01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.01.2011 № 7/296
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Радченко Ю.О. - дов. №25 від 28.12.2010р.;
від відповідача: Хитько С.С. - дов. №43 від 07.01.2011р.;
Романенко С.В. - дов. №8 від 04.01.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу КП "Грушківське" Солом"янської районної у м. Києві ради
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.09.2010
у справі № 7/296 ( .....)
за позовом ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до КП "Грушківське" Солом"янської районної у м. Києві ради
про стягнення заборгованості за надання послуг з водопостачання та водовідведення - 493918,98 грн.
Відкрите акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” (далі - позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства „Грушківське” (далі - відповідач) заборгованості за Договором №08206-А/2-09 від 01.04.2008р. на послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 493 918,98 грн. (з них: 460 526,35 грн. - основний борг, 19 392,95 грн. - інфляційні втрати, 1 787,19 грн. - 3% річних, 12 212,49 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг (том справи - 1, аркуші справи - 2-4).
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами. Зокрема, відповідач наголошував на безпідставності вимог про оплату питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання (том справи - 1, аркуші справи - 27-30).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 460 526,35 грн. основного боргу, 19 392,95 грн. інфляційних втрат, 1 787,19 грн. 3% річних, 12 212,49 грн. пені, 4 939,19 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. у справі №7/296 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:
- судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також не надано належної оцінки наявним у справі доказам, що на думку відповідача свідчить про порушення судом норм ст. 43 Господарського процесуального кодексу України;
- в рішенні не зазначені тарифи, на підставі яких проводились нарахування за надані послуги з водопостачання та водовідведення, а також відсутні посилання на рішення органів місцевого самоврядування про затвердження тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення;
- при винесенні рішення суд прийняв до уваги лише поданий позивачем розрахунок заборгованості, вважаючи даний розрахунок повним підтвердженням позовних вимог;
- судом невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.12.2010р.
10.12.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копій відомостей розщеплення ГІОЦ за період з грудня 2009 року по березень 2010 року; копій протоколів розбіжностей за січень, лютий 2010 року; копій переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Солом'янського району м. Києва, переданих на відповідальне зберігання відповідачу; копій договору №6 від 31.03.2010 року; копій листів відповідача до позивача на 36 аркушах; копій листа головного інженера ТРМ „Київенерго”.
Дане клопотання відповідача було задоволено судом, надані документи залучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні 13.12.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. у справі №7/296 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні 13.12.2010р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 13.12.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 12.01.2011р.
В судовому засіданні 12.01.2011р. представник відповідача підтримав пояснення, які були надані у попередньому судовому засіданні та просив суд апеляційну скаргу задовольнити.
В судовому засіданні 12.01.2011р. представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд відмовити в задоволенні скарги відповідача та залишити оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. у справі №7/296 без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.04.2008р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір №08206-А/2-09 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 11-12).
У відповідності до умов Договору (п.1.1) постачальник зобов'язався надавати Абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, тоді як абонент в свою чергу зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. №65, Правилами приймання стічних вод підприємства у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002р. (далі - Правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.
В п.2.1 Договору передбачено, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком. Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника в присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг. Якщо лічильник не працює не з вини абонента, кількість поставленої води визначається, виходячи із середньодобової витрати абонента, яка визначається за показаннями працюючого лічильника в останні два розрахункові місяці. У випадку, коли лічильник працював менше двох місяців, кількість води визначається за її середньодобовою витратою не менше 10-ти днів. Облік води за таким порядком здійснюється до встановлення працюючого (повіреного) лічильника, перерахунки за відповідний період не проводяться. Кількість стічних вод визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю стічних вод, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно показань лічильників води, або іншим способом визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.
Згідно з п.2.2 Договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії Договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів. Строк оплати становить десять днів з дня представлення постачальником розрахункового документу до банківської установи. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.
Пункт 2.2.4 Договору передбачає порядок узгодження розбіжностей з приводу незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, згідно з яким абонент зобов'язаний у 10-денний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважається безпідставною.
Відповідно до п.7.1 Договору останній укладається на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року відповідачу було надано послуги, загальна вартість яких становить, за підрахунками позивача, 2 698 312,49 грн. Однак, відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині проведення своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 460 526,35 грн.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість останніх належними доказами.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх обґрунтованими та доведеними належними доказами.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Як уже зазначалось вище, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з оплати обсягів питної води та послуг водовідведення, наданих за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року у розмірі 460 526,35 грн. При цьому, в суму боргу позивачем включено плату не лише за постачання холодної води та водовідведення, а й за постачання гарячої води, тоді як умовами спірного Договору, укладеного між позивачем та відповідачем, не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання.
Згідно зі ст. ст. 16, 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
В своєму рішенні місцевий господарський суд зазначав про те, що заперечення відповідача проти наявності у нього обов'язку по сплаті на користь позивача вартості питної води для потреб гарячого водопостачання та послуг з відведення обсягів такої води суперечать вимогам п.12.3 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах, селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №65 від 01.07.1994р.
Дійсно, до жовтня 2008 року порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод був встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. №65. Однак, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. вищенаведений наказ від 01.07.1994р. №65 було визнано таким, що втратив чинність, та затверджено нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які набрали чинності з 18.10.2008 року.
Таким чином, посилання суду першої інстанції на Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах, селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №65 від 01.07.1994р., є безпідставними, оскільки у спірний період названі правила вже не діяли (втратили чинність).
Відповідно до п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р., які набули чинності з жовтня 2008р., розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.
З матеріалів справи, зокрема, листів відповідача та листа АЕК „Київенерго” №02/3085 від 04.10.2010р. (додатки до клопотання відповідача, поданого через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 10.12.2010р.) вбачається, що теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води, частково перебувають на балансі відповідача, а решта належать АЕК “Київенерго”. Тобто, відповідач та АЕК „Київенерго” повинні здійснювати розрахунки з позивачем, як виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення, на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка використана на потреби гарячого водопостачання, починаючи з жовтня 2008 року. Однак, відповідні договори на постачання гарячої води між позивачем і відповідачем, та між позивачем і АЕК „Київенерго” укладені не були. Доказів на спростування цього ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем були укладені будь-які додаткові угоди до спірного Договору №08206-А/2-09 від 01.04.2008р., в яких було б врегульовано питання щодо постачання холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води (йде на підігрів) та застосування відповідних тарифів на гаряче водопостачання суду також надано не було.
Отже, включення позивачем до суми боргу оплати послуг з постачання гарячої води не ґрунтується на Договорі №08206-А/2-09 від 01.04.2008р. та є безпідставним.
Твердження позивача про відсутність з боку відповідача заперечень (незгоди) щодо кількості та/або вартості отриманих від позивача послуг також є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи наявні рахунки за послуги водопостачання та водовідведення за спірний період з доданими до них протоколами розбіжностей, а також численне листування відповідача до позивача з пропозиціями на укладання окремих договорів на придбання холодної води, яка використовується для вироблення гарячої в теплових пунктах, що знаходяться на балансі відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 49-57). При цьому, доказів на підтвердження врегулювання між сторонами спірних питань суду надано не було.
Відносно вимог про стягнення основного боргу за холодне водопостачання судом було встановлено наступне.
За даними позивача, які знайшли своє відображення в розгорнутому розрахунку позовних вимог (том справи - 1, аркуші справи - 25-26) відповідач перерахував позивачу за вищевказані послуги кошти у загальному розмірі 2 237 786,14 грн. Однак судом було з'ясовано, що позивач зарахував перераховані відповідачем кошти у розмірі 299 735,95 грн. в оплату вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, тоді як обов'язок проводити оплату за послуги гарячого водопостачання на користь позивача у відповідача відсутній.
Наведене свідчить про те, що грошові кошти у сумі 299 735,95 грн. мали бути зараховані позивачем як оплата послуг холодного водопостачання і водовідведення, оскільки, як уже зазначалось вище, надання послуг з гарячого водопостачання умовами Договору не передбачено. Оскільки вищевказана сума (299 735,95 грн.) перевищує суму заборгованості за холодне водопостачання та водовідведення, про стягнення якої позивачем заявлено вимоги у даній справі (227 156,43 грн.), апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку заборгованість відсутня, а має місце переплата за надані позивачем послуги.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з холодного водопостачання і водовідведення є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки під час судового розгляду не підтвердились доводи позивача про прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань, підстави для застосування відповідальності у вигляді нарахування пені, інфляційної складової боргу та 3% річних також відсутні.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення відповідачем його прав та/або інтересів, тоді як згідно з нормами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України особа наділена правом звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. у справі №7/296 має бути скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
У зв'язку з відмовою позивачу в позові, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання підлягають стягненню з позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства „Грушківське” задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010р. у справі №7/296 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, р/р 2600755010771 в КРФ ВАТ КБ „Хрещатик” м. Києва, МФО 300830, код ЄДРПОУ 03327664, а у випадку відсутності коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Комунального підприємства „Грушківське” (03124, м. Київ, бул. І.Лепсе, 23-А, р/р 2600157340 в ВАТ АБ „Укргазбанк”, МФО 320478, код ЄДРПОУ 35756939) 2 469,60 грн. (дві тисячі чотириста шістдесят дев'ять гривень 60 копійок) - державного мита за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
5. Матеріали справи №7/296 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
14.01.11 (відправлено)