Провадження № 11-кп/803/1434/26 Справа № 205/8182/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
10 березня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04 березня 2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, українця, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 28.06.2024 року вироком Шевченківського районного суду м. Києва за ч. 4 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу.
Задоволено клопотання прокурора ОСОБА_10 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Продовжено відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят діб, тобто до 2 травня 2026 року.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років. Також вказав, що справа по суті ще не розглядалася, судом не було досліджено письмові докази, не допитані свідки, не досліджені речові докази. Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 , усвідомлюючи можливість отримання покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, може переховуватись від суду, незаконно впливати на інших учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також може вдатися до спроб впливу на свідків з метою зміни останніми своїх показань для уникнення можливого покарання.
Крім того, судом першої інстанції було розглянуто можливість застосування до ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу та вирішено, що наразі достатніми та належними підставами тримання обвинуваченого під вартою є необхідність дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб.
Також вказав, що питання щодо можливості зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід розглядається повторно, нових обставин, які свідчили б про значний ступінь зниження ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, встановлено не було.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 та задовольнити клопотання про зміну запобіжного заходу.
Змінити застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, який може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, або визначити альтернативний запобіжний захід - заставу, достатню для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених КПК України. У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатися із Київської або Дніпропетровської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- заборонити спілкуватися зі свідками та учасниками кримінального провадження;
- носити електронний засіб контролю.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що оскаржена ухвалу підлягає скасуванню у зв'язку із неповнотою судового розгляду; невідповідністю висновків суду фактичним обставинам; наявністю істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на висновки; не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Також вказує, що судом першої інстанції в оскарженій ухвалі зазначено статус осіб ОСОБА_11 , ОСОБА_12 як потерпілих, втім останні фактично не є потерпілими, з огляду на те, що обвинувальний акт не містить інформації про те, що ОСОБА_11 , ОСОБА_12 отримали в результаті конкретного ДТП тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а також відсутня постанова слідчого або прокурора про визнання їх потерпілими. У зв'язку із цим вважає, що думка вказаних осіб, які не мають статусу потерпілих у справі, не може мати юридичну силу та бути врахованою під час ухвалення судового рішення.
Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза вагою всі доводи, викладені в клопотанні про зміну запобіжного заходу та в запереченнях на клопотання про продовження запобіжного заходу. Посилається на те, що існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є припущенням прокурора, а судом першої інстанції не було враховано досудову доповідь, в якій вказано про відсутність підстав вважати ймовірними насильницькі дії та ризик шкоди життю і здоров'ю є низьким.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду вказує, що ОСОБА_7 завжди виконував свої процесуальні обов'язки, регулярно з'являвся на всі виклики. Зазначає, що відсутні докази впливу обвинуваченого ОСОБА_7 на потерпілих, свідків, експерта, спеціаліста. Також відсутні докази конкретних фактів вчинення ОСОБА_7 нових злочинів. Вважає, що сама лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, - не є безумовною підставою для продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.
Крім того, зазначає, що прокурором не надано доказів недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання не існуючим ризикам.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які, кожен окремо, підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
?наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
?наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
?недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
?виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
?виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою цих вимог закону дотримався.
Як вбачається з наданих матеріалів, у провадженні Новокодацького районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024040000001459 від 01.12.2024 року, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Прокурором подано клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання від 3 років до 8 років позбавлення волі. Вказано на продовження існування ризиків у виді переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідка та інших учасників кримінального провадження, вчинення іншого кримінального правопорушення, і те, що підстав для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченого на більш м'який не виникало.
Аналізуючи надані матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора у контексті наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції правильно встановив, що вони є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно продовжують існувати і для запобігання ним необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про небезпідставність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки воно підтверджується зібраними доказами, які містяться в матеріалах провадження.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 , у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованого злочину, а отже обвинувачення не є очевидно безпідставним, а детальне дослідження його обґрунтованості є предметом судового розгляду справи по суті.
Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час вирішення кримінального обвинувачення по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що ОСОБА_7 небезпідставно обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, за наслідками якої водій ОСОБА_12 та його пасажири отримали тілесні ушкодження різних ступенів тяжкості, а саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - середнього ступеня тяжкості за критерієм довготривалого розладу здоров'я; ОСОБА_14 , ОСОБА_15 - тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя в момент їх заподіяння; ОСОБА_16 - тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв'язку із настанням її смерті. Таким чином, внаслідок вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення постраждали п'ять осіб, одна із яких загинула, що вказує на особливу суспільну небезпечність цього діяння та тяжкість його наслідків.
Також є правильним висновок суду щодо наявності відносно ОСОБА_7 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує небезпідставне обвинувачення у скоєні кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на тривалий строк, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у розрізі чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування ризику незаконного впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження зважаючи на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, при цьому органом досудового розслідування на даний час встановлено та зафіксовано процесуально повне коло осіб, які володіють відомостями, які мають значення для досудового розслідування, відомостями про яких володіє сторона захисту, а відтак не виключено, що обвинуваченим у разі обрання іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, можуть вчинятися дії щодо уникнення кримінальної відповідальності, шляхом вмовлянь, підкупу чи залякування, до спонукання свідків у цьому провадженні відмовитися від раніше наданих показань чи уникати явки до суду.
Про вагомість цього ризику свідчить те, що справа по суті ще не розглянута, судом не було досліджено у повному обсязі письмові докази, не допитані свідки, не досліджені речові докази.
Також суд першої інстанції прийшов до висновку про продовження існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, з яким погоджується колегія суддів та вважає його обґрунтованим, оскільки ОСОБА_7 є раніше судимим з умисний тяжкий злочин, а саме 28.06.2024 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 4 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_7 під вартою, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду першої інстанції, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими, а вищенаведені обставини поза розумним сумнівом підтверджують продовження існування встановлених ризиків, і те, що запобігти їх реалізації можливо тільки шляхом продовження застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а більш м'які запобіжні заходи нездатні забезпечити його належну процесуальну поведінку.
При цьому колегія суддів зважає на те, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 небезпідставно обвинувачується у вчиненні нового кримінального правопорушення у період іспитового строку за попереднім вироком суду, а відтак у випадку визнання його винуватим йому загрожує покарання виключно у виді позбавлення волі на строк, який перевищує п'ять років, безумовно із реальним його відбуванням, що додатково вказує на існування та особливу вагомість встановлених щодо нього ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції досліджувалося питання можливості зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід та у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу судом було відмовлено, про що постановлено ухвалу. Нових обставин які ще не розглядалися судом та свідчили б про значний ступень зниження раніше встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на розгляд суду апеляційної інстанції надано не було.
Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визначення розміру альтернативної застави, оскільки злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , пов'язаний із спричиненням загибелі людини, а ризики, встановлені щодо нього, є особливо вагомими та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб.
Доводи захисника ОСОБА_8 щодо недоведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає необгрунтованими оскільки, з огляду на вищенаведене, наявність вказаних ризиків підтверджується наявними матеріалами кримінального провадження.
Посилання захисника на те, що прокурором не надано доказів неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_7 , колегія суддів оцінює критично, з огляду на те, що судом першої інстанції було досліджено питання щодо можливості зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід та у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу судом було відмовлено, із наведенням достатнього мотивування неможливості забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_11 , ОСОБА_12 не є потерпілими у зв'язку із тим, що в обвинувальному акті не міститься інформація, що ОСОБА_11 , ОСОБА_12 отримали в результаті конкретного ДТП тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а також відсутня постанова слідчого або прокурора про визнання їх потерпілими, не є предметом апеляційного розгляду при продовженні строку запобіжного заходу обвинуваченому.
Доводи апеляційної скарги захисника у своїй сукупності не спростовують наявність і вагомість існуючих ризиків з переліку встановлених судом та є по суті особистими упередженими міркуваннями та оцінками апелянта як особи, зацікавленої у вирішенні порушеного питання на користь підзахисного, та не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з вищенаведеним.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскарженої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04 березня 2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4