19 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/10981/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Алєєвої І. В.
від 18.12.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Шапран В.В.-головуючий,Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
від 17.02.2026
за позовом Приватного підприємства "Транзит-Траст"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрелектроавтоматика"
про стягнення заборгованості,
У вересні 2025 року Приватне підприємство "Транзит-Траст" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг" про стягнення 564 783,00 грн, з яких: 61 003,69 грн вартість послуг з перевезення, 346 121,81 грн штрафу за понаднормативний простій автомобіля на прикордонній митниці, у зв'язку з неналежним оформленням документів, 157 657,50 грн витрат за зберігання товару за період з 01.11.2023 по 01.08.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов'язань за договором транспортно-експедиційних послуг № 34/04/23-1 від 24.04.2023.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі № 910/10981/25 позов Приватного підприємства "Транзит-Траст" задоволено повністю.
Постановою від 17.02.2026 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі № 910/10981/25.
09 березня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить відкрити касаційне провадження у справі № 910/10981/25 з урахуванням підпунктів "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 у справі № 910/10981/25 в частині стягнення 346 121,81 грн штрафу за понаднормативний простій та 157 657,50 грн збитків (витрат за зберігання), а також відповідної частини судових витрат; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є стягнення 564 783,00 грн, що менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 514 000,00 грн).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Отже Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Як на підставу для допуску судових рішень у справі, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг" в своїй касаційній скарзі посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає, що "Фундаментальне питання права у цій справі полягає в тому, чи допускається за статтею 22 та статтею 623 Цивільного кодексу України стягнення "реальних збитків" у вигляді "витрат на зберігання" без доведення фактичного понесення витрат, без первинних документів, без погодження ціни з іншою стороною, на підставі внутрішнього наказу підприємства, та з перекладенням на відповідача обов'язку доводити, що тариф "завищений", а також зауважує, що "справа має виняткове значення для скаржника (значний розмір стягнення та ризик формування практики, за якою "витрати за зберігання" можуть стягуватись як збитки без доказів реальності витрат - лише за внутрішнім тарифом позивача).".
Розглянувши викладені скаржником доводи щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження скаржника про те, що питання у справі № 910/10981/25 мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для скаржника є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:
- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Поряд із цим, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг" не містить належних доводів в обґрунтування того, що справа № 910/10981/25 містить питання, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики чи містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах.
Крім того, за оцінкою Суду, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг", наведені в обґрунтування випадку, передбаченого пунктом "в" частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не містять переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи № 910/10981/25 для скаржника, оскільки такою може бути оцінка сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
За загальним правилом, виняткове значення та/або суспільний інтерес певної справи у судочинстві означає, що справа має настільки важливі правові, суспільні чи процесуальні наслідки, що вона заслуговує на розгляд вищою інстанцією, або вимагає особливої уваги до дотримання прав сторін, як у випадку порушення права на справедливий суд. Це ключовий критерій для допуску до касаційного перегляду, що виходить за рамки простого застосування права. Водночас, оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою. Отже особа, яка подає касаційну скаргу, має ґрунтовно довести наявність відповідних обставин у своїй касаційній скарзі. Проте власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього та/або значний суспільний інтерес без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Pelevin v. Ukraine", право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ashingdane v. the United Kingdom").
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг" не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність випадків, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/10981/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/10981/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛП Консалтинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова