19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 385/917/25
провадження № 61-3369ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Сальківського житлово-комунального підприємства на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 23 вересня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сальківського житлово-комунального підприємства про стягнення заробітної плати,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сальківського житлово-комунального підприємства, в якому просив стягнути із відповідача на свою корить заборгованість із заробітної плати у розмірі 114 618,22 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18 лютого 2025 року по день винесення рішення у справі, в розмірі 78 743, 72 грн.
Позов мотивовано тим, що 06 травня 2023 року між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено контракт з директором підприємства, що є в комунальній власності, строком дії з 16 травня 2023 року по 15 травня 2026 року.
Згідно даного контракту Директор зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством комунального майна, а орган управління майном зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці Директора.
Пунктом 1.2. Розділу 5 «Загальні Положення» встановлено, що на підставі контракту виникають трудові відносини між Директором підприємства та Органом управління майном його підприємства.
16 травня 2023 року в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , належній позивачу, зроблено запис: «Прийнятий на посаду директора «Сальківського житлово-комунального підприємства», на підставі рішення сесії Заваллівської селищної ради від 28 квітня 2023 року № 2133, яким призначено ОСОБА_1 на посаду директора «Сальківського житлово-комунального підприємства» з 15 травня 2023 року на умовах контракту, з посадовим окладом у розмірі 15 000 грн.
Розпорядженням голови Заваллівської селищної ради від 03 лютого 2025 року № 22-к позивача звільнено з посади директора «Сальківського житлово-комунального підприємства» за згодою сторін.
18 лютого 2025 року в трудовій книжці позивача зроблено запис: «Звільнений з займаної посади згідно частини першої статті 36 КЗпП України, за згодою сторін».
Відповідно до довідки «Сальківського житлово-комунального підприємства» від 26 лютого 2025 року про заробітну плату, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становить 114 618,22 грн.
Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач прострочив виплату заробітної плати позивачу з дня звільнення за 92 робочі дні, позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 78 743,72 грн.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 23 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Сальківського житлово-комунального підприємства про стягнення заробітної плати задоволено частково.
Стягнуто з Сальківського житлово-комунального підприємства на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 114 618,22 грн, зі стягненням при виплаті податків, зборів та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України.
Стягнуто з Сальківського житлово-комунального підприємства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 80 000 грн, зі стягненням при виплаті податків, зборів та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України.
Здійснено розподіл судових витрат.
У березні 2026 року Сальківське житлово-комунальне підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 23 вересня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 лютого 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову у цій справі становить розмірі 193 361,94 грн (114 618,22 + 78 743,72), що станом на 01 січня 2026 року не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 х 80 = 266 240,00 грн).
Зазначена справа є малозначною справою відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.
Посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Сальківського житлово-комунального підприємства на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 23 вересня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сальківського житлово-комунального підприємства про стягнення заробітної плати відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник