Справа: 754/3365/24 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/824/4323/2024 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст. 422-1 КПК України
06 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року у кримінальному провадженні № 120 221 000 000 005 80 від 04 серпня 2022 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 156, ч. 4 ст. 153 КК України,
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29.05.2024 задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та продовжено застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, - до 24 години 00 хвилин 27.07.2024 включно.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну застосованого до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - відмовлено.
Зобов'язано начальників філії ДУ "Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України" в м. Києві та Київській області та ДУ "Київський слідчий ізолятор" забезпечити додержання права обвинуваченого ОСОБА_7 , на належну медичну допомогу, зокрема в частині проведення медичного обстеження останнього та забезпечення можливості відповідного лікування згідно встановленого діагнозу.
В обґрунтування прийнятого рішення суд вказав на доцільність продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , зважаючи на те, що на даний час, обставини, які послужили підставою для обрання обвинуваченому вказаного запобіжного заходу не відпали, і досі продовжують існувати ризики, які виправдовують застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 29.05.2024 скасувати та постановити нову, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді триманим під вартою без можливості внесення застави та застосувати стосовно ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 містяться виключно припущення, здогадки та міркування сторони обвинувачення без жодного доказу, який би підтверджував реальне існування вищевказаних ризиків, як цього вимагає практика Європейського суду з прав людини та норми Кримінального процесуального законодавства України.
Вказує, що ОСОБА_7 близько 1 року та 8 місяців був усвідомлений про кримінальне провадження відносно ОСОБА_10 та за цей час жодної дії спрямованої па переховування ним здійснено не було.
Крім того, зауважує, що 30.08.2023 ОСОБА_7 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за вчинення злочину передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Проте після вручення повідомлення про підозру від 30.08.2023 та клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави - органом досудового розслідування ОСОБА_7 не було затримано.
На другий день, 31.08.2023 ОСОБА_7 , розуміючи санкцію покарання за інкримінований йому вчинений злочин та можливості потрапити під варту на період проведення досудового розслідування самостійно з'явився до Шевченківського районного суду міста Києва на розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу відносно нього.
На переконання сторони захисту, якщо ризик переховування реально був обґрунтований, тоді ОСОБА_7 міг без будь-яких перешкод переховуватись від органів досудового розслідування та суду 30.08.2023 після отримання повідомлення про підозру та клопотання про застосування запобіжного заходу, що ним не було зроблено.
Щодо незаконного впливу па потерпілу, її законного представника, свідків у цьому ж кримінальному провадженні, то захисник вважає, що сторона обвинувачення знову ж таки висловлює лише припущення.
Вказує, що за період перебування ОСОБА_7 на волі (з 14.01.2022 тю 31.08.2023) жодних дій, які можна розцінювати як незаконний вплив на потерпілу, її законного представника, свідків по кримінальному провадженню з боку підозрюваного не здійснено.
Окрім цього, зазначає, що сторона обвинувачення стверджує, що в своїх показах ОСОБА_11 заявляла, що підозрюваний ОСОБА_7 повідомляв про наявність зв'язків в правоохоронних органах. Проте, якщо б це було правдою, останній міг би скористатись цими зв'язками та впливати на учасників кримінального провадження через третіх осіб, чого не було. Сторона обвинувачення не надала жодного доказу такого впливу або навіть теоретичну ймовірність такого впливу.
Відповідно до протоколу одночасного допиту осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_11 від 29.09.2023, остання зазначила, що всі покази вона давала під впливом з боку правоохоронних органів та з боку ОСОБА_7 ніяких погроз не надходило гак само як і ствердження про зв'язки в правоохоронних органах. Остання також підтвердила, що підозрюваний ОСОБА_7 приходив до неї додому, виключно для інтимної близькості з нею, яка відбувалася на кухні, у той час коли потерпіла знаходилась в іншій кімнаті.
Звертається в апеляційній скарзі увага і на те, що клопотання прокурора та додані до нього докази не підтверджують причетність ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 156, ч. 4 ст. 153 КК України.
Так, більшість доказів наданих стороною обвинувачення є листування, яке не стосується малолітньої потерпілої, окрім цього не надано доказів, що ОСОБА_7 належать поштові скриньки, з яких велося дане листування.
При цьому, ОСОБА_7 неодноразово давав пояснення, що він знайомий з ОСОБА_12 , вів з нею переписку, яка стосувалася їх інтимного життя та бачився з нею у неї дома, де мав інтимну близькість з ОСОБА_12 .
Окрім цього, ОСОБА_7 знайомий з потерпілою, оскільки знаходився у квартирі, де остання постійно мешкала, проте жодних доказів, що останній відносно неї вчиняв дії сексуального чи іншого незаконного характеру не надано.
Єдиним доказом, на який посилається орган досудового розслідування, є показання ОСОБА_12 , яка 29.09.2023 під час одночасного допиту заявила, що всі покази, які вона попередньо давала були надані під впливом правоохоронних органів та вона відмовляється від своїх показів, які раніше надавала. Остання також підтвердила, що підозрюваний ОСОБА_7 приходив до неї додому, виключно для інтимної близькості з нею, яка відбувалася на кухні, у той час коли потерпіла знаходилась в іншій кімнаті.
Наголошує, що жодних доказів, які б підтверджували вчинення злочину інкримінованого ОСОБА_7 органом досудового розслідування не надано.
Також, не зафіксовано жодного випадку передачі отримання грошових коштів з метою реалізації вказаного злочину.
Крім того, захисник просить врахувати дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання в м. Києві, постійно проживає з матір'ю пенсійного віку, яка тяжко хворіє, потребує стороннього догляду, який може забезпечити лише обвинувачений і витрати на її утримання покладенні повністю на нього, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, наявна нерухомість у місті Києві та корпоративні права у ТОВ "БМК "МІСТО", характеризується посередньо за місцем проживання та має незадовільний стан здоров'я.
Звертається в апеляційній скарзі увага і на те, що суд першої інстанції безпідставно не визначив ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Захисник ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_7 (через ДУ "Київський слідчий ізолятор" та Офіс Генерального прокурора про час та місце розгляду провадження повідомлені у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, неявка яких у судове засідання суду апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду провадження за приписами ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступним.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст. 62 Конституції України та ст. 404 КПК України в межах апеляційної скарги, за процедурою, визначеною ст. 422-1 КПК України.
Як убачається з матеріалів контрольного провадження, на розгляді Деснянського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження № 120 221 000 000 005 80 від 04.08.2022 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 156, ч. 4 ст. 153 КК України.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з його обґрунтуванням.
Суд першої інстанції, вислухавши думку сторін у провадженні, знайшов клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою слушним, прийнявши відповідне рішення у провадженні, з правильністю чого погоджується і колегія суддів.
Так, як указують положення ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність вказаних ризиків, що висвітлено в ч. 2 ст.177 КПК України, з урахуванням обставин, перелічених нормою ч. 1 ст. 178 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Розглядаючи матеріали кримінального провадження в частині продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою у порядку ст. 331 КПК України, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону, викладені в ст. 199 КПК України, з оцінкою і положень ч. 1 ст. 183 КПК України, які декларують, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
На дотримання наведених вище вимог кримінального процесуального закону та виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження і дійшов ґрунтовного висновку про необхідність продовження, обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зважаючи на те, що останній обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, у тому числі особливо тяжкого - ч. 3 ст. 149 КК України, відповідальність за яке передбачена у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна або без такої, існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - ймовірного переховування від суду, впливу на малолітню потерпілу, законного представника, свідків та інших осіб у даному кримінальному провадженні, можливість вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується.
При цьому, слід вказати, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкі злочини підвищує ризик того, що обвинувачені можуть ухилитися від суду.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" зазначив, що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Посилання сторони захисту на дані, які характеризують особу обвинуваченого, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України та не виключає можливість продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, слід зауважити, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи аніж тримання під вартою, у тому числі домашній арешт, як просить в апеляційній скарзі захисник, у даному випадку не зможуть запобігти наявним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Крім того, ч. 3 ст. 183 КПК України зобов'язує суд під час застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначати розмір застави.
У випадках, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України суду надається право, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, не визначати розмір застави.
Таким чином питання застосування або не застосування альтернативного запобіжного заходу у випадках, визначених ч. 4 ст. 183 КПК України є правом суду а не обов'язком.
Зважаючи на вищевикладене, обставини провадження у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд, у даному випадку, обґрунтовано не визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, враховуючи положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, при повному та об'єктивному дослідженні на даному етапі судового розгляду всіх обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які б вплинули на правильність прийняття судового рішення, доводи щодо якого і є предметом перегляду судом апеляційної інстанції у відповідності з приписами ч. 1 ст. 404 КПК України.
За викладеним, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що строк дії оскаржуваної ухвали закінчився 27.07.2024.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та продовжено застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 27 липня 2024 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4