Справа № 755/84/25
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/989/2026
Головуючий у суді першої інстанції: Марфіна Н.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
20 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року, ухвалене у м. Києві у складі судді Марфіної Н.В., повний текст якого складено 25 квітня 2025 року, у справі № 755/84/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживачів. Зазначила, що наприкінці 2020 року вона натрапила на фінансову організацію під назвою «Квантум Сістем», представники якої запропонували їй фінансові кошти, а саме заробіток на продажі акцій. У подальшому її перевели на обслуговування до іншої організації схожої на фінансову біржу, назву якої вона не може пригадати. В ході телефонних розмов менеджери фінансової біржі умовили її вносити кошти на торговий рахунок. У ході співробідництва з фінансовою біржою від її імені було вчинено декілька платежів. Зокрема, 13 січня 2021 року з належного їй рахунку в АТ «Акцент-Банк» вона здійснила платіж у розмірі 7 300,00 грн. на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 який надав їй менеджер, призначення платежу «за послуги». З часом вона зрозуміла, що має справу із шахрайською схемою, їй стало відомо, що фінансової організації «Квантум Сістем» офіційно не існує ані в Україні, ані за кордоном. При цьому вона особисто не знайома з відповідачем, ніколи з ним не зустрічалась. У неї з відповідачем ніколи не було і не має дотепер жодних домовленостей. На веб сайті otziv-broker.com їй вдалось знайти інформацію про те, що діяльність ОСОБА_2 пов'язана з прийомом коштів на користь шахрайського інвестиційного проекту «Amerom». Також на офіційному сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку у червні 2021 року була розміщена інформація про аналогічну шахрайську організацію «Trust Macquarie Capital». Наявна на той час інформація містила попередній висновок НКЦПФР із детальним описом діяльності проекту, в якому зазначено, що кошти жертв переводяться не на рахунки « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а на рахунки фізичних осіб, у тому числі ФОП ОСОБА_2 . Слідчими органами Національної поліції здійснювалося досудове розслідування в декількох кримінальних провадженнях за фактами шахрайських дій, вчинених невідомими особами, пов'язаними з організацією «Квантум Сістем». З оприлюднених ухвал у ЄДРСР вбачається, що постраждалі особи перерахували кошти на користь фінансових бірж через рахунки різних суб'єктів господарської діяльності, зокрема фізичних осіб-підприємців. Також з ЄДРСР відомо, що у справах №№ 753/7718/21, 753/19678/21 суди ухвалювали рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів, а у справі № 86/13755/24 щодо стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в порядку Закону України «Про захист прав споживачів». Вважала, що між нею та відповідачем склались правовідносини, які мали ознаки правочину з надання послуг. Разом з тим, такий правочин був здійснений з використанням ОСОБА_2 нечесної підприємницької практики. Вона не мала наміру замовляти у відповідача будь-які послуги. Відповідно, правочин, який виник між сторонами, є недійсним в силу ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти внаслідок недійсності правочину в сумі 7 300,00 грн.; збитки у вигляді сплаченої комісії банку в сумі 137,18 грн.; інфляційні витрати в сумі 4 359,81 грн.; три проценти річних в сумі 847,33 грн.; а також моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 3 650,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволенні її позову в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні її позову, мотивувавши своє рішення недоведеністю виникнення між сторонами договірних правовідносин. Зазначає, що в даній справі мав місце реальний правочин, тобто, такий, що є укладений з моменту сплати коштів і не залежить від досягнення сторонами домовленості чи згоди. Дійсно відповідач одержав її кошти без достатньої правової підстави. Однак, якщо враховувати фактичні обставини справи, реальний зміст правовідносин та суб'єктний склад сторін, стає очевидним, що в цьому випадку безпідставне одержання коштів було лише одним із елементів інших правовідносин. Також, суд першої інстанції безпідставно стягнув з неї на користь держави судовий збір, оскільки це не відповідає вимогам процесуального закону. Поточнаредакція ЦПК України не передбачає стягнення судового збору з позивача на користь держави, не встановлює умов та механізму такого стягнення. Більше того, ст. 141 ЦПК України, на яку послався суд в оскаржуваному рішенні, регламентує розподіл судових витрат між сторонами. У цій цивільній справі держава не маєстатусу сторони і не зверталася до суду з вимогами про відшкодування судового збору.
Адвокат Числовська І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала відзив на апеляційну скаргу. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до квитанції від 13 січня 2021 року №6184-1322-5056-8053 ОСОБА_1 сплатила на рахунок ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 7 300,00 грн., призначення платежу: за послуги (а.с. 15).
Згідно виписки по картці від 09 жовтня 2024 року за переказ грошових коштів у розмірі 7 300,00 грн. ОСОБА_1 сплатила комісію у розмірі 137,18 грн (а.с. 21).
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців 11 грудня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець, види діяльності: 46.90 неспеціалізована оптова торгівля (основний); 41.10 організація будівель; 43.31 штукатурні роботи; 43.34 малярні роботи та скління; 43.39 інші роботи із завершення будівництва; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 16-17).
Також, встановлено, що у червні 2021 року на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку була розміщена інформація про шахрайську організацію «Trust Macquarie Capital». Наявна на той час інформація містила попередній висновок НКЦПФР із детальним описом діяльності проекту, в якому зазначено, що кошти жертв переводяться не на рахунки «Trust Macquarie Capital» а на рахунки фізичних осіб, у тому числі ФОП ОСОБА_2 (а.с. 20).
ОСОБА_1 порушила перед судом питання про захист її прав як споживача та стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 7 300,00 грн.; збитків в сумі 137,18 грн.; інфляційних витрат в сумі 4 359,81 грн.; трьох процентів річних в сумі 847,33 грн.; а також моральної шкоди в сумі 3 650,00 грн.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг врегульовані ст. 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до п.п. 3, 17, 22 ст. 1 Закон України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Відповідно до ч.ч .1, 2 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; 4-1) обслуговування державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.
Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено заборону нечесної підприємницької практики.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Частиною 6 вказаної статті визначено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
Відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, свої вимоги про стягнення із ОСОБА_2 грошових коштів внаслідок недійсності правочину в сумі 7 300,00 грн.; збитків у вигляді сплаченої комісії банку в сумі 137,18 грн.; інфляційних витрат в сумі 4 359,81 грн.; трьох процентів річних в сумі 847,33 грн.; а також моральної шкоди в сумі 3 650,00 грн., позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів», обґрунтовувала тим, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 фактично склались правовідносини, які мали ознаки правочину з надання послуг, разом з тим, такий правочин був укладений з використанням останнім нечесної підприємницької практики, вона не мала наміру замовляти у ОСОБА_2 надання їй будь-яких послуг.
Разом з тим, вказані ОСОБА_1 обставини не відповідають матеріалам справи. Позивачкою не було надано будь-яких доказів на підтвердження наявності у них з відповідачем правовідносин, як між споживачем товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, що регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», а також укладення із ОСОБА_2 будь-якого правочину про надання послуг або виконання робіт.
Під час розгляду справи встановлено, що жодних угод чи договорів сторони не укладали.
Вимог про стягнення сплачених нею коштів на рахунок ФОП ОСОБА_2 як безпідставно набутих відповідно до ст. 1212 ЦК України ОСОБА_1 не заявляла.
Відповідно до положень ст.ст. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживачів.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було заявлено позов про стягнення з ОСОБА_2 коштів як споживачем. Свій позов ОСОБА_1 ґрунтувала на положеннях Закону України «Про захист прав споживачів». Відтак, позивачка мала пільги по сплаті судового збору за подання позовної заяви, що визначені ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
При цьому питання розподілу судових витрат за наслідком розгляду справи передбачено положеннями процесуального Закону, а саме, ст.ст. 141, 142 ЦПК України. Вказаними нормами не передбачено стягнення судового збору у разі відмови в позові позивача, який звільнений від сплати судового збору за подання позову, на користь держави.
Відтак, у суду першої інстанції були відсутні процесуальні підстави для стягнення із ОСОБА_1 на користь держави судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 211,00 грн.
Враховуючи викладене, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 1 211,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 1 211,00 грн.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Судді