19 березня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/26366/25
Провадження № 22-ц/820/808/26
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретар: Плінська І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2025 року (суддя Карплюк О.І.) за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування шкоди,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Держави Україна в особі Головного управління національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що в провадженні дізнавачів Головного управління національної поліції в Хмельницькій області перебувало кримінальне провадження №12023243560000061 про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, який завдав йому удару кулаком в голову. Незважаючи на очевидність кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, а саме ОСОБА_2 , службові і посадові особи Хмельницької обласної прокуратури та ГУНП в Хмельницькій області, з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом роблять видимість розслідування даного кримінального правопорушення, оскільки всупереч статті 6 КПК ОСОБА_2 в них перетворився на невідому особу. Такі дії дізнавача та групи процесуальних прокурорів є триваючим катуванням його як споконвічного українця, зухвалим і цинічним порушенням його прав та людської гідності. Дізнавачі відмовляються здійснити перекваліфікацію дій ОСОБА_2 з ч.1 ст. 125 КК України на ч.3 ст. 296 КК України.
Надмірна тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною, є очевидною і не потребує доказування (одна відома особа, а саме ОСОБА_2 та один факт вчинення ним кримінального правопорушення). Розслідування триває з 05 травня 2023 року і на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2025 році становить більше двох років та є неефективним. Внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження особами, які здійснюють свої офіційні повноваження, порушено його права і завдано йому моральної шкоди. Надмірна тривалість кримінального провадження призвела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом ділової репутації.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з держави Україна на свою користь сорок п'ять мільйонів гривень моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень та бездіяльності службових осіб держави Україна, що привело до порушення його конвекційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження №12023243560000061 в порядку ч.1 ст.23 та ст.1174 ЦК України, ст. 56 Конституції України, ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2025 року в позові відмовлено.
Суд керувався тим, що ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави за завдані йому збитки. Зокрема, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності процесуальних рішень, дій слідчого чи прокурора під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, чи їх оскарження позивачем в порядку, передбаченому процесуальним законом, а також що такими діями було заподіяно шкоди його правам та інтересам, у тому числі моральної шкоди, та не надано доказів на підтвердження її розміру.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не захистив порушене право на справедливий суд, належного відшкодування не забезпечив, порушив принципи правової визначеності. Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив наданих доказів, не надав їм правову оцінку, не витребував додаткові докази, не оцінив матеріали, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також не забезпечив ефективного захисту його прав. Також суд не виконав завдання цивільного судочинства, не відновив порушене право, не забезпечив відшкодування завданої шкоди, а рішення суду обґрунтоване на підставі недоведених оціночних судженнях.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління національної поліції в Хмельницькій області просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2025 року без змін. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, позивачем не надано жодного доказу протиправної бездіяльності органу досудового розслідування. Відділом дізнання ГУНП в Хмельницькій області надано інформацію по кримінальному провадженню № №12023243560000061 під час досудового розслідування. З наданої слідчим інформації вбачається, що слідчим здійснюються всі необхідні дії в досудовому розслідуванні.
Позивачем не обґрунтовано в чому полягає протиправна бездіяльність органу досудового розслідування, не обґрунтовано в чому виражається моральна шкода завдана внаслідок протиправної бездіяльності, окрім того позивачем жодним чином не обґрунтовано визначений ним розмір відшкодування.
В судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, судова повістка доставлена до електронного кабінету 15.02.2026 року.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 06 травня 2023 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №12023243560000061 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, згідно з фабулою якого 05 травня 2023 року близько 10 год. 59 хв. на території механічної майстерні, що по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 1991 року народження, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_1 , 1965 року народження, спричинив останньому тілесні ушкодження.
Згідно довідки про стан досудового розслідування кримінального провадження 08 травня 2023 року старшим дізнавачем СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області призначено судово-медичну експертизу в кримінальному провадженні №12023243560000061, щодо наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 , встановлення характеру, кількості, локалізації та механізму утворення, ступеня важкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень.
10 травня 2023 року старшим дізнавачем СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області допитано у якості свідка ОСОБА_3
12 травня 2023 року старшим дізнавачем СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області було допитано у якості потерпілого ОСОБА_1
16 травня 2023 року отримано висновок експерта №248, відповідно до даних судово-медичного обстеження у ОСОБА_1 , станом на 08 травня 2023 року будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено.
30 травня 2023 року старшим дізнавачем СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області винесено постанову про закриття кримінального провадження №12023243560000061 на підставі ч.1 п.2 ст.284 КПК України.
30 листопада 2023 року ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 686/27338/23 Приступи Д.І., скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 30 травня 2023 року.
22 грудня 2023 року старшим дізнавачем СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області оглянуто відеозапис з місця події.
27 грудня 2023 року старшим дізнавачем СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області винесено постанову про закриття кримінального провадження №12023243560000061 на підставі ч.1 п.2 ст.284 КПК України.
19 лютого 2024 року ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Приступи Д.І., скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 27 грудня 2023 року.
09 листопада 2024 року начальником СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області сформовано та надіслано запит до начальника Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, щодо складу слідчо-оперативної групи (далі СОГ), яка здійснювала реагування на дану подію, а також щодо відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів працівників СОГ.
09 листопада 2024 року начальником СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області сформовано та надіслано запит до начальника Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, чи здійснювали поліцейські офіцери громади виїзд на звернення ОСОБА_1 , щодо даної події, а також щодо відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів.
14 листопада 2024 року отримано відповідь на запит від начальника Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, щодо інформації про реагування на повідомлення, по зверненню ОСОБА_1 , поліцейським офіцером громади.
14 листопада 2024 року отримано відповідь на запит від начальника Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, щодо складу СОГ, який здійснював реагування на повідомлення, по зверненню ОСОБА_1
08 листопада 2024 року начальником СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області допитано у якості свідка ОСОБА_4
12 листопада 2024 року начальником СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області допитано у якості свідка (працівника поліції, який перебував у складі СОГ) ОСОБА_5
13 листопада 2024 року начальником СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області допитано у якості свідка (працівника поліції, який перебував у складі СОГ) ОСОБА_6
15 листопада 2024 року начальником СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області допитано у якості свідка (працівника поліції, який перебував у складі СОГ) ОСОБА_7
28 лютого 2025 року дізнавачем СД ВнП №2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області направлено запит до директора ДП «Хмельницьке» стосовно відеозаписів із камер відеоспостереження, які знаходяться на території вказаної установи.
Досудове розслідування триває, в даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 перебуває у процесуальному статусі потерпілий.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18).
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18).
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12.07.2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії), заява №68490/01).
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27.09.1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» (Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства); від 18.12.1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» (Аксой проти Туреччини). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку із порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України»). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25.03.1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» (Пелісьє і Сассі проти Франції); рішення від 27.06.1997 року у справі «Philis v. Greece» (Філіс проти Греції)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) зазначено, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування, викладені також у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 року у справі №641/2476/17 (провадження №61-496св18), від 27.05.2020 року у справі №585/724/19 (провадження №61-18673св19), від 16.09.2020 року у справі №638/6363/19 (провадження №61-9220св20), від 23.09.2020 року у справі №638/14007/17 (провадження №61-3288св19), від 24.03.2020 року у справі №818/607/17 (провадження №К/9901/17533/18), від 21.07.2021 року у справі №646/7015/19 (провадження №61-1452св21).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи досудове розслідування у кримінальному провадженні, відкритому за заявою позивача, триває з травня 2023 року, органом досудового розслідування вчиняються дії щодо його повного та об'єктивно розслідування.
Позивачем не надано доказів щодо неправомірності дій осіб правоохоронних органів.
Сама по собі тривалість, яка з початку досудового розслідування до дати звернення до суду становить більше як двох з половиною років за відсутності доказів щодо невиправданої затримки у вчиненні слідчих (розшукових) дій чи то встановлених у порядку передбаченому КПК України в ході відповідного нагляду за додержанням правоохоронним органом прав та свобод учасників кримінального провадження порушень, не свідчить про безумовне заподіяння позивачу, моральної шкоди.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами обставини заподіяння йому моральної шкоди внаслідок здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12023243560000061.
З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову.
Щодо доводів апелянта про розгляд справи неповноважним судом, оскільки порушено порядок розподілу судової справи між суддями, то такі доводи є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 ЦПК України визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).
Особливості розподілу судових справ встановлюються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 17 ст. 33 ЦПК України).
Згідно з пп. 15.4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, в чинній редакції, визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється:
до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, але не довше, ніж три місяці з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу, - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу;
після приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, встановленими цією редакцією Кодексу.
Пунктом 130 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021, №1845/0/15-21, з відповідними змінами, встановлено, що до початку функціонування підсистеми автоматизованого розподілу справ у складі ЄСІТС визначення судді, судді-доповідача та присяжних для розгляду справи здійснюється відповідно до вимог розділу IV цього Положення засобами автоматизованої системи документообігу суду.
Інші доводи апеляційної скарги висновок суду першої інстанції не спростовують.
Апеляційна скарга не містить обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б були підставою для скасування судового рішення у справі.
У зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 березня 2026 року.
Судді Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк