Постанова від 12.03.2026 по справі 916/2881/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2881/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Приватного підприємства «Транс-Експо» - адвокат Ростомов Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Транспорт ЛТД»

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025, суддя суду першої інстанції Петров В.С., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 24.11.2025

та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025, суддя суду першої інстанції Петров В.С., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 01.12.2025

по справі №916/2881/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Транспорт ЛТД»

до Приватного підприємства «Транс-Експо»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-фінанс»

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 147 035,29 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Транс-Експо» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 147 035,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки за договором про переведення боргу, за умовами якого позивач перевів на відповідача свої зобов'язання (у тому числі щодо сплати лізингових та інших платежів) за договором фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04 липня 2023, зокрема, зобов'язання з відшкодування вартості об'єкту лізингу, то відповідач зобов'язаний повернути позивачу сплачені ним кошти як відшкодування вартості об'єкта лізингу за вирахуванням нарахованої та списаної амортизації в сумі 1147035,29 грн. Позивач стверджує, що невиконання цього обов'язку свідчить про безпідставне збагачення ПП “Транс-експо» за рахунок грошових коштів ТОВ “Юг-транспорт ЛТД», оскільки відповідач фактично набув право власності на транспортний засіб, сплативши на 1147035,29 грн. менше від його повної вартості.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 по справі № 916/2881/25 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2025 у справі № 916/2881/25.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога щодо стягнення 1147035,29 грн. не може бути задоволена із посиланням на приписи ст. 1212 ЦК України, оскільки зазначені кошти, як вартість безпідставно отриманого майна, були передані відповідачу на підставі тристороннього договору про переведення прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024 року. При цьому зі змісту цього договору вбачається, що передача прав та обов'язків за цим договором була безоплатною.

19.11.2025 від Приватного підприємства «Транс-Експо» до Господарського суду Одеської області» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на користь Приватного підприємства «Транс-експо» витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 24 914,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 заяву Приватного підприємства «Транс-Експо» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/2881/25 задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на користь Приватного підприємства «Транс-Експо» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 914,00 грн.

Приймаючи дане додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розмір витрат відповідача на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25.

Апелянт вказав, що у договорі про переведення прав та обов'язків відсутня умова, яка б зобов'язувала ПП «ТРАНС-ЕКСПО» відшкодувати ТОВ «ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД» грошові кошти, сплачені позивачем за об'єкт лізингу, не має в договорі й умови про те, що відповідні кошти передаються відповідачу безоплатно.

Позивач зазначив, що ТОВ «ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД» укладаючи договір про переведення прав та обов'язків очікувало, що ПП «ТРАНС-ЕКСПО» буде діяти добросовісно і відшкодує позивачу понесені ним витрати на придбання об'єкта лізингу, оскільки між сторонами не було жодних домовленостей, які б передбачали безоплатний перехід оплаченої позивачем частини вартості об'єкта лізингу до відповідача.

Позивач вказує, що він не висловлював згоди на настання для себе негативних наслідків та не мав наміру безоплатно передавати відповідачу спірні грошові кошти.

На думку апелянта, ПП «ТРАНС-ЕКСПО» проявило недобросовісну поведінку і безпідставно збагатилося за рахунок ТОВ «ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД».

Крім того, апелянт вказав, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у справі у справі № 916/4641/24, який вказав, що якби відповідач як новий лізингоодержувач дотримався вимог пункту 7.2 договору фінансового лізингу та в силу умов пункту 7.1.1 вже набув право власності на об'єкт лізингу, це б свідчило про збагачення відповідача за рахунок позивача.

На думку апелянта, ПП «ТРАНС-ЕКСПО» не мало права на отримання частини об'єкта лізингу за рахунок ТОВ «ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД», оскільки між сторонами не було жодних домовленостей, які б передбачали безоплатний перехід оплаченої позивачем частини вартості об'єкта лізингу до відповідача.

Позивач вказує, що він поніс витрати, сплативши частину вартості автомобіля, тоді як ПП «ТРАНС-ЕКСПО» фактично набуло право власності на автомобіль, сплативши на 1 147 035 гривень 29 копійок менше від його повної вартості.

Апелянт також зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що в договорі про переведення прав та обов'язків не має умови про те, що сплачені позивачем грошові кошти за об'єкт лізингу передаються відповідачу безоплатно, отже, в цьому випадку слід керуватися частиною п'ятою статті 626 ЦК України, згідно якої договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Апелянт вказав, що додаткове рішення суду оскаржується з точки зору того, що воно є похідним від основного рішення.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить:

- скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13 листопада 2025 року у справі № 916/2881/25 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

- скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01 грудня 2025 року у справі № 916/2881/25 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Приватного підприємства «Транс-Експо» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/2881/25.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Транс-Експо» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25.

Відповідач вказав, що згідно з п. 4 договору про передачу прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024 р. з моменту підписання сторонами цього договору до нового лізингоодержувача переходять у повному обсязі усі права та обов'язки первісного лізингоодержувача за договором фінансового лізингу.

Відповідач також вважає, що договором між сторонами врегульовано передачу усіх прав та обов'язків від ТОВ «ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД» до ПП «ТРАНС-ЕКСПО» без застережень та без оплати.

Відповідач зазначив, що намагання позивача переглянути досягнуті домовленості за допомогою судового рішення направлені на зміну домовленостей, досягнутих станом на день укладання договору з переведення прав і обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024. Позивач не посилається на незаконність чи нікчемність правочину, укладеного між сторонами, визнає їх під час формування позиції у справі, а тому протиставлення власного уявлення добросовісності законним та визнаним ним самим положенням угоди не є і не може бути підставою для задоволення позову та апеляційної скарги.

Крім того, відповідач вказав, що Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 916/4641/24 не робив висновків про обґрунтованість позову позивача у вказаній справі, а лише припустив, що за умови своєчасного звернення до суду спірні відносини могли б допускати збагачення за рахунок іншої особи, тому посилання апелянта на дану постанову не є коректним.

Керуючись викладеним вище, відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД», а рішення Господарського суду Одеської області від 13 листопада 2025 року у справі № 916/2881/25 залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2881/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Аленін О.Ю., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2025.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/2881/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2881/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2881/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 15.01.2026; призначено справу №916/2881/25 до розгляду на 05.02.2026 о 12:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз'яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

02.02.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Приватного підприємства «Транс-Експо» про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що представник відповідача адвокат Ростомов Г.А. не може з'явитися у судове засідання по даній справі, у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні. На підтвердження даних обставин було надано судову повістку про виклик в суд.

Крім того, 05.02.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД», в якому позивач вказує, що він не заперечує проти відкладення розгляду справи.

05.02.2026 представники учасників справи у судове засідання не з'явилися.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 вирішено розглянути справу №916/2881/25 у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи №916/2881/25 на 12.03.2026 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 29, в залі засідань № 7, 3-й поверх; явка представників учасників у справі не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз'яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

12.03.2026 у судовому засіданні прийняв участь представник Приватного підприємства «Транс-Експо» - адвокат Ростомов Г.А.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026, якою відкладено розгляд справи №916/2881/25 на 12.03.2026 о 11:30, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 05.02.2026, третьою особою - 05.02.2026.

Крім того, 11.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Транспорт ЛТД» про розгляд справи за відсутності представника.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 12.03.2026, не визнавалась апеляційним господарським судом обов'язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25 по суті, не дивлячись на відсутність представників позивача та третьої особи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

04 липня 2023 року між Товариством з обмежено відповідальністю “Фінансова компанія “А-фінанс» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Юг-транспорт ЛТД» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 468/Л/040723, відповідно до п. 1.1 якого за даним договором лізингодавець набуває у власність і передає лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування з правом викупу майно (далі - “об'єкт лізингу»), найменування, марка, модель, рік випуску, характеристики, загальна вартість, строк лізингу та інші істотні умови користування якого зазначаються п. 1.2 даного договору, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п.п. 1.1.1 п. 1.1 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 з метою виконання лізингодавцем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, лізингодавець має право отримувати від лізингоодержувача авансовий платіж у розмірі 30%, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою частиною лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовують вартість об'єкта лізингу. Зобов'язання лізингодавця з придбання об'єкта лізингу виникають після оплати лізингоодержувачем авансового платежу згідно з умовами договору та його надходження на рахунок лізингодавця.

Згідно з п. 1.2 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 об'єктом лізингу за даним договором є наступне майно: найменування (марка, модель): TOYOTA LAND CRUISER, специфікація (об'єм двигуна, тип палива, тип КПП): 3346, дизельне паливо, VIN-код: НОМЕР_1 , тип кузову: загальний легковий універсал, колір: чорний металік, рік випуску: 2022, вартість об'єкта лізингу, в т.ч. ПДВ, на дату укладання договору: 3412667,00 грн., у т.ч. ПДВ 568777,83 грн., вартість об'єкта лізингу може змінюватися (корегуватися) до підписання акту прийому-передачі внаслідок зміни вартості постачальником, в тому числі в разі збільшення ціни виробником, митних зборів.

За умовами п. 1.4 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 строк лізингу становить 36 місяців.

В п. 2.1 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 сторонами погоджено, що всі платежі за користування об'єктом лізингу лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до графіка внесення лізингових платежів, викладений у додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до підп. 2.1.1 п. 2.1 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 загальна сума лізингових платежів на дату укладання договору складає 5881678,86 грн.

Положеннями п.п. 2.1.2 п. 2.1 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення рахунків лізингодавцем. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем на e-mail лізингоодержувача чи через інші інформаційні носії. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості об'єкта лізингу, комісію лізингодавця (проценти) за наданий в лізинг об'єкт лізингу та інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені договором, в тому числі оплата послуг та відшкодування.

Підпунктом 2.1.3 п. 2.1 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати на користь лізингодавця лізингові платежі:

- авансовий платіж не пізніше дати та у розмірі, визначених у графіку внесення лізингових платежів, до моменту підписання акту прийому-передачі об'єкта у володіння та користування.

- Перший лізинговий платіж не пізніше дати та у розмірі, визначених в графіку внесення лізингових платежів, який складає від 2 (двох) до 5 (п'яти) % від вартості об'єкта лізингу, зазначеного в п. 1.2.7 договору та є винагородою лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу, в тому числі організацію поставки об'єкта лізингу; витрати понесені лізингодавцем у зв'язку з державною реєстрацією/перереєстрацією на ім'я лізингодавця об'єкта лізингу, в тому числі збір на першу реєстрацію майна (якщо застосовується); вартість-послуг експерта, державних номерних знаків, вартість свідоцтва про державну реєстрацію майна; послуги з реєстрації/перереєстрації, включно з платежами третім особам за реєстраційні послуги та інші належні до сплати збори та платежі. Наступні лізингові платежі, кожен з яких складається з відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, комісії (винагороди) лізингодавця за наданий в лізинг об'єкт лізингу та інші платежі, в т.ч. платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та узгодженні сторонами.

Пунктом 2.4 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 визначено, що при надходженні лізингових платежів від лізингоодержувача сторони узгодили наступну черговість виконання лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за договором:

- оплата сум компенсації витрат, понесених лізингодавцем та не відшкодованих лізингоодержувачем;

- оплата сум штрафних санкцій (пеня, штраф), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за договором:

- оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди лізингодавця;

- оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість об'єкта лізингу;

- оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди лізингодавця;

- оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість об'єкта лізингу. Лізингодавець має право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо вважатиме це за необхідне.

В п. 7.1 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 закріплено, що протягом всього терміну дії цього договору об'єкт лізингу є власністю лізингодавця.

Підпунктом 7.1.1 п. 7.1 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 передбачено, що після закінчення строку лізингу згідно з договором право власності на об'єкт лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача за умови дотримання вимог п. 7.2 даного договору.

Згідно з п. 7.2 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 право власності на об'єкт лізингу переходить до лізингоодержувача лише за умови належного, повного та безумовного виконання лізингоодержувачем всіх умов договору фінансового лізингу, в тому числі за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, неоплачених/невідшкодованих витрат лізингодавця, штрафних санкцій та підтверджених збитків лізингодавця за договором, в тому числі за будь-якими іншими договорами, які були або будуть укладені між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що підтверджується актом звіряння розрахунків, підписаним сторонами.

За умовами п. 7.3 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 лізингоодержувач має право достроково викупити об'єкт лізингу (але не раніше 12 (дванадцяти) місяців з дати підписання акту прийому-передачі об'єкта лізингу) за умови відсутності заборгованості, передбаченої п. 7.2. цього договору, письмово повідомивши лізингодавця про цей намір не менше ніж за 1 (один) місяць, а лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачу право власності на об'єкт лізингу за договором.

Положеннями п. 12.1 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 визначено, що договір набуває чинності з моменту йного підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором.

Відповідно до п. 12.2 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 зміни та доповнення до цього договору є чинними та стають невід'ємною частиною договору, якщо вони здійснені у письмовій формі у вигляді додаткових угод до цього договору або договорів про внесення змін до цього договору, які повинні бути підписані уповноваженими особами сторін.

Лізингодавець підтверджує, що умови договору фінансового лізингу відповідають вимогам Закону України “Про фінансовий лізинг», Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України “Про захист прав споживачів» та внутрішнім правилам надання фінансових послуг, що розміщені на сайті лізингодавця. А також підтверджує, що умови цього договору є прийнятними для лізингоодержувача та не порушують і не обмежують жодних прав лізингоодержувача як споживача. Цей договір складено у відповідності з Правилами надання послуг фінансового лізингу ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс», які є чинними на момент укладання цього договору. Лізингоодержувач підтверджує, що він ознайомлений з інформацією, зазначеною в частині другій статті 12 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п. 12.4 договору фінансового лізингу від 04.07.2023).

Приписами п. 12.8 договору фінансового лізингу від 04.07.2023 передбачено, що лізингодавець має право переуступати свої права та обов'язки за цим договором третім особам повністю або частково, про що письмово повідомляє лізингоодержувача. Отримання згоди лізингоодержувача в цьому разі не вимагається. У разі переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи, відповідні права та обов'язки лізингодавця за цим договором переходять до нового власника об'єкта лізингу.

Даний договір фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.07.2023 підписаний представниками сторін та містить відтиски їх печаток.

Як вбачається з матеріалів справи, додатком № 1 до договору фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.07.2023 сторони погодили Графік внесення лізингових платежів, що складається з платежу, що відшкодовує вартість об'єкту лізингу та винагороду лізингодавця.

04 липня 2023 року між Товариством з обмежено відповідальністю “Фінансова компанія “А-фінанс» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Юг-транспорт ЛТД» (лізингоодержувач) укладено додаткову угоду № 1 від 04.07.2023 до договору фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.07.2023 про наступне:

“1. Сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 7.3 договору та викласти його в наступній редакції: “7.3 Лізингоодержувач має право достроково (але не раніше 12 (дванадцяти) місяців з дати підписання акту прийому-передачі об'єкта лізингу) викупити об'єкт лізингу за договором фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04 липня 2023 року лише за умови повного виконання лізингоодержувачем (в тому числі шляхом дострокового викупу об'єкта лізингу) своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № 393Л/080523 від 08 травня 2023 року, № 394Л/080523 від 08 травня 2023 року, № 401Л/100523 від 10 травня 2023 року, № 402Л/100523 від 10 травня 2023 року, № 440Л/080623 від 08 червня 2023 року, укладеного між сторонами, письмово повідомивши лізингодавця про цей намір не менше ніж за 1 (один) місяць, а лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачу право власності на об'єкт лізингу за договором».

2. Ця додаткова угода № 1 вступає в силу з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків по даному договору фінансового лізингу.

3. Ця додаткова угода № 1 є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04 липня 2023 року, складена українською мовою в 2 (двох) екземплярах по одному - для кожної сторони».

Відповідно до акту (видаткової накладної) прийому-передачі предмету лізингу від 19.07.2023 до договору фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.07.2023 ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» (лізингодавець) передав, а ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» (лізингоодержувач) прийняв в якості предмету лізингу TOYOTA LAND CRUISER, 2022 року випуску, об'ємом двигуна 3346 та типом палива -дизельне, пробіг 10 км. Реєстраційний номер НОМЕР_2 ; № шасі/кузова: НОМЕР_1 на суму 3412667,00 грн.

Даний акт прийому-передачі від 19.07.2023 підписаний представниками сторін та містить відтиски їх печаток.

В подальшому, 02 листопада 2023 року між ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» (лізингодавець) та ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» (лізингоодержувач) укладено додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.07.2023 р., пунктом 2 якої сторони погодили доповнити договір пунктом 12.9.1 та викласти його в наступній редакції:

“12.9.1 Сторони дійшли згоди, що транспортний засіб: TOYOTA LAND CRUISER, рік випуску 2022, він код JTMAAABJ004032467, який є об'єктом лізингу за договором, передано в заставу AT “Кредитвест Банк» в якості забезпечення за виконання зобов'язань лізингодавця за кредитним договором, укладеним з AT “Кредитвест Банк». Крім цього, майнові права лізингодавця ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» за цим договором передаються в заставу AT “Кредитвест Банк», код ЄДРПОУ 34575675, в якості забезпечення за виконання зобов'язань лізингодавця за кредитним договором, укладеним з AT “Кредитвест Банк», код ЄДРПОУ 34575675».

Пунктом 3 додаткової угоди № 1 від 02.11.2023 р. договір доповнили пунктом 8.13, в якому зазначили, що договір фінансового лізингу вважається достроково розірваним (припинена дія) за згодою сторін після отримання листа-повідомлення від AT “Кредитвест Банк» код ЄДРПОУ 34575675 про звернення стягнення на об'єкт лізингу у зв'язку з невиконанням та/або неналежним виконанням лізингодавцем зобов'язань за кредитним договором».

На підтвердження здійснення оплати відповідно до договору фінансового лізингу від 04.07.2025 позивачем надано наступні платіжні інструкції:

- № 254 від 20.09.2023 на суму 66 357,41 грн.;

- № 255 від 20.09.2023 р. на суму 111 950,52 грн.;

- № 342 від 19.10.2023 на суму 175 564,73 грн.;

- № 446 від 20.11.2023 на суму 172 821,53 грн.;

- № 524 від 07.12.2023 на суму 170 078,33 грн.;

- № 700 від 01.02.2024 на суму 167 335,13 грн.;

- № 858 від 13.03.2024 на суму 164 591,94 грн.;

- № 924 від 22.04.2024 на суму 161 848,74 грн.;

- № 1018 від 24.04.2024 на суму 159 105,54 грн.

Крім того, з виписки по рахунку ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» в Акціонерному банку “Південний» вбачається здійснення позивачем на користь ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» наступних оплат за договором фінансового лізингу від 04.07.2023: 04.07.2023 на суму 68 253,34 грн; 04.07.2023 на суму 1 023 800,10 грн.; 23.08.2023 на суму 66 357,41 грн.; 23.08.2023 на суму 114 693,72 грн.

13.05.2024 між ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» (лізингодавець), ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» (первісний лізингоодержувач) та ПП “Транс-Експо» (новий лізингоодержувач) на підставі ст. 512 та ст. 520 Цивільного кодексу України уклали договір про переведення прав та обов'язків № 468Л/040723, відповідно до п. 1 якого первісний лізингоодержувач переводить на нового лізингоодержувача свої зобов'язання (в тому числі щодо сплати лізингових та інших платежів) за договором (фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.04.2023 року (договір фінансового лізингу), укладеного між лізингодавцем і первісним лізингоодержувачем, а новий лізингоодержувач приймає на себе зазначені зобов'язання первісного лізингоодержувача за договором фінансового лізингу.

За умовами п. 2 договору № 468ППО/130524 від 13.05.2024 на дату підписання цього договору до нового лізингоодержувача за договором фінансового лізингу переходять грошові зобов'язання в розмірі 3258920,39 грн., що може змінюватися відповідно до умов договору фінансового лізингу, з яких зобов'язань щодо сплати простроченої заборгованості по лізинговим платежам, яка є непогашеною первісним лізингоодержувачем на дату укладання цього договору в розмірі 0,00 грн., зобов'язання щодо сплати простроченої заборгованості по платежам з сервісного обслуговування 0,00 грн., зобов'язання щодо сплати штрафних санкцій - 0,00 гривень, зобов'язання щодо сплати інших нарахованих та не сплачених первісним лізингоодержувачем платежів (в т.ч. компенсація будь-яких витрат) 0,00 гривень.

Лізингодавець дає свою згоду на переведення зобов'язань, зазначених у п.п. 1, 2 цього договору (п. 3 договору № 468ППО/130524 від 13.05.2024).

Згідно з п. 4 договору № 468ППО/130524 від 13.05.2024 з моменту підписання сторонами цього договору до нового лізингоодержувача переходять у повному обсязі усі права та обов'язки первісного лізингоодержувача за договором фінансового лізингу.

Положеннями п. 5 договору № 468ППО/130524 від 13.05.2024 визначено, що новий лізингоодержувач повідомлений про вимоги, права та обов'язки сторін за договором фінансового лізингу між первісним лізингоодержувачем і лізингодавцем.

Пунктом 6 договору № 468ППО/130524 від 13.05.2024 сторони погодили, що з моменту підписання сторонами цього договору новий лізингоодержувач зобов'язується виконувати всі умови договору фінансового лізингу, які мав би виконати первісний лізингоодержувач з моменту їх укладення до повного виконання всіх передбачених ними зобов'язань.

Відповідно до п. 7 договору № 468ППО/130524 від 13.05.2024 первісний лізингоодержувач протягом 5 (п'яти) днів з моменту укладення цього договору зобов'язується передати по акту прийому-передачі новому лізингоодержувачу об'єкт лізингу за договором фінансового лізингу: автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 2022 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 - та всю інформацію і документацію, що підтверджує його права і обов'язки перед лізингодавцем за договором фінансового лізингу.

Згідно з п. 8 договору № 468ППО/130524 від 13.05.2024 новий лізингоодержувач зобов'язується сплатити грошові зобов'язання щодо сплати простроченої заборгованості, яка є непогашеною первісним лізингоодержувачем на дату укладання цього договору по лізинговим платежам, зобов'язання щодо сплати простроченої заборгованості по платежам з сервісного обслуговування, зобов'язання щодо сплати штрафних санкцій, зобов'язання щодо сплати інших нарахованих та не сплачених первісним лізингоодержувачем платежів (в т.ч. компенсація будь-яких витрат), розмір яких вказано в п. 2 цього договору, протягом 5 днів з дати укладання цього договору.

В п. 9 договору № 468ППО/130524 від 13.05.2024 визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками сторін. При цьому у разі, якщо новий лізингоодержувач не виконає свої зобов'язання перед лізингодавцем в термін, передбачений п. 8 цього договору, сторони домовились, що договір буде вважатись розірваним, а права та обов'язки сторін за договором щодо переведення прав та обов'язків на нового лізингоодержувача припиненими на наступний день після спливу терміну, передбаченого п. 8 договору та не потребує підписання додаткової угоди. В цьому випадку лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу залишиться первісний лізингоодержувач.

Даний договір про переведення прав і обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024 підписаний представниками ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» (лізингодавець) та ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» (первісний лізингоодержувач), а також містить відтиски печаток останніх.

Також із наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі майна від 13.05.2024 до договору про передачу прав та обов'язків вбачається, що ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» (первісний лізингоодержувач) на виконання вимог пункту 7 договору про передачу прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024 року первісний лізингодавець передав, а новий лізингоодержувач прийняв у володіння та користування: автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 2022 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 , загальною вартістю предмету лізингу на момент передачі автомобіля 5881678,86 грн., а також наступні документи: договір фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04 липня 2023 року; акт приймання-передачі до договору лізингу; сервісна книжка; державні реєстраційні номери; талон державного технічного огляду; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; комплект ключів до автомобіля (предмету лізингу). Крім того, відповідно до пунктів 3, 4 даного акту новий лізингоодержувач прийняв предмет лізингу у справному (належному до використання) технічному стані та погоджується зі всіма наявними в предметі лізингу пошкодженнями. Первісний лізингоодержувач не має претензій до лізингодавця та умов договору лізингу.

Даний акт приймання-передачі майна від 13.05.2024 підписаний лише представником первісного лізингоодержувача та містить відтиск відпечатки останнього, а також погоджений лізингодавцем.

Відповідно до листа Головного сервісного центру МВС № 31/2000АЗ-16510-2025 від 01.07.2025 Приватне підприємство “Транс-Експо» (код ЄДРПОУ 35992678) є власником транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER, 3346, 2022 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 перереєстрація ТЗ на нового власника за договором фінансового лізингу та дкп предмета лізингу; дата операції - 31.08.2024.

В бухгалтерській довідці ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» міститься наступна інформація: покупна вартість лізингового автомобіля складає 3412667,00 грн.; сплата за лізинговий автомобіль на лізингодавця (тіло лізингу) (1023800,10 грн. + 597216,69 грн.) - 1621016,79 грн.; заборгованість перед лізингодавцем (за тіло лізингу) - 1791650,21 грн.; списана нарахована амортизація -473981,50 грн.; переведений борг - передача лізингового автомобіля новому лізингоотримувачу - ПП “Транс-Експо» - 1791650,21 грн.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції не підлягають скасуванню, виходячи з таких підстав.

1). Щодо перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 по справі №916/2881/25, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір, який за своєю суттю є договором фінансового лізингу, є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України. В свою чергу згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Статтею 806 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні регламентовані Законом України “Про фінансовий лізинг» № 1201-IX від 04.02.2021, який набрав чинності 13.06.2021 (далі - Закон України “Про фінансовий лізинг»).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг» лізингодавець - це юридична особа, яка набула у встановленому законом порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об'єкт фінансового лізингу; лізингоодержувач - це фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування.

Статтею 10 Закону України “Про фінансовий лізинг» визначено, що суб'єктами фінансового лізингу є лізингодавець, лізингоодержувач, продавець (постачальник) та інші особи, які є сторонами багатостороннього договору фінансового лізингу.

Положеннями ч. 2 ст. 20 Закону України “Про фінансовий лізинг» унормовано, що лізингодавець зобов'язаний: 1) у передбачені договором фінансового лізингу строки передати лізингоодержувачу об'єкт фінансового лізингу у стані, що відповідає призначенню такого об'єкта та умовам договору фінансового лізингу; 2) попередити лізингоодержувача про всі права третіх осіб на об'єкт фінансового лізингу, всі відомі йому особливі властивості та недоліки об'єкта фінансового лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого об'єкта фінансового лізингу під час володіння та/або користування ним; 3) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати передбачені таким договором зобов'язання щодо утримання об'єкта фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу; 4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення об'єкта фінансового лізингу, що здійснені за письмовою згодою лізингодавця та не можуть бути відокремлені від об'єкта фінансового лізингу без заподіяння йому шкоди, на утримання такого об'єкта або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу; 5) прийняти об'єкт фінансового лізингу у разі розірвання договору фінансового лізингу або в разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу надавалося право володіння та користування об'єктом фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу.

Згідно з частиною третьою статті 20 Закону України “Про фінансовий лізинг» лізингодавець може мати також інші права та обов'язки відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства.

За умовами ч. 2 ст. 21 Закону України “Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний: 1) у разі якщо об'єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об'єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу; 2) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання та експлуатації об'єкта фінансового лізингу, підтримувати його у справному стані; 3) своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; 4) надавати лізингодавцю доступ до об'єкта фінансового лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання, експлуатації та утримання у порядку та на умовах, передбачених договором фінансового лізингу; 5) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки виявлення несправностей об'єкта фінансового лізингу, його поломок або збоїв у роботі протягом строку дії договору фінансового лізингу, а у випадках та строки, передбачені таким договором, - також і продавця (постачальника) такого об'єкта; 6) письмово повідомляти лізингодавця про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування, а про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані об'єкта фінансового лізингу, - негайно, але не пізніше наступного робочого дня після дня настання зазначених обставин, подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором фінансового лізингу; 7) у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу; 8) дотримуватися умов договорів страхування об'єкта фінансового лізингу; 9) надавати лізингодавцю за його запитом інформацію та документи щодо свого фінансового стану та змісту діяльності у порядку та строки, визначені договором фінансового лізингу та/або законом; 10) у разі тимчасової державної реєстрації об'єкта фінансового лізингу за лізингоодержувачем при закінченні строку, на який лізингоодержувачу було передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), або у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу зняти такий об'єкт з обліку та передати лізингодавцю реєстраційні документи на об'єкт фінансового лізингу.

Крім того, ч.ч. 3, 4 ст. 21 Закону України “Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач може мати також інші права та обов'язки відповідно до умов договору фінансового лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів, що регулюють відносини фінансового лізингу. Невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу. Невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо повернення об'єкта фінансового лізингу відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, що передує періоду невиконання зазначеного обов'язку, в розрахунку за кожний день такого невиконання, за час невиконання, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.

Відповідно до статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною другою статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг» визначено, що до складу лізингових платежів включаються:

1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу;

2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу;

3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.07.2018 року у справі № 911/2449/17, від 26.04.2018 року у справі № 911/3483/16, від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17, від 15.01.2021 р. у справі № 904/2357/20.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Так, суд зазначає, що договір лізингу є змішаним договором та на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до положень частин першої-другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність.

У свою чергу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зауважила, що, враховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу.

Таким чином, суд зазначає, що договір фінансового лізингу (пункт 2.1.2), на виконання якого позивач, як первісний лізингооджержувач, сплачував лізингові платежі, визначає, що такі (лізингові платежі) включають платежі в погашення (компенсацію) вартості об'єкту лізингу, комісію лізингодавця (проценти) за наданий в лізинг об'єкт лізингу та інші складові, зокрема, платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені договором, в тому числі оплата послуг та відшкодування.

Так, сплачені позивачем (первісним лізингоодержувачем) за цей час лізингові платежі включали безпосередньо відшкодування вартості (частини вартості) об'єкта лізингу, що (1) прямо визначено умовами договору лізингу та узгоджується з нормами Закону України “Про фінансовий лізинг», та (2) за своєю суттю є оплатою (частиною оплати) предмета купівлі-продажу (попередньою оплатою), право власності на який (об'єкт лізингу) в силу пункту 7.1.1 договору фінансового лізингу після закінчення строку лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача за умови дотримання вимог пункту 7.2 цього договору.

На підтвердження здійснення оплати відповідно до договору фінансового лізингу від 04.07.2023 позивачем надано наступні платіжні інструкції: № 254 від 20.09.2023 р. на суму 66357,41 грн.; № 255 від 20.09.2023 р. на суму 111950,52 грн.; № 342 від 19.10.2023 р. на суму 175564,73 грн.; № 446 від 20.11.2023 р. на суму 172821,53 грн.; № 524 від 07.12.2023 р. на суму 170078,33 грн.; № 700 від 01.02.2024 р. на суму 167335,13 грн.; № 858 від 13.03.2024 р.; на суму 164591,94 грн.; № 924 від 22.04.2024 р. на суму 161848,74 грн.; № 1018 від 24.04.2024 р. на суму 159105,54 грн.

Крім того, з виписки по рахунку ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» в Акціонерному банку “Південний» вбачається здійснення позивачем на користь ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» наступних оплат за договором фінансового лізингу від 04.07.2023: 04.07.2023 на суму 68253,34 грн.; 04.07.2023 на суму 1023800,10 грн.; 23.08.2023 на суму 66357,41 грн.; 23.08.2023 на суму 114693,72 грн.

Таким чином, ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» на виконання умов договору фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04 липня 2023 року сплатило на користь ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» грошові кошти у загальному розмірі 2622758,44 грн.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2024 ТОВ “Фінансова компанія “А-фінанс» (лізингодавець), ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» (первісний лізингоодержувач) та ПП “Транс-Експо» (новий лізингоодержувач) на підставі ст. 512 та ст. 520 Цивільного кодексу України уклали договір про переведення прав та обов'язків № 468Л/040723, відповідно до п. 1 якого первісний лізингоодержувач переводить на нового лізингоодержувача свої зобов'язання (в тому числі щодо сплати лізингових та інших платежів) за договором (фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.04.2023 року (договір фінансового лізингу), укладеного між лізингодавцем і первісним лізингоодержувачем, а новий лізингоодержувач приймає на себе зазначені зобов'язання первісного лізингоодержувача за договором фінансового лізингу.

Як вже зазначено вище, позивач та відповідач є сторонами за Договором переведення прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ст. 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Виходячи зі змісту цих норм матеріального права та положень Договору переведення прав та обов'язків, він за своєю правовою природою являється угодою, спрямованою на заміну сторони Лізингоодержувача у зобов'язаннях за Договором фінансового лізингу.

Відтак, уклавши даний договір про переведення прав і обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024, сторони здійснили заміну боржника в зобов'язані за договором фінансового лізингу з ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» на ПП “Транс-Експо».

Колегія суддів зауважує, що згідно з п. 4 договору про передачу прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024 з моменту підписання сторонами цього договору до нового лізингоодержувача переходять у повному обсязі усі права та обов'язки первісного лізингоодержувача за договором фінансового лізингу.

Таким чином, до переліку набутих прав, приймаючи до уваги приписи ст.514 ЦК України та умови Договору переведення прав та обов'язків, який не містить іншого регулювання спірних правовідносин, відноситься і право вимагати від ТОВ ,,Фінансова компанія “А-фінанс» виконання взятих на себе обов'язків за Договором фінансового лізингу з урахуванням здійснених ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» платежів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач замість позивача набув статус сторони Договору фінансового лізингу на підставі, встановленій законодавством, а саме шляхом укладання Договору переведення прав та обов'язків, у зв'язку з чим відсутні правові передумови вважати, що ПП “Транс-Експо» безпідставно збагатилось за рахунок ТОВ “Юг-транспорт ЛТД», адже позивач з власної волі вчинив дії, направлені на припинення правовідносин з ТОВ ,,Фінансова компанія “А-фінанс» та передачі статусу Лізингоодержувача ПП “Транс-Експо».

В свою чергу, ані договором № 468ППО/130524 про переведення прав та обов'язків від 13.05.2024, ані самим договором фінансового лізингу № 468/Л/040723 від 04.07.2023 не передбачено жодних умов щодо можливого права вимоги (компенсації) з боку нового лізингоодержувача на користь первісного лізингоодержувача, що не спростовано позивачем.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Між тим згідно з положеннями частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Також господарський суд вважає за необхідне зауважити, що в силу п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Доктриною venire contra factum proprium закріплено принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказала, що водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- “non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відтак, у даній справі суд враховує, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Колегія суддів зазначає, що, відчужуючи як права, так і обов'язки, які витікали з договору фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.07.2023, позивач, використовуючи свою цивільну правоздатність та очікування відповідача щодо даної угоди досяг цілей, які ставив для вказаної угоди станом на дату її укладання. При цьому виключень щодо певного обсягу прав (зокрема, залишення за собою права на повернення сплаченого у якості плати за користування предметом лізингу та передплати за купівлею - продажом), що відчужуються, позивач не висловив та не закріпив у договорі про передачу прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024, з огляду на що слід виходити з конкретного волевиявлення, відображеного в тексті правочину. Подальша зміна волі чи ставлення позивача щодо укладеного правочину свідчить про суперечливу поведінку ТОВ “Юг-транспорт ЛТД», оскільки останній, укладаючи договір про передачу прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024 на умовах, погоджених сторонами у такому договорі, вільно і без помилки погодився на настання для себе саме таких наслідків.

В свою чергу, безкоштовний перехід прав та обов'язків за договором не заборонено актами цивільного законодавства України.

Крім того, зазвичай укладання угод про заміну боржника у зобов'язанні викликано неможливістю або небажанням первісного боржника виконувати зобов'язання за договором у зв'язку з фінансовою неспроможністю або наявністю фінансових зобов'язань перед новим боржником. У таких випадках продовження договору з первісним боржником може призвести до неналежного виконання умов договору, накладення штрафних санкцій та розірвання договору лізингу з поверненням об'єкту лізингу.

Одночасно суд звертає увагу на те, що укладання Договору переведення прав та обов'язків не було економічно недоцільним для ТОВ “Юг-транспорт ЛТД», адже у разі відмови від Договору фінансового лізингу в односторонньому порядку згідно з п.8.5.3 цього договору Лізингоодержувач повинен не тільки повернути об'єкт лізингу, а й сплатити згідно з п.6.1.5 Договору фінансового лізингу штраф у розмірі 10% від вартості об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.5.3. Договору, Лізингоодержувач має право на дострокове припинення (розірвання) договору в односторонньому порядку, після отримання Об'єкта лізингу, протягом дії цього договору, та повернути Об'єкт лізингу з власної ініціативи, письмово повідомивши Лізингодавця не менше, ніж за 30 календарних днів до дати розірвання. При цьому, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Лізингодавцю всі платежі за Договором, належні до сплати згідно Графіку сплати лізингових платежів та несплачені на дату розірвання, в тому числі витрати, понесені Лізингодавцем у зв'язку із виконанням цього Договору, а також штраф, передбачений п. 6.1.5. Договору.

Пунктом 6.1.5. Договору встановлено, що за дострокове розірвання договору за ініціативою лізингоодержувача відповідно до п. 8.5.3. цього договору, останній сплачує на користь лізингодавця штраф у розмірі 10 % від вартості об'єкта лізингу.

Таким чином, ТОВ “Юг-транспорт ЛТД» не бажаючи продовжувати виконання Договору фінансового лізингу або не маючи відповідної можливості, було матеріально зацікавленим в безоплатній передачі прав та обов'язків за лізинговою угодою.

Отже, в результаті укладання трьохстороннього правочину - договору про переведення прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024 року новим лізингоодержувачем - ТОВ “Транс-Експо» (відповідачем) за згодою позивача, як первісного лізингоодержувача, відбулося набуття прав сторони договору, яка в майбутньому надавала можливість набути право власності на транспортний засіб у разі виконання умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Так, господарський суд зазначає, що визначених законом підстав недійсності (нікчемності) договору про переведення прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024 р. під час розгляду справи не встановлено і на відповідні обставини не посилаються учасники справи.

Крім того, у судовому порядку спірний договір недійсним також не визнавався, а тому цей договір є чинним та в силу ст. 204 ЦК України його умови є обов'язковими для сторін такого правочину.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача відшкодування вартості (частини вартості) об'єкта лізингу, яку він сплатив на виконання умов договору фінансового лізингу, є безпідставною та не підлягає задоволенню на підставі приписів статті 1212 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальне правило частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах: отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності отримання такого виконання.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі, й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 607/3864/17 (провадження № 61-30080св18).

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, можливість застосовувати ст. 1212 ЦК виникає тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Однак, як було встановлено вище, між позивачем - ТОВ «Юг-траспорт ЛТД», відповідачем - ПП «Транс-Експо» та третьою особою - ТОВ «Фінансова компанія «А-фінанс» було укладено договір про переведення прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024, відповідно до якого позивач перевів на відповідача свої зобов'язання (в тому числі щодо сплати лізингових та інших платежів) за договором фінансового лізингу № 468Л/040723 від 04.07.2023, натомість відповідач прийняв на себе зазначені зобов'язання позивача за договором фінансового лізингу.

В свою чергу, навіть у разі ототожнення лізингових відносин і набуття активу у вигляді частково сплачених за таким договором коштів, відсутні підстави для твердження про безпідставне набуття такого активу, оскільки актив був відчужений за волею позивача, а саме за тристоронньою угодою про заміну сторони у лізинговому договорі, яка, як встановлено судом вище, не скасована, з огляду на що підстава набуття прав сторони договору лізингу не відпала.

Між тим, навіть якщо б у Договорі переведення прав та обов'язків сторони передбачили необхідність компенсації Новим лізингоодержувачем коштів, сплачених Первісним лізингоодержувачем Лізингодавцю до моменту заміни сторони в зобов'язанні, господарський суд не мав би задовольняти позов про стягнення коштів за правилами ст.1212 ЦК України, оскільки підставою для звернення до суду виступали б обставини, пов'язані з неналежним виконанням договірних зобов'язань.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те що позовна вимога щодо стягнення 1 147 035,29 грн не може бути задоволена із посиланням на приписи ст. 1212 ЦК України, оскільки зазначені кошти, як вартість безпідставно отриманого майна, були передані відповідачу на підставі тристороннього договору про переведення прав та обов'язків № 468ППО/130524 від 13.05.2024.

В свою чергу, не приймаються до уваги посилання апелянта на висновки, зроблені в постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 916/4641/24, оскільки, як правильно вказує ПП “Транс-Експо», в межах цієї справи суди не аналізували правову природу та наслідки укладання Договору про переведення прав та обов'язків, хоча сформовані тристоронні відносини за даним правочином мають вирішальну роль у визначенні подальших прав сторін.

2). Щодо перегляду додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25, колегія суддів зазначає наступне.

19.11.2025 від представника Приватного підприємства “Транс-Експо»- Ростомова Г.А., через систему “Електронний суд» до господарського суду надійшла заява (вх. № 2-1799/25), в якій представник відповідача просив суд ухвалити додаткове рішення в порядку ст. 244 ГПК України у справі № 916/2881/25, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю “Юг-транспорт ЛТД» на користь Приватного підприємства “Транс-експо» витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 24914,00 грн.

При цьому на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Товариством з обмеженою відповідальністю “Юг-транспорт ЛТД» надано засвідчені копії ордеру на надання правничої допомоги, договору про надання правової (правничої) допомоги № 1-08/09/2025 від 08.09.2025, додатку № 2 до договору № 1-08/09/2025 від 08.09.2025, акту про надання послуг від 18.11.2025.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов'язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Водночас, докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.

При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21). Вказана позиція застосована також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Положення ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.

Заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією, спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що під час ухвалення господарським судом рішення по даній справі питання стосовно розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалося, при цьому в прохальній частині відзиву на позовну заяву відповідач просив здійснити відшкодування судових витрат, які будуть подані в порядку ст. 129 ГПК України.

Крім того, в судовому засіданні 04.11.2025 представник відповідача повідомив суд першої інстанції, що розмір та обґрунтування судових витрат по справі буде подано до суду після ухвалення рішення суду у справі.

Таким чином, Приватне підприємство “Транс-Експо» заявило про намір подати докази понесення судових витрат у встановленому законом порядку, що свідчить про дотримання вимог, встановлених у ч. 8 ст. 129 ГПК.

При цьому, як вбачається з Витягу з реєстру заяв, надісланих засобами ЄС з Комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду», відповідач - Приватне підприємство “Транс-Експо» звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про ухвалення додаткового рішення 18.11.2025 р. о 19:41 год., тобто в межах п'ятиденного строку, передбаченого ч. 8 ст. 129 ГПК України.

З огляду на викладене вище наявні підстави для ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

В ч.ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з наданих відповідачем доказів, 08 вересня 2025 року між Приватним підприємством “Транс-Експо» (клієнт) та адвокатом Ростомовим Грантом Артуровичем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 1-08/09/2025, відповідно до п. 1.1 якого адвокат зобов'язується надавати послуги із правового захисту прав та інтересів клієнта, а клієнт у свою чергу прийняти та оплатити послуги згідно з умовами договору.

Згідно з п. 1.2 договору № 1-08/09/2025 від 08.09.2025 р. сторони погодили представництво інтересів клієнта із реалізацією адвокатом процесуальних прав та обов'язків, передбачених чинним законодавством у судових інстанціях, а також захист прав та інтересів у відносинах із третіми особами відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Пунктом 2.2 договору № 1-08/09/2025 від 08.09.2025 р. визначено обов'язок клієнта оплачувати послуги адвоката, а також оплачувати витрати адвоката, пов'язані з виконанням останнім доручень клієнта в сумі, у строки та на умовах, передбачених статтею про порядок розрахунків.

Відповідно до п. 4.1 договору № 1-08/09/2025 від 08.09.2025 р. вартість послуг адвоката за цим договором затверджується додатком до договору та залежить від виду послуги.

Положенням п. 8.1 договору № 1-08/09/2025 від 08.09.2025 р. передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання і до 01 липня 2026 року.

Термін дії даного договору може бути змінений, що оформлюється додатковою угодою між сторонами (п. 8.2 договору № 1-08/09/2025 від 08.09.2025 р.).

Як вбачається з матеріалів поданої заяви, додатком № 2 до договору № 1-08/09/2025 від 08 вересня 2025 року сторони погодили, що адвокат представляє інтереси клієнта у справі № 916/2881/25, а також суму гонорару у розмірі 600,00 USD, яка сплачується протягом двох місяців з дати підписання даного додатку № 2.

18 листопада 2025 р. Приватним підприємством “Транс-Експо» (клієнт) та Ростомовим Грантом Артуровичем (адвокат) складено та підписано акт про надання послуг згідно з договором № 1-08/09/2025 від 08 вересня 2025 року, з якого вбачається, що на виконання доручення з представлення інтересів клієнта у справі № 916/2881/25 адвокатом вчинені наступні дії:

- складено та подано відзив на позовну заяву від 18 вересня 2025 року;

- складено та подано клопотання про залучення третьої особи від 30 вересня 2025 року;

- прийнято участь у наступних судових засіданнях: 30 вересня 2025 року; 10 жовтня 2025 року; 04 листопада 2025 року; 13 листопада 2025 року.

Також у вказаному акті від 18.11.2025 р. зазначено, що сума коштів, яку клієнт сплатив за додатком № 2, становить 600,00 USD, яка сплачена готівкою наступним чином:

- 8242,00 грн. - 30 вересня 2025 року;

- 8262,00 грн. - 10 жовтня 2025 року;

- 8410,00 грн. - 04 листопада 2025 року.

Між тим у вказаному акті сторонами зазначено, що такий акт складено за підсумками відносин сторін у справі № 916/2881/25, що розглядалася у Господарському суді Одеської області.

Відтак, відповідно до акту наданих послуг від 18 листопада 2025 року адвокатом надано клієнту послуги на загальну суму 24 914,00 грн.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що відповідач належними доказами довів понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 24 914,00 грн.

За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Між тим позивачем не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Таким чином, за встановлених обставин та норм права, враховуючи, що результат вирішення спору відбувся на користь відповідача, керуючись такими критеріями, як складність справи, а також розумну необхідність судових витрат для розгляду справи в суді першої інстанції, а також з урахуванням наданих заявником доказів в обґрунтування судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на професійну правничу допомогу в розмірі 24 914,00 грн, є обґрунтованими, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, є співрозмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), у зв'язку з чим підлягають відшкодуванню на користь відповідача за рахунок позивача у наведеній сумі.

Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25 за результатами їх апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржувані рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25 підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-транспорт ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 по справі №916/2881/25 - залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/2881/25 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.03.2026.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран

Попередній документ

135040374

Наступний документ

135040380

Інформація про рішення:

№ рішення:	135040375
№ справи:	916/2881/25
Дата рішення:	12.03.2026
Дата публікації:	24.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (16.04.2026)
Дата надходження:	14.04.2026
Предмет позову:	стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 147 035,29 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

01.09.2025 12:00	Господарський суд Одеської області
30.09.2025 12:30	Господарський суд Одеської області
10.10.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
21.10.2025 12:30	Господарський суд Одеської області
30.10.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
04.11.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
13.11.2025 12:30	Господарський суд Одеської області
05.02.2026 12:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
12.03.2026 11:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
12.03.2026 12:30	Південно-західний апеляційний господарський суд