18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 333/8527/23
провадження № 61-13132св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Ірина Іванівна, приватний виконавець Запорізького обласного виконавчого округу Шавлукова Заіра Арсенівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Леліков Сергій Олегович, на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2024 рокуу складі судді Михайлової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., приватний виконавець Запорізького обласного виконавчого округу Шавлукова З. А., у якому просив:
визнати недійним договір позики від 15 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., зареєстрований в реєстрі за № 9842, сторонами якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ;
визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, виданий 26 листопада 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., зареєстрований в реєстрі за № 9986, щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми у розмірі 1 160 000,00 грн за договором позики від 15 листопада 2019 року.
На обґрунтування позову зазначив, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2009 року у справі № 2-3514/2009 було стягнуто з ОСОБА_5 на його користь 452 820,00 грн.
На підставі виконавчого листа, виданого 29 вересня 2017 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя для виконання зазначеного рішення, державною виконавчою службою неодноразово відкривалося виконавче провадження, однак виконавчий лист повертався стягувачу ОСОБА_4 у зв'язку із неможливістю виконання.
22 жовтня 2019 року приватним виконавцем Хохловим К. К. повторно було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з метою примусового виконання вищезазначеного рішення суду.
13 листопада 2019 року ОСОБА_5 у приватного виконавця Хохлова К. К. отримала постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, про що написала власноруч письмову заяву.
15 листопада 2019 року приватним нотаріусом Вовк І. І. було нотаріально посвідчено договір позики, за яким ОСОБА_3 начебто позичає ОСОБА_5 1 160 000,00 грн і остання зобов'язується повернути цю позику до 18 листопада 2019 року.
Вважає, що дії відповідачів щодо укладення спірного правочину були направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржниці в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_4 .
У зв'язку з неповерненням позики у триденний строк, зазначений у договорі позики від 15 листопада 2019 року, приватним нотаріусом Вовк І. І. 26 листопада 2019 року на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» був вчинений виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми у розмірі 1 160 000,00 грн, що є заборгованістю ОСОБА_5 за вказаним вище договором.
Із зазначеним виконавчим написом ОСОБА_3 звернулася до приватного виконавця Запорізького обласного виконавчого округу Шавлукової З. А., яка 02 грудня 2019 року відкрила виконавче провадження № НОМЕР_2.
Пояснив, що 18 листопада 2019 року приватний виконавець Хохлов К. К. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 виніс постанову про розшук майна боржника - автомобіля TOYOTA RAV4, державний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_5 .
15 січня 2020 року ОСОБА_5 у письмових поясненнях, написаних власноруч, повідомила приватного виконавця Хохлова К. К., що їй невідомо де знаходиться вищезазначений автомобіль. Водночас, в той же день боржниця доставила цей автомобіль до Державного підприємства «СЕТАМ», де зустрілася з іншим приватним виконавцем Шавлуковою З. А., представником стягувачки у виконавчому провадженні № НОМЕР_2ОСОБА_3 та передала цей автомобіль для подальшої реалізації в межах вказаного виконавчого провадження з електронних торгів.
В подальшому, 31 березня 2020 року, приватний виконавець Шавлукова З. А. у зв'язку із тим, що електронні торги з реалізації автомобіля TOYOTA RAV4, державний номер НОМЕР_1 , не відбулися, передала вказаний транспортний засіб, вартість якого складає 259 528,50 грн, стягувачці у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу за договором позики.
Внаслідок цього право власності на автомобіль TOYOTA RAV4, державний номер НОМЕР_1 , перейшло ОСОБА_3 .
Оскільки автомобіль було передано в рахунок часткового погашення заборгованості за договором позики, на цей час виникла загроза того, що приватним нотаріусом Шавлуковою З. А. на користь ОСОБА_3 буде передано і 2/5 частини трикімнатної квартири, загальною площею 68,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_5 та передані на реалізацію з електронних торгів.
Позивач вважає, що договір позики від 15 листопада 2019 року, на підставі якого вчинено виконавчий напис, має всі ознаки фраудаторного правочину, тому такий підлягає визнанню недійсним, а виконавчий напис - таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним договір позики від 15 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований в реєстрі за № 9842, сторонами в якому є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, виданий 26 листопада 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., зареєстрований в реєстрі за № 9986, щодо стягнення с ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1 160 000,00 грн за договором позики від 15 листопада 2019 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Зокрема, суд першої інстанції послався на те, що договір позики від 15листопада 2019 рокує фраудаторним правочином.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано недійсним договір позики від 15 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., зареєстрований в реєстрі за № 9842, сторонами в якому є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
В задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання позовної заяви з кожного по 536,80 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000, 00 гривень.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині визнання недійсним вищевказаного договору позики від 15 листопада 2019 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, виданий 26 листопада 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., апеляційний суд виходив з того, що належним способом захисту в цьому разі є повернення у власність ОСОБА_5 реалізованого внаслідок виконання виконавчого напису нотаріуса автомобіля, який на час подання позову та вирішення справи знаходиться у власності ОСОБА_3 . Водночас у цій справі ОСОБА_4 не заявлено вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння від відповідачки ОСОБА_3 , отже позивачем обраний спосіб захисту порушеного права, який є неефективним із вищезазначених підстав.
Разом із тим, суд визнав обгрунтованими аргументи апеляційної скарги в частині неналежного повідомлення ОСОБА_3 про дату, час і місце судового засідання на 11 листопада 2024 року, що, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, оскільки скаржник обгрунтовує апеляційну скаргу такою підставою.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17 жовтня 2025 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку від ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Леліков С. О., надійшла касаційна скарга на заочне рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 11 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 06 листопада 2025 року заявник просив скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, а також відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 рокувідкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
02 грудня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 30листопада 2009 року у справі № 2-3514/2009 було стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 452 820,00 грн. Рішення набрало законної сили 11 грудня 2009 року.
29 вересня 2017 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя був виданий виконавчий лист № 2-3514/2009.
На підставі виконавчого листа № 2-3514/2009, виданого 29 вересня 2017 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, органами державної виконавчої служби неодноразово відкривалося виконавче провадження, проте виконавчий лист повертався стягувачу ОСОБА_4 у зв'язку із неможливістю виконання.
22 жовтня 2019 року приватним виконавцем Хохловим К. К. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з метою примусового виконання виконавчого листа № 2-3514/2009, виданого 29 вересня 2017 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 452 820,00 грн.
13 листопада 2019 року ОСОБА_5 особисто отримала у приватного виконавця Хохлова К. К. постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4 від 22 жовтня 2019 року, на підтвердження чого написала власноруч письмову заяву.
18 листопада 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 приватний виконавець Хохлов К. К. виніс постанову про розшук майна боржника ОСОБА_5 - автомобіля TOYOTA RAV4, державний номер НОМЕР_1 .
15 листопада 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І. було нотаріально посвідчено договір позики, зареєстрований в реєстрі за № 9842, згідно якого ОСОБА_5 позичила у ОСОБА_3 1 160 000,00 грн і зобов'язалася повернути цю позику до 20 годин 18 листопада 2019 року.
26 листопада 2019 року у зв'язку з неповерненням позики у триденний строк, приватним нотаріусом Вовк І. І. був вчинений виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1 160 000,00 грн, що є заборгованістю ОСОБА_5 за договором позики від 15 листопада 2019 року.
02 грудня 2019 року приватним виконавцем Шавлуковою З. А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з метою примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 26 листопада 2019 року.
15 січня 2020 року ОСОБА_5 подала приватному виконавцю Хохлову К. К. письмові пояснення у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з приводу її майнового стану. У письмових поясненнях, написаних власноруч, боржниця повідомила приватного виконавця, що місцезнаходження автомобіля TOYOTA RAV4, державний номер НОМЕР_1 , їй невідоме.
Цього ж дня, 15 січня 2020 року, ОСОБА_5 доставила автомобіль TOYOTA RAV4, державний номер НОМЕР_1 , до Державного підприємства «СЕТАМ» на вул. Виборзьку, 8, де приватний виконавець Шавлукова З. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 склала постанову про опис і арешт майна - зазначеного автомобіля і передала цей транспортний засіб на реалізацію шляхом проведення електронних торгів Державним підприємством «СЕТАМ».
В подальшому, 31 березня 2020 року, приватний виконавець Шавлукова З. А. у зв'язку із тим, що електронні торги з реалізації автомобіля TOYOTA RAV4, державний номер НОМЕР_1 , не відбулися, передала вказаний транспортний засіб, вартість якого складає 259 528,50 грн, стягувачці ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу за договором позики.
Внаслідок цього, право власності на автомобіль TOYOTA RAV4, державний номер НОМЕР_1 , перейшло ОСОБА_3 в рахунок часткового погашення боргу за договором позики від 15 листопада 2019 року.
12 червня 2023 року приватним виконавцем Шавлуковою З. А. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, якою арештоване і описане майно боржника: 1/5 та 1/5 частини трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказане майно передано Державному підприємству «СЕТАМ» для реалізації з електронних торгів.
01 серпня 2023 року, 22 серпня 2023 року та 12 вересня 2023 року електронні торги з реалізації зазначеної частки квартири не відбулися.
15 вересня 2023 року до приватного виконавця Шавлукової З. А. надійшла заява ОСОБА_3 вх. № 3218 від13 вересня 2023 року, у якій стягувач виявила бажання залишити за собою нереалізоване на торгах майно: 1/5 та 1/5 частини трикімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , у рахунок погашення боргу ОСОБА_5 за договором позики.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Леліков С. О., не містить доводів в частині вирішення позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а тому, в силу положень статті 400 ЦПК України, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в цій частині не є предметом касаційного перегляду.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 15 Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними
в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору
з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,
а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, за змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так
і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (пункт 53 постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від
19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
У постанові від 04 лютого 2026 рокуу справі № 910/6654/24(провадження №12-28гс25)Велика Палата Верховного Суду відступила від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилавсяна те, що оспорюваний договір позики є фраудаторним, а відповідачкауклалайого з метою уникнення звернення стягнення на її майно в рахунок погашення заборгованості перед позивачем.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
У частині третій статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена,
а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дія без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Розглядаючи спори про визнання недійсними договорів як таких, що вчинені боржником на шкоду кредитору, слід надавати оцінку наявності ознак фраудаторності, про які стверджує позивач, як у кожному договорі, так і в договорах (якщо їх декілька) у сукупності як таких, що складають певну послідовність пов'язаних дій, спрямованих на виведення майна з власності боржника (див. пункт 181 постанови Великої Палата Верховного Судувід 04 лютого 2026 рокуу справі № 910/6654/24(провадження №12-28гс25)).
При цьому Велика Палата Верховного Судузазначила, що за наявності дійсного невиконаного зобов'язання, строк за яким настав, кредитор має право поставити під сумнів будь-який правочин, вчинений боржником, унаслідок якого останній відчужив власне майно, не виконавши свого зобов'язання перед кредитором(пункт 194).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня
2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі
№ 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже
й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 24 липня
2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі
№ 754/2450/18.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24) виснувала, що суди попередніх інстанцій з огляду на встановлену сукупність обставин (момент вчинення правочину з відчуження спірного нерухомого майна; відсутність у відчужувача (боржника) активів після відчуження спірного нерухомого майна; пов'язаність боржника і набувача; внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу за заниженою вартістю), обґрунтовано кваліфікували спірний правочин як фраудаторний.
У справі, яка переглядається, не надано докази, які б свідчили про виконання боржником зобов'язання перед позивачем станом на час звернення до суду та розгляду цієї справи.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що укладення оспорюваного договору позики ОСОБА_7 було спрямовано на виведення майна з власності боржника з метою уникнення сплати боргу позивачу.
Разом із тим, у постанові від 04 лютого 2026 рокуу справі № 910/6654/24(провадження №12-28гс25) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що важливим для кваліфікації правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна(пункт 133).
Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції належним чином не звернув увагу на те, що за встановлених у справі обставин за спірним договором позики ОСОБА_5 не відчужувалавласне майно, а отримала грошові кошти від ОСОБА_3 .
Тобто майно боржника не зменшилося, що є обов'язковою умовою для кваліфікації правочину як фраудаторного, а навпаки, ОСОБА_5 збільшила його обсяг за рахунок позичених коштів.
При цьому судами не встановлена наявність будь-якого зв'язку між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (родинного,бізнесовогоабо іншого), тобто пов'язаності між контрагентами оспорюваного договору.
Водночас наявність фактичної конкуренції кредиторів (стягувачів у різних виконавчих провадженнях) боржника щодо стягнення наявних боргових зобов'язань само по собі не може свідчити про їх пов'язаність з цим боржником або про недобросовісні дії таких кредиторів.
Таким чином апеляційний суд дійшовпомилкового висновку про визнання недійсним договору позики, не визначивши наявності достатніх ознак фраудаторного правочину в цьому договору та не обґрунтувавши відсутності розумної економічної мети для боржника в одержанні коштів.
У зв'язку з наведеним у суду апеляційної інстанції не було підстав для визнання недійсним договору позики як фраудаторногоправочину.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги,зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У зв'язку з цим, Верховний Суд вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору позики відмовити.
Щодо відшкодування судових витрат
У відповідності до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційний суд оскаржуваною постановою, зокрема, стягнув:
з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання позовної заяви з кожного по 536,80 гривень;
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000, 00 гривень.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , Верховний Суд вважає за необхідне постанову апеляційного суду скасувати також в частині стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судового збору за подання позовної заяви з кожного по 536,80 грн та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000, 00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Леліков Сергій Олегович,задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору позики від 15 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Іриною Іванівною, зареєстрованого в реєстрі за № 9842, сторонами в якому є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договорупозики від 15 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Іриною Іванівною, зареєстрованого в реєстрі за № 9842, сторонами в якому є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , відмовити.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судового збору за подання позовної заяви з кожного по 536,80 грн та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов