з питань забезпечення адміністративного позову
Справа № 500/1621/26
20 березня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом № 17 від 20.02.2026, про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації,
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі створеної при ньому Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Комісія) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) з урахуванням висновків суду.
Одночасно з позовною заявою представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішення.
Заява обґрунтована тим, що позивач оскаржує рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом № 17 від 20.02.2026, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, прийняте за результатами розгляду його заяви від 03.03.2026 (такі дати в заяві та позові, а також у відомостях застосунку «Дія») про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, бо в нього на утриманні перебувають троє дітей до 18 років.
Заявник зазначає, що у 2025 році ОСОБА_1 як військовозобов'язаний двічі звертався із аналогічними заявами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за цією підставою, які були погоджені та надано відстрочку спочатку до 05.11.2025, потім до 03.02.2026, про що свідчать відомості електронного військово-облікового документу, сформованого у застосунку «Резерв+».
ОСОБА_1 є батьком двох дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У його дружини ОСОБА_4 від першого шлюбу народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка спільно проживає однією сім'єю з ОСОБА_1 , де всі діти отримують блага, які необхідні для нормального фізичного та духовного розвитку, адже з моменту одруження позивач взяв на себе особисту відповідальність за виховання та піклування усіх дітей, створення для них належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного та морального розвитку. Біологічний батько ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 помер.
Заявник вважає, що ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", бо у нього на утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років.
У зв'язку з відмовою у наданні відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_2 вживаються мобілізаційні заходи по відношенню до ОСОБА_1 , зокрема за адресою місця його проживання надіслана повістка № 6640579 про зобов'язання прибути до ТЦК та СП 13.03.2026 о 09 год. 00 хв. для уточнення даних.
Без оформленої відстрочки та інших підстав, передбачених законом, будь-якого військовозобов'язаного можуть призвати на військову службу під час мобілізації, в особливий період, після чого військовозобов'язаний набуває нового юридичного статусу - військовослужбовця. Якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на його користь, оскільки надання відстрочки під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Через це заявник вважає, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову та звернувся до суду.
Вирішуючи питання наявності підстав для забезпечення позову, суд враховує таке.
Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Пунктом 2 частини першої статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.
За приписами частини другої статті 154 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Необхідно зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Водночас для застосування таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для їх вжиття судом за клопотанням позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2022 у справі №990/99/22 вказала, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який повинен згідно з приписами закону та за наявності безумовних фактичних підстав гарантувати виконання майбутнього рішення суду та/або ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Факт прийняття відповідачем рішення, яке, на думку позивача, порушує його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
При цьому суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстави унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у разі невжиття таких заходів повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, поза обґрунтованим сумнівом, порушує права, свободи або інтереси позивача і що вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Важливим є саме момент об'єктивного існування наведених ризиків.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, забезпечувати ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, тощо.
Ухвала про забезпечення позову повинна бути вмотивована судом, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого протоколом № 17 від 20.02.2026, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації,
Дане рішення прийняте за результатами розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
Відмова Комісії у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період надана з таких причин: відсутні документи, а саме свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного.
Суд зазначає, що статтею 23 Закону № 3543-ХІІ для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
У додатку 5 Порядку №560 наведений перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зокрема, документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є:
свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов'язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов'язаного виник обов'язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:
свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше);
рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним;
рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним;
письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;
свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);
інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов'язаного за категорією стягнення (характером зобов'язання) «стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п'ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.
Отже, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої Закону №3543-ХІІ, має бути дотримано дві умови: перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох і більше дітей віком до 18 років; відсутність заборгованості із сплати аліментів.
У даному випадку додані документи позивачем підтверджують батьківство двох дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , обоє ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому у ОСОБА_1 наявний обов'язок щодо їх утримання. Проте обставини щодо утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , доньки дружини від попереднього шлюбу, підлягають встановленню в межах розгляду справи по суті з оцінкою документів, які подав позивач разом з заявою про надання відстрочки. При цьому надання відстрочки раніше не є беззаперечним доказом наявності у позивача права на таку й надалі.
Остаточну правову оцінку оскаржуваному рішенню та наявності у позивача передбаченої пунктом 3 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її належного документального підтвердження буде надано судом лише за результатами розгляду справи по суті.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави в цій справі суд не вважає допустимим. На цій стадії судового процесу суд не може оцінювати чи то рішення, чи то дії відповідача в частині здійснення мобілізаційних заходів, надто в умовах воєнного стану, та як наслідок вважати їх такими, що містить очевидні ознаки протиправності, оскільки в іншому випадку втрачається сенс розгляду самої справи по суті, під час якого таким рішенням та діям буде надана оцінка на предмет їх правомірності.
Отже, передбачені пунктом 2 частини другої статті 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі відсутні.
Стосовно доводів заявника в частині того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, з посиланням на те, що відповідачем вчиняються дій по мобілізації, а це змінить статус позивача з військовозобов'язаного на військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також буде виконання рішення суду, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, то суд вказує на таке.
Доводи заявника не можуть бути визнані переконливими та достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність вчинення дій, ґрунтуються на припущеннях. Наведені заявником твердження про можливе (а не реальне) настання негативних для позивача наслідків (у цьому випадку, за твердженням заявника, такі негативні наслідки та порушення прав позивача полягають саме у призові на військову службу під час мобілізації, при тому, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України), не зумовлюють необхідність забезпечення поданого у цій справі позову.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
Безумовно, рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення, дії чи бездіяльність можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Суд зауважує, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Отже, з поданої заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку про недоведеність передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 153, 154, 156, 243, 248 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 20 березня 2026 року.
Суддя Чепенюк О.В.