"18" січня 2011 р.
Справа № 4/116-10
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Шевченко В.В.
Суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.
при секретарі судового засідання: Риковій О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Алексеєнко Д.Г. -за дорученням
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „МИР СТРОЙ-КИ”, м. Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 09.11.2010 року
у справі № 4/116-10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговельно-промислова група „Альбатрос”, м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю „МИР СТРОЙ-КИ”, м. Херсон
- про стягнення грошових коштів в сумі 70674 грн. 41 коп.
27.07.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговельно-промислова група „Альбатрос” (далі позивач, ТОВ) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „МИР СТРОЙ-КИ” (далі відповідач, Товариство) про стягнення грошових коштів в сумі 97378 грн. 77 коп.
Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором купівлі-продажу № 59 від 04.03.2010 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого має борг по його оплаті в сумі 74619 грн. 75 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 22759 грн. 02 коп. штрафу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 973 грн. 78 коп. на сплату держмита та 236 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В процесі розгляду справи позивач неодноразово зменшував розмір позовних вимог та в заяві від 28.10.2010 р. остаточно просив суд стягнути з відповідача на свою користь 47915 грн. 39 коп. боргу та 22759 грн. 02 коп. штрафу, а також понесені судові витрати по справі.
Відповідач позовні вимоги вважав необґрунтованими та безпідставними посилаючись на те, що від ТОВ ним було отримано товар не за 5, а за 4 видатковими накладними на загальну суму 131 340 грн. 57 коп., а не на 168 169 грн. 75 коп. Ним було сплачено позивачу 120 254 грн. 36 коп. за фактично отриманий товар, а строк розрахунків за отриманий товар вартістю 11 086 грн. 21 коп. ще не настав, оскільки товар на цю суму ще не реалізований. Відповідач також стверджує, що не отримував від позивача товар за видатковою накладною № 00000062 від 06.04.2010 р. на суму 36 829 грн. 18 коп., а тому не повинний його оплачувати.
Строк розрахунків за отриманий товар ще не настав, оскільки протоколом розбіжностей до договору купівлі-продажу від 04.03.2010 р. передбачено, що розрахунки за отриманий товар здійснюються по мірі його реалізації. При цьому граничним терміном його реалізації є 365 календарних днів з моменту отримання товару.
Крім того, позивачем безпідставно нарахований штраф у розмірі 22759 грн. 02 коп., так як відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, передбачений пунктом 8.1 договору штраф є пенею, а тому він не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, внаслідок чого розмір пені складає 5091 грн. 52 коп.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 09.11.2010 р. (суддя Ємленінова З.І.) позов задоволений частково.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором купівлі-продажу № 59 від 04.03.2010 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого має борг по його оплаті в сумі 47915 грн. 39 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 5091 грн. 52 коп. неустойки у вигляді пені, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 530 грн. 07 коп. на сплату держмита та 128 грн. 46 коп. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони було повідомлено у встановленому законом порядку. Проте, 13.01.2011 р. до апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про перенесення судового засідання у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.
Назване клопотання визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що заявником не надано доказів зайнятості його представника в іншому судовому засіданні, а крім того, вказана відповідачем причина про перенесення судового засідання не є достатньою, оскільки представництво його інтересів може здійснюватися також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, таких причин, у даному випадку, немає.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник позивача просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 04.03.2010 р. між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу № 59 за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачеві товар, а останній прийняти цей товар та сплатити позивачу його вартість в строки визначені договором.
Зазначений договір укладено з протоколом розбіжностей, яким сторони узгодили умови договору за пунктами 2.3, 3.7, 7.3, 8.1, 8.5.
У п. 4.1 договору сторонами погоджено, що обов'язок продавця по передачі товару є виконаним в момент передачі товару покупцю або перевізнику для доставки товару зі складу продавця, які визначаються датою накладної яка засвідчує видачу товару у місці знаходження складу продавця. Відповідно до п. 4.2 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту одержання товару.
На виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач прийняв за видатковими накладними товарно-матеріальні цінності на загальну суму 168 169 грн. 75 коп., а саме:
- № Общ-00000057 від 06.04.2010 р. на суму 31559 грн. 64 коп.;
- № Общ-00000058 від 06.04.2010 р. на суму 52513 грн. 38 коп.;
- № Общ-00000059 від 06.04.2010 р. на суму 27610 грн. 55 коп.;
- № Общ-00000061 від 06.04.2010 р. на суму 19657 грн.;
- № Общ-00000062 від 06.04.2010 р. на суму 36829 грн. 18 коп.
Ретельно дослідивши матеріали справи місцевий суд підставне не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що він не отримував товар за видатковою накладною № Общ-00000062 від 06.04.2010 р. на суму 36829 грн. 18 коп., оскільки факт отримання Товариством зазначеного товару підтверджується товарно-транспортною накладною від 06.04.2010 р. відповідно до якої позивач передав для перевезення автомобілем марки РЕНО державний номер 106-17 ААЮ з причепом державний номер АЕ 13-53 ХХ під керуванням водія Хмелевського В.В. з пунктом розвантаження у м. Херсоні вул. Кольцова, 57 база ПМК 19, кровельні матеріали вагою 3723,8867 кг, зазначені у видатковій накладній № 062, яка слідує з вантажем.
В товарно-транспортній накладній зазначено що товар відвантажено за видатковою накладною № 062, в ній є відмітка одержувача вантажу з підписом уповноваженої особи відповідача -Легостаєва, яка засвідчена печаткою Товариства, що свідчить про передачу позивачем відповідачеві саме того товару, що зазначений у видатковій накладній № Общ-00000062 від 06.04.2010 р.
Крім того, відповідач ухилився від надання витребуваних місцевим судом первинних бухгалтерських документів, за якими останнім були проведені відповідні господарські операції за даними первинного бухгалтерського обліку, а саме: журнал-ордер по рахунку 631 за квітень 2010 року; реєстр податкових накладних на товар отриманий від позивача у квітні 2010 року; декларацію по ПДВ (з додатком № 5) за квітень 2010 року; довідку за підписом керівника і головного бухгалтера про те, що товар зазначений у видатковій накладній № Общ-00000062 від 06.04.2010 року ним від позивача не отримувався та не оприбутковуваний у складському та бухгалтерському обліку Товариства.
Крім того, відповідач всупереч вимогам п. 7.7 укладеного договору ухилився від надання позивачеві щотижневих звітів із зазначенням кількості нереалізованого товару, в яких повинна була бути зазначена кількість та вартість фактичного отриманого та реалізованого товару.
В той же час з доказів, що містяться в матеріалах справи вбачається, що вантаж відповідачу поставлявся автомобільним транспортом. Факт отримання товару відповідачем підтверджується відміткою на 5 товарно-транспортних накладних, які були повернуті позивачеві перевізником з відміткою відповідача про отримання всього відвантаженого товару на загальну суму 168169 грн. 36 коп. та жодна із 5 видаткових накладних Товариством не була повернута ТОВ, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач отримав від позивача товар за всіма 5 видатковими накладними на суму 168169 грн. 75 коп., а протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки повністю спростовуються вищенаведеними матеріалами справи.
За отриманий товар відповідач розрахувався частково сплативши позивачеві 120254 грн. 36 коп., а від оплати решти отриманого товару вартістю 47915 грн. 39 коп. ухилився.
За умовами п. 7.3 договору від 04.03.2010 р. в редакції протоколу розбіжностей (оригінал якого є в матеріалах справи) відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки за отриманий товар по мірі його реалізації. При цьому граничний термін для його реалізації є 45 календарних днів з моменту отримання товару. Після закінчення зазначеного строку відповідач, як покупець, зобов'язаний оплатити товар або повернути нереалізований товар позивачеві.
Таким чином, відповідно до умов укладеного договору відповідач повинний був протягом 45 днів з дати отримання товару (06.04.2010 р.), тобто в строк не пізніше ніж 21.05.2010 р. повністю оплатити товар або повернути нереалізований товар позивачеві.
Товар відповідачем позивачу не повертався, але відповідач всупереч вимогам ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України свої зобов'язання за укладеним договором не виконав та не оплатив у повному обсязі отриманий товар, внаслідок чого суд першої інстанції підставне стягнув з відповідача на користь позивача 47915 грн. 39 коп. боргу.
У п. 8.1 договору від 04.03.2010 р. сторонами погоджено, що у випадку порушення термінів оплати або повернення товару, покупець сплачує продавцю штрафну санкцію в розмірі 0,5% від вартості товару, який підлягає поверненню або простроченої суми коштів за кожен день прострочення.
На підставі ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття неустойки у вигляді штрафу визначено у ч. 2 ст. 549 ЦК України, згідно якої штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною першої статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Вищенаведене свідчить про те, що законодавство України чітко розмежує поняття неустойки у вигляді штрафу та пені, які є відокремленими видами неустойки та штрафних санкцій.
Аналіз п. 8.1 договору від 04.03.2010 р. однозначно свідчить про те, що в цьому пункті договору сторонами за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання передбачена сплата неустойки у вигляді пені, оскільки за своєю правовою природою неустойка у розмірі 0.5 відсотків від суми заборгованості за кожний день прострочення може бути тільки пенею відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 549 ЦК України.
На підставі ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а ст. 3 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, у зв'язку з чим суд першої інстанції підставне стягнув з відповідача на користь позивача 5091 грн. 52коп. неустойки у вигляді пені в межах подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки та залишив без задоволення решту частину заявленого позову.
Правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, здійснений місцевим судом розподіл господарських витрат по справі та пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача стягнуто 530 грн. 07 коп. понесених витрат на сплату держмита та 128 грн. 46 коп. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не мав правових підстав порушувати провадження у справі, оскільки позивачем на його адресу не направлялась претензія з відповідними документами і доказами, в порядку ст. 6 ГПК України, до уваги прийнятими бути не можуть, так як відповідно до рішення № 15-рп/2002 Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) -положення частини 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення розуміється так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежено законом, іншими нормативно-правовими актами, у зв'язку з чим позовна заява ТОВ правомірно прийнята до розгляду місцевого суду, оскільки вона повністю відповідає вимогам ст. ст. 54, 57 ГПК України, а протилежні доводи скаржника є надуманими.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів
Рішення господарського суду Херсонської області від 09.11.2010 року у справі № 4/116-10 -залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „МИР СТРОЙ-КИ”, м. Херсон -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: В.В. Шевченко
Суддя: В.В. Бєляновський
Суддя: М.А. Мирошниченко