Справа: 758/11511/22 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/824/3321/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст. 422-1 КПК України
18 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 220 220 000 000 005 00 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новогродівка Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України,
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 06.02.2025, на задоволення клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 06.04.2025 включно, без визначення розміру застави.
Суд першої інстанції, вказав на доцільність продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 врахувавши існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КК України, дані про особу обвинуваченого, тяжкість кримінального правопорушення та тяжкість ймовірного покарання, та прийшов до висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалуПодільського районного суду міста Києва від 06.02.2025 скасувати та постановити нову ухвалу про застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Захисник вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, в судовому засіданні докази щодо наявності ризиків до клопотання не додавалися та судом не досліджувалися.
За таких обставин, вважає, що фактично ОСОБА_7 , продовжено запобіжний захід тримання під вартою виключно на підставі тяжкості та категорії ст. 258-3 КК України, що є незаконним, оскільки чисельні висновки ЄСПЛ та рішення національних судів наголошують, що при продовженні строку тримання під вартою повинні бути встановленні виняткові обставини, а не лише тяжкість та складність кримінального провадження.
Також, захисник звертає увагу на тому, що в клопотанні прокурора йде посилання на ч. 6 ст. 176 КПК України, однак зауважує, що ОСОБА_7 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України до внесення змін в ст. 176 КПК України, до нього зараз запобіжний захід не застосовується, а лише продовжується його строк, тому вважає наявними законні підстави для обрання ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Окрім того, захисник наголошує, що суд не врахував тривале, понад три роки, тримання обвинуваченого під вартою, тобто всі ті ризики, які може й існували на час затримання, вже втратили свою актуальність.
Також не враховано дані про особу обвинуваченого, який має похилий вік, міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання і реєстрацію в м. Київ, має родину, не судимий.
Враховуючи обставини кримінального провадження, відсутність переконливих доказів причетності ОСОБА_7 до кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258-3 КК України, його майновий, сімейний стан, захисник вважає, що застава у мінімальних межах зможе достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених кримінальним процесуальним законом України.
Захисник ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_7 (через ДУ "Київський слідчий ізолятор") та Київська міська прокуратура про час та місце розгляду провадження повідомлені у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, неявка яких/уповноважених осіб яких у судове засідання суду апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду провадження за приписами ч. 4 ст. 405 КПК України, ще і за тим, що від вказаних осіб не находило заяви про їх безпосередню участь в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши наявні в суді апеляційної інстанції матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступним.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст. 62 Конституції України та ст. 404 КПК України в межах апеляційної скарги, за процедурою, визначеною ст. 422-1 КПК України.
Як убачається з наявних в суді апеляційної інстанції матеріалів, на розгляді Подільського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження № 220 220 000 000 005 00 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд першої інстанції, вислухавши думку сторін у провадженні, знайшов клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою слушним, прийнявши відповідне рішення у провадженні, з правильністю чого погоджується і колегія суддів.
Так, як указують положення ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність вказаних ризиків, що висвітлено в ч. 2 ст. 177 КПК України, з урахуванням обставин, перелічених нормою ч. 1 ст. 178 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Розглядаючи матеріали кримінального провадження в частині продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою у порядку ст. 331 КПК України, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону, викладені в ст. 199 КПК України, з оцінкою і положень ч. 1 ст. 183 КПК України, які декларують, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
На дотримання наведених вище вимог кримінального процесуального закону та виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження і дійшов ґрунтовного висновку про необхідність продовження, обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зважаючи на те, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, відповідальність за який передбачена у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, існування ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, слід вказати, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкі злочини підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" зазначив, що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Посилання захисника на дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , не спростовують висновки суду про те, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України та не виключає можливість продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, слід зауважити, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
На правильність рішення суду першої інстанції не можуть вплинути і доводи захисника про безпідставне посилання прокурора та суду на положення ст. 176 КПК України, зважаючи на те, що клопотання про продовження строку тримання особи під вартою розглядається згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до п. 110 Рішення Європейського суду з прав людини "Кудла проти Польщі", тривале тримання під вартою може бути виправдане у кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, яка незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи аніж тримання під вартою, у даному випадку не зможуть запобігти наявним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Крім того, ч. 3 ст. 183 КПК України зобов'язує суд під час застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначати розмір застави.
У випадках, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України суду надається право, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, не визначати розмір застави.
Таким чином питання застосування або не застосування альтернативного запобіжного заходу у випадках, визначених ч. 4 ст. 183 КПК України є правом суду а не обов'язком.
Зважаючи на вищевикладене, обставини провадження у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд, у даному випадку, обґрунтовано не визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, враховуючи положення ч. 4 ст. 183 КПК України, та те, що ОСОБА_7 під час дії воєнного стану обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258-3 КК України.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, при повному та об'єктивному дослідженні на даному етапі судового розгляду всіх обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому, в ухвалі суду першої інстанції достатньо наведені мотиви, за яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення, як вищевказано не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які б вплинули на правильність прийняття судового рішення, доводи щодо якого і є предметом перегляду судом апеляційної інстанції у відповідності з приписами ч. 1 ст. 404 КПК України.
За викладеним, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року, якою на задоволення клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 06 квітня 2025 року включно, без визначення розміру застави, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4