20 березня 2026року м. Київ
Справа №752/16697/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1475/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Соколової В.В.,
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Слободянюк А.В. 03 червня 2025 року в м. Київ,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 78483,60 грн, з яких заборгованість кредитом у розмірі 19500 грн, загальна заборгованість за відсотками - 58983,60 грн, а також стягнути сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн, витрати на правову допомогу - 10000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 серпня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладений електронний договір № 6976429 про надання споживчого кредиту. Зазначений договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» затверджених наказом №205-ОД від 10 лютого 2022 року та розміщених їх на сайті https://creditplus.ua/ru/documents.
Згідно умов кредитного договору сума кредитного договору складає 19500 грн. ТОВ «Авентус Україна» зобов'язання відповідно до договору виконало у повному обсязі, надали позичальнику грошові кошти у розмірі 19500 грн, шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачу НОМЕР_1 , строк кредиту 360 днів, дата останнього платежу - 12 серпня 2024 року.
Відповідач не виконав зобов'язань за кредитним договором: не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту первісному кредитору.
27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (фактор) укладений договір факторингу 27.05/2024-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги за кредитними договорами відповідно до реєстру боржників, про що відповідача повідомлено шляхом направлення на електронну пошту, зазначену ним при укладенні кредитного договору, відповідного повідомлення.
Позивач зазначає, що набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 серпня 2023 року № 6976429 у розмірі 55200,60 грн, з яких заборгованість кредитом у розмірі 19500 грн, заборгованість за відсотками - 35700,60 грн.
Вказується, що станом на дату звернення до суду заборгованість перед позивачем не сплачено, позивач нарахував проценти за 60 календарних днів - 23283 грн за період з 27 травня 2023 року по 25 липня 2024 року, тому загальна суму боргу становить 78483, 60 грн.
Враховуючи вищезазначене, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 78483, 60 грн заборгованості за кредитом та судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6976429 від 18 серпня 2023 року у розмірі 55200,60 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 1703, 40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4923 грн 10 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов, районний суд виходив з того, що позивачем доведено укладення кредитного договору з відповідачем та перехід прав вимоги до нього за вказаними договором на суму 55200, 60 грн, однак вважав, що проценти за період з 27 травня 2023 року по 25 липня 2024 року в сумі 23283 грн не піддягають до стягнення, оскільки умовами укладеного договору факторингу не визначено передання майбутньої грошової вимоги за договором № 6976429 про надання споживчого кредиту. Також договором факторингу не передбачено права фактора нараховувати боржникам проценти за користування кредитом на підставі кредитного договору.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням позивач, його представником подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відмови у стягненні відсотків нарахованих за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року в розмірі 23283 грн.
Вказано, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, а саме тому що в даному випадку нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Посилається на те, що судом не враховано те, що позивачем надано поденний детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, який є належним та допустимим доказом заборгованості.
Крім того, звертає увагу, що позивачем документально доведено понесення витрат на правову допомогу, а тому відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Здійснити розподіл судових витрат.
Відповідач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до змісту апеляційної скарги, рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду оскаржується позивачем, апеляційний суд здійснює його перегляд в частині позовних вимог, що залишені без задоволення судом першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується і вони не будуть позбавлені такого права.
Судом встановлено, що 18 серпня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» був укладений електронний договір № 6976429 про надання споживчого кредиту. Відповідно до положень п.п. 1.3-1.4 договору сума кредиту складала 19500 грн. Строк кредиту становить 360 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, що є Додатком № 1 до цього Договору (а.с.17-22).
Відповідно до п. 1.5.1 Договору стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.
В пункті 1.5.2 Договору зазначено розмір зниженої процентної ставки 0,498 % в день та умови її застосування.
Пунктом 2.1 кредитного договору визначено, що кошти кредиту надаються ТОВ «Авентус Україна» у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 був використаний електронний підпис одноразовим ідентифікатором «С5731», відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Також відповідачем електронним шляхом підписано паспорт споживчого кредиту від 19 серпня 2023 року (а.с.28-29).
TOB «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 19 500 грн, шляхом зарахування 18.08.2023 о 16:46:05 год кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 12 червня 2024 року ТОВ «Пейтек Україна», яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків відповідно до Договору про організацію переказу грошових коштів № 160222-1 від 16 лютого 2022 року, укладеного з ТОВ «Авентус Україна» (а.с.52-53).
На виконання ухвали суду від 08 серпня 2024 року АТ КБ «Приватбанк» було повідомлено, що на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку 18 серпня 2023 року здійснено переказ коштів на суму 19500 грн (а.с.105).
Відповідно до картки обліку договору (розрахунок заборгованості) ОСОБА_1 має заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 55200 грн, з яких: 19500 грн - заборгованість по тілу кредиту та 35700,60 грн - заборгованість за нарахованими процентами (а.с.34-41).
27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» був укладений договір факторингу № 27.05/24-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 6976429 від 18 серпня 2023 року(а.с. 84-88).
У визначенні термінів, що використовуються у даному Договорі вказано, о заборгованість - грошові зобов'язання Боржників перед клієнтом, що містяться у Реєстрі Боржників, які належать до сплати Клієнту боржниками у зв'язку з наданими кредитами. До заборгованості включається сума основного зобов'язання (повернення кредиту), плата за кредитом (плата за процентною ставкою), відповідальність за порушення грошових зобов'язань та інші платежі згідно з кредитних договорів. Право вимоги - права грошової вимоги щодо погашення (стягнення) Заборгованостей з Боржників, які виникли на підставі кредитних договорів.
Згідно з п.1.1. за цим Договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) , Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом ( плату за процентною ставкою), пені за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту .
На виконання договору факторингу №27.05/24-Ф від 27 травня 2024 року, укладеного між клієнтом та фактором, сторонами було укладено та підписано Акт про отримання оплати. Надано платіжні інструкції №420,421 від 31 травня 2024 року та 424 від 04 червня 2024 року (а.с.89, 47а-48).
Згідно витягу з реєстру боржників ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право вимоги заборгованості до ОСОБА_1 за кредитним договором 6976429 від 18 серпня 2023 року у загальному розмірі 55200,60 грн, з яких: 19500 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 35700,60 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.46).
Згідно положень ч. 1 ст. 15, частини першої статті16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання
За змістом 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.
Відповідно до положень ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Уразі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. ст. 525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відповідно до ч. 1ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За правилами ч. 1ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога),
а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що проценти за користування кредитом це проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник.
За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до зазначених положень закону сторони договору факторингу можуть самостійно визначити спосіб та порядок передання права вимоги до третьої особи (боржника) і момент набуття фактором такої вимоги визначається умовами договору факторингу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справа № 909/968/16 вказала на те, що Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 202/13389/24 Верховний Суд вказав, що в своїй практиці звертав увагу на те, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги.
При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги.
Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов'язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.
Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з'явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу.
У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб'єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).
Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов'язуватися із клієнтом (див. постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25).
З наведених обставин справи вбачається, що позивач набув право вимоги за кредитним договором, який був укладений 18 серпня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі.
Умовами кредитного договору було встановлено процентну ставку - 1,99 %, строк кредиту визначений 360 днів, тобто до 12 серпня 2024 року.
Станом на дату укладання договору факторингу від 27 травня 2024 року №27/05/24-Ф, строк дії даного договору не закінчився.
У договорі факторингу чітко визначено, що до позивача переходить право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом ( плату за процентною ставкою), право на одержання яких належало первісному кредитору.А отже у договорі факторингу його сторони індивідуалізували право грошової вимоги, зазначивши, зокрема про перехід права на плату за кредитом (плату за процентною ставкою). Тому не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що умовами укладеного договору факторингу не визначено передання майбутньої грошової вимоги за договором № 6976429 про надання споживчого кредиту, така умова наявна в договорі, до того ж плата за кредитом (плату за процентною ставкою) не відносить до майбутньої вимоги, а є складовою наявної вимоги.
Таким чином, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» має право на нарахування відсотків за користування кредитом. У період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року (60 календарних днів) позивачем здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 23283 грн (19500 грн * 1,99% = 388,05 грн*60 календарних дні = 23283 грн), що відповідає умова укладеного кредитного договору.
Доказів здійснення відповідачем оплати за кредитним договором матеріали справи не містять, як і доводів на спростування розрахунку наданого позивачем.
Таким чином суд першої інстанції належної оцінки змісту договору факторингу не надав і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків у період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року (60 календарних днів).
При цьому колегія суддів зауважує, що позивач оскаржуючи рішення за змістом апеляційної скарги не погодився з ним лише в частині відмови в задоволенні вимог, однак в прохальній частині просив скасувати рішення суду в повному обсязі, що є безпідставним, оскільки рішення суду в задоволеній частині є законним й підлягає залишенню в силі.
Враховуючи викладене судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині відмови у стягненні відсотків з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат пов'язаних з розглядом справи, варто зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 2422,40 грн судового збору.
За результатами розгляду справи позов задоволено частково й районним судом стягнуто з відповідача судовий збір у відповідності частки задоволених вимог в сумі 1703,4 грн. Водночас апеляційним судом позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» в частині вимог про стягнення відсотків задоволено в повному обсязі, а тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції 719 грн (2422,40-1703,40).
Оскільки апеляційним судом задоволено вимогу позивача про стягнення відсотків, а тому з відповідача також підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2906,88 грн сплачений позивачем.
Окрім цього ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просило вирішити питання витрат понесених на правничу допомогу.
Згідно ст. ст. 15, 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись уразі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Звертаючись у суд із позовом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просило стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Відповідно до договору про надання правової допомоги № 17/07-2024 від 17 липня 2024 року, акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та рахунку на оплату по замовленню № 3707/18/07 від 18 липня 2024 року, адвокат Столітній М.М. надав стороні позивача юридичні послуги відповідно до вказаного договору (а.с. 43,47, 55-56).
Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 10 000 грн.
Крім того, в апеляційному суді позивачу надавала послуги з правничої допомоги адвокат Крюкова М.В., які складають 8 000 грн.
На підтвердження надання правничої допомоги до апеляційної скарги долучено договір № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року про надання правової допомоги, звіт про надання правової допомоги від 24 червня 2025 року та платіжна інструкція № 7176 від 25 червня 2025 року про сплату 8000 грн (а.с. 131-132, 135, 143).
Як убачається з рішення суду з відповідача стягнуто частину витрат понесених на правничу допомогу у розмірі 4923,10 грн.
Колегія суддів, беручи до уваги, що понесені стороною позивача витрати на правничу допомогу, як в суді першої та апеляційної інстанцій підтверджені належними та допустимими доказами, які були подані суду своєчасно, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат, беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції задоволені в повному обсязі, вважає за необхідне задовольнити вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача 5076,90 грн (10000-4923,10) понесених витрат на правничу допомогу в суді першої та 8000 грн апеляційної інстанцій.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами та судових витрат скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» проценти за користування кредитними коштами сумі 23283 грн, а також судовий збір в розмірі 719 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5076,90 грн в суді першої інстанції.
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати в апеляційному суді, а саме судовий збір в розмірі 2906,88 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2)
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 )
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук