25.03.2026 Справа № 921/74/26
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Зварич О.В., Міліціанов Р.В.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на ухвалу Господарського суду Тернопільської області (суддя Хома С.О.) від 20.02.2026 про відмову у видачі судового наказу у справі №921/74/26
за заявою Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК»
до Фізичної особи-підприємця Вербовського Романа Михайловича
про стягнення заборгованості в розмірі 79 558,55 грн
У лютому 2026 року Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з вимогою стягнути з боржника Фізичної особи-підприємця Вербовського Романа Михайловича заборгованість за кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" № 79808844088 від 05.02.2025 року станом на 09.02.2026 включно в розмірі 79 558,55 грн, з яких 68 220 грн за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 22 740 грн та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 45 480 грн, та 11 338,55 грн простроченої заборгованості за комісією, та витрат зі сплати судового збору у розмірі 332,8 грн.
Заява мотивована тим, що позичальник у порушення умов кредитного договору та приписів законодавства не повернув кредитні кошти та не сплатив в повному обсязі комісійну винагороду за обслуговування кредиту, тому, у силу частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 20.02.2026 у справі №921/74/26 відмовив Акціонерному товариству "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК", 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, ЄДРПОУ 14282829 у видачі судового наказу про стягнення з боржника Фізичної особи-підприємця Вербовського Романа Михайловича заборгованість за Кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" № 79808844088 від 05.02.2025 року станом на 09.02.2026 включно в розмірі 79 558,55 грн, з яких 68 220 грн за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 22 740 грн та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 45 480 грн, та 11 338,55 грн простроченої заборгованості за комісією, та витрат зі сплати судового збору у розмірі 332,8 грн.
Суд першої інстанції встановив, що матеріали поданої заяви не містять доказів настання строку виконання обов'язку щодо дострокового повернення кредиту боржником.
Вимога №740 від 30.12.2025 року не містить посилання на реалізацію Акціонерним товариством «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» права на дострокове повернення всієї суми кредиту; по тексту заяви про видачу судового наказу Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» стверджує, що кредитний договір розірвано не було, що підтверджує висновок про відсутність у заявника права вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту.
Тому суд дійшов висновку про відмову заявнику у задоволенні заяви про видачу судового наказу.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2026 року у справі № 921/74/26 та передати справу до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду заяви Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про видачу судового наказу.
Скаржник вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи. Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що факт нерозірвання договору перешкоджає реалізації права на дострокове стягнення кредиту. На думку скаржника, суддя помилково ототожнив поняття «зміна строку виконання зобов'язання» (acceleration clause) та «розірвання договору», чим порушив норми матеріального права. У вимозі № 740 від 30.12.2025 банк вказував суму боргу, яка має бути внесена боржником для погашення поточної заборгованості і суму для погашення всього боргу з метою стимулювання боржника до погашення боргу на його розсуд; у резолютивній частині вимоги зазначалось, що у випадку невиконання цієї вимоги Банк залишає за собою право ініціювати звернення до суду з метою примусового стягнення кредитної заборгованості, а також вжити інші заходи захисту прав та майнових інтересів кредитора. Ч. 2 ст. 1050 ЦК України надає позивачу право стягнути борг у повному обсязі, вибір будь-якого зі способів захисту прав належить кредитору і не може бути обмежений,
Отже пред'явлення додаткових вимог щодо змісту вимоги про погашення боргу, та і взагалі умова про направлення такої вимоги, яка не передбачена жодним нормативним актом, ставить сторони в нерівне становище, що заборонено ст. 7 ГПК України.
Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги положення п. 4.1 та 4.2. Типових умов кредитування, які є невід'ємною частиною кредитного договору.
Відмовляючи у видачі наказу через те, що суд "не вбачає можливим перевірити обставину реалізації права на дострокове повернення" через зміст Вимоги № 740 від 30.12.2025, суд фактично вдався до розгляду справи по суті, що неприпустимо на стадії прийняття заяви про видачу судового наказу. Наявність боргу підтверджується розрахунком та випискою, які були додані до заяви.
Висновок суду про те, що відсутність розірвання договору позбавляє банк права вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, прямо суперечить ч. 2 ст. 1050 ЦК України та ґрунтується на неправильному тлумаченні закону, адже якщо боржник прострочив повернення чергової частини, кредитор має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Ця норма не вимагає попереднього розірвання договору.
Висновок суду про те, що із заяви не вбачається виникнення права вимоги, суперечить наданим доказам: договору, факту видачі коштів та наявності прострочення, що за законом (ст. 1050 ЦК) породжує право на вимогу всієї суми боргу. Боржник, у разі незгоди з розрахунком чи фактом боргу, має безумовне право скасувати судовий наказ у спрощеному порядку (ст. 157 ГПК України), тому відмова у видачі наказу з надуманих підстав порушує баланс інтересів сторін.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.02.2026 відкрив провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2026 у справі №921/74/26; постановив розглядати апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2026 у справі №921/74/26 без повідомлення учасників справи; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.
Суд надіслав ухвалу від 27.02.2026 у справі №921/74/26 сторонам та їх представникам через систему “Електронний суд».
Згідно з частиною першою статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи та вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2026 у справі №921/74/26 відсутні з огляду на таке.
Відповідно до частини 1, 2 статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Наказне провадження - це самостійний, особливий, спрощений вид судового провадження під час розгляду господарських справ про стягнення грошової заборгованості за договором, спрямований на швидкий та ефективний захист прав заявника, в якому суд в установлених законом випадках за заявою особи без судового засідання і виклику сторін на підставі достатніх, допустимих і належних доказів видає судовий наказ, який одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів слідує, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів слідує пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні. Разом із тим лише той факт, що договірні зобов'язання не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.
За приписами статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
З аналізу змісту пункту 7 частини 1 статті 155 Господарського процесуального кодексу України можна дійти висновку, що при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Отже, судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи (видаткові накладні, акти, листування, рух коштів, виписки банку), що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.
Звертаючись до суду в наказному провадженні, заявник повинен керуватися тими нормами процесуального закону, які встановлюють строк і порядок для звернення до суду в наказаному провадженні (Розділ ІІ ГПК України) та розуміти відповідне реагування суду, якщо заявником не буде дотримано вимог закону.
Частиною 2 ст. 12 ГПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що, за загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України). Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не випливає виникнення або порушення права грошової вимоги. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов'язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності/порушення його права, щодо наявності прострочення виконання зобов'язання боржником. Однак, такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (ст. 15 ГПК України).
Пунктом 8 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України перебачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Матеріалами справи підтверджується, що між АТ "ПУМБ" та боржником фізичною особою-підприємцем Вербовським Романом Михайловичем за допомогою системи «Інтернет Банкінг» шляхом укладення в електронному вигляді та підписання електронним цифровим підписом було укладено кредитний договір "Кредит "всеБІЗНЕС" № 79808844088 від 05.02.2025.
Відповідно до умов цього договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та типовими умовами.
Пунктом 1.1.3 кредитного договору визначено кінцевий строк кредитування до 05.02.2027.
На виконання цього кредитного договору, заявник перерахував на поточний рахунок боржника кредитні кошти у розмірі 92 000,00 грн (з урахуванням 920,00 грн на сплату комісії).
Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити плату за кредит в розмірах та строки, зазначені в наведеному Графіку платежів (п. 1.4 кредитного договору).
Заява Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості в розмірі 79 558,55 грн мотивована тим, що позичальник у порушення відповідних умов кредитного договору та приписів законодавства не повернув у визначений умовами кредитного договору строк кредитні кошти та не сплатив в повному обсязі комісійну винагороду за обслуговування кредиту, тому, у силу частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Водночас згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Типовими умовами кредитування в рамках кредитного договору "Кредит "всеБізнес", укладеного в системі інтернет-банкінг ПУМБ Digital Business АТ "ПУМБ" (далі-Умови) передбачено, що несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з договором/типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов'язків за договором тлумачиться як несприятлива подія (п. 1 п. 4.1 Умов).
У випадку виникнення будь-якої несприятливої події, банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п. 1.1.3, п. 1.4 договору, п. 5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги (п. 4.2 Умов).
До матеріалів заяви АТ "ПУМБ" приєднав вимогу №740 від 30.12.2025 про погашення боржником простроченої заборгованості, згідно з якою АТ "ПУМБ" вимагав від боржника негайно погасити прострочену кредитну заборгованість згідно з графіком погашення платежів у загальному розмірі 116064,35 грн (також, зазначено, що станом на 30.12.2025 існує кредитна заборгованість перед банком, зокрема, за номером договору 79808844088 - 77 033,75 грн, за номером договору 79808837854 - 39030,60 грн).
У вказаній вимозі має місце зазначення, що остаточна сума процентів буде нарахована на момент фактичного погашення кредиту (-ів) в повному обсязі та додатково пред'явлена до сплати.(а.с.40-41).
Дослідивши зміст вимоги заявника №740 від 30.12.2025, колегія суддів не встановила, що з неї семантично та послідовно випливає, формулювання Банком свого однозначного наміру достроково повернути кредит у повному обсязі.
Суд констатує, що маючи намір скористатися своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, саме заявник мав безумовний обов'язок викласти таку вимогу у спосіб, який би, по-перше, в повній мірі відповідав змісту положень відповідної норми, а по-друге, не викликав би у боржника будь-яких сумнівів щодо дійсного наміру сторони договору.
Водночас, зі змісту вимоги дотримання заявником цих умов не витікає.
Отже, матеріали поданої заяви не містять доказів настання строку виконання обов'язку щодо дострокового повернення кредиту боржником, який положеннями ст. 1050 ЦК України пов'язується з направленням боржнику не будь-якої заяви (в тому числі, зави про повернення прострочених платежів тощо), а виключно вимоги дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Тобто заявником заявлено вимоги, зокрема, про стягнення заборгованості за кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" № 79808844088 від 05.02.2025 станом на 09.02.2026 включно в розмірі 79 558,55 грн, з яких 68 220 грн за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 22 740 грн та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 45 480 грн, та 11 338,55 грн простроченої заборгованості за комісією, строк погашення за якою в повному обсязі ще не настав, оскільки кінцевий термін повернення кредиту був встановлений 05.02.2027. Отже, безспірність стягнення цієї суми заборгованості не є документально підтвердженою.
Ураховуючи наведене, заявник не виконав вимоги статті 150 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, не додав документи, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
А отже, місцевий господарський суд дійшов законного висновку про те, що із змісту заяви АТ "ПУМБ" про стягнення 79 558,55 грн з боржника не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, що є підставою для постановлення ухвали про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
При цьому, суд першої інстанції правильно звернув увагу заявника на те, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою у порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 153 ГПК України).
Узагальнюючи наведені доводи, колегія суддів вважає, що матеріали поданої заяви не містять доказів настання строку на дострокове повернення кредиту боржником, доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвала Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2026 у справі №921/74/26 ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» відсутні.
Відповідно до частин 4, 5 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, суд
Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2026 у справі №921/74/26 залишити без змін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК»- без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.03.2026 року.
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Суддя О.В. Зварич
Суддя Р.В. Міліціанов