23 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 908/2529/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 справі
за позовом Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Л", 2) Фермерського господарства "Схід-Л", 3) Селянського (фермерського) господарства "Василько", 4) ОСОБА_1 ,
про стягнення 3 000 000,00 грн,
02.03.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 (повний текст складено 09.02.2026) та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 у справі № 908/2529/23.
ОСОБА_1 долучив до касаційної скарги заяву про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 у справі № 908/2529/23.
03.03.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла заява про виправлення технічних помилок у касаційній скарзі у зв'язку із технічним збоєм підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд". У поданій заяві скаржник просить Суд долучити виправлений текст касаційної скарги та вважати його автентичним текстом під час розгляду справи.
Таким чином, від ОСОБА_1 були подані до Верховного Суду дві тотожні за предметом касаційного оскарження, подібні за вимогами та підставами касаційного оскарження касаційні скарги. При цьому згідно з поданою заявою скаржник просить суд розглядати касаційну скаргу, долучену до заяви про виправлення технічних помилок, яка була подана через підсистему "Електронний суд" 03.03.2026.
Верховний Суд зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати одну касаційну скаргу на судове рішення, з яким він не погоджується.
Водночас відповідно до частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, що оскаржується, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 4 статті 293 цього Кодексу.
З урахуванням наведених законодавчих приписів строк на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 908/2529/23, повний текст якої складено 09.02.2026, з урахуванням вихідного дня закінчився 02.03.2026, а тому касаційна скарга, подана 03.03.2026, яку просить розглядати скаржник, подана поза межами строку на касаційне оскарження.
При цьому ОСОБА_1 не заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 908/2529/23 за касаційною скаргою, яка була долучена до заяви про виправлення технічних помилок у касаційній скарзі та подана скаржником 03.03.2026, а тому Суд залишає її без розгляду.
Перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 у справі № 908/2529/23, що була подана 02.03.2026 через підсистему "Електронний суд", Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України в касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу скаржнику необхідно чітко вказати норму права, висновок щодо застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і зазначити, в чому полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу скаржник повинен вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу скаржник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, висновок, який зробили суди попередніх інстанцій з цього питання (якщо він наявний), та обґрунтувати мотиви незгоди з таким висновком.
Водночас, оскаржуючи судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник повинен зазначити, яке саме процесуальне порушення, передбачене частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, призвело до прийняття незаконного судового рішення, та вказати, яким чином це порушення впливає на встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У разі посилання на недослідження зібраних у справі доказів, скаржнику необхідно зазначити, які саме докази не було досліджено судами попередніх інстанцій. У разі якщо скаржник вважає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, він повинен зазначити, яке саме клопотання було відхилено судом та як це впливає на оскаржуване судове рішення. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинули на прийняття оскаржуваного рішення.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що касаційна скарга подається з підстав, визначених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 та пунктами 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник також зазначає, в чому, на його думку, полягає неправильне застосування судами матеріального права та порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень. Крім того, скаржник зазначає про неправильне тлумачення судами застосованих норм матеріального права. Касаційна скарга також містить обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та посилання на окремі постанови Верховного Суду.
Однак касаційна скарга ОСОБА_1 за змістом не є належним чином мотивованою, оскільки в ній не обґрунтовані підстави касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 у справі № 924/368/25. Зокрема, касаційна скарга хоч і містить посилання на постанови Верховного Суду, проте в ній не наведено висновків Верховного Суду з одночасним зазначенням норм права, які, на думку скаржника, не враховані судами попередніх інстанції, як це передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_1 наведено посилання на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, але скаржник чітко не зазначає норми права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не наводить обставин справи, до яких ця норма повинна застосовуватись. Таким чином, у касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Проте Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження чи доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам скаржник не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки наведене свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.
Таким чином, касаційна скарга ОСОБА_1 оформлена з порушенням вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки передбачені пунктами 1-4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави касаційного оскарження рішень належним чином не обґрунтовані.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Згідно із частиною 1 статті 4 зазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, що діяла на час подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становив 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час звернення з касаційною скаргою) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору застосовується при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі.
Як установив Верховний Суд, Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" подало позовну заяву в 2023 році, предметом якої є вимоги майнового характеру про солідарне стягнення з відповідачів частини заборгованості у розмірі 3 000 000,00 грн за основною сумою кредиту за договором про надання банківської послуги - кредитної лінії від 25.06.2021 № МБ-ГЛ-ZАР-2046/КЛ5, укладеного в рамках Генерального договору про надання банківських послуг від 24.01.2019 № МБ-ГЛ-ZАР-2046.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 908/2529/23, позов Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" задоволено.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у справі № 908/2529/23, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк".
При цьому 1,5 % за подання до господарського суду позову майнового характеру в цій справі становить 45 000,00 грн (3 000 000,00 грн х 1,5 %).
Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 72 000,00 грн, а саме: 45 000,00 грн х 200 % х 0,8, де 45 000,00 грн - 1,5 % від ціни позовної заяви майнового характеру; 200 % - ставка судового збору за подання касаційної скарги; 0,8 - коефіцієнт для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Однак ОСОБА_1 доказів сплати судового збору до касаційної скарги не додав, натомість долучив заяву про звільнення від сплати судового збору.
Колегія суддів, розглянувши заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору зазначає, що відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік умов, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, а також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
За змістом частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або
4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті (частина 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір").
Верховний Суд зазначає, що звільнення від сплати судового збору, а також відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є повноваженням суду, який вирішує питання про відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору, відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі № 912/1061/20).
При цьому особа, яка заявляє клопотання саме про звільнення від сплати судового збору, повинна надати достатні докази того, що її майновий стан об'єктивно перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
Скаржник зазначає, що суму судового збору в розмірі 72 000,00 грн, яка підлягає сплаті за подання цієї касаційної скарги, він неспроможний сплатити, так як вона є надмірно великою. Обґрунтовуючи заяву про звільнення від сплати судового збору, ОСОБА_1 посилається на те, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, він є внутрішньо переміщеною особою та після виїзду з тимчасово окупованої території Токмацької міської територіальної громади, де здійснював свою господарську діяльність - вирощування зернових культур, не має джерела постійного доходу.
Скаржник також зазначає, що припинив діяльність як фізична особа - підприємець, не отримує дивідендів від юридичних осіб (Фермерське господарство "Схід-Л", Селянське (фермерське) господарство "Василько", Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток-Л"), засновником яких він є; втратив все своє майно та можливість отримувати дохід від нього внаслідок окупації території, яка була місцем його постійного проживання та здійснення господарської діяльності. Ураховуючи вказані обставини, скаржник був вимушений припинити господарську діяльність з 27.07.2023. На підтвердження наведеного скаржник надає такі документи: інформаційну довідку про фізичну особу - підприємця Матвієнка Олега Олексійовича; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта щодо права власності, інших речових прав, іпотеки, обтяження щодо права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки; накази від 25.02.2022 про призупинення господарської діяльності Фермерського господарства "Схід-Л", Селянського (фермерського) господарства "Василько", Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Л" у зв'язку із введенням воєнного стану; довідки про відкриті банківські рахунки у Фермерського господарства "Схід-Л", Селянського (фермерського) господарства "Василько", Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Л"; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, скаржник надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору щодо ОСОБА_1 за період із січня 2025 року до грудня 2025 року, з якої вбачається відсутність доходів за вказаний період.
Суд зазначає, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень такого майнового стану для можливості звільнення від сплати судового збору. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Разом з тим, задоволення невмотивованої заяви про звільнення від сплати судового збору призведе до дискримінаційного становища інших суб'єктів звернення за судовим захистом.
Проте ОСОБА_1 , крім відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, не надав інших доказів, які б у сукупності підтверджували незадовільний майновий стан скаржника. Такими документами, зокрема, є банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідки про перелік розрахункових та інших рахунків скаржника тощо.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що до поданої заяви не додано достатніх та належних доказів, які б підтверджували об'єктивну неможливість скаржника сплатити судовий збір на момент звернення з касаційною скаргою.
Верховний Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").
З огляду на викладене та враховуючи відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 у справі № 908/2529/23, а тому в задоволенні такої заяви необхідно відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Згідно із частиною 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 необхідно подати до суду касаційної інстанції:
- касаційну скаргу в новій редакції, в якій слід обґрунтувати передбачену (передбачені) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підставу (підстави) подання цієї скарги (із урахуванням змісту цієї ухвали);
- докази сплати судового збору за подання касаційної скарги в установленому законом порядку і розмірі (72 000,00 грн) за реквізитами, що зазначені на офіційному сайті Верховного Суду в розділі "Судовий збір".
У разі невиконання у встановлений законом строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржникові.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що згідно зі статтею 291 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Відповідно до частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України в разі якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Якщо інший учасник справи відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Однак скаржник не надав суду доказів направлення касаційної скарги учасникам справи, що свідчить про неналежне виконання вимог статті 291 Господарського процесуального кодексу України.
Неповідомлення учасника судового процесу у справі про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, передбачені частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, ОСОБА_1 необхідно належним чином виконати вимоги статті 291 Господарського процесуального кодексу України і надати суду належні докази надсилання всім учасникам справи копій касаційної скарги з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до частини 9 статті 42 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу, мають подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 у справі № 908/2529/23.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.08.2024 у справі № 908/2529/23 залишити без руху та надати строк на усунення недоліків протягом десяти днів із дня вручення цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак