19 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/26475/14 (910/6063/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ТОВ "Спорт-Маркетинг 2": Левченко В.В.,
Розпорядника майна ТОВ "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" арбітражного керуючого Бондарчука О.П.: Гончарук А.М.,
ОСОБА_1 : Джас І.В.,
ОСББ "Срібний Бриз 2021": Джас І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Срібний Бриз 2021" та ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В., - головуючий, Остапенко О.М., Сотніков С.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 (суддя Чеберяк П.П.)
у справі №910/26475/14 (910/6063/24)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П.
про встановлення земельного сервітуту, визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_1
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2"; 2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія"
про визнання недійсними договорів
у межах справи №910/26475/14
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія"
про банкрутство,
Стислий зміст позовних вимог
1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" (далі - Боржник), відкрито процедуру розпорядження майном боржника.
2. У межах зазначеної справи до господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" (далі - Позивач) з позовом до Боржника про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 (далі - Земельна ділянка-1), визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно.
3. Зазначений позов мотивовано відсутністю доступу до належної Позивачу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 (далі - Земельна ділянка-2) в інший спосіб, окрім проходу / проїзду по Земельній ділянці-1, тоді як за результатами досудової процедури встановлення сервітуту відповідний договір не укладено.
4. Також до господарського суду надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ОСОБА_1 до Позивача та Боржника про визнання недійсними:
- договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, укладеного Позивачем і Боржником, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. за реєстраційним №976, та застосування наслідків недійсності правочину;
- договору земельного сервітуту від 16.10.2023, укладеного між Позивачем і Боржником щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0097 та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0103.
5. Позов третьої особи мотивовано тим, що спірний договір купівлі-продажу не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, вчинений з порушенням публічного порядку, з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, під впливом обману, з порушенням прав та інтересів третіх осіб, з порушенням правил щодо проектної документації на будівництво згідно з цільовим призначенням земельної ділянки, для зменшення прибудинкової території об'єкта незавершеного будівництва - будинку АДРЕСА_1 , зменшення активів Боржника, містить ознаки фраудаторності тощо. Водночас, на думку ОСОБА_1 , з недійсності зазначеного договору купівлі-продажу випливає також недійсність оспорюваного ним договору земельного сервітуту, підписаного неуповноваженою особою, який суперечить статтям 13, 203 Цивільного кодексу України, будівельним нормам і правилам, проектній документації на забудову, в тому числі об'єкта незавершеного будівництва - будинку АДРЕСА_1 .
6. ОСОБА_1 стверджував, що спірна земельна ділянка, яка складає активи та ліквідаційну масу Боржника, відноситься до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0103, на якій розташований зазначений об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями. При цьому у додаткових поясненнях ОСОБА_1 зазначив, зокрема, що його позов подано на підставі статей 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та призначено її розгляд спільно з первісним позовом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. Позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 (Земельна ділянка-2) загальною площею 0,1208 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-культурного призначення, придбаної на підставі договору купівлі-продажу №974 від 17.12.2009, що підтверджується державним актом на право власності серія та номер: ЯЖ 039203 від 16.12.2009 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №358295651 від 13.12.2023.
9. Водночас Боржник є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 (Земельна ділянка-1) загальною площею 0,7101 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважального та соціально-культурного призначення, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 358312540 від 13.12.2023.
10. Згідно з актом встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, виконаним сертифікованим інженером-землевпорядником, належна Позивачу Земельна ділянка-2 межує із належною Боржнику Земельною ділянкою-1.
11. Доступ до Земельної ділянки-2 в інший спосіб, окрім проходу / проїзду по Земельній ділянці-1, неможливий, що підтверджується технічною документацією щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 та висновком експерта за результатами проведення земельної-технічної експертизи №22-04/24 від 22.04.2024.
12. З метою досудового врегулювання спору Позивач звернувся до Боржника з пропозицією щодо встановлення земельного сервітуту.
13. 16.10.2023 Позивач (сервітуарій) та Боржник (власник) підписали договір земельного сервітуту.
14. Відповідно до положень пунктів 3.3.1, 4.1 зазначеного договору сервітуарій зобов'язаний погодити його з розпорядником майна та використовувати зону сервітуту виключно в цілях та потребах, визначених договором, дотримуватися правил добросусідства; сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його погодження з розпорядником майна власника ділянки та підписання сторонами.
15. За результатами вжитих заходів погодження щодо вказаного договору земельного сервітуту від 16.10.2023 від розпорядника майна Боржника не отримано.
16. Під час розгляду цієї справи розпорядник майна Боржника заперечив проти встановлення відповідного земельного сервітуту.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 первісний позов задоволено, встановлено на користь Позивача земельний сервітут на частину Земельної ділянки-1, що належить на праві власності Боржнику, з визначенням істотних умов такого сервітуту; скасовано зареєстровані обмеження речових прав на нерухоме майно Боржника в частині обмежень речових прав на Земельну ділянку-1; у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
18. Не погоджуючись із вказаним рішенням, до господарського суду апеляційної інстанції з апеляційним скаргами звернулися ОСОБА_1 і Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Срібний Бриз 2021".
19. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 зазначені апеляційні скарги залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
20. Судові рішення в частині задоволення первісного позову мотивовано тим, що Позивач довів неможливість доступу до належної йому Земельної ділянки-2 в інший спосіб, ніж шляхом встановлення земельного сервітуту, а заявлені ним умови сервітуту відповідають законодавчо встановленим вимогам.
21. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що він не є стороною спірного договору купівлі-продажу та не навів обґрунтувань щодо порушення його прав та охоронюваних інтересів цим правочином, а оспорюваний ОСОБА_1 договір земельного сервітуту є неукладеним.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
22. ОСОБА_1 і ОСББ "Срібний Бриз 2021" подали касаційну скаргу, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків) просять скасувати постанову та рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Позивача та задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .
23. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287, пунктами 1, 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
24. Касаційну скаргу мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
- від 12.01.2022 у справі №663/917/17, від 19.01.2022 у справі №363/620/19, від 12.04.2022 у справі №306/612/20, щодо застосування статей 402, 404 Цивільного кодексу України;
- від 05.11.2024 у справі №923/898/21, від 16.11.2023 у справі №442/3106/22, від 08.12.2021 у справі № 686/18456/18, від 12.04.2022 у справі №306/612/20, від 01.02.2023 у справі №345/4572/20, щодо обов'язкових передумов звернення до суду за встановлення сервітуту;
- від 07.02.2023 у справі №1527/2-109/11, щодо вимоги закону до позивача надати суду докази того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, при цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом;
- від 17.01.2019 по справі №607/12777/17, від 17.09.2018 у справі №127/1417/16-ц, від 17.09.2018 у справі №686/3104/16-ц, від 21.03.2018 у справі №379/794/16-ц, від 17.01.2019 у справі №607/12777/17, від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц, від 11.03.2025 у справ №903/667/24), від 18.01.2021 у справі №372/1567/17, щодо застосування статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (належні та допустимі докази);
- від 12.01.2022 у справі №663/917/17, щодо умови встановлення сервітуту -неможливості задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти договір про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови;
- від 31.01.2024 у справі №640/17086/18, від 17.04.2024 у справі №127/12240/22, від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.11.2019 у справі №337/474/14-ц, від 19.02.2024р. у справі №567/3/22, у постанові від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, стосовно стандарту добросовісної поведінки;
- від 21.09.2022 у справі №127/23627/20, від 05.12.2022 в справі №233/4580/20, щодо способу захисту цивільних прав (стаття 16 Цивільного кодексу України);
- від 22.01.2020 у справі №674/461/16-ц, від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, щодо застосування положень абзацу 1 частини 2 статті 207, абзацу 1 частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України;
- від 11.10.2018 у справі №922/189/18, від 06.11.2018 у справі №926/3397/17, від 09.04.2019 у справі №910/3359/18, від 29.10.2019 у справі №904/3713/18, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, щодо застосування статей 202, 203, 401, 402 Цивільного кодексу України;
- від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, щодо застосування статей 13, 203, 215 Цивільного кодексу України;
- від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 щодо фраудаторних правочинів;
- від 17.09.2018 у справі №127/1417/16-ц, від 17.09.2018 у справі №686/3104/16-ц, від 21.03.2018 у справі №379/794/16-ц, від 17.01.2019 у справі №607/12777/17, постанови від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц, від 11.03.2025 у справ №903/667/24, щодо необхідності надання належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості користуватися належним позивачу на праві власності майном у зв'язку з відсутністю у нього доступу до земельної ділянки будь-яким іншим способом;
- від 16.01.2019 у справі №351/1146/16-ц, у постановах від 02.08.2023 у справі №926/3103/22, від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц, щодо мети сервітуту.
25. Зокрема, скаржники посилаються на недоведеність обставин неможливості використання Позивачем належної йому земельної ділянки без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, звернення Позивача до Боржника з пропозицією щодо встановлення земельного сервітуту та відмови Боржника від його укладення як передумов для його встановлення в судовому порядку.
26. Скаржники вважають, що експертний висновок №22-04/24 від 22.04.2024 не є належним та допустимим доказом відповідних обставин, а договір земельного сервітуту від 16.10.2023 є укладеним між його сторонами та таким, що підлягає визнанню недійсним.
27. Скаржники стверджують, що Земельна ділянка-1 і Земельна ділянка-2 відповідно до положень статті 42 Земельного кодексу України належать до спільної власності співвласників житлового комплексу, що складається з житлових будинків №1, №1-а, №1-б, підземного паркінгу по вул. Дніпровська набережна в м. Києві, частково введеного в експлуатацію в 2008 році, зокрема, ОСОБА_1 і членам ОСББ "Срібний Бриз 2021", тому Земельна ділянка-2 не могла бути відчужена Боржником на користь інших осіб, зокрема, Позивача. Водночас спір щодо встановлення сервітуту щодо Земельної ділянки-1 стосується прав і обов'язків співвласників зазначеного житлового комплексу, яких не залучено до участі в цій справі.
28. Скаржники зазначають, що задовольняючи позовну вимогу щодо скасування зареєстрованих обмежень речових прав на нерухоме майно Боржника в частині обмежень речових прав на Земельну ділянку-1, господарські суди вийшли за межі норм КУзПБ, порушили права та інтереси кредиторів у справі про банкрутство Боржника.
29. Скаржники вважають необґрунтованим відхилення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій клопотання про витребування у Позивача та Боржника технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки, на підставі якої Боржник відчужив її Позивачу за оспорюваним договором купівлі-продажу, а також не дослідив зібрані у справі докази.
30. Крім того, ОСББ "Срібний Бриз 2021" 19.03.2026 подало додаткові пояснення та заперечення на додаткові пояснення Позивача, які за своїм змістом є доповненнями до касаційної скарги, поданими після закінчення строку на касаційне оскарження відповідних судових рішень, тому підлягають залишенню без розгляду відповідно до вимог статей 118, 298 Господарського процесуального кодексу України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
31. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
32. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги фактично спрямовані на повторну перевірку правильності встановлення фактичних обставин справи та оцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Водночас з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій здійснили повне, всебічне та безпосереднє дослідження всіх наявних у справі доказів, встановили юридично значимі обставини справи, навели мотиви прийняття або відхилення доводів учасників справи.
33. На думку Позивача, наведений у касаційній скарзі перелік постанов Верховного Суду носить формальний та декларативний характер, не супроводжується належним обґрунтуванням того, в чому саме полягає подібність правовідносин у справах, на які посилаються скаржники, з правовідносинами в цій справі, а значна частина наведених скаржниками постанов Верховного Суду стосується інших категорій спорів, які мають інший предмет доказування та іншу правову природу, ніж спір про встановлення земельного сервітуту за відсутності альтернативного доступу до земельної ділянки.
34. Позивач наголошує, що він є належним власником Земельної ділянки-2, яка межує із Земельною ділянкою-1, не може її використовувати без встановлення земельного сервітуту, у зв'язку з чим вжив заходів досудового порядку його встановлення, однак відповідний договір не укладено через відсутність погодження розпорядником майна Боржника.
35. Позивач заперечує проти доводів скаржників про те, що відповідні земельні ділянки належать до прибудинкової території зазначених ними житлових будинків, адже такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені певними документами, прийнятими або виданими компетентними органами. Водночас Позивач зазначає, що встановлення земельного сервітуту на прибудинкову територію багатоквартирного будинку є правомірним і не суперечить чинному законодавству України, а скаржники не надали доказів, що відповідний сервітут перешкоджатиме їхньому користуванню ділянкою або порушуватиме їхні права.
36. За доводами Позивача, відмова судів у задоволенні клопотання про витребування доказів була обумовлена його невідповідністю вимогам статті 81 Господарського процесуального кодексу України, пропуском процесуального строку на його подання, а також відсутністю зв'язку витребуваних документів із предметом доказування у цій справі. А скасування зареєстрованих обмежень у цій справі є правомірним, відповідає вимогам чинного законодавства України і є єдиним ефективним способом забезпечення виконання судового рішення про встановлення земельного сервітуту.
37. Крім того, розпорядник майна Боржника 25.02.2026 подав пояснення щодо справи, а Позивач 16.03.2026 подав додаткові пояснення. Зазначені пояснення за своїм змістом є, відповідно, доповненням до відзиву та відзивом на касаційну скаргу, поданими після закінчення строку на його подання, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження, тому підлягають залишенню без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
Позиція Верховного Суду
38. Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
39. Предметом касаційного оскарження в цій справі є судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені за наслідками вирішення спорів про: встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки, визначення його істотних умов та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно (за первісним позовом); визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору земельного сервітуту (за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору).
40. Під час розгляду справи перед господарськими судами, зокрема, постало питання щодо наявності / відсутності порушення прав (законних інтересів) Позивача, ОСОБА_1 як третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, а також ОСББ "Срібний Бриз", яке подало апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.
41. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
42. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
44. Згідно з офіційним тлумаченням, наданим у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес" визначено як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
45. У мотивувальній частині зазначеного рішення Конституційний Суд України зауважив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Щодо первісного позову
46. У силу статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
47. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
48. Відповідно до частини 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
49. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).
50. Поняття користування чужим майном розкрито у статті 401 Цивільного кодексу України, згідно з якою зазначене право (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
51. За визначенням, наведеним у частині 1 статті 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
52. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (частини 2- 4 статті 98 Земельного кодексу України, частини 1- 3, 5 статті 403 Цивільного кодексу України).
53. Положеннями статті 402 Цивільного кодексу України та статті 100 Земельного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. За домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально.
54. Істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту (частина 3 статті 100 Земельного кодексу України).
55. Водночас у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (частина 3 статті 402 Цивільного кодексу України).
56. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (стаття 404 Цивільного кодексу України).
57. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (стаття 99 Земельного кодексу України).
58. Відповідно до вимог частини 2 статті 402 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Положення наведених норм кореспондуються з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
59. Згідно з пунктами 1, 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: укладеного в установленому порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно тощо.
60. При цьому в статті 24 зазначеного Закону закріплено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, однією з яких є наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно тощо, крім випадків, визначених цим Законом (пункт 6 частини 1). Одним із таких виключних випадків, коли відмова в державній реєстрації з указаної підстави не застосовується, є державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно або витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння (пункт 1 частини 4).
61. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 15.12.2021 у справі №918/303/21), правова природа сервітуту передбачає, що однією з умов його встановлення є неможливість власника майна задовольняти власні потреби без встановлення користування чужим майном.
62. Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема в постановах від 16.11.2023 у справі №442/3106/22, від 05.11.2024 у справі №923/898/21, на які посилаються скаржники), що передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
63. У постановах від 12.06.2019 №487/4106/14-ц, від 14.08.2019 №653/2704/16-ц, від 09.10.2019 №1512/3008/2012 Верховний Суд також дійшов висновку, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.
64. У постанові від 20.05.2020 у справі №308/8156/14-ц (на які послалися господарські суди в оскаржуваних судових рішеннях) Верховний Суд зауважив, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
65. За змістом оскаржуваних судових рішень у цій справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, слушно пославшись на відповідні правові позиції Верховного Суду щодо правильного застосування норм права, які регулюють правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту, однак, належним чином такі висновки не врахували при вирішенні спору за первісним позовом, оскільки не перевірили наявність саме тих правових передумов встановлення сервітуту у судовому порядку, які випливають із частини 3 ст. 402 ЦК України та наведених вище висновків Верховного Суду.
66. Так, господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи виходили з того, що Позивач як власник Земельної ділянки-2 має право володіти і користуватися своїм майном, зокрема, мати доступ до нього та можливість безперешкодно використовувати його в своїй господарські діяльності. Водночас згідно з технічною документацією та висновком експерта доступ до належної Позивачу Земельної ділянки-2 є неможливим, окрім як шляхом проходу / проїзду по суміжній Земельній ділянці-1.
67. Слід зауважити, що в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено, які конкретно обставини, встановлені господарськими судами на підставі безпосереднього дослідження вказаних ними доказів, зокрема, щодо розташування та конфігурацій відповідних земельних ділянок, інших об'єктів, зумовлюють неможливість використання Позивачем Земельної ділянки-2.
68. Висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність встановлення сервітуту саме на підставі судового рішення ґрунтується на тому, що за результатами вжитих Позивачем заходів щодо досудової процедури встановлення сервітуту договір земельного сервітуту не укладено, адже Позивач і Боржник у підписаному 16.10.2023 договорі земельного сервітуту передбачили набрання ним сили з моменту підписання та погодження з розпорядником майна Боржника, а такого погодження отримано не було.
69. Тобто господарські суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б свідчили про недосягнення згоди щодо встановлення сервітуту щодо Земельної ділянки-1 та/або його умов саме між Позивачем і Боржником, а натомість безпідставно ототожнили відсутність такої згоди між зазначеними особами з неотриманням погодження від розпорядника майна Боржника, про яке домовилися сторони як про умову, після настання якої правочин вступає в силу, тобто стає підставою настання / зміни передбачених ним прав і обов'язків.
70. При цьому господарські суди не послались на конкретні норми законодавства, які зумовлюють необхідність отримання відповідного погодження в правовідносинах, щодо яких виник спір у цій справі, та безпосередньо не дослідили обставини звернення Позивача та/або Боржника до розпорядника майна Боржника за відповіднім погодженням, мотиви та обґрунтованість відмови у наданні такого погодження (в разі наявності) тощо.
71. Зокрема, пославшись у оскаржуваних судових рішеннях на те, що в судовому засіданні розпорядник майна Боржника повністю заперечив проти встановлення земельного сервітуту, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували, на чому ґрунтуються такі заперечення та, відповідно, не навели мотивів прийняття до уваги або відхилення відповідних аргументів розпорядника майна Боржника.
72. Щодо умов встановленого місцевим господарським судом земельного сервітуту необхідно, зокрема, зауважити, що резолютивна частина рішення місцевого господарського суду передбачає площу земельного сервітуту - 0,0023 га (23 м2) відповідно до висновку експерта та договору земельного сервітуту від 16.10.2023; та межі земельного сервітуту: ширина проїзду (протяжність сервітуту) - 27 м, довжина - від 0,85 м до 0,86 м, відповідно до технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту на Земельну ділянку-1.
73. Однак у мотивувальній частині зазначеного рішення немає відомостей про дослідження господарським судом обставин щодо того, чи збігається запропоноване Позивачем розташування земельного сервітуту для проходу / проїзду з наявними шляхами в межах Земельної ділянки-1 (зокрема призначеними для проїзду відповідного транспорту), як це передбачено статтею 99 Земельного кодексу України, та, відповідно, чи буде таке розташування найменш обтяжливим для власника Земельної ділянки-1 відповідно до вимог статей 98 Земельного кодексу України та статті 403 Цивільного кодексу України.
74. Також господарський суд першої інстанції, встановлюючи на користь Позивача земельний сервітут щодо Земельної ділянки-1, водночас скасував зареєстровані обмеження речових прав на нерухоме майно Боржника в частині обмежень речових прав на Земельну ділянку-1. Господарські суди визнали таку вимогу обґрунтованою, пославшись на положення пункту 6 частини 1, частини 4 статті 24, пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
75. Верховний Суд вважає такий висновок безпідставним та таким, що не відповідає положенням вказаних норм Закону, за змістом яких наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно не є перешкодою для реєстрації прав на підставі рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
76. Крім того, господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи виходили з того, що Боржник, до якого заявлено первісний позов, є власником Земельної ділянки-1 згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №358312540 від 13.12.2023.
77. Щодо наведеного необхідно зауважити, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
78. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Відповідно, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13.
79. Водночас у силу положень статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 2).
80. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (частина 3). Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації (частина 4).
81. Верховний Суд (зокрема в постановах від 05.03.2025 у справі №926/927/24, від 10.12.2025 у справі №907/572/17) констатував, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у встановленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.
82. Водночас Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 05.11.2020 у справі №766/8919/19, від 10.12.2025 у справі №907/572/17) наголошував, що сам собою факт того, що земельну ділянку не передано у власність чи в користування співвласникам багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не змінює правового статусу цієї земельної ділянки як прибудинкової території, та не дає право використовувати її без згоди співвласників будинку.
83. Господарські суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи не врахували положення статті 42 Земельного кодексу України та наведені висновки Верховного Суду щодо її правильного застосування, попри встановлення ними обставин щодо цільового призначення Земельної ділянки-1 - будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважального та соціально-культурного призначення.
84. Тобто господарські суди попередніх інстанцій не дослідили наявні у справі докази у контексті наявності / відсутності підстав для віднесення Земельної ділянки-1 до прибудинкової території певного багатоквартирного будинку (зокрема з урахуванням обставин завершення його будівництва, введення в експлуатацію тощо), необхідності у зв'язку з цим узгоджувати використання Земельної ділянки-1 зі співвласниками такого будинку та, відповідно, належним чином не з'ясували обставини щодо дотримання Позивачем необхідного порядку досудового врегулювання спору про встановлення сервітуту.
85. Більш того, господарський суд апеляційної інстанції по суті проігнорував наведені в апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСББ "Срібний Бриз" доводи з наведеного питання, оскільки всупереч вимогам підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України в мотивувальній частині оскаржуваної постанови не навів ані конкретних аргументів скаржників, ані мотивів їх прийняття до уваги або відхилення.
86. Також необхідно зауважити, що апеляційний господарський суд при розгляді апеляційної скарги ОСББ "Срібний Бриз" залишив поза увагою, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 12.04.2023 у справі №911/3132/17, від 13.08.2025 у справі №913/375/23) у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, господарський суд апеляційної інстанції перш за все має з'ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та/або обов'язки скаржника і які конкретно. Встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу, оскільки в іншому випадку (якщо буде встановлено, що питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися) апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
87. Водночас у силу пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, таке порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
88. Господарський суд апеляційної інстанції в цій справі не врахував наведеного, тому передчасно розглянув по суті та визнав необґрунтованою апеляційну скаргу ОСББ "Срібний Бриз", залишивши без змін рішення місцевого господарського суду, без надання правової оцінки доводам зазначеного скаржника про вирішення місцевим господарським судом питань про його права, інтереси та/або обов'язки.
Щодо позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору
89. ОСОБА_1 звернувся до господарського суду в цій справі на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України з позовною заявою про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору земельного сервітуту.
90. Звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.
91. Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
92. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
93. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21, ухваленій у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) в розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
94. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
95. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
96. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зазначений договір укладено між Позивачем і Боржником, а ОСОБА_1 не є його стороною та при зверненні з позовом не навів будь-яких обґрунтувань, в чому полягає порушення його прав та/або охоронюваних законом інтересів оспорюваним правочином.
97. Верховний Суд вважає передчасним такий висновок господарських судів попередніх інстанцій, адже він не ґрунтується на наданні належної правової оцінки (прийнятті до уваги чи відхиленні з певних мотивів) конкретним, викладеним у позовній заяві ОСОБА_1 та додаткових поясненнях до неї, аргументам з наведеного питання, зокрема, щодо фраудаторності спірного договору купівлі-продажу, укладення його для зменшення активів Боржника та порушення у зв'язку з цим прав та законних інтересів усіх кредиторів Боржника.
98. При цьому господарські суди залишили поза увагою посилання ОСОБА_1 на положення статті 42 КУзПБ, якою врегульовано визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, зокрема, за позовами кредиторів. Обставини щодо наявності / відсутності у ОСОБА_1 процесуального статусу кредитора у справі про банкрутство Боржника господарські суди не з'ясували.
99. Разом з тим Верховний Суд вважає за необхідне наголосити, що на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов'язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України має містити самостійні вимоги саме щодо предмету спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
100. Вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.
101. У цій справі Позивач звернувся з позовом про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, а ОСОБА_1 заявив вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009 за реєстраційним №976 та договору земельного сервітуту від 16.10.2023, укладеного Позивачем і Боржником щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0097 та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0103.
102. Розглянувши зазначені позови в одному провадженні, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини щодо співвідношення та взаємозв'язку перелічених земельних ділянок і оспорюваних ОСОБА_1 договорів.
103. Відповідно, господарські суди не з'ясували, чи є позовна заява ОСОБА_1 за своєю суттю позовною заявою третьої особи, яка заявляє позовні вимоги щодо предмету спору, в розумінні статті 49 Господарського процесуального кодексу України, а також чи є доцільним спільний розгляд зазначених позовів ТОВ "Спорт-Маркетинг 2" і ОСОБА_1 з урахуванням підстав для об'єднання позовів в одне провадження, передбачених частиною 2 статті 173 Господарського процесуального кодексу України.
104. Крім того, не дослідивши наведені обставини, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про неукладеність оспореного ОСОБА_1 договору земельного сервітуту.
105. Зважаючи на викладене, господарські суди під час розгляду цієї справи не виконали вимог статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки наявних у справі доказів, всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
106. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно згідно з встановленими статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи, адже суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо дослідження наданих учасниками справи доказів та встановлення на їх підставі обставин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
107. Виходячи з наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
108. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
109. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і залежно від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
110. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Срібний Бриз 2021" та ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі №910/26475/14(910/6063/24) скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков