Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2482/2026
20 березня 2026року місто Київ
справа № 757/25184/20-ц
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М., повний текст рішення складено 16 червня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-
У червні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , КП«Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», КП «Київтеплоенерго», КП«Київкомунсервіс», ПрАТ«Акціонерна компанія «Київводоканал», ТОВ «Київські енергетичні послуги», АТ «Київгаз», ДП«Київагазенерджи» про стягнення коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги та зобов'язання провести розподіл особових рахунків.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що вона є власником 2/3 частин, а ОСОБА_4 власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що ОСОБА_4 , як співвласник майна, зобов'язаний нести витрати по утриманню вищевказаної нерухомості, однак участі в утриманні він не бере.
Зазначала, що за період з липня 2013 року по квітень 2020 року лише вона оплачувала за комунальні послуги та послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а тому виходячи з принципу рівності часток співвласників майна вважає, що ОСОБА_4 повинен відшкодувати їй частину суми сплачених комунальних платежів в розмірі пропорційному його частці майна.
Посилалася на те, що у період з 2013 року по 2020 рік нею понесено додаткові витрати на утримання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме витрати пов'язані з необхідністю вимушеного ремонту вказаної квартири.
Вказувала, що квартира потребує негайної заміни вікон, оскільки вони знаходились в аварійному стані. При цьому, ОСОБА_4 жодної участі в ремонті квартири не приймав, частину понесених витрат позивачу не компенсував, участі в заміні вікон приймати не бажав.
Зазначала, що зважаючи на заборгованість ОСОБА_4 перед нею по сплаті своєї частки комунальних послуг, а також відмову в добровільному порядку сплатити частину понесених нею витрат по сплаті комунальних послуг, послуг з утримання будинку та прибудинкової території, а також витрат з утримання квартири вважає, що в даному випадку є обґрунтовані підстави для задоволення даного позову та стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів, оскільки він як співвласник нерухомого майна зобов'язаний нести витрати по його утриманню.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач ОСОБА_4 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 травня 2023 року заяву представника позивача про відмову від частини позовних вимог задоволено.
Прийнято відмову позивача від частини позовних вимог до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», КП «Київтеплоенерго», КП «Київкомунсервіс», ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», ТОВ «Київські енергетичні послуги», АТ «Київгаз», ДП «Київгазенерджи» про зобов'язання вчинити дії з розподілу особових рахунків в рамках цивільної справи №757/25184/20-ц.
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», КП «Київтеплоенерго», КП «Київкомунсервіс», ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», ТОВ «Київські енергетичні послуги», АТ «Київгаз», ДП «Київгазенерджи» про зобов'язання вчинити дії з розподілу особових рахунків.
05 грудня 2023 року від позивача на адресу суду першої інстанції надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти у розмірі 79927,10 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 79 927,10 грн. та 840,80 грн. витрат з оплати судового збору.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 61300 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 16 червня 2025 року, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що у позовній заяві вказано, що з липня 2013 року перший відповідач (який помер під час розгляду справи) не брав жодної участі в утриманні квартири за адресою: АДРЕСА_1 , всі витрати по її утриманню, в тому числі зі сплати комунальних послуг, послуг з утримання будинку та прибудинкової території, вимушеного ремонту, здійснюються виключно за рахунок позивача, але позивач не зазначала, що перешкоджала відповідачу в користуванні квартирою та з липня 2013 року не допускала взагалі його до квартири.
Вказувала, що з квитанцій, що додані до позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач не є платником по деяких квитанціям, а відтак остання таких затрат не понесла.
Зазначала, що позивачем заявлено позовні вимоги поза межами строку позовної давності, однак суд не взяв даний факт до уваги.
Посилалася на те, що у рішенні зазначено, що окрім того, в період з 2013 року по 2020 рік позивачем понесено додаткові витрати на утримання квартири, а саме витрати пов'язані з необхідністю вимушеного ремонту вказаної квартири. Але позивачем не підтверджено, які затрати вона понесла.
19 грудня 2025 року від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у її задоволенні. Вказував на те, що дійсно частина рахунків за житлово-комунальні послуги оплачувалася безпосередньо позивачем, а частина батьком позивача у випадках, коли позивач з об'єктивних причин (обмеженість у часі, відсутність фізичної можливості особисто здійснити платіж) не могла самостійно виконати відповідні дії. Водночас сам по собі факт здійснення платежу третьою особою не свідчить і не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені в інтересах позивача та за її рахунок. Зазначав, що відповідач протягом усього розгляду справи не заявляв клопотань чи заперечень про застосування строків позовної давності, не подавав відповідної письмової заяви та не порушував цього питання. Вважає, що посилання апелянта на те, що позивачем нібито не підтверджено розмір понесених витрат на утримання та вимушений ремонт квартири у період з 2013 по 2020 роки, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. У судовому провадженні наявні належні, допустимі та достовірні докази, які підтверджують як сам факт здійснення ремонту, так і розмір понесених позивачем витрат, зокрема письмові докази фінансового характеру, які були подані у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, оскільки вонаяк співвласник нерухомого майна зобов'язана нести витрати по його утриманню.
Проте колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є власником 2/3 частини квартири, загальною площею 117,2 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 28 лютого 1994 року №840 та витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 03 липня 2012 року №30921906.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 жовтня 2021 року після смерті ОСОБА_4 є власником 1/3 частини спірної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 вересня 2022 року та остання з 04 червня 1996 року зареєстрована у спірній квартирі.
Отже, позивач та відповідач є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У частині першій статті 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
На підставі вимог ст.ст.66, 67 ЖК України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).
Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі №703/2200/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі №638/5001/17.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06 листопада 2023 року просила стягнути з відповідача на її користь пропорційно до розміру частки у власності (1/3 частку) заборгованість за:
житлово-комунальні послуги (тримання будинку та прибудинкової території, оплата за електроенергію, водопостачання холодної води, гаряче водопостачання, водовідведення, послуги за стаціонарний телефон, вивезення побутових відходів, сплата за газ) у розмірі у розмірі 60515,59 грн. за період з липня 2013 року по березень 2021 року;
витрати пов'язані з ремонтом та утриманням квартири у розмірі 16347,01 грн.;
витрати понесені на утримання квартири у розмірі 3064,50 грн.
Заперечуючи проти позову, у листопаді 2020 року представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якій вказувала на те, що позивачем заявлено вимоги поза межами строку позовної давності та позивачем не підтверджено, які затрати вона понесла на ремонт квартири та додаткові витрати на утримання майна.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 року (заява № 14448/88, § 33).
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за послуги з тримання будинку та прибудинкової території, за електроенергію, водопостачання холодної води, гаряче водопостачання, водовідведення, послуги за стаціонарний телефон, вивезення побутових відходів, сплата за газ нараховувалась щомісяця, а відтак перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
Отже, платіж за травень 2017 року повинен був бути внесений до 21 червня 2017 року.
З даним позовом позивач ОСОБА_3 звернулася до суду 17 червня 2020 року.
Таким чином до вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з липня 2013 року по травень 2017 року (включно) має бути застосовано наслідки пропуску строку позовної давності.
Судом першої інстанції не було враховано заяву сторони відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 , яка є правонаступником ОСОБА_4 та прийняла після останнього спадщину є власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , тобто є співвласником вказаної квартири, а тому разом з іншим співвласником ОСОБА_3 повинна виконувати обов'язок по утриманню майна згідно своєї частки та нести тягар відповідальності перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними з цим майном.
На підтвердження нарахування сум за житлово-комунальні послуги (послуги з тримання будинку та прибудинкової території, за електроенергію, водопостачання холодної води, гаряче водопостачання, водовідведення, послуги за стаціонарний телефон, вивезення побутових відходів, сплата за газ) за період з травень 2017 року по березень 2021 року та їх оплату позивачем були надані рахунки та квитанції.
А відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з травень 2017 року по березень 2021 року у розмірі 43631,83 грн. пропорційно до розміру частки у власності (1/3 частку).
Посилання сторони позивача на те, що відповідач протягом усього розгляду справи не заявляла клопотань чи заперечень про застосування строків позовної давності, не подавала відповідної письмової заяви та не порушувала цього питання є безпідставними, оскільки заява про застосування строків позовної давності може бути викладена у письмовій формі (як окреме клопотання або у відзиві на позов) або усно під час судового засідання.
В т.2 на а.с.199-202 міститься відзив представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , в якому остання вказувала на те, що позивачем заявлено вимоги поза межами строку позовної давності.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за: витрати пов'язані з ремонтом та утриманням квартири у розмірі 16347,01 грн.; витрати понесені на утримання квартири у розмірі 3064,50 грн. колегія суддів вважає, що вказані вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Позивач обгрунтовуючи вказані витрати зазначала, що нею були понесені витрати на встановлення вікон у квартирі, встановлення водонагрівача, купівлю та встановлення: змішувачів для ванни, картриджу для змішувача, шлангу для душу та лійку, коліна, трійників, шлангу силіконового, муфти, клоччя, пасти сантехнічної.
Разом з тим, позивач не надала доказів на підтвердження того, що зазначені вище предмети були встановлені саме у спірній квартирі та зі згоди іншого співвласника.
Отже, колегія суддів вважає, що вказані витрати не є витратами в розумінні статті 360 ЦК України, які підлягають стягненню з відповідача, отже задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не зазначає, що
перешкоджає відповідачу у користуванні квартирою та з липня 2013 року не допускала взагалі ОСОБА_4 до квартири, з приводу чого у Печерському районному суді міста Києва розглядалась справа №757/54915/19-ц про визначення порядку користування квартирою, а отже, саме позивач здійснила всі дії для того, щоб відповідач був позбавлений можливості користуватися квартирою, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень предметом розгляду у справі №757/54915/19-ц було визначення порядку користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , а не встановлення факту здійснення перешкод у користуванні житлом.
Сам по собі факт звернення до суду з вимогою про визначення порядку користування спільним майном не може розцінюватися як доказ позбавлення співвласника права користування таким майном, оскільки є реалізацією гарантованого законом права на судовий захист.
При цьому, відповідачем не надано доказів, що їй позивачем чинилися перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що з квитанцій, що додані до позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач не є платником по деяких квитанціям, а відтак остання таких затрат не понесла колегія суддів вважає безпідставними, оскільки факт здійснення платежу третьою особою не свідчить і не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені в інтересах позивача та за її рахунок. Чинне законодавство України не містить заборони щодо виконання грошового зобов'язання боржника третьою особою. Оплата житлово-комунальних послуг за об'єкт нерухомості не є зобов'язанням, яке має виключно особистий характер, а отже може бути виконане іншою особою в інтересах власника або співвласника майна.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Колегія суддів вважає необхідним пропорційно до задоволеної частини позовних вимог стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 459 грн., а з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 572,71 грн.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 43631 грн. 83 коп. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 459 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 572 грн. 71 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: