12 березня 2026 року
м. Київ
справа № 686/26097/23
провадження № 51-1890 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора (у режимі відеоконференції) ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023240000000434 від 09 серпня 2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
за касаційними скаргами прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року стосовно засудженого ОСОБА_7 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року дії обвинуваченого ОСОБА_7 було перекваліфіковано із ч. 3 ст. 368 КК України на ч. 4 ст. 354 цього Кодексу та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12 750 грн.
Вироком Хмельницького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційні скарги прокурорів та захисника було задоволено частково, вирок суду першої інстанції скасовано та ухвалено новий, яким дії обвинуваченого ОСОБА_7 було перекваліфіковано із ч. 4 ст. 354 КК України на ч. 1 ст. 368 цього Кодексу та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн, з позбавленням права обіймати посади в державних і комунальних підприємствах, установах й організаціях, органах державної влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки.
За обставин, детально наведених у вироку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні умисних дій, що полягали в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища (ч. 1 ст. 368 КК України), з огляду на таке.
У перших числах серпня 2023 року (точного часу в ході досудового розслідування не встановлено) лейтенант медичної служби ОСОБА_7 , перебуваючи у закладі підприємства КНП «Хмельницький обласний госпіталь ветеранів війни», що за адресою: вул. Визволителів, 3, с. Ружичанка, Хмельницький район, Хмельницька область, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, всупереч інтересам служби, виконуючи свої службові обов'язки, будучи відповідно до наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 30 грудня 2022 року № 913 «Про призначення військово-лікарських комісій у військовій частині НОМЕР_1 » членом позаштатної постійно діючої гарнізонної військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) у військовій частині НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), розуміючи, що під час прийняття рішення комісією враховуються медичні документи й записи результатів медичного обстеження спеціалістами в картці обстеження та медичного огляду, у розмові з військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) ОСОБА_10 висловився щодо можливості визнання останнього обмежено придатним до військової служби за умови надання йому неправомірної вигоди в розмірі 1000 доларів США, на що ОСОБА_10 погодився, після чого ОСОБА_7 вказав йому на необхідність отримання направлення для проходження медичного огляду ВЛК у ВЧ НОМЕР_1 , де його буде визнано обмежено придатним до військової служби.
Після проведення лікування ОСОБА_10 04 серпня 2023 року було виписано із КНП «Хмельницький обласний госпіталь ветеранів війни» та надано відповідні рекомендації, потім він повернувся до ВЧ НОМЕР_2 , де 08 серпня 2023 року отримав направлення на проведення медичного огляду ВЛК у ВЧ НОМЕР_1 з метою визначення ступеня придатності до військової служби.
Прибувши до ВЧ НОМЕР_1 , ОСОБА_10 у період з 10 по 16 серпня 2023 року пройшов відповідні обстеження та медичний огляд у лікарів.
16 серпня 2023 року без здійснення медичного огляду ОСОБА_10 , переглянувши лише його медичні документи, ОСОБА_7 здійснив запис у графі «невропатолог» таблиці розділу 10 «Результати медичного обстеження спеціалістами» картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_10 про визнання останнього обмежено придатним до військової служби на підставі ст. 23б, графи ІІ Розкладу хвороб, Таблиці додаткових вимог та те, що його захворювання пов'язане з проходженням військової служби, вказавши при цьому, що огляд здійснено 15 серпня 2023 року.
Водночас ОСОБА_10 у розмові повідомив ОСОБА_7 , що грошей у нього немає, він привезе їх наступного дня, на що обвинувачений погодився.
Того ж дня позаштатною постійно діючою гарнізонною ВЛК у ВЧ НОМЕР_1 солдата ОСОБА_10 було визнано обмежено придатним до військової служби.
Згодом 17 серпня 2023 року приблизно о 10:25, перебуваючи в адміністративному приміщенні ВЧ НОМЕР_1 , розташованої на АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 , будучи членом позаштатної постійно діючої гарнізонної ВЛК у ВЧ НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки й бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, зменшив суму надання йому неправомірної вигоди та отримав від військовослужбовця ОСОБА_10 неправомірну вигоду в розмірі 500 доларів США (що за курсом Національного банку України становило 18 284,30 грн) за здійснений ним (обвинуваченим) зазначений вище запис про визнання ОСОБА_10 обмежено придатним до військової служби та те, що його захворювання пов'язане з проходженням військової служби.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог сторона обвинувачення зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив повноти й правильності встановлених місцевим судом обставин справи та, як наслідок, безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 368 КК України. При цьому, мотивуючи свою позицію, прокурори вказують, що суд апеляційної інстанції:
1. У своєму рішенні не відобразив і проігнорував доводи апеляційної скарги прокурора про те, що відповідно до практики Верховного Суду:
- кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 368 КК України настає в разі, коли особа надає хабар службовій особі саме у зв'язку з можливостями її посади, водночас розуміє значущість цієї посади, її статусність і можливості;
- наведене в ст. 368 КК України поняття «використання наданої влади чи службового становища» не обмежується діями в рамках службової компетенції та включає в себе використання службовою особою можливостей, обумовлених займаною посадою;
- вчинення або невчинення службовою особою відповідних дій, а також вчинення певних дій (з огляду на загальне службове становище) з виходом за межі власних повноважень не охоплюється об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 368 КК України, а тому не може свідчити про неправильність кваліфікації дій винної особи за цією нормою кримінального закону,
тож, визначаючи правову кваліфікацію дій обвинуваченого, порушив положення ч. 6 ст. 368 КПК України.
2. Без наведення відповідних мотивів повною мірою не відобразив у вироку показання свідка ОСОБА_10 та не надав їм належної оцінки в частині наявності в діях обвинуваченого такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину службовою особою, яка займає відповідальне становище, а також не перевірив повноти й правильності встановлення місцевим судом обставин справи в цій частині. Мотивуючи свою позицію, сторона обвинувачення стверджує, що суд апеляційної інстанції:
- не вказав обставин знайомства свідка з обвинуваченим, а саме те, що ОСОБА_10 , перебуваючи на лікуванні, познайомився із ОСОБА_7 , який як керівник неврологічного відділення його лікував;
- дійшов хибних висновків про те, що перебування ОСОБА_7 на посаді начальника неврологічного відділення не вплинуло на вчинення ним злочину та останній отримав неправомірну вигоду як член ВЛК, оскільки саме службове становище обвинуваченого як начальника неврологічного відділення і сприйняття свідком ОСОБА_10 вагомості цієї посади були використані ОСОБА_7 для вимагання та одержання неправомірної вигоди. При цьому, на думку прокурора ОСОБА_5 , статус обвинуваченого як члена ВЛК ніяк не стосується скоєння ним кримінального правопорушення;
- залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 , будучи за сумісництвом членом ВЛК, одночасно обіймав посаду начальника неврологічного відділення, а тому з огляду на зміст його повноважень та обов'язків був службовою особою, яка відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України займає відповідальне становище, яке він і використав для отримання неправомірної вигоди, оскільки неодноразово наголошував свідку ОСОБА_10 про те, що саме він є головним у вирішенні необхідних питань, що підтверджується показаннями зазначеного свідка.
Водночас у касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 зауважує, що судами було встановлено та сторонами не оспорювався факт того, що ОСОБА_10 внаслідок наявних у нього захворювань мав право на отримання статусу обмежено придатного до військової служби, що також підтвердив і обвинувачений ОСОБА_7 .
3. Надав неправильну оцінку та не відобразив у вироку обставин справи щодо наявності в діях ОСОБА_7 такої кваліфікуючої ознаки, як вимагання неправомірної вигоди. Обґрунтовуючи свої доводи, сторона обвинувачення зазначає таке:
- суд апеляційної інстанції не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_10 про те, що обвинувачений ОСОБА_7 прямо вимагав у нього кошти, погрожуючи свідку визнанням його придатним до військової служби та подальшим поверненням у зону бойових дій, тобто висловлював погрозу законним інтересам свідка;
- версія суду апеляційної інстанції, про те, що зміст протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) не містить чітких вимог ОСОБА_7 до свідка, на думку сторони обвинувачення, є непереконливою, оскільки саме факт вимагання неправомірної вигоди передує зверненню особи до правоохоронних органів та подальшому проведенню НСРД.
Крім того, у касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , посилаючись на помилковість висновків апеляційного суду в частині кваліфікації дій обвинуваченого, стверджує, що з огляду на зміст показань ОСОБА_10 та протоколів НСРД обвинувачений ОСОБА_7 погрожував свідку (вказував, що саме його підпис є вирішальним і згідно з попереднім висновком ВЛК свідок є цілком придатний для проходження служби), чим фактично завдав шкоди правам та інтересам останнього, що відповідно до постанови Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 487/8326/15-к свідчить про наявність у діях обвинуваченого кваліфікуючої ознаки вимагання неправомірної вигоди.
Ураховуючи наведене, сторона обвинувачення вважає, що показання свідка разом з іншими доказами доводять, що одержання обвинуваченим неправомірної вигоди нерозривно пов'язане з її вимаганням.
4. Допустив порушення положень, передбачених ст. 352 КПК України, оскільки, маючи можливість дослідити технічний запис допиту ОСОБА_10 у місцевому суді, безпідставно ініціював безпосередній допит цього свідка щодо обставин справи, стосовно яких останній уже надавав показання суду першої інстанції. Разом з тим, порушуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, суд апеляційної інстанції фактично самостійно розпочав прямий допит свідка, при цьому, на думку прокурора ОСОБА_5 , поставлені колегією суддів за питання були навідними та схиляли свідка до надання певної відповіді.
5. Посилаючись під час призначення ОСОБА_7 покарання на його високу кваліфікацію і професійну діяльність як лікаря, залишив поза увагою суспільну небезпечність як особи обвинуваченого, так і вчиненого ним злочину.
На зазначені касаційні скарги прокурорів захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 подав заперечення, у яких, звертаючи увагу на безпідставності й необґрунтованості доводів сторони обвинувачення, просив вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурори ОСОБА_5 і ОСОБА_6 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_8 заперечували щодо доводів сторони обвинувачення та просили оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а касаційні скарги сторони обвинувачення - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційних скаргах прокурорів доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ці скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України.
Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) й невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Отже, доводи касаційної скарги прокурора ОСОБА_9 щодо незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою доказів, з огляду на положення ст. 433 КПК України та зміст статей 410, 411 цього Кодексу, не можуть бути предметом касаційного розгляду.
Щодо наявності в діях засудженого ОСОБА_7 передбаченої ч. 3 ст. 368 КК України кваліфікуючої ознаки - вимагання неправомірної вигоди
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги та з огляду на визначені КПК України повноваження, має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Тобто згадана норма процесуального закону в частині змісту вироку суду апеляційної інстанції фактично відсилає до положень ст. 374 КПК України.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України в разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку, з-поміж іншого, зазначаються:
- формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;
- статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений;
- докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів;
- мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою;
- докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Водночас КПК України визначає, що при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Статтею 23 КПК України визначено, що суд досліджує докази безпосередньо.
Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, висновуючи про відсутність у діях ОСОБА_7 передбаченої ч. 3 ст. 368 КК України кваліфікуючої ознаки - вимагання неправомірної вигоди, зазначив, що:
- відповідно до наявних у справі доказів свідок ОСОБА_10 дійсно мав захворювання хребта, які в цілому були підставами для визнання його обмежено придатним до військової служби (показання свідка, обвинуваченого, письмові медичні документи), а тому його вимоги під час проходження ВЛК в серпні 2023 року з метою отримання згаданого статусу були правомірними та законними. При цьому за наведених обставин обвинувачений ОСОБА_7 мав зазначити ОСОБА_10 діагноз, вказаний ним 16 серпня 2023 року в картці обстеження та медичного огляду на законних підставах;
- згідно з показаннями свідка ОСОБА_10 (які були надані під час апеляційного перегляду провадження), останній в ході зустрічі (на початку серпня 2023 року на території КНП «Хмельницький обласний госпіталь ветеранів») та розмови з ОСОБА_7 зрозумів, що за його захворювань хребта він не отримає висновку ВЛК про обмежену придатність до військової служби, але за 1000 доларів США ОСОБА_7 може вирішити це питання на його користь. Водночас свідок також вказував, що розмова відбулася в нього з обвинуваченим один раз, її подробиць він не пам'ятає через контузію;
- лише висловлювання ОСОБА_7 про передачу йому певної суми неправомірної вигоди з метою досягнення позитивного результату ОСОБА_10 , а також запевнення, що обвинувачений може вирішити питання про отримання свідком статусу обмежено придатного до військової служби самостійно та одноособово, не достатньо для висновку про кваліфікуючу ознаку вимагання неправомірної вигоди в діях обвинуваченого;
- дії та розмови, зафіксовані матеріалами НСРД 16 та 17 серпня 2023 року (безпосередньо досліджені апеляційним судом), також не підтверджують факту вимагання обвинуваченим від ОСОБА_10 неправомірної вигоди, оскількине містять у своєму змісті чітко сформульованих вимог обвинуваченого ОСОБА_7 до ОСОБА_10 про передачу йому певної суми за виконання дій на користь останнього, тим більше погроз у разі невиконання таких вимог.
Разом з тим такі висновки суду апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, не є належним чином обґрунтованими та вмотивованими, з огляду на наведене нижче.
Відповідно до п. 5 примітки до ст. 354 КК України у статтях 354, 368, 368-3 і 368-4 цього Кодексу під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
Правильне визначення меж вимагання неправомірної вигоди обґрунтовується правильним визначенням саме змісту прав та інтересів особи (їх законність чи незаконність), можливістю реалізації (захисту) цих прав та інтересів за допомогою неправомірної вигоди, законністю чи незаконністю дій службової особи, якими вона погрожує в разі відмови від давання неправомірної вигоди, а також спрямованістю погроз службової особи на заподіяння шкоди правам і законним інтересам особи, яка надає неправомірну вигоду.
Найбільш значущою ознакою вимагання є те, що примушування до надання неправомірної вигоди може бути вчинено тільки шляхом погрози заподіяння шкоди правоохоронюваним, законним інтересам особи. При цьому під законними інтересами слід розуміти інтереси, які забезпечуються нормами закону (до яких можна застосувати нормативний критерій), а також ті, що не суперечать чинному законодавству. Згідно з роз'ясненнями, які містяться в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, незаконний інтерес, на відміну від правоохоронюваного, не захищається ні законом, ні правом і не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ним.
Таким чином, вимагання неправомірної вигоди як ознака може бути поставлена за вину лише в тому випадку, якщо винна особа з метою одержання неправомірної вигоди погрожує вчиненням або невчиненням таких дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає неправомірну вигоду, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, а вимушена дати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам. Тобто законність прав та інтересів, які особа, що надає неправомірну вигоду, захищає шляхом давання неправомірної вигоди, має бути однією з основних і обов'язкових ознак вимагання. На відміну від цього, у разі якщо особа, яка надає неправомірну вигоду, зацікавлена в незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, домогтися своїх незаконних інтересів тощо, то вимагання неправомірної вигоди виключається.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07 червня 2018 року (справа № 487/8326/15-к) та від 22 січня 2026 року (справа № 683/146/24).
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , посилаючись на наведені вище норми КПК України та практику Верховного Суду, вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність у діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки - вимагання неправомірної вигоди, оскільки зазначений факт, серед іншого, підтверджувався змістом показань свідка ОСОБА_10 та протоколів НСРД від 18 серпня 2023 року, згідно з якими обвинувачений ОСОБА_7 погрожував ОСОБА_10 , а саме вказував, що його висновок щодо стану здоров'я свідка є ключовим (вирішальним) і неважливо, що напише лікар травматолог, а також зауважував, що відповідно до попереднього висновку ВЛК свідок є цілком придатний для проходження служби.
За таких обставин прокурор зазначає, що фактично своїми діями ОСОБА_7 із застосуванням погроз завдав шкоди правам та законним інтересам ОСОБА_10 , що, на його думку, вказує на вимагання неправомірної вигоди.
Крім того, прокурор ОСОБА_5 у своїй касаційній скарзі, з-поміж іншого, стверджує, що суд апеляційної інстанції не відобразив у вироку юридично значимих аспектів доказів, які стосуються наявності в діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки - вимагання неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК України).
Мотивуючи свою позицію, прокурор зауважує, що під час допиту ОСОБА_10 кілька разів безпосередньо вказував, що ОСОБА_7 вимагав у нього кошти, погрожуючи визнанням його здоровим, придатним до військової служби та подальшим поверненням у зону бойових дій, тобто прямо висловлював погрозу законним інтересам свідка.
Так, цитуючи показання свідка ОСОБА_10 , які були надані ним в ході апеляційного розгляду, прокурор звертає увагу на те, що під час розмови з ОСОБА_7 останній:
- не визнавав хвороби свідка та вказував, що в разі надання йому грошових коштів він зробить так, що свідок буде визнаний обмежено придатним до військової служби;
- переглянувши рентгензнімки свідка, стверджував, що це питання вирішує тільки він, його підпис є головним і якщо свідок не дасть йому грошових коштів, то він напише, що свідок здоровий, а останній повернеться в зону бойових дій, але якщо дасть гроші, то ОСОБА_10 отримає статус обмежено придатного до військової служби.
Наведені доводи сторони обвинувачення підтверджуються змістом технічного звукозапису судового засідання від 25 листопада 2024 року, у ході якого судом апеляційної інстанції був допитаний свідок ОСОБА_10 , а тому Верховний Суд уважає обґрунтованою позицію сторони обвинувачення щодо невідображення у вироку юридично значимих аспектів доказів (показань свідка ОСОБА_10 ) у цій частині.
З огляду на згадане вище колегія суддів указує, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про відсутність у діях ОСОБА_7 визначеної ч. 3 ст. 368 КК України кваліфікуючої ознаки - вимагання неправомірної вигоди, оскільки, допитавши свідка ОСОБА_10 , порушуючи положення, передбачені статтями 23, 94, ч. 2 ст. 420, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, повною мірою не виклав його показань (на які в поданих касаційних скаргах звертає увагу сторона обвинувачення), не надав їм правової оцінки як окремо, так і в сукупності з іншими доказами, а також не обґрунтував свого рішення щодо необхідності врахування показань свідка лише частково та залишення поза увагою його показань в іншій частині.
Такі порушення, на переконання Суду, є істотними, адже вони могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України), що у свою чергу могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України), у тому числі в частині висновків щодо кваліфікації дій обвинуваченого, та, як наслідок, на призначення покарання.
Щодо інших доводів касаційних скарг
У касаційних скаргах прокурори, з-поміж іншого, наводять доводи щодо необґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції в частині відсутності в діях ОСОБА_7 передбаченої ч. 3 ст. 368 КК України кваліфікуючої ознаки - вчинення злочину службовою особою, яка займає відповідальне становище. При цьому на підтвердження своєї позиції сторона обвинувачення вказує, що суд апеляційної інстанції без наведення відповідних мотивів повною мірою не відобразив у вироку показань свідка ОСОБА_10 та не надав їм належної оцінки в частині наявності в діях обвинуваченого зазначеної кваліфікуючої ознаки.
Відповідно до практики Верховного Суду, яка знайшла своє відображення в постановах від 22 лютого 2018 року (справа № 686/8714/16-к), 27 серпня 2024 року (справа № 303/3590/20), за нормативними приписами щодо заборони на одержання незаконної винагороди, визначення яких міститься у ст. 368 КК України, службова особа не вправі одержувати будь-якої винагороди у зв'язку зі здійсненням своїх службових повноважень. Указане законодавче положення передбачає, що кримінальна відповідальність за порушення цієї заборони настає в тому разі, коли особа, яка дає хабар службовій особі, усвідомлює, що дає його саме такій особі й у зв'язку з можливостями її посади, а особа, яка одержує незаконну винагороду (хабар), розуміє (не може не розуміти) значущість займаної нею посади, її статусність та можливості. Ураховується також вагомість цієї посади в сприйнятті хабародавцем, мета, яку переслідує останній, та його переконаність у тому, що цієї мети буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає хабароодержувач.
Таким чином, з огляду на зазначені висновки Верховного Суду щодо обґрунтованості доводів касаційних скарг прокурорів про невідображення в оскаржуваному вироку всіх юридично значимих аспектів доказів (показань свідка ОСОБА_10 ), що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів не бачить підстав для надання оцінки доводам сторони обвинувачення щодо:
- наявності в діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки - вчинення злочину службовою особою, яка займає відповідальне становище;
- неврахування апеляційним судом практики Верховного Суду в цій частині,
оскільки такі твердження можуть бути предметом перевірки суду апеляційної інстанції після усунення вказаних істотних порушень.
Крім того, наведені вище висновки суду касаційної інстанції про допущення судом апеляційної інстанції порушень, передбачених статтями 412, 413 КПК України, також виключають можливість перевірки доводів касаційної скарги прокурора ОСОБА_5 в іншій частині, зокрема щодо:
- недотримання, на її думку, судом апеляційної інстанції положень ст. 352 КПК України під час допиту свідка ОСОБА_10 ;
- неврахування судом апеляційної інстанції, під час призначення ОСОБА_7 покарання суспільної небезпечності як особи обвинуваченого, так і вчиненого ним злочину,
адже оцінка згаданому має бути надана лише після усунення вказаних істотних порушень.
Висновки Верховного Суду за результатом касаційного розгляду
З огляду на зазначені вище порушення колегія суддів уважає, що касаційні скарги прокурорів підлягають частковому задоволенню, а вирок суду апеляційної інстанції відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційний суд, використовуючи всі процесуальні можливості, керуючись вимогами матеріального й процесуального закону, повинен усунути встановлені Судом недоліки та ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.
Керуючись статтями 412, 413, 420, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Хмельницького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року стосовно засудженого ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3