18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 338/133/24
провадження № 61-1138св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Богородчанська державна нотаріальна контора, Богородчанська селищна рада, Солотвинськаселищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги:
ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О. В., Мальцевої Є. Є.;
ОСОБА_3 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Івасишин Зоряна Зорянівна, на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2024 року у складі судді Битківського Л. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Мальцевої Є. Є.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Богородчанська державна нотаріальна контора, Богородчанська селищна рада, Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він та відповідачка є рідними братом та сестрою.
Вказує, що спірний житловий будинок був побудований у 1962-1963 роках і належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір.
Членами колгоспного двору були: ОСОБА_4 , 1937 року народження (голова колгоспного двору, батько сторін у справі); ОСОБА_5 , 1944 року народження (дружина голови колгоспного двору, мати сторін у справі); ОСОБА_3 , 1970 року народження (син голови колгоспного двору, позивач у справі); ОСОБА_6 , 1967 року народження (дочка голови колгоспного двору), вибула з господарства 31 січня 1987 року; ОСОБА_7 , 1964 року народження (дочка голови колгоспного двору, відповідачка у справі), вибула з господарства 21 червня 1986 року.
Відповідачка втратила своє право на частку в колгоспному дворі, оскільки вибула з господарства 21 червня 1986 року. ОСОБА_6 також втратила своє право на частку в колгоспному дворі, оскільки вибула з господарства 31 січня 1987 року.
Таким чином, станом на 1991 рік членами колгоспного двору були: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкова справа після померлої ОСОБА_5 не заводилася.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Богородчанської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
16 травня 2023 року державним нотаріусом Войташек І. І. була заведена спадкова справа № 75/2023, а 29 червня 2023 року було видано відповідачці довідку про те, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті батька.
Позивач стверджує, що ОСОБА_2 , з метою незаконного набуття у власність житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , подала до Богородчанської державної нотаріальної контори недостовірні дані для набуття вказаного житлового будинку у власність в порядку спадкування. Зокрема, вона безпідставно зазначила, що на час смерті ОСОБА_4 за вказаною адресою був зареєстрований один, а сам будинок не відносився до колгоспного двору.
При цьому відповідачка була обізнана, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,був майном колгоспного двору і що позивач був членом цього колгоспного двору.
Згодом, розглянувши відповідну заяву ОСОБА_2 від 18 липня 2023 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_8 на підставі вищевказаних документів, 18 липня 2023 року зареєструвала житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за померлим ОСОБА_4 .
28 липня 2023 року державний нотаріус Войташек І. І. видав відповідачці свідоцтво про право на спадщину за законом на весь спірний будинок та зареєстрував за нею в державному реєстрі право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна.
З урахуванням викладених обставин, посилаючись на порушення своїх прав та інтересів, позивач просив суд:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 28 липня 2023 року, зареєстроване в реєстрі за № 789, видане ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 60,5 кв.м, житловою площею 39 кв.м, за літерою «А», майстерню за літерою «Б», дровітнею за літерою «В», ворота № 1 огорожа № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати право власності за ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що єдиними членами колишнього колгоспного двору, які зберегли своє право на це майно, залишались ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа після її смерті не заводилась.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .Заповіту за життя він не склав, а тому спадкування було здійснено відповідно до закону. ОСОБА_2 , як дочка спадкодавця,являється спадкоємцем першої черги, прийняла спадщину у порядку, визначеному статтею 1269 Цивільного кодексу України.
ОСОБА_3 з заявою до нотаріальної контори з питань оформлення спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_4 звернувся лише 17жовтня 2023 року, відтак строк на прийняття спадщини пропустив і у оформленні спадкових прав нотаріусом йому відмовлено.
Таким чином, підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 липня 2023 року № 789, виданого ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , судом не встановлено.
У зв'язку з цим суд вважав також такою, що не підлягає до задоволення, і позовну вимогу ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на спірний житловий будинок.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської областівід 16 вересня 2024 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 28 липня 2023 року державним нотаріусом Богородчанської державної нотаріальної контори Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Войташеком І. І., зареєстроване в реєстрі за № 789, спадкова справа № 75/2023.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/5 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , як майно, яке належало колгоспному двору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, та всі члени колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 , які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно цього колгоспного двору.
За таких обставин, встановивши, що до складу сім'ї ОСОБА_9 , як голови колгоспного двору за вказаною адресою, входили: ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_3 (син), апеляційний суддійшоввисновку, що всі вказані особи були членами зазначеного колгоспного двору, які мали право на 1/5 частину кожний в майні колгоспного двору.
Таким чином, наявні підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/5 частину житлового будинку. Водночас суд вважав, що підстави для визнання за позивачем права власності на все домоволодіння після смерті батька відсутні.
Апеляційний суд також дійшов висновку, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом було видане ОСОБА_2 з порушенням прав інших осіб, зокрема ОСОБА_3 , якому належала відповідна частка жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, що є підставою для визнання вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним як такого, що безпідставно видане на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на ім'я ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21 січня 2025 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ухваленаз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
28 січня 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Івасишин З. З., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю, постанову суду апеляційної інстанції скасувати частково. Ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Вважає, що наявні підстави для задоволення заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2025 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2024 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року та витребувано матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року.
18 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11 жовтня 1970 року позивач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 04 січня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 09 листопада 2018 року.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22 вересня 1964 року відповідачка ОСОБА_10 є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 21 червня 1986 року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб зі ОСОБА_11 . Після укладення шлюбу подружжю присвоєно прізвище « ОСОБА_12 ».
Мати сторін ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 27 жовтня 2022 року.
Спадкова справа після померлої ОСОБА_5 не заводилася.
Відповідно до довідки Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від травня 2023 року № 341 ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті за вказаною адресою разом з померлою були зареєстровані: ОСОБА_4 , 1937 р. н., чоловік.
Батько сторін ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 07 листопада 2022 року.
Відповідно до довідки Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від травня 2023 року № 342 ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_4 був зареєстрований один. Заповіт від імені ОСОБА_4 у Марківській сільській раді не посвідчувався.
16 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Богородчанської державної нотаріальної контори з заявою про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_4 , 1937 року народження, який на момент смерті проживав по АДРЕСА_1 . Вказувала, що спадщину, яка залишилася після смерті її батька ОСОБА_4 , вона приймає. Інших спадкоємців крім неї немає. Дружина спадкодавця ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_4 державним нотаріусом Богородчанської державної нотаріальної контори Войташеком І. І. 16 травня 2023 року заведена спадкова справа № 75/2023 на підставі заяви ОСОБА_2
29 червня 2023 року державний нотаріус Войташек І. І. за № 02-14/337 письмово повідомив, що за документами спадкової справи № 75/2023, яка заведена в Богородчанській державній нотаріальній конторі, спадкоємцем майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дочка ОСОБА_2
18 липня 2023 року державний реєстратор Богорочанської селищної ради Івано-Франківської області Пронь О. Д. на підставі заяви ОСОБА_2 від 18 липня 2023 року, зареєструвала житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , номер відомостей про речове право: 51065799, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 339846727 від 20 липня 2023 року. Зазначено, що особа померла. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68532070 від 20 липня 2023 року 14:30:39, ОСОБА_8 , Богородчанська селищна рада, Івано-Франківська область. Документи, подані для державної реєстрації: технічний паспорт (витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: ТІ01:4421-7534-7687-6266, виданий 12 липня 2023 року, видавник: ЄДЕССБ, документ отримано з ЄДЕССБ; виписка із погосподарської книги, серія та номер: 394, виданий 21 червня 2023 року, видавник: Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області; витяг зі Спадкового реєстру, серія та номер: 70656438, виданий 16 травня 2023 року, видавник: Державний нотаріус Войташек І. І.; документ, що містить відомості про склад спадкоємців, довідка, серія та номер: 02-14/337, виданий 29 червня 2023 року, видавник: Державний нотаріус Войташек І. І.
27 липня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Богородчанської державної нотаріальної контори із заявою, у якій просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та який належав на праві власності її батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначила, що прийняла спадщину, інших спадкоємців немає.
28 липня 2023 року державний нотаріус Богородчанської державної нотаріальної контори Івано-Франківського районного округу Івано-Франківської області Войташек І. І. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку загальною площею 60,5 кв.м, житловою площею 39 кв.м, за літерою «А», майстерня за літерою «Б», дровітня за літерою «В», ворота № 1 огорожа № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно належало спадкодавцю, право власності на яке за спадкодавцем в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано державним реєстратором Богорочанської селищної ради Івано-Франківської області 18 липня 2023 року, номер запису про право власності: 51065799.
17 жовтня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Богородчанської державної нотаріальної контори із заявою про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_4 , 1937 року народження, який на момент смерті проживав по АДРЕСА_1 . На день його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 . Просив видати йому свідоцтво на частку вказаного вище майна. Зазначив, що крім нього спадкоємцем є дочка спадкодавця ОСОБА_2 .
Листом від 17 жовтня 2023 року № 02-14/586 державний нотаріус Богородчанської державної нотаріальної контори Войташек І. І. повідомила ОСОБА_3 , що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена 16 травня 2023 року по заяві про прийняття спадщини дочки спадкодавця ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 164 від 28 лютого 2022 року «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» строк для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. По документах даної спадкової справи, зокрема, довідки, виданої старостою с. Маркова Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, спадкодавець ОСОБА_4 на час смерті був зареєстрований один, і тому відсутні особи, які прийняли спадщину, постійно проживаючи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України. Оскільки крім ОСОБА_2 в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався і відсутні особи, які прийняли спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України, їй видано свідоцтво про право на спадщину на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Рекомендовано ОСОБА_3 звернутися до суду для визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд АДРЕСА_1 .
В матеріалах справи наявний технічний паспорт на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами який знаходиться по АДРЕСА_1 , який виготовлено станом на 29 червня 2023 року. Зазначено рік побудови житлового будинку - 1963.
З виписки з погосподарської книги № 7 за 1986-1990 роки с. Маркова Богородчанського району Івано-Франківської області, виданої Солотвинською селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області 17 січня 2024 року за № 782, зокрема, вбачається, що:
- згідно погосподарського обліку головою будинковолодіння АДРЕСА_1 був ОСОБА_4 . Особистий рахунок № НОМЕР_6;
- згідно даних погосподарського обліку у користуванні даного господарства перебували земельні ділянки загальною площею 0,25 га, з них земельна ділянка площею 0,01 га, призначена для обслуговування житлового будинку;
- спільна група господарства - колгоспна;
- рік побудови житлового будинку - 1962.
- склад сім'ї: ОСОБА_4 , 1937 року народження, голова господарства; ОСОБА_5 , 1944 року народження, дружина; ОСОБА_3 , 1970 року народження, син.
Аналогічна інформація вбачається з виписки з погосподарської книги № 7 за 1991-1996 роки с. Маркова Богородчанського району Івано-Франківської області, виданої Солотвинською селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області у січні 2024 року за № 791. Зокрема, зазначено склад сім'ї колгоспного двору: ОСОБА_4 , 1937 року народження, голова господарства; ОСОБА_5 , 1944 року народження, дружина; ОСОБА_3 , 1970 року народження, син.
Згідно відповіді Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 29 листопада 2023 року № 7-86/14-11, згідно погосподарської книги № 8 за 2016-2023 року ОСОБА_3 , 1970 року народження, зареєстрований і проживає у господарстві по АДРЕСА_1 , (номер об'єкта погосподарського обліку 00-0675-0). Рік побудови 1999. В даному господарстві зареєстровано 6 осіб. Інформації про оформлення права власності на даний житловий будинок немає. Згідно погосподарської книги №8 за 2016-2023 року ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований і проживав у господарстві по АДРЕСА_1 , (номер об'єкта погосподарського обліку 00-0676-0). Рік побудови - 1963. На день смерті ОСОБА_4 був зареєстрований один.
З виписки з погосподарської книги № 9 за 1986-1990 роки с. Маркова Богородчанського району Івано-Франківської області, виданої Солотвинською селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області 31 січня 2024 року за № 198, зокрема, вбачається, що:
- згідно погосподарського обліку головою будинковолодіння АДРЕСА_1 був ОСОБА_4 . Особистий рахунок № НОМЕР_6;
- згідно даних погосподарського обліку у користуванні даного господарства перебували земельні ділянки загальною площею 0,25 га, з них земельна ділянка площею 0,01 га, призначена для обслуговування житлового будинку;
- спільна група господарства - колгоспна;
- рік побудови житлового будинку - 1962.
- склад сім'ї: ОСОБА_4 , 1937 року народження, голова господарства; ОСОБА_5 , 1944 року народження, дружина; ОСОБА_3 , 1970 року народження, син; ОСОБА_6 , 1967 року народження, дочка (вибула з господарства 31 січня 1987 року); ОСОБА_10 , 1964 року народження, дочка (вибула з господарства 21 червня 1986 року).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_13 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись з цим позовом до суду, ОСОБА_3 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 28 липня 2023 року, зареєстроване в реєстрі за № 789, видане ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , посилаючись, зокрема, на те, що він станом на 1991 рік разом із батьками був членом колгоспного двору за вказаною адресою, а відтак є співвласником будинку.
Крім того, стверджував, що був зареєстрований та проживав разом із батьком на час його смерті, що спростовує висновки нотаріуса про те, що відсутні особи, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , 1937 року народження, відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зазначав, що ОСОБА_2 , з метою незаконного набуття у власність житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , подала до Богородчанської державної нотаріальної контори недостовірні дані для набуття вказаного житлового будинку у власність в порядку спадкування. Зокрема, безпідставно зазначила, що на час смерті спадкодавець ОСОБА_4 за вказаною адресою був зареєстрований один, а сам будинок не відносився до колгоспного двору.
Вважає, що вказаними діями відповідачки порушені його цивільні права та інтереси.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження
№ 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23) зауважив, що недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Аналіз змісту частини третьої статті 1268 ЦК України свідчить про те, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців.
Позивач неодноразово зазначав, що він був зареєстрований та проживав разом із батьком на час його смерті, що, на його думку, свідчить про прийняття ним спадщини на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.
У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) Верховний Суд виснував, що сама лише реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України не свідчить про своєчасність прийняття спадщини.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі №504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23).
Тобто, у частині третій статті 1268 ЦК України вимагається проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем, що можуть бути відмінними один від одного.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня
2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18),
від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц (провадження
№ 61-5777св20), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження
№ 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження
№ 61-15380св20), від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20 (провадження № 61-2387св22), від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 (провадження № 61-12472св22), від 26 червня 2024 року у справі №752/12045/17 (провадження № 61-18363св23), від 09 жовтня 2024 року у справі № 644/4646/23 (провадження № 61-10383св24).
Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.
Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій на вказане належної уваги не звернули, доводи позивача щодо прийняття ним спадщини після смерті батька на підставі частини третьої статті 1268 ЦК Українине дослідили.
При цьому Верховний Суд наголошує, що встановлення вказаного вище факту є передусім питаннями доведення відповідних обставин щодо проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення (див. постанову Верховного Суду від 25 лютого 2026року у справі № 624/93/25(провадження № 61-15294св25)).
Також судами не досліджено питання щодо своєчасності прийняття відповідачкою спадщини після ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
16 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Богородчанської державної нотаріальної контори з заявою про те, що спадщину, яка залишилася після смерті її батька ОСОБА_4 , вона приймає.
Таким чином відповідачка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини, визначений частиною першою статті 1270 ЦК України.
Доказів того, що ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України, матеріали справи не містять.
Водночас викладену у листі від 17 жовтня 2023 року № 02-14/586 позицію державного нотаріуса Войташек І. І. про те, що ОСОБА_2 вчасно прийняла спадщину, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 164 від 28 лютого 2022 року строк для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупинявся на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці, слід оцінювати через призму правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22).
Так, у вказаній постанові суд касаційної інстанції зазначив, що правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України. Строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини, а відтак пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Наведене залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.
У справі, яка переглядається, спір виник щодо права власності на домоволодіння, яке належало до колгоспного двору.
Колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Його створення і діяльність була врегульована зокрема положеннями статей 120-127 ЦК УРСР.
Згідно із частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.
Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - вказівки № 69).
Згідно зі змістом вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
З виписки з погосподарської книги № 9 за 1986-1990 роки с. Маркова Богородчанського району Івано-Франківської області, виданої Солотвинською селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області 31 січня 2024 року за № 198, зокрема, вбачається, що:
- згідно погосподарського обліку головою будинковолодіння АДРЕСА_1 був ОСОБА_4 . Особистий рахунок № НОМЕР_6;
- згідно даних погосподарського обліку у користуванні даного господарства перебували земельні ділянки загальною площею 0,25 га, з них земельна ділянка площею 0,01 га, призначена для обслуговування житлового будинку;
- спільна група господарства - колгоспна;
- рік побудови житлового будинку - 1962.
- склад сім'ї: ОСОБА_4 , 1937 року народження, голова господарства; ОСОБА_5 , 1944 року народження, дружина; ОСОБА_3 , 1970 року народження, син; ОСОБА_6 , 1967 року народження, дочка (вибула з господарства 31 січня 1987 року); ОСОБА_10 , 1964 року народження, дочка (вибула з господарства 21 червня 1986 року).
В оскаржуваній постанові апеляційний суд визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/5 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , як майно, яке належало колгоспному двору.
Постанова суду апеляційної інстанції у вказаній частині вимог мотивована тим, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, та всі члени цього колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно цього колгоспного двору.За таких обставин, встановивши, що до складу сім'ї ОСОБА_9 , як голови колгоспного двору за вказаною адресою, входили: ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_3 (син), апеляційний суддійшоввисновку, що всі вказані особи були членами зазначеного колгоспного двору, які мали право на 1/5 частину кожний в майні колгоспного двору.
Таким чином, судом вирішувалися питання про цивільні права та обов'язки ОСОБА_6 , яка, на думку цього суду, як член колишнього колгоспного двору має право на 1/5 частину спірного домоволодіння, але при цьому суди не прийняли до уваги, що вказана особа не залучена до участі у справі.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови в задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Разом із тим, належно вирішуючи питання щодо власника житлового будинкуз господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , слід приймати до уваги, що 18 липня 2023 року державний реєстратор Богорочанської селищної ради Івано-Франківської області Пронь О. Д. на підставі відповідної заяви ОСОБА_2 від 18 липня 2023 року, зареєструвала вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудамиза спадкодавцем ОСОБА_4 , номер відомостей про речове право: 51065799, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 339846727 від 20 липня 2023 року. Зазначено, що особа померла. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68532070 від 20 липня 2023 року 14:30:39, ОСОБА_8 , Богородчанська селищна рада, Івано-Франківська область. Документи, подані для державної реєстрації: технічний паспорт (витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: ТІ01:4421-7534-7687-6266, виданий 12 липня 2023 року, видавник: ЄДЕССБ, документ отримано з ЄДЕССБ; виписка із погосподарської книги, серія та номер: 394, виданий 21 червня 2023 року, видавник: Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області; витяг зі Спадкового реєстру, серія та номер: 70656438, виданий 16 травня 2023 року, видавник: Державний нотаріус Войташек І. І.; документ, що містить відомості про склад спадкоємців, довідка, серія та номер: 02-14/337, виданий 29 червня 2023 року, видавник: Державний нотаріус Войташек І. І.
Доказів того, що вказані запис або рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасовані або визнані недійсними, матеріали справи не містять.
Таким чином, в межах цієї справи підлягає належному дослідженню питання:
щодо об'єму спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , зокрема, кому та в яких частинах належало спірне домоволодіння на час відкриття спадщини та видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину;
щодо належного прийняття ОСОБА_2 спадщини після померлого ОСОБА_4 в порядку, визначеному частиною першою статті 1269, статті 1270 ЦК України, та ОСОБА_3 - в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України;
щодо можливості залучення до участі у справі ОСОБА_6 .
В силу положень статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2024 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Богородчанська державна нотаріальна контора, Богородчанська селищна рада, Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов