17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/1530/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Боговенко С. Ю.,
відповідача - Литвин Р. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2025 (судді: Мороз В. Ф. - головуючий, Іванов О. Г., Чередко А. Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024 (суддя Мілєва І. В.) у справі
за позовом Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланкун"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -Комунальне підприємство "Парк культури та відпочинку Придніпровський" Дніпровської міської ради
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення права володіння,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланкун"
до Дніпровської міської ради
про визнання права на користування земельною ділянкою,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У квітні 2024 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланкун" (далі - ТОВ "Ланкун") про:
- усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Станіславського, 10 (далі - спірна земельна ділянка), шляхом знесення самочинно побудованого літнього кінотеатру літ. "А-1" загальною площею 131,1 м2, вбиральні літ. "М" загальною площею 13,4 м2, навісу (тимчасового) літ. "Л", огорожі № 3 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 87412012101) (далі - спірне майно) за рахунок ТОВ "Ланкун";
- припинення права володіння ТОВ "Ланкун" на самочинно побудоване спірне майно із закриттям розділу.
1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 116, 152, 211, 212 Земельного кодексу України, статей 321, 331, 376, 391 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що 17.09.2020 відповідач звернувся до Дніпровської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, надавши правовстановлюючі документи, а саме свідоцтво про право власності від 19.03.2014 та технічний паспорт станом на 18.10.2016.
При перевірці відповідності вимогами земельного законодавства у земельній сфері було встановлено розбіжність між зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно опис якого містився у правовстановлюючих документах та фактичним нерухомим майном, що розміщено на земельній ділянці комунальної власності.
З наданої компетентними органами інформації вбачається, що земельна ділянка, на якій розміщено спірне нерухоме майно, у власність або користування нікому не надавалася, документи на право виконання будівельних робіт відсутні.
Позивач вважає, що об'єкт нерухомого майна, набутий ТОВ "Ланкун", у зв'язку з перебудовою змінив технічні характеристики та став новоутвореним об'єктом, що призводить до припинення права власності на раніше існуючий об'єкт нерухомого майна згідно з положеннями пункту 4 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України.
Здійснивши самочинне будівництво ТОВ "Ланкун" не набув і не міг набути право власності на спірне майно з огляду на приписи статті 376 Цивільного кодексу України.
За наявності на земельній ділянці об'єктів самочинного будівництва ефективним способом захисту порушених прав власника земельної ділянки є вимога про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку шляхом знесення майна.
1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Ланкун" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що висновки позивача щодо здійснення відповідачем самочинного будівництва, викладені у позовній заяві, є помилковими та необґрунтованими, оскільки відповідач жодних будівельних робіт на спірному об'єкті не здійснював, а походження копії технічного паспорта, виготовленого ФОП Шендріковою С. Д. станом на 18.10.2016, яку долучено позивачем, відповідачу невідоме.
Відповідач звертав увагу на те, що зі змісту акта обстеження земельної ділянки від 01.08.2022 № 7/2-0822 вбачається, що навіси літ "Д", "З", "Ж" відсутні, а також інші елементи нерухомості, які зазначені в технічному паспорті від 18.10.2016, відсутні в реєстраційних документах на право власності.
ТОВ "Ланкун" вказувало на те, що товариство не займало самовільно земельну ділянку, а у передбачений законом спосіб придбало нерухоме майно і будь-яких дій щодо реконструкції майна не вчиняло, регулярно сплачуючи податок на землю.
1.4. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2024 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Парк культури та відпочинку Придніпровський" Дніпровської міської ради (далі - КП "Парк культури та відпочинку Придніпровський").
1.5. Третя особа у поясненнях на позовну заяву просила її задовольнити, зазначаючи, що на території парку "Придніпровський" розміщені самочинно побудовані літній кінотеатр, вбиральні, навіс, які використовуються у підприємницькій діяльності відповідача без правових підстав. На неодноразові вимоги підприємства про надання документів на підтвердження правових підстав розміщення на території парку зазначених об'єктів директором відповідача не надано.
1.6. У червні 2024 року ТОВ "Ланкун" подало до Господарського суду Дніпропетровської області зустрічну позовну заяву до Дніпровської міської ради, в якій просило визнати за ТОВ "Ланкун" право на користування земельною ділянкою за фактичним розміщенням нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, вул. Самійла Зборовського (до перейменування - вул. Станіславського), 10, посилаючи, зокрема, на статтю 120 Земельного кодексу України у зв'язку із набуттям товариством права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці.
1.7. У відзиві на зустрічну позовну заяву Дніпровська міська рада заперечувала проти її задоволення, вказуючи на необґрунтованість доводів товариства з підстав, наведених у відзиві.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2025, у задоволенні первісного позову відмовлено в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору за подання до суду первісної позовної заяви та заяви про забезпечення позову покладено на позивача за первісним позовом, стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ТОВ "Ланкун" витрати на професійну правничу допомогу у сумі 18 000,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено, витрати зі сплати судового збору за подання до суду зустрічної позовної заяви покладено на позивача за зустрічним позовом.
2.2. Суди виходили з недоведеності Дніпровською міською радою здійснення ТОВ "Ланкун" самочинного будівництва та збільшення спірного об'єкту нерухомого майна, при цьому встановивши, що товариство є законним власником спірного об'єкту нерухомості.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до положень чинного законодавства разом із набуттям у власність спірного об'єкта нерухомості до ТОВ "Ланкун" перейшло право на земельну ділянку під такими об'єктом нерухомості. Такий перехід права на земельну ділянку відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. ТОВ "Ланкун" як власник об'єкта нерухомого майна набуло право вимагати оформлення документів щодо користування земельною ділянкою, на якій безпосередньо розташований об'єкт нерухомості, та яка необхідна для його обслуговування. Однак у даному випадку задоволення позовних вимог про визнання права на користування земельною ділянкою без укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки не призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів позивача.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень
3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2025 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024, Дніпровська міська рада у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.1.1. Так, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 статті 346 та частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- у постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 у справі № 6-130цс13 щодо того, що у розумінні частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, перебудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержання дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно - будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником отримано право власності. До аналогічного висновку Верховний Суд також неодноразово зазначав в постановах від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15, від 06.03.2019 у справі № 361/4685/17, від 15.04.2020 у справі № 307/3957/14-ц, від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц, від 16.03.2021 у справі № 562/542/19, від 15.11.2021 у справі № 279/790/18, від 17.11.2021 у справі № 182/4522/19, від 16.02.2022 у справі № 495/6053/19, від 09.03.2023 у справі № 127/28862/21;
- у постанові Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 202/3145/22 щодо застосування вимог частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України (право власника земельної ділянки вимагати знесення самочинного будівництва) та статті 373 Цивільного кодексу України (право власника земельної ділянки використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення), а також стосовно того, що правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва;
- у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 904/7803/21 щодо того, що самочинне будівництво за своєю правовою природою є специфічним об'єктом, який фізично є нерухомістю, однак без наявності в особи, яка здійснює будівництво юридичних прав на цю річ. Самочинним будівництвом можуть бути визнані як нове будівництво, так і реконструкція існуючих об'єктів нерухомості тощо.
3.1.2. Обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на порушення судами пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме акт обстеження земельної ділянки від 03.07.2024 № 03/07/24-КР.
Також судами було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, зокрема у клопотанні у витребуванні оригіналу технічного паспорту виготовленого ФОП Щендрик С. Д. станом на 18.10.2016
3.1.3. Дніпровська міська рада у касаційній скарзі також заперечує проти стягнення з позивача суми на професійну правничу допомогу.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Ланкун" просить відмовити в її задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, вказуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що ТОВ "Ланкун" у передбачений законом спосіб у 2014 році набув у власність спірне нерухоме майно та докази припинення права власності на спірний об'єкт нерухомості в матеріалах справи відсутні, належні та достовірні докази здійснення ТОВ "Ланкун" самочинного будівництва, збільшення спірного об'єкту нерухомого майна в розмірах, тощо в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим, позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 904/1530/24, призначено розгляд справи у судовому засіданні 04.11.2025.
Ухвалою від 04.11.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 904/1530/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21, яке було поновлено згідно з ухвалою від 23.02.2026 і визначено дату судовому засідання 17.03.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, та у розумні строки, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до інформаційної довідки від 29.03.2024 № 372028892 за ТОВ "Ланкун" на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: САК509732/19260832 від 19.03.2014, виданого Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 26.02.2014, зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості: літній кінотеатр літ. "А-1" загальною площею 18,1 м2, літній кінотеатр літ. "Б-1" загальною площею 24,9 м2, навіси літ. "Д", "З", "Ж", огорожа №№ 1, 2, 4- 8, мостіння І, II, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Станіславського, 10.
17.09.2020 ТОВ "Ланкун" звернулося до Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Станіславського, 10;
За результатами технічної інвентаризації станом на 03.01.2024, проведеної ФОП Шендрікова С. Д., спірний об'єкт нерухомості за адресою: Самійла Зборовського (Станіславського), 10 має такі технічні характеристики: літ. "А-1" - літній кінотеатр загальною площею 18,1 м2, літ. "Б-1" - літній кінотеатр загальною площею 24,9 м2, літ. "Д", "3", "Ж" - навіси, № 1, 2, 4, 5, 8 - споруди, І, II - мостіння.
Суди установили, що з викладеного вбачається, що технічні характеристики спірного об'єкта нерухомості, зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є відмінними від фактичних.
4.3. При цьому суди установили, що Дніпровською міською радою було надано акт обстеження земельної ділянки від 01.08.2022 № 7/2-0822, зі змісту якого вбачається, що 01.08.2022 було проведено обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою: Самарський район, вул. Станіславського, 10, орієнтовною площею 0,1000 га і при візуальному обстеженні земельної ділянки комісією встановлено таке: рельєф спокійний; на земельній ділянці розташовано тимчасову металеву будку; навіси, літ. "Д", "З", "Ж", які позначені в технічному паспорті, виготовленим ФОП Шендрикова С. Д. станом на 18.10.2016, на земельній ділянці відсутні. Доступ до земельної ділянки частково обмежений, частина земельної ділянки огороджена цегляною огорожею. На земельній ділянці розташовано одноповерхові капітальні будівлі, навіси та мостіння. В графі: "Наявність у замовника правовстановлюючих документів на будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці" зазначено: "В наявності інформаційна довідка від 01.08.2022 № 306296586 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 87412012101, номер запису про право власності/довірчої власності: 5039236) - об'єкт нерухомого майна літній кінотеатр, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Станіславського, 10 , власник - ТОВ "Ланкун". Прибудова літ. "А1-1" (приміщення № 6 3,2 м2, № 7 7,2 м2, № 8-7,0 м2). літ. "А-1" (тераса), літ. "А1-1" (тераса), літ. "А" (ґанок), літ. "Б" (ґанок), літ. "Б1" (ґанок), вбиральня літ. "М" (приміщення № 1 7,8 м2 № 2 - 2,5 м2, № 3 - 3.1 м2), навіс літ. "Л" (металевий тимчасовий), які позначені в технічному паспорті, виготовленим ФОП Шендрикова С. Д. станом на 18.10.2016, відсутні у реєстраційних документах на право власності".
Суди дійшли висновку, що з аналізу вказаного акта обстеження вбачається, що зазначена Дніпровською міською радою невідповідність технічних характеристик спірного нерухомого майна визначена шляхом порівняння відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно та технічного паспорту, виготовленого станом на 18.10.2016. У свою чергу, при візуальному обстеженні зазначеної земельної ділянки, комісією встановлено, що рельєф земельної ділянки спокійний, на земельній ділянці розташовано тимчасову металеву будку, навіси, літ. "Д", "З", "Ж", які позначені в технічному паспорті, виготовленому ФОП Шендрикова С. Д. станом на 18.10.2016, на земельній ділянці відсутні.
Факт здійснення самочинного будівництва та збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах, зміни технічних характеристик, у зв'язку з перебудовою, зокрема, будування нових об'єктів, а саме: літ. "М" вбиральня, літ. "Л" (тимчасовий) навіс, тощо, при візуальному обстеженні спірної земельної ділянки, комісією встановлено не було.
Сам по собі факт відсутності/тимчасової відсутності на земельній ділянці навісів, літ. "Д", "З", "Ж" не свідчить та не може свідчити про здійснення відповідачем самочинного будівництва та збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах.
На земельній ділянці розташовано одноповерхові капітальні будівлі, навіси і мостіння, що фактично за загальним описом відповідає даним інформаційної довідки від 29.03.2024 № 372028892 (об'єкт нерухомості: літній кінотеатр лі. "А-1", літній кінотеатр літ. "Б-1", навіси, огорожа, мостіння).
При цьому суди зазначили, що з наявного в матеріалах справи міститься технічного паспорту, виготовленого ФОП Шендріковою С. Д. станом на 03.01.2024, спірний об'єкт нерухомості за адресою: вул. Самійла Зборовського (Станіславського), 10 має такі технічні характеристики: літ. А-1 - літній кінотеатр, загальною площею 18,1 м2, літ. Б-1 - літній кінотеатр, загальною площею 24,9 м2, літ. Д, 3, Ж - навіси, № 1, 2, 4, 5, 8 - споруди, І, II - мостіння.
Отже, суди дійшли висновку, що наданий Дніпровською міською радою акт обстеження земельної ділянки від 01.08.2022 № 7/2-0822 не може бути належним доказом здійснення відповідачем самочинного будівництва, збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах.
4.4. Суди попередніх інстанцій щодо наданого Дніпровською міською радою акта обстеження земельної ділянки від 03.07.2024 № 03/07/24-КР зазначили, що цим актом не засвідчено факт здійснення самочинного будівництва, зокрема, будування нових об'єктів, а саме: літ. "М" вбиральня, літ. "Л" (тимчасовий) навіс, тощо. Цей акт не містить детальної інформації щодо вимірювання площ будівель літніх кінотеатрів, зокрема якій конкретній будівлі належить відповідна площа, яким чином та яким обладнанням проводилось вимірювання.
Суди зазначили, що переобладнання належних відповідачу на праві власності приміщень не свідчить про їх перебудову, факт здійснення самочинного будівництва та збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах, тощо.
4.5. Як вбачається з матеріалів справи, у листі Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 31.12.2020 № 7/13-2551 на ім'я ТОВ "Ланкун" про розгляд клопотання зазначено, що на виконання доручення міського голови Департаментом по роботі з активами міської ради в межах наданих повноважень було розглянуто клопотання ТОВ "Ланкун" від 17.09.2020 стосовно надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню літнього кінотеатру на вул. Станіславського, 10 та повідомлено, що відповідно до листа Головного архітектурно-планувального управління від 11.12.2020 № 4/16-3552 за матеріалами генерального плану розвитку міста зазначені земельні ділянки розташовані на території зелених насаджень загального користування. Відсутність інформації щодо функціонального призначення павільйону не дає можливості визначити відповідність розміщення об'єкта вимогам містобудівної документації. Зазначені земельні ділянки розташовані на території, прилеглій до акваторії р. Дніпро. За даними інформаційної бази містобудівного кадастру земельна ділянка на вул. Станіславського, 10 розташована в межах території, яка не підлягає забудові (рішення міської ради від 08.12.2004 № 41/22 "Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові", пункт 7.4 - територія, що має благоустрій по вул. Енергетичній (вул. 60-річчя Жовтня)); ділянка розташована в межах території, на яку відсутні відомості щодо наявності розробленого та затвердженого проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро. Відповідно до статті 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Враховуючи зазначене підготувати проєкт рішення стосовно надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню літнього кінотеатру на вул. Станіславського, 10 не вбачається можливим.
Судами попередніх інстанцій установлено, що будь-яких посилань на факт здійснення відповідачем за первісним позовом самочинного будівництва, збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах, тощо, у тому числі, як на підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою, вказаний лист не містить.
4.6. Суди також установили, що перевірки уповноваженими органами в порядку, визначеному законом, на спірному об'єкті нерухомості не проводилися, жодних приписів про усунення виявлених порушень ТОВ "Ланкун" не надсилалось/не вручалось, як не заявлено вимог про здійснення перебудови. Доказів зворотного міською радою не надано.
При цьому наданий Дніпровською міською радою припис Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради від 02.12.2021, який видано власнику або орендарю споруди, щодо порушень і недоліків у сфері благоустрою, які виявлено при перевірці території міста за адресою: м. Дніпро, вул. Станіславського, 3, не стосується спірного об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Станіславського, 10.
4.7. Предметом первісного позову у справі, яка розглядається, є вимоги Дніпровської міської ради до ТОВ "Ланкун" про усунення перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Станіславського, 10, шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна та припинення права володіння ТОВ "Ланкун" на самочинно побудоване спірне майно із закриттям розділу, з посиланням, зокрема, на положення статті 376 Цивільного кодексу України.
4.8. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно з частиною 1 статті 376 зазначеного Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 вказала таке:
"99. У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
100. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
101. Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб".
У пункті 113 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
4.9. Водночас, суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до інформації Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради № 7375 від 23.06.2024 будівля літ. "А-1" загальною площею 18,1 м2 побудована в 1955 році, будівля літ. "Б-1" загальною площею 24,9 м2 побудована в 1955 році, навіси літ. "Д", "Ж", "3" побудовані у 2003 році, будівлі літ. "В", літ. "Г", "Е" знесені, первинна інвентаризація об'єкта була проведена 21.11.2001.
Суди установили, що ТОВ "Ланкун" у передбачений законом спосіб у 2014 році набув у власність спірне нерухоме майно і докази припинення права власності товариством на спірний об'єкт нерухомості в матеріалах справи відсутні.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника на правовому висновку, який викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, згідно з яким обов'язковому (безальтернативному) знесенню об'єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об'єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об'єкта будівництва.
Суди попередніх інстанцій щодо доводів Дніпровської міської ради про не оформлення ТОВ "Ланкун" прав на землю вказали на те, що матеріалами справи підтверджується, що товариство неодноразово зверталося до Дніпровської міської ради з відповідними заявами з метою оформлення прав на земельну ділянку, однак докази прийняття міською радою відповідного рішення в матеріалах справи відсутні.
4.10. Отже, суди дійшли висновку, що оскільки належні та достовірні докази здійснення ТОВ "Ланкун" самочинного будівництва, збільшення спірного об'єкту нерухомого майна в розмірах, тощо в матеріалах справи відсутні, враховуючи те, що товариство є законним власником об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Станіславського, 10, позовні вимоги Дніпровської міської ради є необґрунтованими, недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
4.11. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Дніпровська міська рада вказувала на неврахування судами висновків щодо застосування положень статті 376 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2013 у справі № 6-130цс13, від 04.12.2024 у справі № 202/3145/22, від 28.01.2025 у справі № 904/7803/21.
Водночас, з урахуванням встановлених судами обставин справи стосовно відсутності доказів здійснення відповідачем самочинного будівництва, збільшення спірного об'єкту нерухомого майна в розмірах, тощо та з огляду на те, що ТОВ "Ланкун" є законним власником об'єкта нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, та невідповідності висновків судів висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником справах, у цьому випадку немає, фактичні обставини справи не є подібними тим, що склалися у справах, наведених у касаційній скарзі, а правовідносини у порівнюваних справах не є подібними в розумінні положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.12. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.13. У касаційній скарзі Дніпровська міська рада також вказувала на оскарження судових рішень у справі з підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ув'язку із порушенням судами пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме акт обстеження земельної ділянки № 03/07/24-КР від 03.07.2024 та відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, зокрема оригіналу технічного паспорту виготовленого станом на 18.10.2016 ФОП Щендрик С. Д.
4.14. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу
За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 цього Кодексу).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
4.15. Суди попередніх інстанцій надавши оцінку наданому Дніпровською міською радою акту обстеження земельної ділянки від 03.07.2024 № 03/07/24-КР установили, що цей акт не засвідчує факт здійснення відповідачем самочинного будівництва, зокрема, будування нових об'єктів, а саме: літ. "М" вбиральня, літ. "Л" (тимчасовий) навіс, тощо. Вказаний акт не містить детальної інформації щодо вимірювання площ будівель літніх кінотеатрів, зокрема якій конкретній будівлі належить відповідна площа, яким чином та яким обладнанням проводилось вимірювання, тощо. Переобладнання належних відповідачу на праві власності приміщень не свідчить про їх перебудову, факт здійснення самочинного будівництва та збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах.
За результатами дослідження та оцінки акта обстеження земельної ділянки № 03/07/24-КР від 03.07.2024 суди дійшли висновку, що цей акт не може бути належним доказом здійснення відповідачем самочинного будівництва, збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах.
Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, попередні судові інстанції, вирішуючи спір у справі, оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням вимог процесуального закону, до переоцінки яких (доказів), в силу меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд вдаватись не може, позаяк встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
4.16. Щодо доводів скаржника про безпідставну відмову у задоволенні клопотання про витребування оригіналу технічного паспорту, виготовленого станом на 18.10.2016 ФОП Шендрик С. Д., колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 81 Господарського процесуального кодексу України встановлений порядок витребування доказів та передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Як свідчать матеріали справи 31.07.2024 Дніпровська міська рада подала до суду клопотання про витребування у ФОП Шендрик С. Д. оригіналу технічного паспорта від 18.10.2016, у задоволенні якого судом відмовлено, з огляду на те, що позивач не зазначив заходів, яких він вжив для отримання зазначеного доказу самостійно, не представив суду доказів вжиття таких заходів та не повідомив про причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Суд звернув увагу на те, що у відзиві на позовну заяву ТОВ "Ланкун" зазначало, що походження копії технічного паспорта, виготовленого ФОП Шендріковою С. Д. станом на 18.10.2016, яку долучено до матеріалів справи, йому невідоме. Однак позивач, який був обізнаний з поясненнями відповідача у справі, протягом майже двох місяців відповідне клопотання про витребування доказів не подавав.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів, навівши аргументовану причину такої відмови.
Відповідні доводи заявника касаційної скарги не отримали підтвердження, вони зводяться до незгоди скаржника з вирішенням судом процесуальних питань та відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки відповідні висновки судів у зазначеній частині є достатньо мотивованими та аргументованими і доводи касаційної скарги їх не спростовують. У вирішенні наведеного суди керувалися чіткими приписами процесуального права; вимоги процесуального закону не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання засадничих принципів судового процесу - принципу змагальності сторін та принципу диспозитивності господарського судочинства, тоді як відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наведене у сукупності свідчить про непідтвердження визначених скаржником підстав касаційного оскарження.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Дніпровської міської ради не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав - залишити судові рішення без змін.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024 у справі № 904/1530/24, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024 у справі № 904/1530/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак