об'єкт незавершеного будівництва та на об'єкт незавершеного будівництва, шляхом заборони будь-яким особам користування (у томі числі з забороною будь-яким особам проводити будівництво будь-яких конструкцій, споруд, будівель), відчуження та розпорядження ними.
Слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого частково мотивував свої висновки тим, що слідчим у клопотанні доведено необхідність накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, оскільки в органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції захисник ОСОБА_8 , який діє у інтересах ТОВ «Д.Б.С.», подав апеляційну скаргу із проханням про скасування ухвали слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року та постановлення нової ухвали, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023041350000651 від 09 травня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.197-1, ч.1 ст.275 КК України.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, в порушення вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для третьої особи, оскільки матеріали кримінального провадження не містять достатніх та необхідних даних, які б свідчили про можливість накладення арешту на майно зазначене у клопотанні слідчого. Так, слідчим суддею не було враховано, правову природу набуття у володіння арештованого майна. Окремо звертає увагу, що слідчим суддею взагалі не було надано оцінки наслідкам накладення такого арешту для осіб - законних володільців цього майна. Зазначає, що в межах даного кримінального провадження не доведена обставина капітальної стійкості автомобільної мийки, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_2. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що дана мийка є тимчасовою спорудою, а тому на цей об'єкт не розповсюджуються вимоги 3акону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Таким чином, можливо дійти висновку, що обстежувана мийка не відноситься до капітальних будівель і не є об'єктом нерухомого майна. Через такі дії слідчих органів повністю блокована діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Б.С.», у зв'язку з чим підприємство не може приступити до використання наданої ділянки. При цьому ТОВ «Д.Б.С.» щомісячно несе витрати щодо сплаті земельного податку та орендних платежів. Додатково зазначає, що досудове розслідування та арешт вищезазначеного майна триває невиправдано тривалий час, а стороною обвинувачення не надано доказів щодо необхідності продовження строку накладеного арешту.».
Тобто, апеляційна скарга захисника особи, який діє у інтересах ТОВ «Д.Б.С.» стосувалася зняття арешту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:013:0038, а саме частину майданчика №091 та, зокрема, містила доводи про те, що через такі дії слідчих органів повністю блокована діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Б.С.».
Вищезазначене, з урахуванням стандарту доказування "вірогідність доказів", також спростовує твердження скаржника щодо відсутності доказів на підтвердження встановлення автомобільної мийки ТОВ «Д.Б.С.».
Стосовно доводів апеляційної скарги про неналежність та недопустимість Звіту інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки за адресою: м. Новомосковськ, вул. 195-ї Стрілецької Дивізії в районі буд. 1-а, колегія суддів зауважує, що вказаний Звіт не є єдиним та визначальним доказом на підтвердження факту самовільного зайняття земельної ділянки відповідачами, а оцінюється судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили, а також вірогідності й взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Аргументи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через незалучення ПрАТ “Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» до участі у справі в якості відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, оскільки позовні вимоги не заявлені до останнього. Водночас, ПрАТ “ДОПАС» як постійний користувач спірної земельної ділянки є учасником справи в статусі третьої особи.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, не доводячи його незаконності та необґрунтованості, а також та не спростовують вищенаведених висновків суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Розглядаючи спір, який виник між учасниками справи, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку.
Доводи заявника апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275-277, 282-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Д.Б.С.» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2025 у справі №904/5683/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2025 у справі №904/5683/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 25.03.2026
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін