“17» березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6
засудженого ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ)
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 січня 2026 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Кіровограда, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , відбуває покарання в ДУ «Вознесенська ВК №72».
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким у виді пробаційного нагляду у порядку ст. 82 КК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Засуджений просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про заміну невідбутої частини строку покарання у виді позбавлення волі більш м'яким у виді пробаційного нагляду з покладенням обов'язків відповідно до ст. 59-1 КК України.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апелянт не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушеннями норм кримінального процесуального права.
Зазначає, що станом на 02.01.2026 він відбув більше половини строку основного покарання у виді позбавлення волі. За період відбування покарання має 8 заохочень, не має стягнень, у зв'язку з чим судом зроблено висновок, що засуджений став на шлях виправлення.
Наголошує, що судом взято до уваги, що зміни, внесені до п. 2 ч. 4 ст. 82 КК України після 25.01.2015, погіршують його становище. Однак вважає, що суд не обґрунтував застосування останньої редакції п. 2 ч. 4 ст. 82 КК України.
Просить врахувати, що він засуджений за вчинення тяжкого злочину, а не тяжкого корупційного злочину. Тому з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 КК України, на підставі п. 2 ч. 4 ст. 82 КК України можливо прийняти рішення про заміну невідбутого покарання на більш м'яке.
Засуджений просить врахувати його щире каяття у вчинених злочинах. Врахувати висновки адміністрації колонії, у яких надано найвищий бал (99 балів) щодо його виправлення. Просить врахувати, що він має неповнолітню доньку, 2010 року народження, яка потребує лікування та оперативного втручання (документи надані), має матір 1935 року народження, яка потребує догляду.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
25 грудня 2025 року засудженим ОСОБА_7 до суду подано клопотання про заміну невідбутої частини основного покарання у виді позбавлення волі на більш м'якше покарання у виді пробаційного нагляду в порядку статті 82 КК України.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 клопотання підтримав. Пояснив, що він працює на промисловому виробництві установи в швейному цеху. Досяг пенсійного віку. Має 8 заохочень за сумлінне відношення до праці, стягнень не має. Приймає активну участь в програмах диференційованого виховного впливу на засуджених.
Судом встановлено, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 4 ст.368 КК України (в редакції Закону України №221 - VII від 18 квітня 2013 року) та за ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону України №270 - VI від 15 квітня 2008 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, з позбавленням права обіймати посади представника влади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві особистої власності. За ч. 2 ст. 200 КК України ОСОБА_7 на підставі ст. 49 КК України звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Початок строку: 19 вересня 2023 року. Кінець строку: 17 грудня 2028 року.
Станом на момент звернення із клопотанням засуджений ОСОБА_7 фактично відбув більше половини строку основного покарання у виді позбавлення волі.
Як слідує з особової справи засудженого ОСОБА_7 , він має 8 заохочень та не має стягнень.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що дані про особу засудженого ОСОБА_7 за весь період відбування ним основного покарання свідчать про його сумлінну поведінку і, відповідно його впевнене ставання на шлях виправлення.
Мотивуючи рішення про відмову у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини строку покарання у виді позбавлення волі більш м'яким у виді пробаційного нагляду, суд виходив з того, що це є правом, а не обов'язком суду.
Окрім того, суд зазначив, що відповідно до редакції п.2 ч.4 ст.82 КК України (із змінами, внесеними згідно із Законами України № 1698 - VII від 14.10.2014, № 2617 - VIII від 22.11.2018, № 1231 - IX від 16.02.2021, № 1576 - IX від 29.06.2021, № 2690 - IX від 18.10.2022), заміна невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона була засуджена до позбавлення волі.
Оскільки злочин, передбачений ч. 4 ст. 368 КК України в редакції Закону України №221 - VII від 18 квітня 2013 року, є тяжким корупційним злочином, то на думку суду, неможливо застосування вимог п. 2 ч. 4 ст. 82 КК України відносно засудженого ОСОБА_7 щодо заміни невідбутої частини основного покарання у виді позбавлення волі більш м'яким, після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання.
При цьому, судом першої інстанції враховані пояснення засудженого ОСОБА_7 про те, що дані зміни до п.2 ч.4 ст.82 КК України були внесені після вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в редакції Закону України №221 - VII від 18 квітня 2013 року, чим було погіршено його становище, в сенсі ст. 5 КК України. Але, судом враховано баланс суспільних інтересів та суттєві зміни в державі, відповідно до яких Україна вийшла на шлях боротьби з корупцією, і що на судові органи покладається велика відповідальність за дотримання доброчесності та антикорупції при виконанні вироків щодо осіб, засуджених за вчинення тяжких корупційних злочинів.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції не вбачав підстав для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким у виді пробаційного нагляду засудженому ОСОБА_7 .
Позиції учасників судового провадження.
Засуджений ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу.
Прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Положення закону, яким керувався суд під час при постановленні ухвали.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 82 КК України, невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Згідно п. 4 ст. 82 КК України, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона була засуджена до позбавлення волі.
Статтею 6 КВК України, передбачено, що виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Кримінальний Кодекс України в редакції від 18 квітня 2013 року №221-VІІ не містив терміну «корупційний злочин».
Уперше законодавче визначення корупційних злочинів у КК України з'явилося на підставі Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року №1698VІІ. Цей Закон доповнив ст. 45 КК України приміткою, відповідно до якої корупційними злочинами відповідно до цього Кодексу вважаються злочини, передбачені частиною другою статті 191, частиною другою статті 262, частиною другою статті 308, частиною другою статті 312, частиною другою статті 313, частиною другою статті 320, частиною першою статті 357, частиною другою статті 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 354, 364, 364-1, 365-2, 368 - 370 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Положеннями ч. 4 ст. 5 КК України передбачено, що якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (Європейська Конвенція з прав людини) передбачає, що нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь- якого кримінального правопорушення на підставі будь- якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.
Традиційно в практиці ЄСПЛ існує концепція, яка говорить про наступне: «пункт 1 статті 7 гарантує не лише принцип не зворотної дії більш суворих кримінальних законів, але також, - принцип ретроспективності більш м'якого кримінального закону».
Цей принцип втілений у правилі, згідно з яким, коли існують розбіжності між кримінальним законом, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливим до відповідача (Scoppola v. Italy (no. 2) [GC], §§ 103-109, стосовно тридцятирічного ув'язнення замість довічного ув'язнення).
Аналогічну правову позицію Суд висловив у рішенні у справі Maktouf and Damjanoviж v. Bosnia and Herzegovina, зазначивши, що національні суди повинні здійснювати порівняльний аналіз усіх потенційно застосовних кримінальних законів та застосовувати той із них, який передбачає найменш суворі правові наслідки для особи.
У справі Каікагіз V. Сургиз (ОС, 2008) ЄСПЛ зазначив, що особа повинна мати можливість передбачити не лише строк покарання, а й умови його виконання. Позбавлення заднім числом права на заміну покарання руйнує правову визначеність і суперечить вимогам ст. 7 Конвенції. Крім того, у справі Del Rio Prada v. Spain ЄСПЛ підкреслив, що будь-яке подальше тлумачення кримінального закону чи практика його застосування, які фактично призводять до погіршення становища засудженого або збільшення строку покарання, не можуть застосовуватися ретроспективно.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
На момент розгляду апеляційної скарги засуджений ОСОБА_7 відбув більше половину строку покарання, призначеного вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року, яким він засуджений за ч. 4 ст. 368 КК України в редакції Закону України №221 - VII від 18 квітня 2013 року та за ч. 3 ст. 190 КК України в редакції Закону України №270 - VI від 15 квітня 2008 року.
Із повідомлення начальника ДУ «Вознесенька виправна колонія (№72)» вбачається, що невідбутий строк покарання станом на 17.03.2026 становить 2 роки 9 місяців 2 дні.
Згідно характеристики від 31.12.2025, засуджений має стабільні соціальні зв'язки, які мають позитивний вплив, повністю визнає свою провину та виявляє щире каяття.
Вимог утримання в ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» та ДУ «Вознесенська ВК №72» не порушував, характеризується позитивно, на профілактичному обліку не перебуває.
З перших днів залучається до роботи в майстерні установи виконання покарань, до роботи ставиться відповідально, приймав участь у роботах з благоустрою території установи. Має бажання змінити своє життя та підтверджує це активними вчинками.
За характером спокійний, ввічливий, не конфліктний. Ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та ймовірної небезпеки для суспільства оцінюються як низькі.
Із врахуванням аналізу критеріїв оцінки виправлення засудженого, його позитивної характеристики під час відбування покарання, психологічної характеристики засудженого, підсумкової оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та результатів індивідуальної програми соціально-виховної роботи, ОСОБА_7 набрав загальний бал 99, тобто найвищий бал. За таких обставин, комісія «Вознесенської виправної колонії (№72) дійшла висновку, що засуджений став на шлях виправлення (довів своє виправлення) та має бути представлений до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Під час апеляційного розгляду засуджений ОСОБА_7 щиро розкаявся у вчиненому, запевнив суд, що став на шлях виправлення. Також додав, що має матір похилого віку, 1935 року народження, хвору неповнолітню доньку, які потребують догляду, а також просив врахувати, що він є пенсіонером та йому наразі 68 років, він має родину та постійне місце проживання.
Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо необґрунтованості відмови у задоволенні клопотання про заміну невідбутої частини основного покарання більш м'яким, з огляду на таке.
З матеріалів судового провадження вбачається, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, ОСОБА_7 засуджений за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону України №221 - VII від 18 квітня 2013 року) та за ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону України №270 - VI від 15 квітня 2008 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, з позбавленням права обіймати посади представника влади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві особистої власності.
ОСОБА_8 засуджений за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 18 квітня 2013 року № 221-VII), за одержання у січні 2013 року хабара в розмірі 36000 грн від ТОВ «Дієса».
Кримінальні правопорушення, за які засуджений ОСОБА_7 , відносяться за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону України №221 - VII від 18 квітня 2013 року) та за ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону України №270 - VI від 15 квітня 2008 року) до тяжких злочинів.
Колегія суддів зазначає, що вперше законодавче визначення корупційних злочинів у КК України з'явилося на підставі Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року №1698VІІ. Цей Закон доповнив ст. 45 КК України приміткою, відповідно до якої корупційними злочинами відповідно до цього Кодексу вважається, зокрема, злочин, передбачений ст. 368 КК України.
Тобто, на момент вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України у 2013 році, вчинений ним злочин відносився до тяжкого злочину.
Вчинений ОСОБА_7 умисний тяжкий злочин на момент його засудження не кваліфікувався як тяжкий корупційний злочин, а наступні зміни у законодавстві обмежують передбачене п.2 ч.4 ст. 82 КК України право на заміну невідбутого покарання на більш м'яке.
Отже, виходячи з наведених положень національного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ, суд при вирішенні питання про кримінальну відповідальність особи зобов'язаний застосовувати той закон про кримінальну відповідальність, який є більш сприятливим для особи, чого він не зробив.
Застосування до протиправного діяння, яке вчинено у 2013 році, терміну корупційний тяжкий злочин є ретроактивним застосуванням кримінального закону, що прямо заборонено ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України.
Тому є помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість заміни невідбутої частини покарання на більш м'яке в порядку п. 2 ч. 4 ст. 82 КК України з огляду на те, що ОСОБА_7 засуджений та відбуває покарання за вчинення умисного тяжкого злочину, а не за вчинення тяжкого корупційного злочину.
Враховуючи щире каяття засудженого ОСОБА_7 у вчинених умисних тяжких злочинах, виключно позитивні характеристики у період відбування покарання, наявність 8 заохочень та відсутність стягнень, висновок виправної колонії про те, що засуджений став на шлях виправлення, колегія суддів дійшла висновку, що засуджений довів своє виправлення, оскільки відбувся процес позитивних змін в його особистості, що створює у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
За таких обставин, з урахуванням положень п. 2 ч. 4 ст. 82 КК України, є достатні підстави для заміни засудженому ОСОБА_7 невідбутої частини основного покарання у виді позбавлення волі більш м'яким у виді пробаційного нагляду. Тому, апеляційна скарга підлягає задоволенню, про що просить апелянт.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 537, 539 КПК України, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 , - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини основного покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 9 місяців 2 дні на більш м'яке покарання у виді пробаційного нагляду.
На підставі ч. 2 ст. 59-1 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_7 обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання та роботи;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Строк покарання ОСОБА_7 у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки 9 місяців 2 дні обчислювати з дня постановки його на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Виконання покарання у виді пробаційного нагляду покласти на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3