20 березня 2026 р. Справа № 520/28049/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 (cуддя Панов М.М.; м. Харків) по справі № 520/28049/25
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)", в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Холодногірська виправна колонія (№18)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024;
- зобов'язати Державну установу «Холодногірська виправна колонія (№18)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу термін десять календарних днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обґрунтування поважності причин пропуску такого строку та наданням доказів на підтвердження поважності таких причин; документу, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, або документу про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн.
28.10.2025 представником позивача до суду подано заяву про усунення недоліків, в якій він виклав свою позицію щодо строку звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, та до якої було додано квитанцію про сплату судового збору.
У зазначеній заяві представник позивача зазначив, що позивач у позові вказав, що особливості рахування строкового питання охоплені сукупністю двох ключових моментів:
- обов'язковості досудового врегулювання, адже це випливає з правових позицій Верховного Суду у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі № 825/1571/16, від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17 - у разі звільнення військовослужбовця зі служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби, що передбачено в пункті 4 Порядку № 178;
- спеціальних місячних строків звернення до суду, передбачених ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, як визначено у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та підтримано Верховним Судом у постановах від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі №520/7668/20, від 12 жовтня 20212 року у справі №380/6200/20 та від 23 червня 2022 року у справі №540/1951/20.
Таким чином, як зазначив представник позивача, строк звернення до суду у цій категорії справ визначається з певними особливостями - 1 місяць з моменту результатів досудового врегулювання.
Так, відповідач на вирішення заяви позивача зі спірного у справі питання надав листа від 22.09.2025.
Позов подано через Електронний суд 21.10.2025 в межах місячного строку після отримання позивачем відповіді на звернення. Відтак, позивач і його представник вважають, що строк звернення до суду, визначений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не пропустив.
Ухвалою від 07 листопада 2025 року Харківський окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернув позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий поза межами встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України строку звернення до суду без поважних причин.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі № 520/28049/25 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що строк звернення до суду у цій категорії справ визначається з певними особливостями - 1 місяць з моменту результатів досудового врегулювання. Вказує, що відповідач на вирішення заяви позивача зі спірного у справі питання надав листа від 22.09.2025. Позов подано через Електронний суд 21.10.2025, тобто в межах місячного строку після отримання позивачем відповіді на звернення. Відтак, позивач вважає, що строк звернення до суду, визначений частиною п'ятою статті 122 КАС України , позивач не пропустив.
З посиланням на положення Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ від 14 серпня 2013 року № 578, позивач стверджує, що у даному випадку обов'язковим є досудовий порядок вирішення спору. При цьому, жодною нормою законодавства не передбачено строків, протягом яких позивач повинен ініціювати відповідну процедуру досудового врегулювання спору та, як вже зазначено вище, чітких вимог до відповідної процедури. Тобто, процедуру досудового врегулювання позивач може ініціювати у часовому просторі будь - коли на власний розсуд.
З цих підстав позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про пропуск позивачем строків звернення до суду з цим позовом.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвалу суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
Згідно з пунктом 5 частини першої, частини другої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч. 3 ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм випливає, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, частинами першою-другою якої встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024
За змістом частини 2 статті 14 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-VI «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон України № 2713-VI) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно із ч. 1-2 ст. 23 Закону України № 2713-VI держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до ч.5 ст. 23 Закону України № 2713-VI на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Відповідно до п. 23 Постанови № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.
Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом, позивач звільнений зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України 01.02.2024 за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію (за власним бажанням), що підтверджується витягом з наказу від 30.01.2024 №38/ос-24 Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)".
Разом з тим, до суду з цим позовом за захистом свого права на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивач звернувся лише 21.10.2025, тобто, з пропуском передбаченого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, місячного строку звернення до суду.
Стосовно доводів апелянта, про те, що у правовідносинах, які пов'язані з отриманням компенсації вартості належного, але неотриманого речового майна строк звернення до суду є спеціальним, та становить один місяць з моменту результатів процедури досудового врегулювання спору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
З аналізу наведеної норми вбачається, що сторони повинні в обов'язковому порядку здійснити досудове врегулювання спору у випадках, прямо передбачених законом.
Колегія суддів зазначає, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов'язковості таких заходів.
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що ані Кодекс адміністративного судочинства України, ані інші нормативно-правові акти з приводу публічної служби не містять норм щодо обов'язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у справах про компенсацію вартості за неотримане речове майно, або про обов'язковість досудового врегулювання спорів між суб'єктами владних повноважень та особами публічної служби.
Приписи Постанови № 578 лише встановлюють порядок звернення осіб для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Колегія суддів вказує, що у спірних правовідносинах відсутня законодавчо закріплена обов'язковість досудового врегулювання спору між сторонами.
Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що строк звернення до суду з цією позовною заявою обраховується з моменту результатів досудового врегулювання спору, оскільки, як зазначено вище, у даному випадку відсутня законодавчо закріплена обов'язковість досудового врегулювання спору між сторонами.
Посилання позивача на те, що він звертався до відповідача через адвоката з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, у відповідь на яке отримав листом від 22.09.2025 арматурну картку та довідку, видану про належність до виплати сум компенсації за належне, проте, неотримане речове майно у сумі 23247,72 грн, яка позивачу наразі не сплачена, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки таке звернення не вважається досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27 лютого 2023 року по справі № 560/8394/21 у подібних правовідносинах.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, звернувшись до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом 21.10.2025, ОСОБА_1 пропустив місячний строк звернення до суду.
Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч.1 ст.121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Водночас у цьому питанні також необхідно зважати на надані позивачем докази, інші обставини та тривалість пропущеного строку.
Позивач будь-яких доказів на підтвердження неможливості своєчасного звернення до суду протягом визначеного процесуальним законом строку з даним позовом, доказів, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду з даним позовом, до суду не надав та в заяві про усунення недоліків не зазначив.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 123 згаданого Кодексу якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки позивач у заяві про усунення недоліків поданої позовної заяви не навів будь-яких обставин і не надав відповідних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість своєчасного звернення до суду з позовом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачеві.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 по справі № 520/28049/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко