Апеляційне провадження
№22-з/824/296/2026
20 березня 2026 року місто Київ
справа №372/4480/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Рейнарт І.М., Ратнікової В.М.
розглянув заяву представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року та на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Висоцької Г.В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Українська міська рада Обухівського району Київської області, приватний нотаріус Щур Надія Романівна, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, ФОП ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, скасування права власності, державної реєстрації земельної ділянки та кадастрового номера,-
В серпні 2024 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила:
визнати недійсним та скасувати право власності та державну реєстрацію, а також закрити Поземельну книгу із скасуванням кадастрового номера, на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:057:0039, площею 0,1342 га що нині належить ОСОБА_2 , яка розташована в с. Трипілля Обухівського району Київської області;
визнати недійсним договір дарування від 22 травня 2024 року №15069, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2025 рокупозов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним та скасувати право власності та державну реєстрацію, а також закрито Поземельну книгу із скасуванням кадастрового номера, на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:057:0039, площею 0,1342 га, що нині належить на праві власності ОСОБА_2 , яка розташована в с. Трипілля Обухівського району Київської області.
Визнано недійсним договір дарування від 22 травня 2024 року №1506, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р.
Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2422,40 грн. по 1211,20 грн. з кожного.
Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн. по 10000 грн. з кожного.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив: скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі; скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Обухівського райнного суду Київської області від 16 червня 2025 року та додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Українська міська рада Обухівського району Київської області, приватний нотаріус Щур Н.Р., Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, ФОП ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, скасування права власності, державної реєстрації земельної ділянки та кадастрового номера відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 2906 грн. 90 коп.
18 лютого 2026 року представник відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Київського апеляційного суду заяву, в якій просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000.
В обґрунтування вимог заяви посилався на те, що загальна сума витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги складає 15000 грн. на підтвердження яких додається: додаткова угода до договору про надання правничої допомоги щодо тарифів, акт наданих послуг, розрахункову квитанцію.
Вказував, що в апеляційній скарзі представник відповідачів заявив про витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які становитимуть орієнтовно 15000 грн.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку розподілу судових витрат та судового збору» від 18 червня 2025 року внесено зміни до ЦПК України та ч.3 ст.270 викладено в такій редакції: суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути заяву про відшкодування судових витрат без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи заяви, колегія суддів вважає, що заява представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36),від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічнийправовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі№742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в апеляційній скарзі вказував на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи в Київському апеляційному суді на правничу допомогу становить 15000 грн.
Зазначав, що відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України докази понесення витрат будуть надані після ухвалення додаткового рішення.
18 лютого 2026 року представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Київського апеляційного суду заяву, в якій просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником відповідачів надано: розрахункову квитанцію №4 від 13.02.206 року на суму 7500 грн., розрахункову квитанцію №5 від 13.02.206 року на суму 7500 грн., додаткова угода до договору про надання правничої допомоги щодо тарифів, відповідно до якої вартість супроводу розгляду справи складає для кожного з відповідачів 7500 грн.; акт наданих послуг за договорами №4 від 20.01.2025 року на суму 7500 грн. та акт наданих послуг за договорами №5 від 20.01.2025 року на суму 7500 грн.
Відповідно до актів наданих послуг відповідачам було надано послуги: аналіз рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року у справі №372/4480/24, пошук релевантної судової практики, підготування та подача апеляційної скарги, участь у судовому засіданні 12 лютого 2026 року.
У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України (схожі положення містяться у статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Від позивача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.
Таким чином, беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокату, який надавав професійну правничу допомогу відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, відсутність заперечень сторони позивача щодо розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених відповідачами в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 7500 грн. на кожного.
Керуючись ст.ст.133, 141, 268, 270 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Заяву представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення - задовольнити.
Ухвалити додаткове судове рішення наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційий номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 7500 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційий номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 7500 грн.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Головуючий:
Судді: