Номер провадження: 11-сс/813/597/26
Справа № 496/1348/26 1-кс/496/265/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши матеріали кримінального провадження №12026162250000164 від 15.02.2026 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Гоноратка Оратівського району Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, офіційно зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.4 ст.296 КК України,
встановив:
Слідчим відділом Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному проваджені №12026162250000164 від 15.02.2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.
16.02.2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, за обставин викладених у клопотанні слідчого.
Ухвалою слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2026 року задоволено клопотання слідчого та до ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 16.04.2026 року включно, без визначення застави.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 .
Вимоги апеляційної скарги захисник обґрунтовує тим, що у підозрюваного ОСОБА_6 наявні міцні соціальні зв'язки, він не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування, впливати на свідків та вчиняти інші кримінальні правопорушення. Захисник зазначає, що слідчий суддя, в порушення вимог п.6 ч.1 ст.184 КПК України, безпідставно не розглянув можливість застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді не оскаржена.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_5 , які будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду, в судове засідання не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подали.
Провести судове засідання в режимі відеоконференції з прокурором не представилось можливим із технічних причин.
Розгляд скарги також проведено без участі підозрюваного, оскільки клопотання про забезпечення його участі захисником не заявлялось, а сам підозрюваний не подавав до суду клопотання про розгляд скарги в його присутності.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК) апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст.404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст.177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ухвала містить достатнє мотивування прийнятого рішення, з посиланням на всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
У даному кримінальному провадженні обґрунтованість підозри ОСОБА_6 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, зокрема: протоколом огляду місця події від 15.02.2026 року; протоколами допиту свідків; протоколами оглядів відеозаписів; протоколом затримання ОСОБА_6 та іншими матеріалами досудового розслідування у сукупності.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування додані до клопотання слідчого докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені пунктами 1,2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку апеляційного суду, фактичні обставини даного кримінального провадження, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 , який підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Існування вказаного ризику підтверджується і тією обставиною, що у підозрюваного відсутні міцні соціальні зв'язки, він не працевлаштований, не одружений, не має утриманців.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Оцінюючи наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до частин 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Дане кримінальне провадження перебуває на початковій стадії, а показання свідків, які вказують на причетність ОСОБА_6 до вчинення злочину, мають вирішальне значення для встановлення всіх обставин, які підлягають доказуванню під час досудового розслідування.
Тому, у випадку застосування до підозрюваного запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, останній матиме можливість здійснювати вплив на свідків, з якими він проживає в одному населеному пункті, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що буде перешкоджати повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
Крім того, не можна вважати недоведеним ризик того, що підозрюваний може вчинити новий злочин, оскільки не зважаючи на те, що підозрюваний раніше не судимий, колегія суддів приймає до уваги те, що на даний час на розгляді в Біляївському районному суді Одеської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.
За наявності існування обґрунтованої підозри та вищевказаних ризиків, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок слідчого судді щодо необхідності застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Доводи сторони захисту про можливість зміни підозрюваному запобіжного заходу на такий, що не пов'язаний з ізоляцією від суспільства, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки такий запобіжний захід, з великою вірогідністю може виявитись незданим гарантувати запобігання встановленим ризикам.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування підозрюваного, який у разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу матиме реальну можливість вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу та уникнути кримінального переслідування.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою, в тому числі за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2026 року, якою в кримінальному провадженні 12026162250000164 від 15.02.2026 року до підозрюваного ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4