20 березня2026 року
м. Київ
справа № 608/1380/25
провадження № 61-3374ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Квятковським Дмитром Васильовичем, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Товстенської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про зміну способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею,
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Товстенської селищної ради Чортківського району Тернопільської області, про зміну способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 жовтня
2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Змінено ОСОБА_2 спосіб його участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2022 року, та встановлено ОСОБА_2 наступний порядок участі у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 :
Дозволено побачення батька з дитиною у будь-який день (період) року за домовленістю з мамою дитини та за бажанням самої дитини за місцем як фактичного проживання (перебування) дитини, так і з можливістю перебування дитини за місцем фактичного проживання батька, з можливістю відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних та оздоровчих заходів без присутності матері дитини ОСОБА_1 .
Щорічний спільний відпочинок батька з дитиною протягом п'яти календарних днів під час зимових шкільних канікул та десяти календарних днів під час літніх шкільних канікул без обмеження місця проведення та з правом поїздок по території України за домовленістю з мамою дитини та за бажанням самої дитини.
Щоденне спілкування батька з дитиною через всі наявні та можливі засоби мобільного та інтернет зв'язку за бажанням самої дитини.
В решті позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 жовтня
2025 року змінено.
Доповнено резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту:
Визначено батькові можливість спілкування з сином без погодження з матір'ю дитини з 10:00 год. суботи до 18:00 год. неділі кожного першого тижня місяця з можливістю ночівлі дитини за місцем фактичного проживання батька, зобов'язавши при цьому батька повернути дитину до постійного місця проживання дитини з матір'ю до 18:00 год. неділі.
У решті рішення суду залишено без змін.
У березні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Квятковським Д. В., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2026 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником
у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення заявником підставою касаційного оскарження судових рішень пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Таким чином оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада
2020 року у справі № 904/3807/19.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі
№ 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011,
від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі
№ 522/2732/16-ц).
Касаційна скарга ОСОБА_1 в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Заявник, як на підставу касаційного оскарження судового рішення узагальнено посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Саме по собі цитування у змісті касаційної скарги змісту постанови Верховного Суду та норм законодавства України без формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах, не є належним виконанням вимог закону, оскільки не дозволяє чітко встановити підстави касаційного оскарження заявником судових рішень.
Також не може вважатися виконанням вимог процесуального закону посилання заявника на те, що апеляційний суд вийшов за межі фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, не дослідив фактичні докази у справі, (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Отже, посилаючись на вказані вище підстави касаційного оскарження, заявник не виконав умови пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Отже, заявнику необхідно уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та надати суду уточнену редакцію касаційної скарги разом з її копіями та доданими матеріалами відповідно до кількості учасників справи.
У разі подання уточненої касаційної скарги шляхом формування документа
у системі «Електронний суд» заявникові також необхідно надати суду докази надсилання уточненої касаційної скарги адреси інших учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Квятковським Дмитром Васильовичем, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2026 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець