Справа 757/36571/22-к Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3023/2024 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст. 422-1 КПК України
06 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року у кримінальному провадженні № 120 221 000 600 014 76 від 30 жовтня 2022 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шостка, Сумської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст. 89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15.02.2024 міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без змін - у вигляді взяття під варту (тримання під вартою), продовживши строк запобіжного заходу на два місяці, тобто до 14.04.2024 (включно).
Відмовлено у задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу.
В обґрунтування прийнятого рішення суд вказав на доцільність продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , зважаючи на те, що він обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна; ризики, передбачені ст. 177 КПК України не відпали та продовжують існувати; інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти існуючим ризикам.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15.02.2024 скасувати, змінити ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який - у виді домашнього арешту або особистого зобов'язання.
Захисник вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою за наступним.
Вказує, що на даний час відсутня необхідність у продовженні застосування найбільш суворого запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 .
Так, зазначає, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, яке він фактично не вчиняв.
ОСОБА_7 щиро та послідовно повідомляв як органу досудового розслідування так і суду щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України або ст. 296 КК України, проте з моменту затримання і до тепер факту заволодіння мобільним телефоном потерпілого не визнавав та телефоном не заволодівав, що на переконання захисника унеможливлює кваліфікацію його дій за ст. 187 КК України.
Також, захисник вважає, що прокурором не доведено існування жодного ризику, передбаченого ст. 177 КПК України.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, зауважує, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, соціальні зв'язки - матір, не має можливості виїхати за межі країни під час військового стану.
Крім того, стороною обвинувачення не надано доказів можливості впливу обвинуваченим на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні. При цьому, в ході допиту в суді потерпілий та свідки про можливі погрози з боку обвинуваченого не повідомляли
Не надано стороною обвинувачення і доказів того, що ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення.
На переконання захисника, єдиною підставою для продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою є тяжкість кримінального правопорушення.
Захисник ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_7 (через ДУ "Київський слідчий ізолятор") та Київська міська прокуратура про час та місце розгляду провадження повідомлені у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, неявка яких у судове засідання суду апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду провадження за приписами ч. 4 ст. 405 КПК України.
При цьому слід зазначити, що провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15.02.2024 перебуває на розгляді Київського апеляційного суду з 21.02.2024. В судові засідання призначені на 23.02.2024, 01.03.2024, 12.04.2024, 23.04.2024, 21.05.2024, 04.06.2024, 18.06.2024, 25.06.2024, 10.07.2024 та 06.08.2024 захисник не з'явився, від обвинуваченого також не надходило клопотань про його безпосередню участь у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступним.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст. 62 Конституції України та ст. 404 КПК України в межах апеляційної скарги, за процедурою, визначеною ст. 422-1 КПК України.
Як убачається з матеріалів контрольного провадження, на розгляді Печерського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження № 120 221 000 600 014 76 від 30.10.2022 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з його обґрунтуванням.
Суд першої інстанції, вислухавши думку сторін у провадженні, знайшов клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою слушним, прийнявши відповідне рішення у провадженні, з правильністю чого погоджується і колегія суддів.
Так, як указують положення ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність вказаних ризиків, що висвітлено в ч. 2 ст.177 КПК України, з урахуванням обставин, перелічених нормою ч. 1 ст. 178 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Розглядаючи матеріали кримінального провадження в частині продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою у порядку ст. 331 КПК України, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону, викладені в ст. 199 КПК України, з оцінкою і положень ч. 1 ст. 183 КПК України, які декларують, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
На дотримання наведених вище вимог кримінального процесуального закону та виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження і дійшов ґрунтовного висновку про необхідність продовження, обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зважаючи на те, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, відповідальність за яке передбачена у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - ймовірного переховування від суду, впливу на свідків та потерпілого, можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, врахувавши при цьому і дані, що характеризують особу обвинуваченого в їх сукупності.
При цьому, слід вказати, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкі злочини підвищує ризик того, що обвинувачені можуть ухилитися від суду.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" зазначив, що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Посилання сторони захисту на дані, які характеризують особу обвинуваченого, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України та не виключає можливість продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, слід зауважити, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи аніж тримання під вартою, у тому числі домашній арешт або особисте зобов'язання, як просить в апеляційній скарзі захисник, у даному випадку не зможуть запобігти наявним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Також, суд першої інстанції обґрунтовано не визначив обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави зважаючи на положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, при повному та об'єктивному дослідженні на даному етапі судового розгляду всіх обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які б вплинули на правильність прийняття судового рішення, доводи щодо якого і є предметом перегляду судом апеляційної інстанції у відповідності з приписами ч. 1 ст. 404 КПК України.
За викладеним, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що строк дії оскаржуваної ухвали закінчився 14.04.2024.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовживши строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на два місяці, тобто до 14 квітня 2024 року, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4