Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 березня 2026 року Справа№200/8071/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3),
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Луконіну Н.В., звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 27 серпня 2025 року про відмову в переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після смерті її батька ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27 жовтня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17 листопада 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
21 листопада 2025 року суддя знаходився у відпустці, з 22 листопада 2025 року по 28 листопада 2025 року суддя знаходився у відрядженні, з 30 грудня 2025 року по 07 січня 2026 року суддя знаходився у відпустці, 04, 05 лютого 2026 року суддя знаходився у відпустці.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується довідкою до Акту МСЕК серії 10ААБ, №44274 від 27.12.2012 року. Групу інвалідності встановлено безстроково. Призначено пенсію по інвалідності. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_2 .
20.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви серед інших документів, ОСОБА_1 було надано довідку до Акту МСЕК серії 10ААБ, №44274 від 27.12.2012 року та Виписку із акту огляду МСЕК ТЕР №443274 від 27.12.2012 року, в яких зазначено про причину її інвалідності - «з дитинства».
Проте, Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 27.08.2025 року ОСОБА_1 відмовлено у переході на пенсію по втраті годувальника через ненадання заявницею висновку ЛКК, підтверджуючого настання інвалідності до 18 річного віку та запропоновано надати медичну довідку відповідно до форми 086/о, затвердженої Наказом міністерства охорони здоров'я України №110 від 14.02.2025 року.
Позивач вважає відмову ГУ ПФУ у Донецькій області протиправною, оскільки згідно з пунктом 2.18 розділу II Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК , медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Водночас, згідно з приписами ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз'ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.
Відповідно до п. 14 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою КМУ від 1317 від 03.12.2009 року, в редакції від 11.06.2012 року, чинній на дату призначення позивачці групи інвалідності, встановлення причинного зв'язку інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві покладалося на Медико-соціальні експертні комісії та встановлювався він за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
Натомість, відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 086/о «Медична довідка (витяг з медичної картки амбулаторного хворого)», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 25 липня 2023 року № 13513), форма № 086/о є медичним документом для подання до закладів освіти всіх рівнів освіти.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач заперечує проти задоволення позовної заяви та зазначає, що 20.08.2025 позивач звернулась із заявою № 14107 про призначення/перерахунок пенсії, а саме про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника відповідно до статті 36 Закону № 1058 після смерті її батька ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заяву про призначення/перерахунок пенсії від 20.08.2025 № 14107 розглянуто за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961.
За результатами опрацювання заяви позивача, відповідачем винесено рішення від 27.08.2025 року по о/р № НОМЕР_3 про відмову у переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону № 1058, оскільки до заяви про перерахунок пенсії від 20.08.2025 позивачем долучено Виписку із акту огляду Медико-соціальної експертної комісії ТЕР № 443274 від 27.12.2012. За результатами розгляду матеріалів електронної пенсійної справи та наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 не надано висновок ЛКК, підтверджуючого інвалідність, що настала до 18 річного віку, у зв'язку з чим відсутні підстави для переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до статті 36 Закону № 1058.
Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає прийняте рішення від 27.08.2025 року по о/р № 914210159557 про відмову позивачу в переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону № 1058 обґрунтованим та таким, що прийняте згідно норм чинного законодавства.
Відповідач зазначає, що пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення та виплати пенсії. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження органів Фонду, якими останні наділені як юридичні особи публічного права.
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4 від 08 червня 2023 року, виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , Серії НОМЕР_5 , виданого 15.06.1973 року Дзержинським палацом щастя, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 .
Згідно довідки Відділу РАЦС Дзержинського міського управління юстиції № 7/65-28 від 16.01.2002 року, позивачкою укладено шлюб з ОСОБА_4 , взято прізвище « ОСОБА_5 ».
Згідно довідки до акту огляду МСЕК Серії 10 ААБ №443274 від 27.12.2012 року, позивачу встановлено статус особи з інвалідністю 3 групи, причина інвалідності «з дитинства» безстроково.
Позивачем також надано до суду виписки з медичної картки амбулаторного хворого, історії хвороби, у яких зазначено, що позивач є особою з інвалідністю 3 групи, хворіє з дитинства.
Рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області від 27.08.2025 року о/р НОМЕР_3 ОСОБА_1 в переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до надходження медичної довідки відповідно до форми 086/о, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України №110 від 14.02.2025 року.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обставини щодо відмови у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку з втратою годувальника через ненадання позивачем висновку ЛКК, підтверджуючого настання інвалідності до 18 річного віку, відповідачем підтверджено, а тому ці обставини не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно ч. 1 ст. 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається зазначеним у частині другій цієї статті членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у разі встановлення III групи інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та зазначеним у частині другій цієї статті членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Члени сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника: […] 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ст. 37 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного члена сім'ї, зазначеного у частині другій статті 36 цього Закону, - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше членів сім'ї, зазначених у частині другій статті 36 цього Закону, - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками".
Дітям-сиротам пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірах, визначених частиною першою цієї статті, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника має право на таку пенсію згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Згідно п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: […] 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1 в редакції чинній на момент звернення за призначенням пенсії).
Відповідно до п/п 9, 10 п. 2.3. Розділу ІІ Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані ним від МСЕК виписки з актів огляду в МСЕК дорослих членів сім'ї, яким право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника надається внаслідок їх інвалідності.
Згідно п. 2.18 Розділу ІІ Порядку № 22-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
На думку суду, вживання єднального сполучника «та» вказує на необхідність надання обох документів, водночас уживання розділового сполучника «або» вказує на можливість альтернативного застосування одного з двох документів.
Використання скісної риски «/» між двома сполучниками в комбінованому варіанті «та/або», на переконання суду першої інстанції, означає, що існує можливість застосування одного з двох варіантів підтвердження статусу особи з інвалідністю з дитинства.
Також, до спірних правовідносин слід застосувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений в постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18, де наголошено, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 року №2109 причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз'ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.
Відповідно до пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 3 грудня 2009 року, медико-соціальна експертиза хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам проводиться з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання (!), групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації передбачено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317, чинне до 15.11.2024 року).
Пунктами 3-4 Положення №1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Пунктом 14 Положення №1317 визначено, що причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
Згідно п. 26 Положення №1317, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.
Причинами інвалідності є: […] інвалідність з дитинства; […].
Наказом МОЗ України від 30.07.2012 № 577 “Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях», який був чинним до 31.12.2024 року, було затверджено Форму первинної облікової документації № 157-2/о «Висновок про час настання інвалідності», а також інструкцію по її заповненню, згідно якої Форма № 157-2/о призначена для реєстрації видачі медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інваліду висновку про час настання інвалідності в тому разі, якщо час настання інвалідності не збігається з датою, яка зазначена у «Виписці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією» (форма № 157-1/о). Час настання інвалідності має бути підтверджений відповідними документами, про що і зазначається у висновку.
Положення про лікарсько-консультативну комісію, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 917 «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям» (надалі - Положення № 917), визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю (далі - діти) з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.
Відповідно до п. 3 Положення № 917, лікарсько-консультативні комісії (далі - комісії) функціонують у закладах охорони здоров'я Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Відповідно до п/п 1 п. 7 Положення № 917, комісії визначають: наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію “дитина з інвалідністю» або “дитина з інвалідністю підгрупи А», причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.
Виходячи з системного аналізу наведених приписів нормативних актів в контексті розмежування повноважень МСЕК та ЛКК щодо підтвердження часу настання інвалідності в спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що відносно осіб, що досягли повноліття, означені обставини підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії щодо часу настання інвалідності, а не висновком лікарсько-консультативної комісії.
Також, слід розмежувати «час встановлення (визнання) інвалідності» та «час настання інвалідності», що відповідає приписам п. 2.18 Порядку № 22-1, згідно якого у разі якщо заявник визнаний особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, ним висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Згідно довідки до акту огляду МСЕК Серії 10 ААБ №443274 від 27.12.2012 року, позивачу встановлено статус особи з інвалідністю 3 групи, причина інвалідності «з дитинства» безстроково, тобто після досягнення повноліття.
Відповідачем надано до суду рішення про перерахунок пенсії позивача по інвалідності, у якому зазначено, що позивач є отримувачем пенсії по інвалідності з ознакою «Інвалід з дитинства», період встановлення інвалідності з 16.01.2002 року.
З наданої позивачем виписки з історії хвороби № 7678/552, інвалідність позивачу встановлено з 2002 року, тобто у 28 років.
Інші надані позивачем документи підтверджують, що вона хворіє з 11 років та не підтверджують настання інвалідності саме у дитинстві.
Водночас, приписи ч. 3 ст. 36 Закону №1058-IV визначають, що діти померлого годувальника, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника поділяються на дві категорії:
- безпосередньо діти (неповнолітні) померлого годувальника, які не досягли 18 років;
- повнолітні діти, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що довідка до акту огляду МСЕК Серії 10 ААБ №443274 від 27.12.2012 року не є належним доказом часу настання інвалідності позивача у саме дитинстві.
Водночас відповідно до згаданого вище п/п. 10 п. 2.3. Розділу ІІ Порядку № 22-1, саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок отримання від МСЕК виписки з актів огляду в МСЕК дорослих членів сім'ї, яким право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника надається внаслідок їх інвалідності.
Викладене, у свою чергу кореспондує приписам ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, згідно якої органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відтак, відповідач до прийняття рішення за наслідком розгляду заяви позивача не отримав від органів МСЕК висновок щодо часу настання інвалідності позивача переклавши виконання свого обов'язку на позивача, чим порушив приписи п/п. 10 п. 2.3. Розділу ІІ Порядку № 22-1 та ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV.
Щодо пропозиції відповідача надати медичну довідку відповідно до форми 086/о, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України №110 від 14.02.2012 року, суд зазначає наступне.
Пунктами 3, 18 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 086/о «Медична довідка (витяг з медичної картки амбулаторного хворого)» визначено, Форма № 086/о є медичним документом для подання до закладів освіти всіх рівнів освіти. Форма № 086/о зберігається в закладі освіти протягом трьох календарних років з дати її подання до закладу освіти.
В свою чергу у п.п. 7-15 вказаної Інструкції зазначено, що у пункті 1 вказуються повне найменування закладу охорони здоров'я і місцезнаходження закладу охорони здоров'я, що видав довідку.
У пункті 2 зі слів особи (її батьків чи інших законних представників) вписується вид закладу освіти, до якого буде подана форма № 086/о.
У пунктах 3-6 зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові особи (за наявності), дата народження, місце проживання.
При заповненні пункту 7 вказуються перенесені захворювання, враховуючи захворювання, перенесені в дитячому віці.
У пункті 8 вказуються об'єктивні дані щодо стану здоров'я особи на дату обстеження. Пункт 8 заповнюється власноручно лікарями, завіряється особистими печатками, штампами-кліше і підписом.
У пункті 9 зазначаються дати і дані проведених лабораторних досліджень.
У цьому пункті необхідно вказати результати як усіх обов'язкових клінічних досліджень, так і інших призначених досліджень у разі необхідності або залежно від профілю та вимог закладу освіти, до якого надається медична довідка щодо стану здоров'я особи.
У пункті 10 зазначаються дати і дані проведених інших досліджень.
У пункті 11 вказуються дата, доза, серія і назва лікарських засобів, якими проведені щеплення відповідно до календаря профілактичних щеплень. Вони заповнюються на підставі даних форми № 025/о.
На підставі записів у пунктах 7-11 заповнюється пункт 12 «Лікарський висновок», де вказуються рекомендації щодо фізичної активності та рівня фізичного навантаження, рекомендації щодо додаткових обстежень, лікування (за наявності показань), профілактичних щеплень, режиму харчування тощо.
Виходячи з системного аналізу, наведених положень Інструкції, довідка форми № 086/о не передбачає висновку про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку.
Водночас, вказана довідка подається до закладів освіти.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши дії відповідача на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є необґрунтованим та передчасним, прийнятим не у спосіб, визначений приписами законодавства, без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без урахування принципів добросовісності, розсудливості та пропорційності, без з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Протилежне відповідачем не доведено.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову в переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження […].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 серпня 2025 року про відмову в переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, відповідно до ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після смерті її батька ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
У відповідності до ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, згідно квитанції № 9901-1179-7407-1741 від 10.10.2025 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 968,96 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача у повному обсязі.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 серпня 2025 року про відмову в переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язти Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, відповідно до ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після смерті її батька ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 24 березня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко