05.03.2026 м. Дніпро Справа № 908/3826/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Соп'яненко О.Ю. (доповідач)
суддів: Джепи Ю.А., Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання: Хомеріки Ю.С.,
за участю представників:
від позивача (скаржник): Мироненко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької міської ради на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 19.01.2026 (повний текст якої складено 19.01.2026, суддя Мірошниченко М.В.) у справі № 908/3826/25
за позовом Запорізької міської ради (69126, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 206, код ЄДРПОУ 04053915)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» (69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 20-в, ідентифікаційний код 01033326)
про стягнення 7751135,86 грн,
1. Короткий зміст позовної заяви і ухвали суду першої інстанції.
У провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/3826/25 за позовом Запорізької міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» заборгованості за договором оренди землі № 040626101027 від 22.11.2006 за період з 01.02.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 30.06.2025 включно в розмірі 7571135,86 грн.
16.01.2026 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно: центральний склад літ. Д інв. № 700006, загальною площею 1205,3 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 81129223101, номер відомостей про речове право 9576331), розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 20 в, яке відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить відповідачу на праві власності.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.01.2026 заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову залишено без задоволення.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції Запорізька міська рада оскаржує її в апеляційному порядку та просить:
- ухвалу Господарського суду Запорізької області від 19.01.2026 у справі № 908/3826/25 скасувати;
- прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позовних вимог задовольнити;
- стягнути з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3328,00 грн.
Скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми процесуального права. Апелянт вказує, що між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач зобов'язаний сплачувати орендну плату, однак тривалий час не виконує цього обов'язку у повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 7 571 135,86 грн, яка підлягає стягненню до місцевого бюджету. На думку апелянта, необхідно застосувати захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу та знаходиться у нього, без обмеження/позбавлення права користування ним.
Скаржник вказує, що суд безпідставно вимагав доказів фактичного відчуження майна або відсутності коштів у відповідача, оскільки відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України та усталеної практики Верховного Суду у спорах про стягнення грошових коштів достатнім є обґрунтоване припущення про можливість розпорядження відповідачем своїм майном чи коштами, що може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
Невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач до суду та вплинути на виконання цього рішення.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» у межах встановлених судом процесуальних строків не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
4. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Соп'яненко О.Ю. (суддя-доповідач), судді: Джепа Ю.А., Фещенко Ю.В..
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
В судове засідання 05.03.2026 з'явився представник позивача - Запорізької міської ради (поза межами приміщення суду).
Колегія суддів у судовому засіданні 05.03.2026 оголосила скорочену постанову.
5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
У провадженні суду першої інстанції перебуває справа № 908/3826/25 за позовом Запорізької міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» заборгованості за договором оренди землі № 040626101027 від 22.11.2006 за період з 01.02.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 30.06.2025 включно в розмірі 7571135,86 грн.
16.01.2026 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно: центральний склад літ. Д інв. № 700006, загальною площею 1205,3 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 81129223101, номер відомостей про речове право 9576331), розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 20 в, яке відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить відповідачу на праві власності.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач вказує, що до відповідача заявлена вимога про стягнення 7 571 135,86 грн. Ненакладення арешту на майно відповідача в подальшому унеможливить виконання судового рішення, що, у свою чергу, призведе до порушення принципу обов'язковості судових рішень. Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Посилається на те, що наразі набули розповсюдження факти відчуження відповідачами належного їм майна під час слухання справ про стягнення з них коштів за відповідними позовами, що унеможливлювало фактичне виконання судових рішень.
Виходячи зі змісту частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Наявність вказаних обставин має бути підтверджена доказами з урахуванням загальних вимог частин 1, 3 статті 74 господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
6. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо наявності підстав для скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 19.01.2026 у даній справі та задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на таке.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Господарський суд має враховувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов'язання тощо.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків вжитих щодо відповідача (його коштів, майна тощо) заходів.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а повинен керуватися власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник зазначає, що між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» 22.11.2006 укладений договір оренди земельної ділянки №040626101027, за яким відповідачу передано в оренду земельну ділянку площею 3,5465 га з кадастровим номером 2310100000:03:035:0036, розташовану у м. Запоріжжі по проспекту Соборному, 20в, для розміщення промислового майданчика строком на 20 років, із обов'язком щомісячно сплачувати орендну плату до місцевого бюджету. Власником земельної ділянки на праві комунальної власності є територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Рішеннями міської ради 2015 та 2018 років було затверджено нову нормативну грошову оцінку земель та встановлено розмір орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Однак відповідач не сплачував орендну плату у повному обсязі відповідно до оновленої нормативної оцінки з 2016 року, внаслідок чого утворилася заборгованість за періоди з 01.02.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 30.06.2025 у сумі 7 571 135,86 грн, що підлягає стягненню до місцевого бюджету. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано об'єкти нерухомого майна за адресою м. Запоріжжя, проспект Соборний, 20в, у зв'язку з чим позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача з метою гарантування реального виконання можливого судового рішення про стягнення заборгованості.
Вказані факти, за твердженням позивача, свідчать про наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності та тривале невиконання ним зобов'язань за договором оренди.
Позивач посилається на можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися належним йому нерухомим майном шляхом відчуження, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
На переконання позивача, ефективний захист порушених прав може бути забезпечений накладенням арешту на майно відповідача, такий захід має логічний зв'язок з предметом позовних вимог, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки об'єкти нерухомості залишаються у володінні відповідача.
За твердженнями позивача невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади міста Запоріжжя, зокрема реально та безперешкодно реалізувати усі правомочності власника земельної ділянки комунальної власності, у тому числі на отримання орендної плати за користування землею.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з ухвалою місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а доводи позивача вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.
Як вже зазначалося, позивач звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» про стягнення заборгованості за договором оренди землі № 040626101027 від 22.11.2006 за період з 01.02.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 30.06.2025 включно в розмірі 7571135,86 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
За змістом статей 116, 124, 125, 126 Земельного кодексу України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Так, однією із форм користування земельною ділянкою є оренда землі. До обов'язків землекористувача (орендаря) належить своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. в) ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, ст. ст. 21, 25 Закону України «Про оренду землі»).
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованим може бути визнаний арешт такого нерухомого майна.
Арешт майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову, такий спосіб за правовою сутністю обмежує право відповідача розпоряджатися спірним майном. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відчуження відповідачем об'єкта нерухомого майна на користь третіх осіб унеможливить виконання рішення у випадку задоволення позову, пред'явленого до відповідача.
Враховуючи ті обставини, що за відповідачем на даний час зареєстровано право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, за умови задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від того чи матиме відповідач за відсутності грошових коштів, достатніх для виконання рішення суду, спірне нерухоме майно у власності.
Отже, апеляційним господарським судом враховано можливість відчуження відповідачем об'єкта нерухомості, що в результаті може призвести до ускладнення захисту порушеного права в строки, передбачені процесуальним законом.
Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відсутність на даний час будь-яких доказів, які б підтверджували наміри відповідача здійснити відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, не спростовує наявності у останнього потенційної можливості його відчуження у будь-який час, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошував на тому, що можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися власним майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22 та постановах Верховного Суду від 09.06.2023р. у справі №37з-23, від 07.10.2024р. у справі №908/1291/24, від 07.01.2025р. у справі №910/1/21, від 27.02.2025р. у справі №910/268/23, від 07.04.2025р. у справі №915/1386/24.
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи не співмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022р. у справі №905/446/22.
Також, Верховний Суд у постанові від 11.12.2023р. у справі №922/3528/23 зазначив: « 41. Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №918/812/21 (на яку посилається скаржник) відхилив посилання скаржника на те, що арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору та вказав, що можливість накладення арешту на майно у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог; у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».
У постанові від 17.06.2022р. у справі №908/2382/21 Верховний Суд дійшов висновку, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументами позивача про те, що у випадку невжиття вищезазначених заходів забезпечення позову, рішення суду не виконає свою правову роль та не призведе до захисту та відновлення порушеного права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб пов'язано із забезпеченням можливості поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів територіальної громади міста Запоріжжя в разі задоволення позову, а обраний захід є адекватним змісту права, про яке заявлено захист і не виходять за його межі, а також базується на обґрунтованих та вмотивованих припущеннях.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно.
Відповідно до частин 5, 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що заявником належним чином обґрунтовано, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову порушить права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для забезпечення позову у даній справі, а тому визнає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви позивача помилковим.
7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами перегляду ухвали суду.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно зі статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Запорізької міської ради обґрунтованою та такою, що спростовує висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженій ухвалі суду. Ухвала Господарського суду Запорізької області від 19.01.2026 у даній справі підлягає скасуванню, а заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову - задоволенню.
8. Розподіл судових витрат.
Судові витрати у розмірі 2662,40 грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору) за перегляд ухвали судом апеляційної інстанції у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у справі. Судовий збір у розмірі 665,60 грн, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Судові витрати, пов'язані із розглядом заяви позивача про забезпечення позову, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, мають бути вирішені судом першої інстанції за результатом розгляду справи по суті.
З підстав наведеного та керуючись статями 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Запорізької міської ради на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 19.01.2026 у справі № 908/3826/25 - задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 19.01.2026 у справі № 908/3826/25 - скасувати.
3. Заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову від 16.01.2026 у справі № 908/3826/25 - задовольнити.
4. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: центральний склад літ. Д інв. № 700006, загальною площею 1205,3 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 81129223101, номер відомостей про речове право 9576331), розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 20-в, яке відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» (69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 20-в, ідентифікаційний код 01033326) на праві власності.
Ця постанова відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень.
Стягувачем за цією постановою є:
Запорізька міська рада (69126, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 206, код ЄДРПОУ 04053915).
Боржником за цією постановою є:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» (69063, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 20-в, код ЄДРПОУ 01033326).
Пред'явлення даної постанови до виконання складає три роки, починаючи з наступного дня після набрання даною постановою законної сили - до 06.03.2029 (включно).
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-експериментальний механічний завод» (69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 20-в, ідентифікаційний код 01033326) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код 04053915) витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).
6. Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
7. Матеріали справи № 908/3826/25 повернути до Господарського суду Запорізької області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова підписана 23.03.2026 у зв'язку з навчанням суддів - членів колегії з 16.03.2026 по 20.03.2026.
Головуючий суддя О.Ю. Соп'яненко
Суддя Ю.А. Джепа
Суддя Ю.В. Фещенко