16 березня 2026 року
м. Київ
Справа № 490/95/25
Провадження № 61-7578св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федькович Галини Володимирівни на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2025 року в складі колегії суддів Ямкової О. О., Крамаренко Т. В., Серебрякової Т. В.,
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та
Короткий зміст позовної заяви і судових рішень
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2
07 березня 2025 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва позов задоволено.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12 листопада 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис № 1948. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У квітні 2025 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Також подав клопотання про зупинення провадження в справі на час проходження ним військової служби з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
14 травня 2025 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження в справі задоволено.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено на час перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України (далі - ЗСУ) або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 червня 2025 року (зареєстровано в Верховному Суді 23 червня 2025 року) представник ОСОБА_1 - адвокат Федькович Г. В. через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України в справі спрощеного позовного провадження, в той час коли ОСОБА_2 активно приймає участь у ній, що призводить до зловживання ним процесуальними правами та порушення прав ОСОБА_1 .
Також зазначено, що, навіть перебуваючи на військовій службі, відповідач мав усі можливості для реалізації своїх процесуальних прав у межах спрощеного позовного провадження через подання письмових заяв та клопотань, у матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що військова служба створювала ОСОБА_2 непереборні перешкоди для реалізації процесуальних прав. Зупинення провадження в справі порушує права позивачки на своєчасний розгляд справи, на захист від домашнього насильства, на особисту свободу та на визначеність у сімейному статусі, на повагу до приватного життя.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема Закони України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991року № 1932-XII «Про оборону України», хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗCУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі.
Водночас обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.
Тобто суд зобов'язаний за заявою військовослужбовця зупинити провадження в справі, незалежно від категорії спору. Оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду є обов'язковим для застосування, апеляційний суд правильно застосував цю правову позицію.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , як до суду першої інстанції (а. с. 48, 54, 55, 68), так і до суду апеляційної інстанції (а. с. 94, 95, 104, 105) подавав клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, до яких додавав довідки про проходження ним військової служби у складі військової частини, що виконує бойові (спеціальні) завдання на лінії бойового зіткнення з ворогом із безпосередньою участю відповідача.
Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження в справі на час проходження ним військової служби за наведених у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України підстав, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з судовим рішенням і спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федькович Галини Володимирівни залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік І. В. Литвиненко Є. В. Петров