19 березня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7207/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі: ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Букіної О. М.
від 22 грудня 2025 року
у цивільній справі № 760/29134/23 Солом'янського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до Середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва, Управління освіти Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації
про скасування наказу про поновлення на роботі та зобов'язання внести зміни щодо формулювання дати поновлення на роботі,
Позивач звернулася в суд із даним позовом, обґрунтовуючи вимоги якого зазначала, що Середня загальноосвітня школа № 26 м. Києва (далі - СЗШ №26) не забезпечила належне та повне виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23.09.2022 у справі № 760/3988/22 щодо її негайного поновлення на посаді асистента вчителя. Вказувала, що виданий на виконання судового рішення наказ № 105-К від 14.10.2022 фактично не відновив її порушені права, а створив нові обмеження, які не існували до моменту незаконного звільнення 01.02.2022. Зокрема, роботодавець в односторонньому порядку, без відповідної заяви працівника та за відсутності законних підстав, змінив характер трудового договору з безстрокового на строковий (терміном до 30.06.2023). Також позивачка наголошувала на протиправності зменшення її педагогічного навантаження з 0,75 до 0,5 ставки, що призвело до суттєвого погіршення умов оплати праці без дотримання процедури, передбаченої статтею 32 КЗпП України. Позивачка стверджувала, що ознайомлення з наказом № 105-К через месенджер «Viber» у неробочий час не може вважатися належним повідомленням про зміну істотних умов праці, оскільки попередньої згоди на такий спосіб комунікації вона не надавала.
Позивач також вважала, що оспорюваний наказ № 105-К не набув чинності в частині допуску до роботи, оскільки того ж дня вона була повторно звільнена за наказом № 106-К від 14.10.2022, який згодом також був визнаний судом незаконним. На думку позивачки, виконання рішення про поновлення вважається закінченим лише з моменту фактичного допуску до виконання попередніх обов'язків на тих самих умовах, що існували раніше, чого не відбулося через дії керівництва СЗШ № 26. Встановлення строковості трудових відносин для посади асистента вчителя позивачка вважала незаконним, посилаючись на постійний характер роботи в інклюзивному класі та відсутність змін в організації виробництва і праці. Крім того, ОСОБА_1 зауважувала, що про порушення свого права на безстроковий договір вона дізналася лише 11.09.2023 після отримання трудової книжки, що, на її переконання, є початком перебігу строку звернення до суду. Наполягала, що поновлення за наступним судовим рішенням (від 26.01.2024) має відбуватися саме з початкової дати - 01.02.2022, щоб усунути правові наслідки неправомірного наказу № 105-К.
Остаточно, з урахуванням поданої 04.03.2024 позовної заяви у новій редакції, ОСОБА_1 просила суд: скасувати наказ Середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва № 105-К від 14.10.2022; зобов'язати Середню загальноосвітню школу № 26 м. Києва у пункті 2 наказу про поновлення № 22-К від 31.01.2024 змінити дату поновлення з «14.10.2022 р.» на «01.02.2022 р.»; зобов'язати Середню загальноосвітню школу № 26 м. Києва у наказі про поновлення № 22-К від 31.01.2024 змінити формулювання пункту 2 на: «Поновити ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя, як внутрішнього сумісника з 01.02.2022»;
Стягнути з Управління освіти Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на її користь витрати по сплаті судового збору у сумі 1 073,60 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року відмовлено в задоволені позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення яким скасувати наказ № 105-К від 14.10.2022; стягнути з Відповідача 2 на користь позивача витрати судового збору у сумі 1 073,60 грн. Також просить стягнути з Управління освіти Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 610 грн 40 коп.
Зазначає, що роботодавець фактично не виконав рішення суду про поновлення її на роботі, оскільки у наказі № 105-К від 14.10.2022 самовільно змінив умови трудового договору з безстрокових на строкові та зменшив педагогічне навантаження з 0,75 до 0,5 ставки. Звертає увагу на те, що поновлення на роботі за статтею 235 КЗпП України передбачає повернення працівника до тих самих умов праці, які існували до незаконного звільнення. Стверджує, що виконання рішення про поновлення не було закінченим, оскільки її не було фактично допущено до виконання попередніх обов'язків через повторне звільнення того ж дня наказом №106-К. Апелянт вважає, що за відсутності реальних змін в організації виробництва і праці роботодавець не мав права змінювати істотні умови в односторонньому порядку. Також вказує на порушення процедури ознайомлення з наказом, оскільки використання месенджера «Вайбер» вважає неналежним способом комунікації. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно застосував положення про преюдиційність обставин іншої справи, оскільки законність оспорюваного наказу раніше судами не досліджувалась.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримала апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Відповідачі у засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 була прийнята на роботу практичним психологом Середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва 04.09.2017 на неповне тижневе навантаження (0,5 ставки), за строковим договором з 04.09.2017 по 23.08.2018, згідно з наказом № 86-К від 01.09.2017.
Наказом № 101 від 21.08.2017 на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 № 872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах», організовано на базі 2-Б класу для ОСОБА_2 клас з інклюзивною формою навчання.
Згідно з наказом № 110-К від 10.10.2017 позивача було прийнято на роботу на посаду асистента вчителя за внутрішнім сумісництвом.
Наказом № 58-к від 22.08.2018 позивача було переведено на умови безстрокового трудового договору на посаді практичного психолога.
Згідно з наказом Середньої загально-освітньої школи № 26 м. Києва від 01.02.2022 № 11-К, позивача було звільнено з посади асистента вчителя, як таку, яка працювала за внутрішнім сумісництвом, на підставі ст. 7 Кодексу законів про працю України, п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін'юсту та Мінфіну України від 28.06.1993 № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.1993 за № 76.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23.09.2022 позов ОСОБА_1 до Середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва, треті особи: Директор СЗШ № 26 ОСОБА_3 , Управління освіти Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково.
Відповідно до даного рішення визнано незаконним та скасовано наказ № 11-К від 01.02.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади асистента вчителя на підставі ст. 7 КЗпП України, п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту та мінфіну України від 28.06.1993 № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.1993 за №76, виданий середньою загальноосвітньою школою № 26 м. Києва; поновлено ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва з 01.02.2022. Також стягнуто з СЗШ № 26 м. Києва, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 68 697,12 грн, за вирахуванням обов'язкових платежів; стягнуто з СЗШ № 26 м. Києва на користь держави судовий збір в розмірі 1 984,80 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Рішення в частині поновлення позивача на роботі допущено до негайного виконання.
На виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23.09.2022, відповідач СЗШ № 26 м. Києва видав наказ № 105-К від 14.10.2022 про поновлення позивача на роботі, відповідно до якого поновлено ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва, як внутрішнього сумісника з 01.02.2022 по 30.06.2023 (п. 1).
Підставою у п. 2 наказу вказано: рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23.09.2022 у справі № 760/3988/22.
Даним наказом також встановлено ОСОБА_1 тижневе педагогічне навантаження 0,5 ставки асистента вчителя у 3А класі з 14.10.2022 по 30.06.2023 (п. 3 наказу) та затверджено графік роботи ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя (п. 4 наказу).
Не погоджуючись із вказаними вище змінами організації і оплати, позивач подала заяву про звільнення та наказом № 106-К від 14.10.2022 позивача було звільнено за власним бажанням.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26.01.2024 визнано незаконним та скасовано наказ директора середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва про звільнення з роботи ОСОБА_1 № 106-К від 14.10.2022 та поновлено ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя (за внутрішнім сумісництвом) Середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва з 14.10.2022.
Наказом директора СЗШ № 26 ОСОБА_3 № 22-К від 31.01.2024 про поновлення на посаді ОСОБА_1 : скасовано наказ по закладу від 14.10.2022 № 106-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя, як внутрішнього сумісника з 14.10.2022.
Підставою зазначено: рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26.01.2024 у справі № 760/16585/22.
Наказом директора СЗШ № 27-К від 01.02.2024 звільнено ОСОБА_1 , асистента вчителя, з роботи 02.02.2024 за власним бажанням, ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Наказано бухгалтеру ЦБ управління освіти Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації провести остаточний розрахунок та виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Вказані обставини встановлені рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 760/10238/24 за позовом ОСОБА_1 про виплату належних сум працівнику під час звільнення, що набрало чинності 20.11.2025.
Звертаючись із позовом, позивачка прагнула відновити свої порушені трудові права шляхом скасування наказу № 105-К від 14.10.2022, яким роботодавець без її згоди незаконно перевів її на строковий трудовий договір, зменшив педагогічне навантаження та змінив графік роботи.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний наказ № 105-К був виданий на виконання судового рішення і дата поновлення в ньому (01.02.2022) повністю відповідає вимогам закону. Встановивши, що на період дії воєнного стану норми ст. 32 КЗпП України застосовуються з урахуванням Закону № 2136-IX, суд дійшов висновку про правомірність повідомлення працівника про зміну істотних умов праці безпосередньо до їх запровадження. Суд врахував преюдиційні обставини справи №760/16585/22, якими встановлено факт виходу позивачки на роботу 17.10.2022, що свідчить про реалізацію наказу про поновлення. Суд дійшов висновку, що встановлення графіку роботи та навантаження відноситься до дискреційних повноважень роботодавця. Також суд визнав обраний спосіб захисту неефективним, оскільки на момент розгляду справи позивачка вже припинила трудові відносини за власною ініціативою у лютому 2024 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право на працю та захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), право громадян України на працю забезпечується державою, а трудовий договір є основною формою реалізації цього права. Водночас, згідно з частиною другою глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, у період дії воєнного стану застосовуються обмеження та особливості організації трудових відносин, визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX. Цей Закон має пріоритетне значення над загальними нормами КЗпП України у частині відносин, які він регулює.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про порушення процедури зміни істотних умов праці та відсутність у відповідача права в односторонньому порядку змінювати умови праці (зменшувати навантаження до 0,5 ставки та надавати договору строкового характеру) одночасно з поновленням на роботі, колегія суддів виходить із того, що спірні правовідносини, (щодо поновлення 14.10.2022) виникли в період дії воєнного стану.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час видання наказу), у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України, зміна істотних умов праці допускається лише у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Проте статтею 3 Закону № 2136-IX встановлено спеціальний порядок, за яким у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Таким чином, законодавець надав роботодавцю право на оперативне управління трудовими ресурсами в умовах воєнної загрози, що виключає обов'язок дотримання загального двомісячного строку попередження.
Отже, обов'язок роботодавця щодо двомісячного попередження, передбачений ч. 3 ст. 32 КЗпП України, у даному випадку не застосовується. Видаючи наказ № 105-К від 14.10.2022, роботодавець реалізував своє право на організацію виробничого процесу в умовах воєнного стану, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі № 757/22199/22-ц від 05.02.2025.
Щодо доводів про відсутність фактичного поновлення та допуску до роботи апелянт зазначає, що рішення суду про поновлення не було виконане належним чином, оскільки її відразу було звільнено наказом №106-К. Колегія суддів вважає ці міркування безпідставними. Судовим рішенням у справі №760/16585/22, яке набрало законної сили, встановлено, що 17.10.2022 позивачка вийшла на роботу, що зафіксовано у журналі обліку робочого часу. Таким чином, наказ № 105-К був фактично реалізований, а трудові відносини - відновлені.
Колегія суддів зауважує, що саме встановлення факту відновлення трудових відносин (реалізації наказу № 105-К) та продовження позивачкою роботи стало правовою підставою для висновку суду у справі № 760/16585/22 про незаконність її звільнення за власним бажанням. Якби наказ № 105-К не був реалізований, а трудові відносини не відновлені, суд не мав би правових підстав для скасування наступного наказу про звільнення (№ 106-К).
Більше того, позивачка у попередній справі не лише не оспорювала факт свого поновлення за наказом № 105-К, а й використовувала його як основний доказ на підтвердження своєї позиції про те, що вона є чинним працівником, який став до роботи 17.10.2022.
Отже, суд першої інстанції правомірно застосував положення ст. 82 ЦПК України, оскільки обставини щодо фактичної реалізації наказу № 105-К та обізнаності позивачки з його змістом (включаючи обсяг навантаження та режим роботи) вже були предметом судового розгляду, встановлені остаточним судовим рішенням і не можуть бути піддані сумніву у межах даного провадження.
Посилання апелянта на те, що «питання неправомірності змін не було предметом спору», не спростовує того факту, що позивачка своєю поведінкою у попередній справі підтвердила прийняття цих обставин як підстав для захисту свого права на працю.
Щодо об'єкта захисту та порушеного права у межах даної справи колегія суддів виходить з наступного.
У матеріально-правовому аспекті захист цивільних прав, зокрема трудових, здійснюється у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до статті 5 ЦПК України та статті 16 ЦК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який є ефективним. Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 755/14848/18-ц та від 15.02.2023 у справі № 377/169/20) неодноразово наголошував на тому, що ефективний засіб правового захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечує реальне поновлення прав особи. Обрання способу захисту, який за своєю суттю не призводить до відновлення становища, що існувало до порушення, або до реального виправлення ситуації, свідчить про неефективність такого захисту та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Завданням цивільного судочинства є саме справедливий та неупереджений захист порушених прав, а не формальне скасування актів роботодавця, які вже втратили свою актуальність чи були поглинуті наступними юридичними фактами. Якщо трудові відносини між сторонами фактично та остаточно припинені за ініціативою самого працівника, оскарження проміжних локальних наказів про умови поновлення, які не призвели до реальних майнових втрат чи перешкод у поновленні прав, не відповідає критерію ефективності та правової мети судового захисту.
Визначальним для вирішення даного спору є те, що умови праці, визначені оспорюваним наказом № 105-К (0,5 ставки), фактично не були застосовані до позивачки у трудовому процесі. Встановлено, що після поновлення 14.10.2022 позивачка, попри вихід на роботу 17.01.2022, не пропрацювала жодного дня за вказаними умовами через негайне видання наказу про звільнення № 106-К від тієї ж дати. Надалі, після скасування наказу № 106-К рішенням суду від 24.01.2024 та чергового поновлення позивачки на посаді згідно з наказом від 31.01.2024, остання вже 01.02.2024 подала заяву про розірвання трудового договору за власною ініціативою на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з чим була остаточно звільнена з роботи 02.02.2024.
Таким чином, оспорювані умови праці щодо обсягу навантаження (0,5 ставки) та строкового характеру договору не мали фактичного впливу на трудові права апелянта, оскільки за весь період з моменту видання наказу № 105-К і до моменту остаточного припинення трудових відносин позивачка не виконувала трудові обов'язки на цих умовах, а її майнові права у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу були відновлені судом в іншому провадженні, виходячи з її попереднього навантаження у розмірі 0,75 ставки (рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20.10.2025 у справі №760/10238/24 (яке набрало законної сили).
Колегія суддів наголошує, що на момент подання уточненої позовної заяви (04.03.2024) позивачка вже остаточно припинила трудові відносини з відповідачем за власною ініціативою (звільнена 02.02.2024 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України). Вимога про скасування наказу про поновлення від 2022 року в умовах, коли позивачка вже не перебуває у трудових відносинах із закладом і не має наміру їх продовжувати, є неефективним способом захисту. Скасування цього наказу не призведе ні до відновлення її на роботі, ні до перерахунку виплат (які вже стягнуті судом у повному обсязі). Оскарження акта, дія якого вичерпана його виконанням та наступним добровільним звільненням працівника, позбавлене правової мети (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 377/169/20 та від 19.01.2022 у справі № 755/14848/18-ц).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відсутність реального порушення прав позивачки оспорюваним наказом та про обрання нею неналежного способу захисту.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 березня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов