01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.01.2011 № 10/1952
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання
представників сторін:
позивача: Вознюк Є.В., дов. від 23.12.10 № 171/10;
відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРЕЛЛІ"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2010
у справі № 10/1952 ( )
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"МАРЕЛЛІ"
про стягнення 155753,10 грн.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.11.10 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРЕЛЛІ” на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 77399, 01 грн. боргу, що виник внаслідок інфляції, 25192, 88 грн. - 3 % річних, 53161, 21 грн. пені, 1558, 00 грн. відшкодування сплаченого державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його змінити та задовольнити позов частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРЕЛЛІ” на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 77399, 01 грн. боргу, що виник внаслідок інфляції, 25192, 88 грн. - 3 % річних, 2658,06 грн. пені, 1052, 43 грн. відшкодування сплаченого державного мита, 159, 46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовити.
Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги ст. 233 Господарського кодексу України, котра передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач в судове засідання, яке відбулося 12.01.11, повноважного представника не направив. Однак, його було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали Київського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 13.12.10, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75.
Крім того, про належне повідомлення представників у справі про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду свідчать також повідомлення про вручення поштових відправлень, з яких вбачається своєчасне отримання представником відповідача ухвали суду від 13.12.10.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.07.97 № 02-5/289 зі змінами „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Суд вважає, що нез'явлення представника відповідача в засідання суду не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду він був повідомлений належним чином.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
30.01.09 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", (далі-позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МАРЕЛЛІ” (далі-відповідач, покупець) було укладено договір № 01/04/09/46/3 поставки природного газу (далі - договір).
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору від 30.01.09 постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, визначеному договором.
Згідно з п. 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі актів приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу протягом січня-лютого, грудня 2009 р. природний газ в обсягах, обумовлених договором. Проте покупець свої зобов'язання у встановлені договором строки не виконав, борг за отриманий природний газ оплачував несвоєчасно, повністю розрахувався за спожитий природний газ лише 17.09.10.
В ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2660399, 33 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу для потреб промислових споживачів від 28.02.09, 30.04.09, 31.12.09, котрі містяться в матеріалах справи. Однак, відповідач розрахувався за поставлений природний газ в повному обсязі лише 17.09.10.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Із зазначеного вище вбачається, що взяті на себе позивачем зобов'язання були виконані належним чином, тоді як з боку відповідача наявне прострочення виконання зобов'язання.
У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на скрутний фінансовий стан, зменшення попиту на продукцію, яку він виготовляє, обмеження експортних поставок, а також на порушення його контрагентом своїх договірних зобов'язань як на підставу несвоєчасного виконання власних зобов'язань перед позивачем зі сплати вартості використаного природного газу. Ці ж обставини, на думку відповідача, є підставою для застосування судом ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшення розміру пені до 5 %.
Проте, зазначені доводи відповідача судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлений договором.
Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ст. 229 Господарського кодексу України).
В п. 7.2 договору зазначено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору (щодо здійснення своєчасної оплати за газ) покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 218 Господарського кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках суд, приймаючи рішення, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Однак, відповідачем не були надані належні докази, які б підтверджували наявність скрутного фінансового становища, на яке він посилається в апеляційній скарзі і котре спричинило неможливість виконання його зобов'язань, а відтак колегія суддів не вбачає підстав для застосування п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 77399, 01 грн. боргу, що виник внаслідок інфляції, 25192, 88 грн. - 3 % річних, 53161, 21 грн. пені, 1558, 00 грн. відшкодування сплаченого державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких умов рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.10 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.10 у справі № 10/1952 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи № 10/1952 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Головуючий суддя
Судді
14.01.11 (відправлено)