13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 545/76/21
провадження № 61-14974св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,
третя особа - Полтавська міська рада,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Шинкаренко Мариною Анатоліївною , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року в складі колегії суддів: Одринської Т. В.,Панченка О. О., Пікуля В. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог та заявленого клопотання
У січні 2021 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки.
Під час розгляду справи судом першої інстанції в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шинкаренко М. А. звернулась з заявою про забезпечення доказу та експертизу з питань землеустрою.
Клопотання обґрунтоване тим, що до позовної заяви прокурор долучив висновок комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 06 березня 2020 року № 31248/19-41/6992-7002/20-41. Ця експертиза була проведена в межах кримінального провадження № 42017171010000088 від 19 травня 2017 року. Разом з цим, досудове розслідування по виділеній ОСОБА_1 земельній ділянці не було розпочато, в тому числі в межах заявленого кримінального провадження, здобуті під час досудового розслідування докази є недопустимим стосовно справи ОСОБА_1 . Крім того, експерт у висновку оцінює проєкт землеустрою виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки без його дослідження, що викликає сумнів у достовірності наданих висновків.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2024 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Полтавську міську раду.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2025 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є одним із доказів, на підставі яких суд встановлю є наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Крім того, суд встановив, що позивач при поданні позову до суду як доказ у справі вже надав висновок комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 06 березня 2020 року № 31248/19-41/6992-7002/20-41.
Представник відповідача не обґрунтувала належним чином необхідність проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2025 року повернуто особі, яка її подала.
Апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням норм статті 353 ЦПК України ухвали суду першої інстанції про відмову в призначені експертизи не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку до ухвалення судового рішення по суті спору й окремо від цього рішення.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Встановлення в процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентується процесуальним законом.
При зверненні до суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду, яка за законом не може бути самостійним об'єктом апеляційного оскарження, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
За таких обставин апеляційний суд зробив висновок про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2025 року особі, яка її подала. Крім того, суд наголосив, що заперечення на вказану ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору у разі його оскарження учасниками справи.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка подана представником Шинкаренко М. А. Просить ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки неправильно застосував норми статті 118 ЦПК України, яка регламентує порядок забезпечення доказів та визначає процесуальну природу відповідних ухвал; статті 353 ЦПК України, які визначають перелік ухвал, що підлягають апеляційному оскарженню. Аналіз вказаної статті свідчить, що відповідні норми зобов'язують суд оцінювати не лише формальну назву ухвали, а її правову природу і наслідки для прав сторін;
особа, яка подала апеляційну скаргу, обґрунтовувала її тим, що суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову у призначенні експертизи не за наслідками розгляду клопотання про призначення експертизи, а в межах провадження за заявою відповідача про забезпечення доказів шляхом призначення відповідної експертизи. Тобто предметом оскарження була не «відмова у призначенні експертизи» як окреме процесуальне рішення, а ухвала, постановлена за результатами розгляду заяви про забезпечення доказів, яка має іншу правову природу та інший режим оскарження;
формально ототожнивши ухвалу, постановлену за результатами розгляду заяви про забезпечення доказів, із ухвалою про відмову у призначенні експертизи, апеляційний суд неправильно визначив правову природу оскаржуваного рішення, що й зумовило помилковий висновок про неможливість його оскарження окремо від рішення суду першої інстанції;
попри формальне найменування ухвали суду першої інстанції, її фактичні підстави постановлення підтверджують інший зміст. Ухвала суду була постановлена саме в межах розгляду заяви відповідача про забезпечення доказів, де проведення судової експертизи було способом забезпечення доказу. Отже, така ухвала за своєю правовою природою є ухвалою про відмову у задоволенні заяви про забезпечення доказів, а не ухвалою про відмову у призначенні експертизи в розумінні статті 116 ЦПК України. При цьому ухвали, постановлені за результатами розгляду заяви про забезпечення доказів, належать до ухвал, що підлягають апеляційному оскарженню;
документ відповідача, який слугував підставою для постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, був сформований у системі «Електронний суд» 08 жовтня 2025 року під назвою: «Заява про забезпечення доказів (призначення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою)». Вже сама назва документа однозначно визначає предмет звернення та його процесуальний характер. Це не клопотання про призначення експертизи у загальному порядку, а заява про забезпечення доказів, де проведення експертизи зазначено як спосіб забезпечення доказу відповідно до статей 116-118 ЦПК України. Крім того, у самій заяві (на аркушах 2 (останні два абзаци) та 3 (перші два абзаци)) відповідач прямо посилається на статті 84, 116 ЦПК України. Тому зміст звернення не залишає сумнівів, що відповідач подав заяву про забезпечення доказів, а експертиза була лише обраним способом такого забезпечення;
ухвали цієї категорії підлягають апеляційному перегляду, оскільки впливають на реалізацію прав сторони щодо подання та отримання доказів, а відтак - є елементом гарантії доступу до правосуддя. Неправильне визначення апеляційним судом виду та сутності процесуального рішення призвело до помилкового висновку про неможливість його окремого оскарження, що становить істотне порушення норм процесуального права.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У січні 2026 року від заступника керівника Полтавської обласної прокуратури надійшов відзив. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
відповідно до статті 353 ЦПК України ухвала про відмову у призначені комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, яка є предметом апеляційного оскарження, окремо від рішення суду в апеляційному оскарження не підлягає. Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду;
обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не зазначених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентується процесуальним законом. Звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може виступати самостійним об'єктом апеляційного оскарження, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункту 4 частини п'ятої статті 357 цього Кодексу.
суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову в призначенні експертизи не належить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в апеляційному порядку, а така ухвала не може бути предметом апеляційного оскарження окремо від рішення суду. Тому твердження представника відповідача, які викладені в касаційній скарзі, є необґрунтованими.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 545/76/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У грудні 2025 року виокремлені матеріали справи № 545/76/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року в задоволенні клопотання заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу відмовлено; продовжено заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури строк для подання відзиву на касаційну скаргу; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Учасники справи, крім іншого, мають право: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами (пункти 3, 5, 6 частини першої статті 43 ЦПК України).
Відповідно до статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є одним із доказів, на підставі яких суд встановлю є наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України).
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів (пункт 2 2 частини першої статті 353 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21)) зроблено висновок, що «тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду; законодавець розмежовує ухвали суду першої інстанції про витребування доказів та про забезпечення доказів. Якщо подається клопотання про забезпечення доказів шляхом їх витребування, тобто, за наявності підстав для забезпечення доказів та сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, то ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні такого клопотання може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України; ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів у переліку, визначеному пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України, відсутня; ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії розгляду справи, особа, яка подає апеляційну скаргу, не позбавлена можливості поновити свої права в інший спосіб - шляхом оскарження в апеляційному порядку такої ухвали разом із рішенням суду першої інстанції (пункт 2 частини першої статті 353 ЦПК України)».
У справі, що переглядається:
при поверненні апеляційної скарги апеляційний суд вважав, що з урахуванням норм статті 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про відмову в призначені експертизи не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення судового рішення по суті спору й окремо від цього рішення. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. При цьому відповідач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про забезпечення доказів;
аналіз виділених матеріалів справи свідчить, що:
- документ відповідача, який був сформований у системі «Електронний суд» 08 жовтня 2025 року під назвою: «Заява про забезпечення доказів (призначення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою)», є заявою про забезпечення доказів шляхом проведення експертизи як відповідно до статей 116-118 ЦПК України, а не клопотанням про призначення експертизи у загальному порядку. Крім того, у самій заяві відповідач прямо посилається на статті 84, 116 ЦПК України. Зміст документу свідчить про те, що відповідач подав саме заяву про забезпечення доказів, а експертиза була лише обраним способом такого забезпечення;
- особа, яка подала апеляційну скаргу, посилалась на те, що суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову у призначенні експертизи не за наслідками розгляду клопотання про призначення експертизи, а в межах провадження за заявою відповідача про забезпечення доказів шляхом призначення відповідної експертизи. Тобто предметом оскарження була не «відмова у призначенні експертизи» як окреме процесуальне рішення, а ухвала, постановлена за результатами розгляду заяви про забезпечення доказів, яка має іншу правову природу та інший режим оскарження;
апеляційний суд не звернув уваги, що якщо подається клопотання про
забезпечення доказів шляхом призначення експертизи, тобто, за наявності підстав для забезпечення доказів та сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, то ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні такого клопотання може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України;
апеляційний суд не перевірив чи було сплачено судовий збір за клопотання про забезпечення доказів шляхом призначення експертизи, тому зробив передчасний висновок про неможливість оскарження такої відмови окремо від рішення суду першої інстанції та повернення апеляційної скарги.
У частині третій статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції постановлена без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Шинкаренко Мариною Анатоліївною , задовольнити.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко