Рівненський апеляційний суд
Іменем України
17 березня 2026 року м. Рівне
Справа № 560/24/18
Провадження № 11-кп/4815/244/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача ? ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
потерпілих - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , з відповідними змінами, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 липня 2025 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12015180110000101 від 21 лютого 2015 року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого, фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , громадянина України, освіти вищої, працюючого водієм ФОП ОСОБА_10 , одруженого, раніше несудимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, ?
Вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 липня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави 11948,08 грн. процесуальних витрат на залучення експертів.
Цивільний позов прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області ОСОБА_11 в інтересах виконавчого комітету Дубровицької районної ради Рівненської області в особі "Дубровицька центральна районна лікарня" та Комунального закладу охорони здоров'я "Дубровицька центральна районна лікарня", до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення задовольнено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Дубровицької районної державної адміністрації в особі комунального закладу охорони здоров'я "Дубровицька центральна районна лікарня" 1329 грн. 27 коп. понесених витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_12 .
Арешт на автомобіль марки "BMW-316", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 29 вересня 2017 року, з метою забезпечення цивільного позову, залишено в силі, до моменту виконання судового рішення в частині цивільного позову.
Вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що він, 21 лютого 2015 року приблизно о 18 год. 30 хв., у темну пору доби, в порушення вимог пунктів 10.1, 12.2, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху, керуючи автомобілем BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , та рухаючись по вул. Центральній в с. Соломіївка, Дубровицького району Рівненської області, зі сторони м. Рівне у напрямку м. Дубровиця, Рівненської області, з увімкненим ближнім світло фар, зі швидкістю 72...89 км/год., що перевищує допустиму швидкість руху при умовах видимості проїжджої частини, яка повинна була становити 53.5...63,4 км/год., та перевищує допустиму швидкість руху в населеному пункті, яка становить 60 км/год., поблизу бетонної опори ЛЕП №126/09, проявив неуважність до дорожньої обстановки, маючи об'єктивну можливість виявити небезпеку для руху у вигляді пішохода ОСОБА_12 , котрий перетинав проїжджу частину справа наліво відносно руху вищевказаного транспортного засобу, не вжив заходів для своєчасного зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу в межах смуги, по якій він рухався, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, застосував відворот керма вліво з подальшим виїздом на зустрічну смугу руху, внаслідок чого допустив наїзд на потерпілого ОСОБА_12 , хоча мав технічну можливість цього уникнути шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування при русі автомобіля з максимально допустимою в даній дорожній обстановці швидкістю та без зміни напрямку руху свого транспортного засобу.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких 26 лютого 2015 року помер в КЗ ОЗ "Дубровицька центральна районна лікарня", а транспортний засіб марки BMW 316 зазнав механічних пошкоджень.
Порушення ОСОБА_6 вимог пунктів 12.2, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху, знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 покликається на неповноту судового розгляду, необ'єктивність оцінки доказів, порушення норм матеріального права та істотне порушення процесуального закону.
Зазначає, що судом проігноровано той факт, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні був направлений до суду поза строком досудового розслідування, що на думку захисника, у відповідності до п.10 ч.1 ст. 284 КПК України є підставою для закриття кримінального провадження, однак судом в порушення вказаної норми не закрито провадження.
Вважає, що суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ч.5 ст. 74 та ст. 49 КК України.
Вказує, що суд прийшов до неправильних висновків щодо фактичних обставин справи.
На думку захисника стороною обвинувачення повністю залишено поза увагою питання щодо встановлення порушень правил дорожнього руху у діях потерпілого ОСОБА_12 .
Зазначає про недопустимість ряду письмових доказів (протокол огляду місця події від 21.02.2015 року з додатками, висновок експерта № 3.1.-556/17 від 30.08.2017 року, протокол проведення слідчого експерименту з участю ОСОБА_13 ).
Просить вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 28.07.2025 року скасувати, закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 на підставі п.10 ч.1 ст. 284 КПК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника потерпіла ОСОБА_9 вказує, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, як недостовірними, просить вирок суду залишити без зміни.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 прокурор Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_5 зазначає, що на його думку апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Звертає увагу, що відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України у цьому провадженні було внесено до ЄРДР 21 лютого 2025 року, тобто до введення в дію положень п.10 ч.1 ст. 284 КПК України, що виключає їх застосування у даному випадку, оскільки їх застосування поширюється на кримінальні провадження, відомості про які внесені до ЄРДР з 16 березня 2018 року.
Щодо доводів про неправильне застосування судом норм ч.5 ст. 74 та ст. 49 КК України, прокурор вказує, що вони не відповідають дійсності, оскільки рішення про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності приймається за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, однак сторона захисту не подавала клопотання на підставі ст. 49 КК України до суду, в ході проведення судових дебатів категорично вказувала про невинність ОСОБА_6 .
Зазначає про небогрунтованість доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів.
Просить у задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 відмовити, вирок залишити без змін.
17 березня 2026 року, до початку апеляційного розгляду, захисником ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подано зміни до апеляційної скарги.
Захисник зазначає про недоцільність розгляду апеляційної скарги в частині доводів про порушення строків звернення прокурора до суду з обвинувальним актом в поєднанні з вимогою про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 на підставі п.10 ч.1 ст. 284 КПК України.
Вважає, що аналіз дій водія ОСОБА_6 на предмет відповідності ПДР України, вказує на те, що його дії в частині здійснення маневру об'їзду перешкоди не суперечать правилам дорожнього руху.
Вказує, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад злочину або його винуватість в інкримінованому йому злочині не доводиться, що згідно п.п. 2, 3 ч.1 та ч.7 ст. 284 КПК України є підставою для виправдання обвинуваченого.
Зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції при ухваленні вироку норм матеріального права, зокрема ч.5 ст. 74 КК України та ст. 49 КК України.
Просить вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 28.07.2025 року відносно ОСОБА_6 скасувати. Закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. В разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде до переконання про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України - закрити кримінальне провадження у зв'язку із закінченням строку, визначеного п.4 ч.1 ст. 49 КК України на підставі ч.5 ст. 74 КК України.
Заслухаши суддю-доповідача, захисника і обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, з відповідними змінами, прокурора, потерпілих, які не заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого лише в частині звільнення останнього від покарання на підставі ч.5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги зі змінами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника в інтересах обвинуваченого, з поданими змінами, підлягає до задоволення частково.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із цього випливає, що суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити як ті докази, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 368 КПК України.
Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані в повному обсязі.
Так, підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своїм правовим змістом кваліфікація діяння завжди обумовлена необхідністю доказування за допомогою кримінальних процесуальних і криміналістичних засобів двох обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
Правильна кваліфікація забезпечує реалізацію конституційного принципу законності у кримінальному судочинстві (ст. 129 Конституції України), гарантує охорону й здійснення прав і свобод людини і громадянина, виступає необхідною умовою призначення справедливого покарання.
При цьому, суд повинен керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України».
Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак, не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Згідно диспозиції ч.2 ст. 286 КК України кримінальна відповідальність настає за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Як вбачається зі змісту оскарженого вироку, суд першої інстанції зазначив про те, що оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, вважає їх належними і допустимими, такими, що містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують винність обвинуваченого. Аналізуючи докази у їх сукупності, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що в судовому засіданні повністю доведена вина ОСОБА_6 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України.
Незважаючи на невизнаня вини обвинуваченим ОСОБА_6 , який не заперечує факт події, яка мала місце 21 лютого 2015 року, при встановлених судом першої інстанції обставинах, однак зазначає, що зробив все для того, щоб уникнути зіткнення, але не вдалося, оскільки ОСОБА_12 «вискочив» круговими рухами в напрямку його автомобіля із-за ОСОБА_13 , винуватість обвинуваченого підтверджується перевіреними та належним чином оціненими показаннями свідків ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ), потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , дослідженими письмовими доказами, про що вмотивовано наведено в оскарженому вироку суду.
Так судом першої інстанції детально наведено показання обвинуваченого, свідків ОСОБА_14 (сестри ОСОБА_15 ), ОСОБА_15 (дружини обвинуваченого), які надали з приводу події, яка мала місце при встановлених судом обставинах, 21.02.2015 року, аналогічні показання показанням обвинуваченого щодо того, що рухаючись автомобілем під керуванням ОСОБА_6 , вони побачили двох чоловіків, один з яких вів велосипед, що рухались в попутному напрямку ближче до проїжджої частини дороги, один з яких вибіг на проїжджу частину дороги, ОСОБА_6 почав гальмувати, але уникнути зіткнення не вдалося.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 суду показав, що 21 лютого 2015 року, після 18 год., він їхав зі швидкістю орієнтовно 50-60 км/год. із м. Дубровиця до м. Сарни на власному автомобілі марки "ВАЗ 2107", зеленого кольору. Погодні умови були без опадів. По зустрічній смузі руху, прямо на нього, рухався чорний автомобіль марки БМВ. За метрів 50 до автомобіля, чорний БМВ повернув на його смугу руху та він завернув вправо, щоб уникнути зіткнення, однак автомобіль БМВ вдарив у ліве крило і ліву фару його автомобіль. Бачив, що на асфальті біля автомобіля марки БМВ, лежить невідомий йому чоловік без свідомості. Він також побачив, що переднє лобове скло в автомобілі БМВ було розбите.
Згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_17 , ним надано було аналогічні показання показанням ОСОБА_16 . Звазначив, що самого зіткнення BMW із пішоходом він не бачив.
Потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_8 надали суду показання, які узгоджуються з фактичними обставинами справи.
Судом першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_6 обґрунтовано взято до уваги досліджені письмові докази, з детальним наведенням у вироку, зокрема:
-дані протоколу огляду місця події від 24 лютого 2015 року щодо проведеного огляду автомобіля ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_4 , належного ОСОБА_16 та виявлених на автомобілі пошкоджень;
-дані протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21 лютого 2015 року та схеми до протоколу огляду місця події щодо місця ДТП, розташування транспортних засобів на місці події, механічних пошкоджень автомобіля BMW та ін. обставин події;
-дані висновку експерта №42 від 30 березня 2015 року за результатами судової-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 щодо виявлених тілесних ушкоджень, механізму їх виникнення, які у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент їх заподіяння і знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з фактом настання смерті ОСОБА_12 ;
-дані висновку експерта №70-мк від 27 травня 2015 року, відповідно до якого за результатами судової-медичної експертизи речових доказів, слідів ковзання, характерних для виникнення під час первинного контакту пішохода з транспортним засобом, на ходових поверхнях підошв пари чобіт ОСОБА_12 не виявлено;
-дані висновку експерта №3.1-313/15 від 30 червня 2015 року за результатами судової інженерно-транспортної експертизи, відповідно до якого на момент проведення експертного дослідження робоча гальмівна система, система рульового керування, передні фари системи зовнішнього освітлення автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 знаходилася у працездатному стані. Шини коліс автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 відповідали вимогам Правил дорожнього руху України;
-дані висновку експерта №3.1-314/15 від 26 жовтня 2015 року за результатами судової інженерно-транспортної експертизи, відповідно до якого контактування автомобіля BMW 316, р.н. НОМЕР_3 з перешкодою відбулось передньою частиною (передній реєстраційний номер, передній бампер, капот) на відстані близько 65…102 см від правої габаритної точки кузова, з подальшим переміщенням перешкоди вздовж повздовжньої осі автомобіля та контактуванням з переднім вітровим склом та лівим боковим дзеркалом заднього виду транспортного засобу. Місце наїзду автомобіля BMW 316, р.н. НОМЕР_3 , на пішохода ОСОБА_12 знаходиться, в поперечному напрямку, на правій смузі проїзної частини вул. Центральної в с. Соломіївка, Дубровицького району, Рівненської області, в повздовжньому (північному) напрямку, в межах зафіксованих в протоколі огляду місця ДТП від 21.02.2015 та схемі до нього слідів гальмування, перед початком місцезнаходження зимової шапки та взуття потерпілого;
-дані висновку експерта №3.1-352/15 від 27 червня 2015 за результатами судової інженерно-транспортної експертизи, відповідно до якого, виходячи з довжини зафіксованих на місці дорожньо-транспортної пригоди слідів гальмування автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 швидкість його руху перед початком гальмування, в даній дорожній обстановці складала не менше 72…89 км/год.;
-те, що відповідно до висновку комплексної комісійної судово-медичної, медико-криміналістичної та інженерно-транспортної експертизи №88/562, враховуючи локалізацію та характер виявлених на тілі ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, характер пошкоджень автомобіля BMW 316, р.н. НОМЕР_3 , дані огляду місця події, експертна комісія прийшла до висновку, що механізм травмування ОСОБА_12 був наступним: в першій фазі травмування, коли потерпілий знаходився у вертикальному або близькому до нього положенні, йому був нанесений первинний удар виступаючою передньою частиною автомобіля BMW 316, р.н. НОМЕР_3 з місцем прикладання травмуючої сили нижче центра ваги його тіла, а саме, задньо-бокову поверхню таза і верхню частину лівого стегна, внаслідок чого в другій фазі травмування тіло потерпілого було закинуто на капот автомобіля з короткочасним ковзанням по ньому, пошкодженням лобового скла і утворенням ушкоджень в ділянці голови і грудної клітки, після чого в третій фазі травмування тіло було скинуто з автомобіля на дорожнє покриття, внаслідок контактування з яким, утворились інші ушкодження. Таким чином при вертикальному положенні тіла ОСОБА_12 в результаті наїзду виникли ушкодження таза і нижніх кінцівок, які відмічені в пункті 1 "Підсумків" експертизи, а всі інші ушкодження при другій і третій фазах травмування. Всі ушкодження у ОСОБА_12 розглядаються в єдиному механізмі спричинення, а тому за ступенем тяжкості не розмежовуються. Судово-медичних даних за наявність тілесних ушкоджень, які могли б бути заподіяні при окремому контактуванні з іншим транспортним засобом, в тому числі і з автомобілем ВАЗ-2107, р.н. НОМЕР_4 , на тілі трупа потерпілого немає.
-те, що згідно висновку експерта №7009/7010 від 08 лютого 2016 року за результатами судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, місце наїзду автомобіля BMW 316, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 на пішохода ОСОБА_12 знаходиться в межах зафіксованих в протоколі огляду місця ДТП від 21 лютого 2015 року та схемі до нього слідів гальмування, в місці, що передує появі ділянки осипу уламків скла та інших відокремлених частин автомобіля. Швидкість руху автомобіля BMW 316, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , на момент початку гальмування, становить 72…89 км/год. Відстань, на якій знаходився автомобіль BMW 316, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 від місця наїзду, в момент реакції водія ОСОБА_6 на небезпеку становить 50,6…72,2 м. У ситуації, що розглядається водій автомобіля BMW 316, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_6 повинен був діяти у відповідності до п. 12.4, п. 12. 9 та п. 12.3 Правил дорожнього руху, а саме, рухатися зі швидкістю не більше 60 км/год, а в момент виникнення небезпеки для руху негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
-те, що відповідно до висновку експерта № 3.1-41/17 від 11 квітня 2017 за результатами судової інженерно-транспортної експертизи, в даній дорожній обстановці, відстань на якій знаходився автомобіль BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 за 1,0…5,0 секунд до місця наїзду складала 14,2…117,4 м.
Судом не залишено без уваги і інші письмові документи, про що наведено у вироку.
Предметом оцінки суду першої інстанції були також доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів: протоколу огляду місця події ДТП від 21 лютого 2015 року з планом-схемою ДТП та ілюстрованою таблицею до нього, висновку експерта № 3.1-556/17 від 30 серпня 2017 року та протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_13 від 26 липня 2017 року, прийшовши до обґрунтованого висновку, що досліджені докази є взаємоузгодженими та взаємодоповнюючими між собою і не встановлено доказів, які отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, що вплинуло на загальну справедливість судового розгляду, не встановлено обставин, які прямо та істотно порушують права і свободи обвинуваченого ОСОБА_6 чи зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які не можливо усунути, щоб слугувало підставами для визнання будь-яких досліджених доказів у даному кримінальному провадженні недопустимими.
Аналогічні доводи щодо недопустимості зазначених доказів стороною захисту наведено і в апеляційній скарзі, які, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину.
Так, колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про недопустимість протоколу огляду місця події від 21 лютого 2015 року з планом-схемою ДТП та ілюстрованою таблицею до нього через його складання, на думку захисника, не уповноваженою особою, виходячи з наступного.
Огляд місця події, як правило, належить до числа слідчих (розшукових) дій, зволікання з проведенням яких може спричинити зміну обстановки, зникнення слідів злочину або особи, якою він був вчинений, предметів, які можуть стати згодом речовими доказами. Цим і зумовлений той факт, що огляд місця події, на відміну від інших слідчих (розшукових) дій, у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду (ч. 3 ст. 214 КПК).
Як вбачається подія ДТП мала місце 21 лютого 2015 року, відомості про дане кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за №12015180110000101 від 21 лютого 2015 року, доручення слідчому ОСОБА_18 на здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні наявне у матеріалах кримінального провадження, відтак не вбачається, що досудове розслідування здійснювалось не уповноваженою особою і отримані докази є недопустимими.
Так, як вбачається, серед інших доказів, судом першої інстанції досліджено висновок експерта №3.1-566/17 від 30 серпня 2017 року за результатами судової інженерно - транспортної експертизи, відповідно до якого максимальна допустима швидкість руху автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 за умови видимості елементів дороги в напрямку руху 36,9 м становить 53,5-63,4 км/год. В дорожній обстановці, яка наведена в наданих на експертизу вихідних даних, водій автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору, повинен був діяти у відповідності до вимог п. 10.1, п. 12.2, п. 12.3, п. 12.4 Правил дорожнього руху України. При наданому на експертизу комплексі вихідних даних, водій автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_6 в момент виникнення небезпеки для руху не мав технічної можливості зупинити свій транспортний засіб до місця наїзду на пішохода ОСОБА_12 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування при русі автомобіля з фактичною швидкістю (72-89 км/год). Водій автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_6 в момент виникнення небезпеки для руху мав технічну можливість зупинити свій транспортний засіб до місця наїзду на пішохода ОСОБА_12 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування при русі автомобіля з максимально допустимою в даній дорожній обстановці швидкістю (згідно п. 12.2 ПДР України: 53,5-63,4 км/год; згідно п. 12.4 ПДР України: 60 км/год.). Водій автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_6 в момент виникнення небезпеки для руху мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_12 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування без зміни напрямку руху свого транспортного засобу як при русі автомобіля з фактичною швидкістю так і при його русі з максимально допустимою в даній дорожній обстановці швидкістю. В дорожній обстановці, яка наведена в наданих на експертизу вихідних даних, дії водія автомобіля BMW 316, реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_6 не відповідають вимогам п. 10.1, п. 12.2, п. 12.3 (в частині несвоєчасності прийняття мір по запобіганню пригоді та в частині невідповідності реакції на небезпеку для руху), п. 12.4 Правил дорожнього руху України, а невідповідність його дій вимогам п. 12.2, п. 12.3 (в частині невідповідності реакції на небезпеку для руху), п. 12.4 Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. Застосований водієм маневр в даній дорожній ситуації необхідно вважати технічно необгрунтованим.
Доводи захисника щодо недопустимості як доказу, висновку інженерно-транспортної експертизи № 3.1-566/17 від 30.08.2017 року з підстав дослідження експертом виключно наведених слідчим у постанові про призначення експертизи даних, поверхневого дослідження експертом матеріалів кримінального провадження і відсутності в експертному висновку аналізу матеріалів кримінального провадження, не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з дослідженого судом першої інстанції висновку експерта, судовому експерту надано постанову про призначення даної експертизи з відповідними вихідними даними, для ознайомлення надавались матеріали кримінального провадження, який за результатами дослідження, будучи попередженим про кримінальну відповідальсть за ст.ст. 384, 385 КК України склав даний висновок. Крім того, з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що сторона захисту в порядку положень ст. 356 КПК України клопотала про допит даного експерта чи скористалась своїм правом в порядку ч.1 ст. 332 КПК України.
Щодо доводів захисника про недопустимість як доказу результатів слідчого експеримента зі свідком ОСОБА_13 від 26 липня 2017 року з підстав різних погодніх умов, оскільки подія мала місце 21.02.2015, а слідчий експеримент проводився 26.07.2017 року, невідповідності одягу ОСОБА_13 та вказаного місця наїзду на пішохода ОСОБА_12 на рівні лівого переднього колеса та лівої передньої фари, що суперечить висновку експерта № 3.1-314/15 від 26.10.2025 року, а також використання більш нової моделі автомобіля БМВ, є необґрунтованими. Судом встановлено, що показання ОСОБА_13 , надані під час слідчого експерименту, ідентичні наданим свідком Годунком під час проведення досудового розслідування. Зокрема, під час проведення слідчого експерименту на запитання слідчого щодо того чи відповідають погодні умови, умови освітлення та стан дорожнього покриття на ділянці дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, та котрі були на момент вказаної події, він відповів згодою. Учасники слідчого експеримента одягнені в одяг, подібний тому, в який були одягнені ОСОБА_13 та ОСОБА_12 на момент ДТП. Доводи щодо вказаного місця наїзду на пішохода і використання більш нової моделі автомобіля БМВ суперечать даним протоколу слідчого експерименту від 26.07.2017 року, оскілька така інформація в протоколі відсутня.
В запереченнях на апеляційну скаргу сторони захисту щодо твердження захисника про знищення зразків крові потерпілого на стадії досудового розслідування, прокурор звернув увагу, що кров ОСОБА_12 була знищена відповідно до Державних стандартів правил ДСП 9.9.5-080-202 «Правила влаштування і безпеки роботи в лабораторіях мікробіологічного профілю» 22 травня 2015 року, о 9-00.
За наведеного, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, надавши належну оцінку всім зібраним доказам у сукупності відповідно до вимог ст. 94 КПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Разом з цим, колегія суддів констатує про наявність підстав для застосування у даному випадку відносно ОСОБА_6 положень ч.5 ст. 74, ст. 49 КК України, що залишено судом першої інстанції поза увагою.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло 10 років у разі вчинення тяжкого злочину.
Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого, таке звільнення є обов'язковим.
Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України, за вироком суду особа може бути звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.
Санкцією ч. 2. ст. 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Згідно з ч. 5 ст. 12 КК України зазначене діяння є тяжким злочином.
Як вбачається, строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 286 КК України, визначені п. 4 ч.1 ст. 49 КК України минули, оскільки останній скоїв злочин 21 лютого 2015 року, а тому, враховуючи, що обвинувачений заяв чи клопотань про звільнення його від кримінальної відповідальності не подававі не заявляв, то його необхідно звільнити від відбування призначеного покарання, відповідно до ч.5 ст. 74 КК У крани на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
З огляду на викладене, з врахуванням положень ст. 408 КПК України, вирок суду підлягає зміні, а апеляційна скарга сторони захисту - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , з відповідними змінами, в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 липня 2025 року відносно ОСОБА_6 змінити.
Звільнити ОСОБА_6 від призначеного покарання відповідно до ч.5 ст. 74 КК України на підставі п.4 ч.1 ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3