справа № 755/20287/21 головуючий у суді І інстанції Марфіна Н.В.
провадження № 22-ц/824/2683/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.
17 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поданої представницею - адвокаткою - Ярошенко Олесею Миколаївною на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення способів участі батька у вихованні дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,
у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення способів участі батька у вихованні дитини, у якому просив:
зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визначити наступні способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - шість місяців на рік, місяць через місяць, за місцем проживання батька без присутності ОСОБА_2 з можливістю відвідувати заклади культури, здійснювати проглянули та подорожі.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували в зареєстрованому шлюбі. Сторони у справі познайомились в 2003 році і ІНФОРМАЦІЯ_3 в них народився син ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_3 . ОСОБА_3 зареєстрований у Святошинському районі м. Києва і до 05 вересня 2018 року проживав в АДРЕСА_1 .
05 вересня 2018 року ОСОБА_2 насильно змінила місце проживання дітей і на час подання позову вони проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року у справі №759/5336/19 місце проживання дітей визначене з матір'ю.
У 2009 році ОСОБА_1 був змушений переоформити будинок та частину квартири на дітей і з того часу ОСОБА_2 постійно налаштовувала дітей проти батька. У вересні 2016 року ОСОБА_2 без згоди батька вивезла дітей з будинку в с. Гора та переховувала їх від батька. Лише у травні 2017 року матір повернула дітей, а сама виїхала з країни. Тривалий час ОСОБА_2 вела аморальний спосіб життя та жодних зв'язків з дітьми не підтримувала. 05 вересня 2018 року ОСОБА_2 скоїла замах на вбивство ОСОБА_1 з метою заволодіння його майном, яке він вимушений був переоформити на своїх дітей. ОСОБА_2 за медичною допомогою не зверталась та використала цей час для насильницького вивезення дітей з с. Гора, де постійно проживали з батьком, до с. Чубинське. ОСОБА_2 змінила дітям декілька разів навчальні заклади без будь-якої підстави, для приховування від батька дітей місця їх перебування та навчання. У 2018 році ОСОБА_3 навчався у школі №314 та вивчав дві іноземні мови, а старший син ОСОБА_6 навчався в інженерній гімназії. Родина проживала в будинку де діти мали свої кімнати площею 50 кв.м. і спортивний майданчик.
На час подання позову діти проживали з ОСОБА_2 в однокімнатній квартирі у «кутку» (згідно висновку Дніпровської ССД). ОСОБА_2 налаштувала дітей проти батька заради розірвання сімейних зв'язків та заволодіння майном подарованим батьком дітям. ОСОБА_2 тривалий час здійснює по відношенню до ОСОБА_1 та спільних дітей психологічне і моральне насилля, вчиняє злочин, передбачений ст. 126-1 КК України, що підтверджується висновком психолога від 20 лютого 2020 року. У своєму позові ОСОБА_1 вказує, що не може уявити який психологічний тиск чиниться на його неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
В добровільному порядку батькам не вдалось вирішити питання участі батька у вихованні дитини, а тому батько звернувся до органу опіки та піклування із заявою про визначення порядку його участі у вихованні і спілкуванні з дитиною. Рішенням органу опіки та піклування встановлений графік спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 по суботах, але ОСОБА_2 цього графіку не виконує. Правоохоронні органи не реагують на вчинення ОСОБА_2 злочину. ОСОБА_1 вказує, що із своїм сином ОСОБА_3 він декілька разів зустрівся у 2019 році і дитина була цьому дуже рада. ОСОБА_2 використала такі зустрічі для фотографування і в подальшому долучила ці фото до свого позовну про визначення місця проживання дітей з нею. Більше ОСОБА_1 не мав можливості бачити свого сина ОСОБА_3 . ОСОБА_1 зазначає, що неодноразово звертався до поліції для фіксування зловживань матері та не допуску до дітей, але поліція не бажала прибути на місце скоєння злочину і вимагала рішення суду про побачення батька з дітьми.
29 вересня 2022 року від представниці ОСОБА_2 - адвокати Ярошенко О.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка не визнала заявлених позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні. Посилалася на те, що до квітня 2011 року сторони спору разом з дитиною проживали в кв. АДРЕСА_3 . З квітня 2011 року по 05 вересня 2018 року сторони разом з дитиною проживали за адресою: АДРЕСА_1 . В 2017 році сторони разом перебували в Канаді.
05 вересня 2018 року близько 20 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , між сторонами в ході неприязних відносин виникла сварка. Під час сварки у ОСОБА_1 виник умисел на спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій протиправний умисел ОСОБА_1 розуміючи і усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх негативні наслідки, наніс більше 10 ударів долонями рук по голові та в область волосяного покрову, декілька ударів дерев'яною биткою в область ліктьового суглобу з внутрішнього боку правої руки ОСОБА_2 , в результаті чого заподіяв останній тілесні ушкодження у вигляді синця на лівій щоці, синця на голові, синця на спинці носа, садна на спинці носа та верхньої губи зліва, крововилив із забійною раною слизової верхньої губи зліва, синці на руках, садно на лівому лікті, забійна рана на правій п'ятці, які згідно висновку судово-медичного експертизи №200 від 07 вересня 2018 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Під час нанесення тілесних ушкоджень син ОСОБА_6 зробив зауваження батьку з проханням припинити такі дії. Однак, ОСОБА_1 продовжуючи свої протиправні дії, розуміючи і усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх негативні наслідки наніс більше 5 ударів пательнею та один удар скляною плашкою по голові сина ОСОБА_6 в область волосяного покриву, в результаті чого заподіяв старшому сину забійні рани волосистої частини голови та лівого ліктьового суглобу, струс головного мозку, забій м'яких тканин грудної клітки зліва, які згідно висновку судово-медичного експертизи №111д від 16 листопада 2018 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Дана обставина встановлена ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року у справі №359/8842/19.
З 07 вересня 2018 року по 24 грудня 2018 року ОСОБА_2 разом з дітьми проживала у Київському міському центрі соціально-психологічної допомоги, як особи, що потерпіли від домашнього насильства. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2018 року у справі №359/7771/2018 частково задоволено заяву ОСОБА_2 та видано обмежувальний припис строком на 2 місяці щодо ОСОБА_1 , яким заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; заборонено ОСОБА_1 наближатися на відстань 150 метрів до місця проживання постраждалих осіб за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежено спілкування ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом спілкування виключно через засоби зв'язку, листи, тощо. У зв'язку з порушенням дії обмежувального припису рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2018 року було продовжено дію обмежувального припису від 16 жовтня 2018 року на строк два місяці щодо ОСОБА_1 . Вказані обставини встановлені постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у справі №759/5336/19 та не потребують доказування.
З 24 грудня 2018 року ОСОБА_2 разом з дітьми знов почали проживати за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року, з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, визначене місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з його матір'ю - ОСОБА_2 13 вересня 2021 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закрите кримінальне провадження №12018110100001946 від 10 вересня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Обставина закриття кримінального провадження не є реабілітуючою.
ОСОБА_2 ніколи не переховувала дітей від батька, останній мав можливість безперешкодно зустрічатись з дітьми окрім періоду з 16 жовтня 2018 року по 20 лютого 2019 року, коли діяв обмежувальний припис. За роки спільного проживання ОСОБА_1 неодноразово застосовував фізичну силу до ОСОБА_2 та до своїх дітей. У 2019 році ОСОБА_1 зустрічався зі своїм сином ОСОБА_3 в присутності матері, оскільки дитина боїться батька. Під час таких зустрічей ОСОБА_1 вів себе агресивно, чим лякав сина. З 06 березня 2020 року ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України. Вказане кримінальне провадження розглядається Дніпровським районним судом м. Києва.
Стосовно невиконання графіку побачень батька з дитиною, визначеного органом опіки та піклування по суботах, представник ОСОБА_2 зазначала, що з березня 2020 року ОСОБА_3 відмовся зустрічатись з батьком через його агресивну поведінку, син категорично відмовляється зустрічатись з батьком, про що повідомив батька і просив більше не приходити і не турбувати його. З вересня 2019 року ОСОБА_3 почав навчатись в Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №148 ім. І. Багряного і згідно відповіді наданої директором школи, з заявою про зарахування дитини до школи зверталась мати, відводила та забирала дитину зі школи теж завжди мати. ОСОБА_1 до школи не приходив і не звертався по телефону з метою отримання інформації щодо успіхів у навчанні та шкільного життя його сина за період з листопада 2020 року по час надання відповіді. Батьківські збори відвідувала тільки мати. Дитина ОСОБА_3 знаходився під наглядом дільничного лікар-педіатра КНП «ЦПМСД №2 Дніпровського району м. Києва» з народження і під час амбулаторного відвідування діти приходили в супроводі матері, а батько був присутній при огляді дітей тільки 2 рази в 2017 році.
З 2016 року ОСОБА_1 ніде не працює, з вересня 2018 року він не утримує сина ОСОБА_3 , не спілкується із ним з березня 2020 року. Станом на 14 вересня 2021 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів в сумі 256 926,74 грн. ОСОБА_1 не цікавиться життям сина ОСОБА_3 та не утримує його. ОСОБА_1 не має ані свого житла, ані самостійного доходу, він вчиняв домашнє насильство, поведінка батька агресивна. Дітьми повністю займається та утримує їх виключно мати. Матір'ю створені всі необхідні умови для нормального проживання та розвитку дітей. У довідці про психологічно-діагностичні консультації з дитиною ОСОБА_3 вказано, що дитина стала свідком фізичного насильства з боку батька по відношенню до матері та брата, йому рекомендовано пройти курс психологічної реабілітації для усунення наслідків стресу, спричиненою сімейною ситуацією, мати стабільне місце проживання разом з мамою, уникати сильних стресів, агресивної поведінки з боку дорослих. Беручі до уваги ставлення дитини до батька, встановлені факти агресивної поведінки батька, відсутність фактів створення перешкод батьку в спілкуванні з дитиною, відсутність у ОСОБА_1 житла та самостійного доходу, представник вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.
29 вересня 2022 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, у якій позивачка за зустрічним позовом просила:
позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вимоги зустрічної позовної заяви мотивовано тим, що з 01 листопада 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали проживати без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
З 15 листопада 2003 року і до квітня 2011 року сторони спору разом з дітьми проживали в кв. АДРЕСА_3 . З квітня 2011 року по 05 вересня 2018 року сторони разом з дітьми проживали за адресою: АДРЕСА_1 . За роки спільного життя ОСОБА_1 постійно принижував ОСОБА_2 , знецінював її роботу та особистий фінансовий і фізичний вклад в підтримання домашнього затишку та в будівництво спільного будинку. ОСОБА_1 неодноразово застосовував фізичну силу до ОСОБА_2 в присутності дітей, здійснював психологічний вплив і економічне насильство. Вихованням дітей займалась виключно ОСОБА_2 , відводила до школи, займалась освітою та здоров'ям дітей. Сторони спору проживали разом до 05 вересня 2018 року.
05 вересня 2018 року приблизно о 20 год. 00 хв. ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , та будучі в стані алкогольного сп'яніння наніс ОСОБА_2 та старшому сину ОСОБА_6 тілесні ушкодження.
13 вересня 2021 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закрите кримінальне провадження №12018110100001946 від 10 вересня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Обставина закриття кримінального провадження не є реабілітуючою.
З 07 вересня 2018 року по 24 грудня 2028 року ОСОБА_2 разом з дітьми проживала у Київському міському центрі соціально-психологічної допомоги (з наданням тимчасового притулку), як особи, що потерпіли від домашнього насильства. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2018 року частково задоволено заяву ОСОБА_2 та видано обмежувальний припис строком на 2 місяці щодо ОСОБА_1 , яким заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалими особами ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; заборонено ОСОБА_1 наближатися на відстань 150 метрів до місця проживання постраждалих осіб за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежено спілкування ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом спілкування виключно через засоби зв'язку, листи, тощо. В зв'язку з порушенням дії обмежувального припису рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2018 року було продовжено дію обмежувального припису від 16 жовтня 2018 року на строк два місяці щодо ОСОБА_1 . В інформаційній довідці про психологічно-діагностичні консультації з дитиною ОСОБА_3 вказано, що дитина стала свідком фізичного насильства з боку батька по відношенню до матері та брата, йому рекомендовано пройти курс психологічної реабілітації для усунення наслідків стресу, спричиненого сімейною ситуацією, мати стабільне місце проживання разом з мамою, уникати сильних стресів, агресивної поведінки з боку дорослих. 25 грудня 2018 року ОСОБА_2 разом з дітьми переїхала до помешкання за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року, з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, визначене місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з його матір'ю - ОСОБА_2 .
З вересня 2019 року ОСОБА_3 почав навчатись в Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №148 ім. І. Багряного і згідно відповіді наданої директором школи, з заявою про зарахування дитини до школи зверталась мати, відводила та забирала дитину зі школи теж завжди мати. ОСОБА_1 до школи не приходив і не звертався по телефону з метою отримання інформації щодо успіхів у навчанні та шкільного життя його сина за період з листопада 2020 року по час надання відповіді. Батьківськи збори відвідувала тільки мати. Дитина ОСОБА_3 знаходиться під наглядом дільничного лікар-педіатра КНП «ЦПМСД №2 Дніпровського району м. Києва» з народження і під час амбулаторного відвідування діти приходили в супроводі матері, а батько був присутній при огляді дітей тільки 2 рази в 2017 році. ОСОБА_7 повністю займається виключно матір і матеріально утримує його. Матір'ю створені всі необхідні умови для нормального проживання та розвитку сина, що підтверджується актом обстеження умов проживання дітей від 04 лютого 2019 року. ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, продає сумки власного виробництва через сайт в інтернеті, натомість про свого сина не піклується, не сплачує аліменти, застосовував до матері дитини та старшого сина фізичну силу в присутності ОСОБА_3 . З 2016 року ОСОБА_1 ніде не працює, з вересня 2018 року він матеріально не утримує сина ОСОБА_3 та не спілкується із ним. Станом на 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів в сумі 256 926,74 грн. На думку представника, з урахуванням викладеного позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 буде доцільним та відповідатиме інтересам дитини ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина та не сплачує аліменти на його утримання.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено спосіб участі батька - ОСОБА_1 , у вихованні неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у формі спілкування батька з неповнолітнім сином, без присутності при спілкуванні матері дитини ОСОБА_2 , кожного вівторка та кожної суботи протягом півтори години, з урахування графіку та режиму дня дитини. В іншій частині первісного позову - відмовлено.
Відстрочено виконання рішення щодо визначеного судом способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України до закінчення дії воєнного стану на території України та перебування дитини у цей період за кордоном. На період дії воєнного стану в Україні і перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у цей період за кордоном, визначити час спілкування ОСОБА_1 з його неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом застосування будь-яких доступних каналів телекомунікаційного зв'язку кожних понеділка, середи та суботи протягом однієї години, з урахування графіку та режиму дня дитини.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_2 - адвокатка Ярошенко Олеся Миколаївна 30 грудня 2025 року через систему Електронний суд подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічні позовні вимоги у повному обсязі.
Апелянтка вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
В матеріалах справи містяться належні, допустимі та достатні докази, які підтверджують доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно сина ОСОБА_3 , натомість суддею першої інстанції жодна з них не була врахована при ухваленні зазначеного рішення.
Не сплата аліментів є однією з ознак того, що позивач свідомо ухиляється від виконання обов'язків по вихованню ОСОБА_3 . Станом на січень 2025 року становила 404 829,75 грн. Дата останнього перерахування коштів на користь стягувача (в розмірі 2 218 грн) 27 грудня 2019 року, тобто батько не утримує дитину останніх п'ять років взагалі. За період з листопада 2018 року до листопада 2025 року, тобто за 7 років, позивачем було сплачено аліменти на утримання дитини 7 разів, батьком не було придбано для дитини жодного одягу та взуття, не було сплачено за відвідування дитиною спортивних секцій, додаткових занять, так само як і в попередні роки коли відповідач разом з сином проживали з Позивачем.
Суд безпідставно посилається на незадовільний матеріальний стан позивача, як виправдання поведінка батька, щодо не сплати аліментів.
В матеріалах справи відсутні докази, які б вказували, що у ОСОБА_1 існували обставини, які б перешкоджали йому протягом семи років належним чином виконувати обов'язки, покладені на нього законом, щодо утримання свого неповнолітнього сина, що свідчить про злісність ухилення від аліментних зобов'язань Позивачем та свідоме ухилення ним від обов'язку по вихованню та утриманню сина.
Також окрім заперечень, щодо позбавлення батьківських прав, позивач не надав жодного доказу, який би свідчив про належне виконання ним своїх обов'язків по вихованню і утриманню дитини.
Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про активну участь позивача у вихованні та спілкуванні з дитиною, адже матеріали справи свідчать про те, що протягом останніх 7 років позивач не змінив ставлення до виконання батьківських обов'язків, контакту з дитиною не налагодив і не вживав жодних заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров'я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки, тобто самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
Дитина відмовилася від спілкування з батьком в 2019 році, і саме з цього часу батько перестав сплачувати аліменти на утримання дитини, з 2019 року ОСОБА_1 звертався лише в березні місяці до третьої особи з заявою щодо спілкування з сином, але надалі жодних дій на відновлення контакту з дитиною батько не вживав, не цікавився долею сина і після ведення військового стану в Україні. Подальші дії батька, щодо розшуку ОСОБА_3 , були спрямовані лише на відновлення аб'юзивного контролю за життям ОСОБА_2 та сина. Позивач продовжує повністю ігнорувати свої батьківські обов'язки та не цікавиться життям дитини.
Суд першої інстанції фактично проігнорував, що позивачем вчинено у присутності сина домашнє насилля та, що згідно ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ОСОБА_8 є жертвою домашнього насилля і з часом цей статус ніяким чином не змінився. З 2018 року батько не пройшов психологічну реабілітаційну програму для кривдників, навіть зараз продовжує заперечувати факт вчинення ним домашнього насилля, що виключає можливість критичної оцінки своїх протиправних дій, виправлення поведінки ОСОБА_1 та впевненості не повторення протиправних дій та агресивної поведінки на адресу ОСОБА_3 у майбутньому.
Також суд не надав оцінки поданим відповідачкою за первісним позовом висновкам психолога, довідками зі шкоди, а також показам самого ОСОБА_3 .
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції безпідставно відхилив посилання ОСОБА_2 про те, що нею не вчинялись перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Спілкування дитини з батьком має негативний вплив на життя і розвиток дитини. Суд першої інстанції також не з'ясовував режим дня та навчання ОСОБА_3 , який наразі є студентом другого курсу технікуму, займається спортом та відвідує психолога, має друзів однолітків, тому зустрічі кожні два дні з батьком явно не є в інтересах дитини.
На день розгляду справи вік дитини становив 16 років і 11 місяців, а на час подання апеляційної скарги ОСОБА_9 вже виповнилося 17 років, тому зустрічі з батьком, з яким він, ще і не хоче зустрічатися два рази на тиждень не відповідатимуть інтересам хлопця пізнього підліткового віку.
Вважає, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, приймаючи рішення про встановлення графіку спілкування батька і сина. Позивач фактично просив у своїх позовних вимогах встановлення спільної опіки з матір'ю над дитиною та 50 відсотків днів у році та проживання з сином за адресою свого місця проживання. Дані позовні вимоги обґрунтовані статтею 153 СК України, хоча встановлення місце проживання дитини регулюються ст. 160 СК України. Тому у задоволенні даного позову слід було відмовити, оскільки дитині вже виповнилося 14 років і він має право сам вирішувати з ким йому проживати, а вимоги щодо графіку зустрічей у форматі двох разів на тиждень батько взагалі не заявляв.
Також, не погодившись із рішенням суду, апеляційну скаргу через систему Електронний суд до Київського апеляційного суду 31 грудня 2025 року подав ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року в частині визначення способу участі батька у вихованні дитини та ухвалити нове судове рішення, яким в частині відстрочення його виконання змінити, а саме: «Відстрочити виконання рішення в частині способу участі батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , на території України до закінчення дії воєнного стану на території України. Зобов'язати матір дитини організувати спілкування сина з батьком в режимі відеозв'язку через засоби мобільного зв'язку та інтернет кожного дня з 19:00 год. до 20:00 год.»; первісні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
З позиції апелянта, місцевий суд неправильно визначив обсяг участі батька у вихованні дитини та проігнорував принцип «найкращих інтересів дитини».
Суд визначив графік очних зустрічей, який не відповідає позовним вимогам та не забезпечує достатньої інтенсивності спілкування для відновлення тривалих сімейних зв'язків.
Суд необґрунтовано обмежився мінімальним графіком, незважаючи на те, що позивач як батько виявляв активну позицію у спілкуванні з дитиною (звернення до органів опіки, поліції, спроби розшуку дитини).
Рішення не враховує повною мірою практику ЄСПЛ про те, що держава має вживати активних заходів для сприяння возз'єднанню, а не обмежуватися формальним підходом. Встановлений графік віртуального спілкування не є адекватною заміною повноцінному спілкуванню.
Суд не врахував правову позицію Верховного Суду, що факт перебування дитини за кордоном не може бути абсолютною перешкодою для реалізації батьківських прав та не повинен тлумачитися на шкоду інтересам батька, який залишився в Україні. Відстрочення виконання, за цих обставин, є фактично відмовою у захисті прав позивача на невизначений термін.
Суд врахував думку дитини, яка категорично відмовляється від спілкування, але залишив поза увагою, що у матеріалах справи наявні докази цілеспрямованого налаштовування дитини проти батька з боку матері, включаючи використання дитини для відеозаписів відмови від спілкування «під наглядом» матері. Суд мав право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. А інтересам дитини відповідає збереження зв'язків з обома батьками.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року відкрито апеляційні провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 поданої представницею - адвокаткою - Ярошенко Олесею Миколаївною на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення способів участі батька у вихованні дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
18 лютого 2026 року до суду від представниці ОСОБА_2 - адвокатки Ярошенко О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1
23 лютого 2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду у судовому засіданні 17 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повторне прослуховування відеозапису.
Ухвалою Київського апеляційного суду у судовому засіданні 17 березня 2026 року залишено без розгляду клопотання ОСОБА_1 про долучення та дослідження як доказу відеозапису, долученого до відзиву на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Заперечив проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , з підстав наведених у відзиві.
У судовому засіданні представниця ОСОБА_2 - адвокатка Ярошенко Олеся Миколаївна доводи апеляційної скарги підтримав та просила її задовольнити. Заперечила проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , з підстав наведених у відзиві.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , батьками якого є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2018 року у справі №359/7771/2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року, частково задоволено заяву ОСОБА_2 , видано на строк 2 (два) місяці обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 , 1976 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , яким: заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалими особами ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_1 наближатися на відстань 150 метрів до місця проживання постраждалих осіб за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежено спілкування ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом спілкування виключно через засоби зв'язку, листи, тощо.
У вказаній справі судом було встановлено, що під час конфлікту від 05 вересня 2018 року, який стався між ОСОБА_2 та її цивільним чоловіком ОСОБА_1 , у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , були присутні їх діти ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , наведене підтверджувалось самими сторонами та показами допитаних свідків. Безпосередньо син ОСОБА_6 обороняючи матір ОСОБА_2 отримав від батька ОСОБА_1 тілесні ушкодження, а син ОСОБА_3 спостерігав за цим та викликав поліцію до будинку, щоб припинити такі дії.
Ухвалюючи рішення про видачу обмежувального припису суд зазначив, що суду не надано доказів нанесення дітям психологічної травми через спілкування з батьком, неможливості такого спілкування чи спричинення цим негативних психологічних наслідків для дітей, а тому батько і надалі має право спілкуватись з своїми дітьми за їх взаємної згоди. Разом з тим, у зв'язку з задоволенням судом вимоги щодо заборони наближення ОСОБА_1 до місця їх спільного проживання менш ніж на 150 метрів, спілкування батька з дітьми обмежено шляхом спілкування виключно через засоби зв'язку, листи, тощо.
Також рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2018 року у справі №359/10231/2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року, частково задоволено заяву ОСОБА_2 про продовження обмежувального припису та продовжено дію обмежувального припису, виданого за рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі №359/7771/18 від 16 жовтня 2018 року, строком на 2 (два ) місяці щодо ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про продовження дії обмежувального припису суд зазначив, що дослідженням пояснень заявника ОСОБА_2 , заінтересованої особи ОСОБА_1 , письмового висновку Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області від 26 листопада 2018 року, а також дослідженням наданого заінтересованою особою ОСОБА_1 відеозаписом встановлено, що 06 листопада заінтересованою особою ОСОБА_1 було порушено заборону суду наближатися на відстань 150 метрів до місця проживання постраждалих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , а також обмеження спілкування з дітьми, а саме з сином ОСОБА_4 , 2004 року народження, в тому числі, як визнано ОСОБА_1 , він намагався спілкуватися з приводу обставин, які стали підставою для видачі обмежувального припису та вплинути на пояснення неповнолітнього, надані ним з приводу застосованого насильства.
Наприкінці лютого 2019 року дія обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 припинилась.
За змістом інформаційної довідки про психологічно-діагностичні консультації з ОСОБА_10 від 24 жовтня 2018 року, ОСОБА_3 рекомендовано: пройти курс психологічної реабілітації для усунення наслідків стресу, спричиненого сімейною ситуацією; уникати сильних стресів, агресивної поведінки з боку дорослих; мати стабільне місце проживання з мамою; дбайливе ставлення до емоційних потреб хлопчика. Батькам ОСОБА_3 рекомендовано пройти курс батьківського консультування для підвищення батьківської компетентності в індивідуальному підході до вирішення емоційних проблем сина. У цій довідці психолог також зазначив, що на несвідомому рівні хлопчик ОСОБА_3 любить свого тата.
Згідно довідки Київського міського центру соціально-психологічної допомоги від 10 січня 2019 року, ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з 07 вересня 2018 року по 24 грудня 2018 року були клієнтами Київського міського центру соціально-психологічної допомоги (з наданням тимчасового притулку), як особи, що потерпіли від домашнього насильства.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року у справі №359/8842/19, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року за результатами розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Ярошенко О.М., звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закрите кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12018110100001946 від 10 вересня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Зазначене кримінальне провадження стосувалась обвинувачення ОСОБА_1 у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та старшому сину ОСОБА_4 в ході конфлікту, який відбувся у вересні 2018 року.
За наявними в матеріалах справи даними, конфлікти між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникали неодноразово (14 березня 2019 року, 23 березня 2019 року, 11 квітня 2019 року), з приводу чого ОСОБА_2 зверталась до органів поліції.
Згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року у справі №759/5336/19, постанови Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року та постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року, визначене місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_2 .
28 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до служби у справах дітей та сім'ї з заявою стосовно проведення з ОСОБА_2 профілактичної роботи щодо недопущення з її боку створення перешкод у спілкуванні з дітьми і недопущення з її боку домашнього насильства у вигляді психологічного насильства.
У матеріалах справи наявна аналогічна заява ОСОБА_1 до служби у справах дітей та сім'ї від 02 травня 2019 року та звернення до ОСОБА_2 від 14 березня 2019 року щодо визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Згідно розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №1006 від 06 грудня 2019 року «Про визначення способів участі батька у вихованні малолітніх дітей», визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у формі спілкування з малолітнім сином щосуботи протягом дня за бажанням дитини та в супроводі матері ОСОБА_2 .
Матеріали справи містять копії фотографій датовані 28 вересня 2019 року, 29 вересня 2019 року, 05 жовтня 2019 року, 12 жовтня 2019 року зі спільних зустрічей батька та дитини, а також копії не датованих фото спільного проводження часу батька та сина.
27 серпня 2020 року ОСОБА_1 звертався до поліції щодо факту вчинення домашнього насильства.
За змістом наявного в матеріалах справи висновку психолога від 20 лютого 2020 року: 1. Ситуація, яка вивчалась в психологічному дослідженні, була та залишається на момент дослідження психотравмуючою для ОСОБА_1 ; 2. ОСОБА_1 має значні зміни в психоемоційному та фізичному стані: клінічні прояви тривоги і депресії, загрозливий розвиток посттравматичного стресового розладу, які можуть мати фатальні наслідки для його життя та здоров'я і спричинили розвиток психосоматичних та психічних захворювань; 3. Ці зміни виникли внаслідок більше ніж дворічної ситуації токсичних сімейних відносин і подій 05 вересня 2018 року з подальшим цькуванням ОСОБА_1 та введення в оману громадськості, поширенням сумнівної та спотвореної інформації в соціальних мережах, а саме в соціальній мережі «Фейсбук» і на сторінці громадської організації «Громада Гори» та інших засобах масової інформації; 4. Рекомендується обов'язкова консультація та тривала психотерапія у відповідного фахівця і медикаментозний супровід; 5. ОСОБА_1 нанесено моральну шкоду у зв'язку із зазначеними обставинами та ситуація продовжує залишатись токсичною для нього і може мати тяжкі наслідки.
Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року у справі №755/16674/18 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання двох неповнолітніх синів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно до повноліття старшої дитини та в розмірі частини до повноліття молодшого сина ОСОБА_3 .
За змістом наявних в матеріалах справи розрахунків державного виконавця зі сплати аліментів, ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів: станом на 04 вересня 2022 року - 264 926,74 грн.; станом на 21 червня 2023 року - 312 957,49 грн.; станом на 21 листопада 2023 року - 339 641,24 грн.; станом на 26 березня 2024 року - 360 998,24 грн.; станом на 23 січня 2025 року - 404 929,75 грн. Станом на 26 квітня 2019 року заборгованість по сплаті аліментів була відсутня.
Згідно листа директора Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №148 ім. Івана Багряного від 03 лютого 2022 року, ОСОБА_3 навчається в школі з 01 вересня 2019 року. Був зарахований до 5-Б класу. Заяву зарахувати сина ОСОБА_3 до п'ятого класу надала ОСОБА_2 26 червня 2019 року. Відводила та забирала зі школи ОСОБА_3 завжди мати, ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не приходив до школи і не звертався по телефону з метою отримання інформації щодо успіхів у навчанні та шкільного життя його сина в період з листопада 2020 рік по теперішній час. Батьківські збори завжди відвідувала мати учня - ОСОБА_2 .
Згідно характеристики на учня 7-Б класу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №148 ім. Івана Багряного ОСОБА_3 , ОСОБА_3 за час навчання в школі зарекомендував себе як старанний, уважний, працелюбний та дисциплінований учень. Володіє навчальним матеріалом на достатньому та високому рівнях. Має добре розвинене логічне мислення, гарно і швидко запам'ятовує навчальний матеріал. Комунікативні навички розвинені на високому рівні. До всіх громадських доручень ставиться сумлінно. Бере активну участь у шкільних заходах, спортивних змаганнях. Хлопець врівноважений, товариський, щирий, доброзичливий. Користується авторитетом серед однокласників. Вміє знаходити спільну мову з однокласниками та вчителями. ОСОБА_3 має високий всебічний розвиток. Відвідує секцію з боксу та гурток зі стрільби. Мати ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , завжди відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним життям. Мати регулярно контролює навчальну діяльність дитини. Характер спілкування матері з дитиною - демократичний. Мати емоційно підтримує сина, забезпечує його інтереси та створює умови для здорового психологічного та фізичного розвитку дитини.
Згідно довідки Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №148 ім. Івана Багряного від 16 жовтня 2023 року, ОСОБА_8 є учнем 9-Б класу та здобуває освіту за сімейною (домашньою) формою навчання.
Згідно характеристики на учня 9-Б класу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №148 ім. Івана Багряного ОСОБА_3 від 31 жовтня 2023 року, ОСОБА_3 навчається в школі з 5-го класу (прибув 29 серпня 2019 року). У 2022-2023 н.р. навчався на змішаній формі навчання. Після закінчення 8-го класу має досягнення високого та достатнього рівня, кілька оцінок середнього рівня. У 2023-2024 н.р. навчався на сімейні формі навчання, так як перебуває за кордоном. Назву країни, у якій перебуває ОСОБА_3 , мати не вказує. За час навчання у школі зарекомендував себе як старанний, уважний, працелюбний та дисциплінований учень. Всі роботи учнем виконувались в повному обсязі та вчасно надсилаються учителям-предметникам закладу освіти для перевірки. Має добре розвинене логічне мислення, гарно і швидко запам'ятовує навчальний матеріал. Комунікативні навички розвинені на високому рівні. Хлопець врівноважений, товариський, щирий, доброзичливий. Користується авторитетом серед однокласників. Вміє знаходити спільну мову з однокласниками та вчителями. ОСОБА_3 ввічливий, вихований, толерантний, допитливий. Характеризується організованістю, пунктуальністю, дотриманням правил. Завжди скромний, добрий. Має власну думку. З повагою ставиться до товаришів і старших себе.
За змістом відповіді КНП «ЦПМСД №2 Дніпровського району м. Києва» від 17 лютого 2022 року, ОСОБА_3 перебуває на обліку в Центрі. Первинна медична допомога надається на підставі укладеної декларації №000-ЕЕSК-8Х00 від 20 травня 2020 року, яка в інтересах дитини підписана матір'ю ОСОБА_11 . Під час амбулаторного відвідування, дитина прибував до Центру в супроводі матері.
За змістом відповіді КНП «ЦПМСД №2 Дніпровського району м. Києва» від 09 січня 2019 року, діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходяться під наглядом дільничного лікаря-педіатра з народження. Під час амбулаторного відвідування, діти були у супроводі матері. Батько був присутній при огляді дітей тільки два рази в 2017 році.
За змістом висновку Міського психолого-педагогічного консультаційного центру в Ополі при Міському центрі підтримки освіти в Ополі від 25 червня 2025 року: «Про ОСОБА_12 28 квітня 2025 року до міського консультаційного центру повідомила його мати з проханням надати психологічну консультацію та включити дитину до терапії. З бесіди з матір'ю встановлено, що з кінця квітні 2025 року, коли батько відновив телефонні розмови з сином, хлопчик відчуває все більші труднощі з регулюванням емоцій. Мати повідомляє, що син відчуває постійний стрес і дуже напружений. Він важко засинає і часто прокидається вночі. З цієї причини було проведено три терапевтичні зустрічі і які все ще тривають. На основі психологічних зустрічей можна зробити висновок, що ОСОБА_3 переїхав до Польщі з матір'ю через військові дії в їхній країні. Хлопчик є чутливою, емпатичною та розсудливою людиною. Він може точно описати свої емоції та ситуації, які їх викликають. Виявляє велику відкритість і довіру у стосунках з психологом, бере активну участь і бесіді та готовий ділитися своїми переживаннями. З власної ініціативи повідомляє про необхідність продовження зустрічей та навчання стратегіям, які допоможуть йому регулювати напругу, розслаблятися та справлятися зі складними емоціями. ОСОБА_3 комфортно почувається в польській школі, охоче бере участь у навчальних заходах, не має труднощів у налагодженні стосунків з однолітками - має коло друзів, з якими разом проводить вільний час, займається спортом та зустрічається поза школою. Добре володіє польською мовою. Має чіткі плани щодо свого професійного майбутнього, які відповідають його теперішнім інтересам. Водночас, у ситуаціях, які стосуються минулого - особливо переживань пов'язаних з Україною - у хлопця спостерігаються помітні зміни в емоційному функціонуванні: знижений настрій, замкненість та виражені труднощі в роботі з обтяжливими спогадами. Наразі ОСОБА_3 отримує подальшу психологічну підтримку в консультаційному центрі. Цей процес спрямований на зміцнення його емоційних ресурсів, навчання ефективним технікам подолання стресу та стабілізації психологічного функціонування. Була зроблена спроба оцінити поточне інтелектуальне функціонування за допомогою скороченої шкали інтелекту Стенфорд-Біше 5. Було отримано загальний коефіцієнт інтелекту 104 бали, що свідчить про середній рівень інтелектуального функціонування, в межах норми. Розрахований розумовий вік скла 17 років і 11 місяців, що свідчить про гармонійний і навіть трохи вищий за середній рівень когнітивного розвитку. У вербальній частині тесту ОСОБА_3 набрав 11 балів, що свідчить про нормальний, дещо підвищений рівень невербальних здібностей - таких як абстрактне мислення, міркування та вирішення проблем без використання мови. У вербальній частині було отримано 10 балів, що знаходиться в межах норми. Однак слід враховувати, що тест проводився польською мовою, яка не є рідною для хлопчика. ОСОБА_3 перебуває в Польщі вже три роки, і мовні та культурні фактори могли вплинути на результат, отриманий у цій частині тесту».
Зміст вказаного висновку не містить будь-яких даних, які б свідчили про те, що спілкування батька з сином, викликає у дитини стрес та негативно впливає на нього.
Разом з цим, 08 липня 2025 року стороною відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом було отримано довідку Лікаря-психолога ОСОБА_13 , згідно якої: «Інформаційна довідка видана ОСОБА_2 в тому, що її дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно проходить в мене онлайн психологічні консультації, пов'язані з моральною шкодою внаслідок психотравмуючої ситуації, а саме: «фізичне насилля матері і дитини, що носить необоротні наслідки для майбутнього світосприйняття сім'ї». Під час терапії було виявлено, що попереднє спілкування дитини з батьком мають негативні наслідки через насилля у родині, яке вчиняв батько у родині у присутності дитини. Навіть після того коли зараз дитина чує голос батька в нього виникають негастивістичні асоціації. Хлопчик не бажає контактувати з татом. З кінця квітня 2025 року, зі слів хлопчика у дитини спостерігається порушення сну, панічні атаки. Картина сім'ї в дитини повноцінна і стала. Будь-які зміни можуть вплинути на поточне ментальне здоров'я, психологічний стан (логоневроз, тривожність, безсоння, депресія). Рекомендації: потрібно відновити психологічний та моральний стан хлопчика. Категорично не рекомендуються зустрічі з батьком або спілкування за допомогою будь-яких каналів телекомунікаційного зв'язку, мінімум на час проведення психотерапевтичних сесій протягом 6 місяців, оскільки це може травмувати і призвести до необоротних процесів в психіці дитини. Під час проведення психологічних консультацій використовувались різні психотерапевтичні методики для реабілітації і відновлення психологічного стану в обсязі: 2 сесії по 2 години. За шкалою НАD (Госпітальна шкала тривоги та депресії) Т-12;D-7 виражена тривога, внаслідок несприятливих обставин в сім'ї. Рекомендую повний спокій, без зустрічей, щоб дитина відновилась».
За договором дарування від 28 травня 2009 року ОСОБА_1 подарував своєму синові ОСОБА_3 59/100 частин квартири АДРЕСА_5 .
За наявними у матеріалах справи даними Пенсійного фонду України та податкових органів, ОСОБА_1 : у період березень - грудень 2017 року доходу не мав; у третьому кварталі 2021 року доходу не мав; у 4 кварталі 2022 року дохід склав 1324,03 грн.; у 4 кварталі 2023 року дохід склав 1324,03 грн.; у 2024 році доходів не мав; у 2018 році сукупний дохід склав 1151,82 грн.; у 2019 році сукупний дохід склав 1255,48 грн.; у 2020 році сукупний дохід склав 868,90 грн.
Станом на березень 2023 року ОСОБА_1 був директором ТОВ «БК «Мега-Буд-Центр».
Разом з цим, наказом №03-2017/01 від 01 березня 2017 року у ТОВ «БК «Мега-Буд-Центр» встановлений простій з вини директора підприємства та припинено нарахування і виплату заробітної плати ОСОБА_1 .
Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2023 року (справа №757/17165/23) та від 06 червня 2023 року (справа №757/21291/23) зобов'язано уповноважених осіб Національної поліції України внести відомості до ЄРДР за заявами ОСОБА_1 від 11 квітня 2023 року та від 19 травня 2023 року про вчинення кримінального правопорушення і розпочати досудове розслідування з приводу повідомлених даних.
Згідно відповіді Державної прикордонної служби України від 11 квітня 2023 року та від 23 листопада 2023 року на адресу ОСОБА_1 , відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями гр. України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період 01 січня 2022 року по 22 листопада 2023 року в базі даних не виявлено.
Згідно відповіді Міністерства юстиції України від 13 червня 2023 року на адресу ОСОБА_1 : заява про забезпечення реалізації права доступу до дитини ОСОБА_3 відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей перебуває на опрацюванні в Міністерстві юстиції Республіки Польща. За наявною інформацією, польській поліції не вдалося знайти матір з дитиною. У зв'язку з цим Польська сторона просить надати додаткову інформацію, яка могла б допомогти знайти дитину з матір'ю.
Згідно відповіді Міністерства юстиції України від 12 травня 2023 року на адресу ОСОБА_1 : Міністерством юстиції Республіки Польща підтверджено отримання документів по справі електронною поштою та повідомлено про те, що згідно з даними польської системи електронного обліку населення РЕSЕL заява на отримання номера РЕSЕL для дитини була подана в місті Ополе, що може підтверджувати місцезнаходження дитини саме в згаданій місцевості. Разом з тим, Польська сторона не змогла ідентифікувати матір дитини в системі РЕSЕL, оскільки наданої інформації про неї недостатньо для цього. Наразі компетентними органами поліції вживаються заходи з метою встановлення конкретного місцезнаходження дитини та її матері на території Республіки Польща.
За змістом відповіді Національної поліції України від 14 вересня 2023 року, згідно з повідомленням НЦБ Інтерполу в Польщі особа на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 14 вересня 2023 року за наявними обліками поліції вказаної країни не значиться.
Згідно даних ГУ ДМС в Закарпатській області від 20 березня 2024 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 01 березня 2023 року, орган видачі - 2129. Оформлення та видача паспорта для виїзду за кордон виготовленого на ім'я ОСОБА_3 здійснено за особистим зверненням заявника у Державному підприємстві «Документ» Філія в Польщі (м. Вроцлав фронт-офіс).
Згідно повідомлення Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2024 року на адресу ОСОБА_1 , Міністерство юстиції Республіки Польща повторно надіслало запит до поліції з проханням надати сприяння у встановленні місцезнаходження дитини на території Республіки Польща.
Згідно повідомлення Міністерства юстиції України від 05 грудня 2024 року на адресу ОСОБА_1 , поліція Республіки Польща повідомила, що дитина проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_6 . Заяву ОСОБА_1 про забезпечення реалізації права доступу до дитини та додані до заяви документи надіслано на розгляд до компетентного суду Республіки Польща.
Згідно висновку органу опіки та піклування від 17 квітня 2023 року щодо участі батька у вихованні дитини: на час розгляду зазначеного питання комісією встановлено, що батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в громадянському шлюбі, який було розірвано у вересні 2018 року. З того часу неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 , яка самостійно займається його вихованням та утриманням. На даний час між батьками дитини існує спір щодо визначення годин спілкування батька з сином, із зазначеним питанням ОСОБА_1 звернувся до суду. Мати дитини зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після воєнного вторгнення росії на територію України, з метою уникнення загрози життю та здоров'ю дитини, виїхали на Західну Україну, у більш безпечне місце. Батько дитини зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Працівники служби у справах дітей спільно з поліцейським офіцером громади неодноразово виїжджали за місцем проживання батька, однак двері ніхто не відчинив. Спеціалістами служби у справах дітей неодноразово здійснювалися телефонні дзвінки ОСОБА_1 , однак ніхто не відповідає. Також було надіслане запрошення на засідання комісії по місцю реєстрації батька, однак ОСОБА_1 не з'явився, будь-яких пояснень щодо участі у спілкуванні з сином не надав. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування не може об'єктивно дослідити питання щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною шляхом визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки повернення дитини за місцем проживання під час дії воєнного стану може нести загрозу її життю та здоров'ю. Розгляд зазначеного питання можливий після повернення дитини за місцем проживання, або після припинення дії воєнного стану в Україні.
Згідно висновку органу опіки та піклування від 21 березня 2025 року щодо позбавлення батька батьківських прав: На час розгляду зазначеного питання комісією встановлено, що батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в громадянському шлюбі, стосунки між ними припинились у вересні 2018 року. З того часу неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 , яка самостійно займається його вихованням та утриманням. На даний час мати дитини ОСОБА_2 звернулась до суду з питанням щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати дитини, ОСОБА_2 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 через введення воєнного стану в Україні, з метою забезпечення безпеки дитини, його життя та здоров'я, виїхали до Польщі, де і проживають по теперішній час. Батько дитини ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Спеціалісти служби у справах дітей та сім'ї неодноразово здійснювали телефонні дзвінки ОСОБА_1 , однак батько на зв'язок не виходить. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування не може об'єктивно дослідити питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки повернення дитини за місцем проживання під час дії воєнного стану може нести загрозу її життю та здоров'ю. Розгляд зазначеного питання можливий після повернення дитини за місцем проживання, або після припинення дії воєнного стану в Україні.
У суді першої інстанції в присутності психолога ОСОБА_14 і представника Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Муханова А.І., суд заслухав думку дитини ОСОБА_3 , який повідомив суду, що заперечує проти задоволення позову його батька, зустрічі не є можливими, оскільки їздити до батька і жити у нього по 6 місяців неможливо, адже він навчається у Польщі і живе у Польщі, крім того боїться свого батька, оскільки останній є агресивною та неконтрольованою людиною, тому дитина не хоче встановлення жодних способів спілкування з батьком. Зазначає, що не хоче розмовляти зі своїм батьком і краще б було аби батько взагалі відчепився. За 8-9 років спільного проживання батько лише пару разів приділяв увагу своєму сину, проводив із ним спільний час. Вказує, що боїться батька і не хоче аби він його переслідував. Гарний батько піклується, цікавиться дитиною, не б'є, а ОСОБА_1 бив матір дитини та старшого брата. На переконання дитини, його батько ніколи не зміниться. ОСОБА_3 вказує, що казав батьку про те, що не хоче з ним спілкуватись та просив не дзвонити, а батько все одно дзвонить, пише, що слід виконувати ухвалу суду. На думку дитини, можливість батька змінитись є дуже теоретичною. ОСОБА_3 зазначив, що підтримує позов матері про позбавлення батька батьківських прав, вважає це доцільним і правильним для того, аби батько не міг його забрати, не втручався в його життя. ОСОБА_1 , таким яким він є, заслуговує на позбавлення батьківських прав, аби життю дитини нічого не загрожувало. ОСОБА_3 вказує, що боїться того, що батько раптом може і його побити. ОСОБА_1 якось побив в маршрутці якусь незнайому жінку, тому дитина його боїться та вказує, що звертався до психологів у Польщі і в Україні. Батько тиснув на ОСОБА_3 психологічно, підчікував біля школи, кричав на всіх у школі, тому там викликали поліцію. ОСОБА_3 зазначив, що на теперішній час він знаходиться у безпеці, а коли батько телефонує згадує всі негативні моменти пов'язані із батьком. Також зазначив, що ніколи не жалкуватиме про свою думку щодо необхідності позбавлення батька батьківських прав і про своє небажання із ним спілкуватись.
Вирішуючи спір в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 місцевий суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав стосовно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не може бути підставою для позбавлення батька батьківських прав. Крім того, у цій справі суд врахував наявні дані про незадовільний матеріальний стан платника аліментів, а також, що батько подарував своєму синові нерухоме майно у вигляді частини квартири в м. Києві.
Факт заперечень ОСОБА_1 проти позбавлення його батьківських прав та бажання відновити спілкування з дитиною, свідчить про його інтерес до свого сина. Очевидно дитина проявляє ознаки відчуження батька, що саме по собі не є підставою для позбавлення батька батьківських прав і на переконання суду, батьки дитини, як дорослі люди, у якнайкращих інтересах хлопчика, мають знайти порозуміння, подолати причини власних конфліктів і не допустити ще більшого відчуження батька та прагнути до налагодження відносин між батьком і сином.
ОСОБА_1 з часу розірвання відносин з матір'ю дитини займав активну позицію в питанні його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, звертався до державних органів, отримав рішення органу опіки та піклування з визначеним графіком зустрічей, розшукував власну дитину всіма доступними засобами, а тому у цій ситуації ухилення від виховання дитини не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Крім того, ОСОБА_3 став жертвою домашнього насилля як свідок дій ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 та старшого сина ОСОБА_6 , тобто фізичного насилля по відношенню безпосередньо до дитини ОСОБА_3 батько не вчиняв.
На переконання суду, розрив сімейних відносин між батьком та сином не відповідатиме інтересам дитини. Дитина в силу свого віку, фактично не має глибокого розуміння наслідків позбавлення батьківських прав і переживає, що батько може забрати його від матері, але такі перестороги є безпідставними, адже хлопчик досяг 14 річного віку і згідно закону самостійно обрає місце свого проживання, ні батько, ні мати не можуть впливати на його рішення щодо місця проживання.
В частині вирішення первісних позовних вимог, суд відхилив посилання сторони ОСОБА_2 про невчинення нею перешкод батьку у спілкуванні з дитиною, адже матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до державних органів, отримав рішення органу опіки та піклування щодо визначення графіку спілкування з дитиною, а мати дитини після перетину кордону України не повідомляла і не бажала повідомити батьку адресу проживання і можливі контакти для зв'язку, що безумовно свідчить про вчинення ОСОБА_2 перешкод батьку у спілкуванні з дитиною, тому матір слід зобов'язати не вчиняти таких дій.
Батьками, сторонами у справі, не досягнуто компромісу щодо способів участі батька у вихованні сина, при цьому увага батька у житті дитини безкомпромісно є важливими елементом її розвитку в психологічному аспекті.
ОСОБА_2 не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів про те, що спілкування батька з сином дійсно має негативний вплив на життя і розвиток дитини (окрім довідки лікарки-психологині, оцінку якій суд надав вище). Інші документи щодо психологічного стану дитини були складені більш ніж 6 років тому. З клопотанням про призначення у справі судово-психологічної експертизи сторона ОСОБА_2 не зверталась та не надала відповідного висновку самостійно.
Переймаючись виключно інтересами дитини, який є хлопчиком, і в житті якого особа чоловіка - батька має одне з вирішальних значень, суд виснував про дійсну необхідність визначення способів участі батька у вихованні сина. При визначенні способів участі батька у вихованні дитини суд урахував відсутність даних про умови проживання ОСОБА_1 , розмір його доходів, застосування до батька в минулому обмежуваного припису, за яким ОСОБА_3 став особою, яка постраждала від домашнього насильства. Водночас наразі дитина проживає та навчається за кордоном, а тому запропонований ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дитини не є можливим до реалізації та не відповідає інтересам дитини.
При розгляді цієї справи суд врахував відсутність емоційного контакту між батьком та дитиною, тому вважав, що запропонований ОСОБА_1 проміжок часу для його спілкування з сином має бути зменшений до 1,5 год. два рази на тиждень, що початково надасть можливість подолати відчуження батька дитиною і при благополучному розвитку сімейної ситуації, зустрічі та спілкування будуть мати більш тривалий час за взаємною згодою сина та батька або за іншим рішенням суду. Зустрічі між батьком та дитиною мають відбуватись без присутності матері, адже хлопчик достатньо дорослий, а конфліктні відносини між батьками не сприятимуть налагодженню відносин між батьком та сином.
Проте, у період воєнного стану організація зустрічей батька з дитиною в Україні не відповідає інтересам дитини, адже на теперішній час у будь-якій точці України не можливо абсолютно повністю убезпечити дитину від військових дій та їх наслідків, поскільки ворог здійснює обстріли всієї території нашої держави, спрямовує свою зброю проти цивільних об'єктів, у тому числі навчальних закладів, багатоквартирних та приватних будинків, торгово-розважальних центрів, в результаті чого гинуть та отримують поранення люди, у тому числі діти. Неможливо передбачити коли та в який регіон рф в черговий раз спрямує свої ракети. У такій ситуації перебування дитини в Україні не буде відповідати її найважливішим інтересам, адже найціннішим є збереження життя та здоров'я хлопчика.
Приймаючи рішення у справі, з огляду на категорично висловлену на теперішній час незгоду дитини спілкуватись з батьком, суд зауважив, що примушування до спілкування є неправозгідним, але питання щодо бажання або небажання дитини на контакт з батьком має з'ясовуватись під час здійснення виконання рішення в кожному конкретному випадку здійснення виконання.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Оскільки задоволення зустрічних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 виключає задоволення первісних позовних вимог, доцільним є першочергово визначити чи є законним і обґрунтованим оскаржуване рішення саме в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У частині першій статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Відповідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява №2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/ його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У цій категорії справ суд на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У постанові від 23 жовтня 2024 року у справі №361/2014/22 Верховний Суд виснував, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Особисті непорозуміння між батьками не є підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Сам по собі факт недостатнього спілкування батька з дитиною не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
За обставинами цієї справи, сторони є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після конфлікту, який відбувся на початку вересня 2018 року, сторони припинили спільне проживання. Фактично з того часу, син проживав та перебував на утриманні матері. Сторони мають вкрай неприязні міжособистісні стосунки, вчиняли один щодо одного дії кримінального та адміністративно-правового характеру. Свідком таких подій був у т.ч. ОСОБА_3. На час ухвалення оскаржуваного рішення та розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 проживає у Польщі, що не заперечували сторони в ході розгляду справи.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що ОСОБА_2 не надано належних і допустимих доказів винного ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Фактично, з часу ухвалення Бориспільським міськрайонним судом Київської області рішень від 16 жовтня 2018 року у справі №359/7771/2018 та від 20 грудня 2018 року у справі №359/10231/2018, ОСОБА_1 обмежений у можливості виконувати у повному обсязі свої батьківські обов'язки.
Попри те, що відповідач за зустрічним позовом вживає проактивні заходи щодо налагодження стосунків з сином щонайменше з 2019 року, ОСОБА_2 жодним чином не сприяє їх спілкуванню, не повідомляє фактичне місце проживання дитини, що безумовно впливає на неможливість батька належним чином виконувати свої обов'язки щодо виховання ОСОБА_3 зокрема його виховання, забезпечення безпечних умов життя дитини та/ або забезпечення здобуття ним повної загальної середньої освіти.
На переконання апеляційного суду один лише факт несплати ОСОБА_1 аліментів на утримання сина не є достатньою підставою для вжиття щодо нього такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, враховуючи, що законодавець передбачив інші способи спонукання платника аліментів до виконання своїх обов'язків.
В той же час, у цій справі не встановлено фактів жорстокого поводження ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , вчинення будь-яких видів експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.
ОСОБА_1 також не був засуджений за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо сина ОСОБА_3 , не є хронічним алкоголіком або наркоманом.
Оскільки судові рішення про видачу та продовження дії обмежувального припису щодо ОСОБА_1 ухвалювалися у 2018 році та на час ініціювання позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 під час розгляду справи про його участь у вихованні сина, втратили свою дію, місцевий суд правомірно вважав їх недостатніми для позбавлення відповідача батьківських прав. Більш того, Бориспільським міськрайонним судом Київської області у рішенні від 16 жовтня 2018 року у справі №359/7771/2018 встановлено, що ОСОБА_1 протиправних дій щодо ОСОБА_3 не вчиняв.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган: визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності; якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння: упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; надає можливість дитині висловлювати її думки; приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
При цьому під час вирішення спору щодо виховання дитини, зважаючи на її вікову категорію, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини спілкуватися з батьками.
Крім того, коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спірного питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).
З урахуванням встановлених судом обставин справи, відносин, які склалась між сторонами та обстановки, у якій перебуває дитина, місцевий суд мотивовано ухвалив рішення про відмову у позбавленні ОСОБА_1 батьківських прав всупереч думці дитини.
Емоційний контакт у сина з батьком у цій справі відсутній понад 6 років, за цей час у зв'язку з неприязними стосунками батьків ОСОБА_3 увесь цей час проживав з матір'ю, не мав можливості налагодити відносини з батьком і фактично закарбував у пам'яті лише негативні спогади про нього. Наведене створює у суду обґрунтований сумнів у тому, що неповнолітній ОСОБА_3 дійсно усвідомлює наслідки позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо нього, та не має стійкого сформованого хибного враження про місце батька у його житті, а також його поведінку.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині немає.
Щодо первісних позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини та встановлення графіку участі.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У відповідності до статті 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.
В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (заява №35481/20 «Терещенко проти України»), в якому Суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема, що ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, Судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).
Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Відповідно до частини четвертої і п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Сторони у цій справі мають спільну неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають вкрай неприязні відносини та проживають у різних країнах, а саме: позивач - в Україні, а відповідачка з сином - в Польщі. Між батьками існує спір щодо участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним, який не вдалося вирішити у позасудовому порядку. Зокрема, визначений органом опіки та піклування графік зустрічей батька з сином не виконується щонайменше з 2020 року, у невстановлений судом час ОСОБА_2 разом з сином виїхали з України у Польщу. Наразі ОСОБА_3 навчається у технікумі та фактично проживає окремо від обох батьків.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судами України як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Hunt v. Ukraine» («Хант проти України») від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» («Йогансен проти Норвегії») від 07 серпня 1996 року, § 78).
Таким чином, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з дотриманням статей 263-265, 374 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, оцінив докази в сукупності та в цілому, врахував інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, поведінку батька та його активне бажання брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, та встановив такий спосіб участі позивача у вихованні неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та спілкуванні з ним, який передбачає узгодження часу спілкування з розпорядком дня дитини, стану її здоров'я та інтересів.
Колегія суддів погоджується із таким визначенням способу участі батька у вихованні дитини, оскільки це забезпечує якнайкращі її інтереси і розумний баланс у праві на участь обох батьків у вихованні дитини.
Оскаржуване судове рішення вирішує по суті проблеми у спілкуванні та вихованні дитини двома батьками у зв'язку з неможливістю її виховання у повноцінній сім'ї, забезпечує відновлення психо-емоційного контакту батька з сином, що є надзвичайно важливим у житті підлітка.
Встановивши відсутність обставин, які б свідчили про те, що спілкування позивача з сином буде перешкоджати його нормальному розвитку, негативно впливати на його благополуччя, з огляду на проживання дитини за кордоном, суд першої інстанції вважав можливим відстрочити порядок виконання визначеного судом способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про невідповідність визначеного судом порядку участі позивача у вихованні дитини її інтересам є необґрунтованими.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов'язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛСтранд Лоббен та інші проти Норвегії, № 37283/13, 30 листопада 2017 року; рішення ЄСПЛ Хаддад проти Іспанії, № 16572/17, 18 червня 2019 року).
Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ Йохансен проти Норвегії», 07 серпня 1996 року).
При цьому, за правилами ч. 2 ст. 159 СК України саме суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Наведене свідчить, що суд може визначити самостійно такий графік участі одного з батьків у вихованні дитини, який не відповідає позовним вимогам, але враховує найкращі інтереси дитини. У зв'язку з викладеним, є хибними посилання апелянтів на те, що суд вийшов за межі позовних вимог та мав відмовити у первісному позові і не встановлювати графік участі на власний розсуд.
Водночас колегія суддів не може погодитися з висновком суду щодо періоду відстрочення виконання судового рішення з огляду на наступне.
Батько, який проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.
Колегія суддів зауважує, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ може бути тимчасовою і нетривалою.
Суд першої інстанції взяв до уваги, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не може непропорційно обмежувати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком, а також врахував технічну можливість забезпечення спілкування позивача із своїм сином за допомогою відео- та аудіозв'язку.
З урахуванням тривалого перебування дитини за кордоном, відстрочення виконання судового рішення на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном, обмежує контакт батька з сином фактично на невизначений строк та може призвести до ілюзорності захисту прав та інтересів учасників цієї справи. До того ж необхідно враховувати, що відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня його ухвалення (частина шоста статті 435 ЦПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року в частині визначення періоду відстрочення виконання рішення належить змінити, виклавши його в наступній редакції: «Відстрочити виконання рішення щодо визначеного судом способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України до закінчення дії воєнного стану на території України».
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року слід залишити без змін.
Отже, за наслідками апеляційного розгляду, апеляційну скаргу ОСОБА_2 подану представницею - адвокаткою - Ярошенко О.М. колегія суддів залишає без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольняє частково.
Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 подану представницею - адвокаткою - Ярошенко Олесею Миколаївною - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року в частині визначення періоду відстрочення виконання рішення - змінити, виклавши його в наступній редакції:
«Відстрочити виконання рішення щодо визначеного судом способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України до закінчення дії воєнного стану на території України».
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова