18 березня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 711/9361/25
Провадження № 22-ц/821/591/26
категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»,
представник позивача: адвокат Гурський Герман Юрійович,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - адвоката Гурського Германа Юрійовича на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Стеценко О.С. в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Короткий зміст позовних вимог
08 жовтня 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 31 серпня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір №3153613816-450901, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у сумі 6 150,00 грн.
Відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим заборгованість ОСОБА_1 становить 20 737,00 грн., з яких: 6 150,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14 587,00 грн - заборгованість за відсотками за користування позикою.
На підставі наведеного, ТОВ «Кошельок» просило суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3153613816-450901 від 31.08.2021 у сумі 20 737,00 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту - 6 150,00 грн, заборгованості за відсотками - 14 587,00 грн, та стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 2 422,40 грн та на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2025 року позов - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3153613816-450901 від 31.08.2021 сумі 8 560,00 грн, судовий збір у сумі 999,97 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 4 128,00 грн.
У решті позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, нарахування позивачем процентів здійснено згідно умов договору, тому з боржника ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором № №3153613816-450901 від 31.08.2021 у сумі 8 560,00 грн., з яких 6 150,00 грн. - тіло кредиту, 2 410,00 грн. - відсотки за користування позикою.
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення процентів за період з 20.09.2021 по 18.12.2021, суд першої інстанції виходив із того, що відсотки за користування кредитом нараховані за межами строку його дії.
Задовольняючи вимоги в частині стягнення судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із принципу пропорційності витрат розміру задоволених вимог з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
19 січня 2025 року представник ТОВ «Кошельок» - адвокат Гурський Г.Ю. подав через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 17 грудня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов товариства задовольнити повністю, вважаючи рішення суду частково постановленим із порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що у п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом. При цьому, зобов'язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7 договору). З наступного для після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803% річних, що становить 2,2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8 договору).
Сторони погодили продовження користування кредитом до 110 днів, тобто з 20.09.2021 до 18.12.2021.
Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8 договору, є законним.
Вказує, що умова договору, зазначена в п. 3.6 договору і названа сторонами «відкладальною», незалежно від назви, є на час вирішення спору обов'язковою для сторін і правомірною в розумінні ст. 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
Вказує, що судом першої інстанції помилково вирахувана сума 50,00 грн із загальної суми, оскільки вказана сума при визначенні розміру заборгованості вже була вирахувана із суми позовних вимог.
Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок відкладальної обставини.
Також просив стягнути з відповідача на користь товариства витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 серпня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір №3153613816-450901 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до якого кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 6 150,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору).
Пунктом 1.3.2. Договору визначено, що проценти за користування кредитом складають 2 583,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Пунктом 1.3.3. Договору визначено стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом - 2,0% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п. 2.1. Договору кредит надається строком на 20 днів (Лояльний період).
Відповідно до п. 2.2. Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути продовжений позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Відповідно до графіку розрахунків визначено дату видачі кредиту - 31.08.2021, дату платежу - 19.09.2021, реальну річну процентну ставку - 730%, загальну вартість кредиту - 8 610,00 грн.
З довідки АТ «Таскомбанк» від 17.06.2025 №23307/47.1. вбачається, що відповідач 31.08.2021 18:19:37 на картку НОМЕР_1 отримав кошти у сумі 6 150,00 грн, призначення платежу «видача кредитних коштів, Договор займа №3153613816-450901», що також підтверджується повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК».
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що кредитором нараховані відсотки за користування кредитом за період з 31.08.2021 по 19.09.2021 (Лояльний період) у сумі 2 460,00 грн та за період з 20.09.2021 по 18.12.2021 (за продовжений строк користування позикою) у сумі 12 177,00 грн.
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає .
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Також згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлені строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також апеляційний суд приймає до уваги положення статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», де зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.
Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №524/5556/19.
Встановивши, що договір № 3153613816-450901 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 31.08.2021 укладено сторонами та відповідач отримав кошти, якими користувався, однак в добровільному порядку не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту з ОСОБА_1 та відсотків за користування позикою за період з 31.08.2021 по 19.09.2021 у загальному розмірі 8 560,00 грн.
В апеляційній скарзі Товариство оскаржує рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткаху сумі 16 997 грн за період з 20.09.2021 по 18.12.2021, тобто, фактично не погоджується із судовим рішенням лише в частині розміру стягнутих відсотків за вищевказаний період.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до умов договору 3153613816-450901 від 31.08.2021 строк кредитування становить - 20 днів, отже дата повернення кредиту - 19.09.2021, що також відображено у графіку розрахунків, що є Додатком №1 до договору.
Пунктом 3.6. кредитного договору, з яким позичальник був попередньо ознайомлений та погодився, встановлено, що сторони погодили факт користування позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення початкового періоду користування кредитом, що є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах, визначених п. 3.7. та п. 3.8.
Пунктом 3.7. Договору передбачено, що зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду, але не більш ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду.
Згідно з п. 3.8 Договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730% річних, що становить 2,0% в день від суми кредиту за кожен день користування ним.
Водночас, відповідно до п. 2.2. Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути продовжений позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Згідно п. 2.1 договору та паспорту кредиту сторони погодили, що кредит надається строком на 20 днів, початком якого є дата підписання, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
Пунктом 2.3 Договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1. цього Договору.
Отже, відповідач мав повернути кредит не пізніше 19.09.2021.
Крім того, відповідачем було сплачено кошти у розмірі 50,00 грн 06.10.2021, тобто, сплата коштів відбулася після закінчення лояльного строку кредитування, що не свідчить про продовження строку кредитування.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем не надано доказів продовження позичальником лояльного періоду та сплати позичальником нарахованих відсотків, а отже відсотки, нараховані позивачем за користуванням кредитом за межами строку дії кредиту, передбаченого договором, не підлягають до стягнення, тому суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з їх необгрунтованістю.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про помилкове повторне вирахування 50,00 грн із суми позову, оскільки суд першої інстанції правомірно зарахував ці кошти як часткове погашення заборгованості за відсотками, згідно з умовами договору та черговістю виконання зобов'язань (спочатку відсотки, потім тіло кредиту), що є обґрунтованим.
ТОВ «Кошельок» рішення суду першої інстанції в частині вирішення витрат на правничу допомогу в апеляційному порядку не оскаржується, хоча в апеляційній скарзі просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2025 року - скасувати та задоволити в цій частині вимоги повністю, однак, мотивів для скасування рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу апеляційна скарга не містить.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду у частині вирішення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер та зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - адвоката Гурського Германа Юрійовича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко