13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 750/1498/23
провадження № 61-6908св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Усова Юлія Олексіївна
на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 квітня
2024 року у складі судді Кухти В.О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2025 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Шарапової О. Л., Шитченко Н. В.
у цивільній справі
за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка)
до
відповідача ОСОБА_1 (далі - відповідач)
третя особа - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради (далі - третя особа)
про відібрання дитини
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У лютому 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача за участю третьої особи про відібрання дитини.
2. Відповідач позовні вимоги не визнав.
3. Суд першої інстанції позов задовольнив, апеляційний суд погодився з його позицією.
4. Відповідач оскаржив судові рішення в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.
Також посилається на те, що суди повно і всебічно не з'ясували всіх обставин справи та не дослідили зібрані у справі докази.
5. Ключовим у спірних правовідносинах є питання про те, чи існують підстави для відібрання дитини.
6. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),
у зв'язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
7. Позов обґрунтований так:
- Позивачка та відповідач з 11 листопада 2011 року по 09 липня 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі;
- під час перебування у шлюбі у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- після розірвання шлюбу донька залишилася проживати з позивачкою;
- згодом між батьками виник спір щодо місця проживання малолітньої дитини, і ОСОБА_1 звернувся з позовом про визначення місця проживання дитини з ним;
- рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова, яке набрало законної сили 06 червня 2022 року після його апеляційного перегляду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю;
- апеляційний суд не погодився з твердженнями батька про те, що найкращим інтересам дитини відповідатиме проживання з ним, та фактично залишив дитину проживати з матір'ю за місцем її реєстрації по АДРЕСА_1 , де дитина зареєстрована з народження і до цього часу.
8. Враховуючи викладене, позивачка просила малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відібрати у батька ОСОБА_1 та передати матері ОСОБА_2 .
ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
9. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2025 року, позов задоволено повністю.
Малолітню дитину відібрано у батька та передано матері.
Допущено негайне виконання рішення суду.
Стягнуто з відповідача на користь позивачки судовий збір.
10. Задовольняючи позов повністю суди навели такі мотиви:
- постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 разом з ним відмовлено;
- оскільки зареєстрованим місцем проживання дитини та її матері залишається АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його вимог щодо визначення місця проживання дитини разом з ним, то на даний час законим місцем проживання дитини є саме наведена адреса, тобто з матір'ю;
- посилання на врахування інтересів дитини, а саме бажання дитини проживати з ним, не спростовують позовних вимог, оскільки при розгляді судами усіх інстанцій (включаючи касаційну) позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з ним, саме інтереси дитини були визначальними при вирішенні спору. Тому суд при розгляді даного спору не може змінювати висновки судів вищих інстанцій щодо визначення місця проживання дитини, що мало б місце якби суд при розгляді цього спору дійшов висновку, що дитина має залишатися проживати з батьком;
- разом з тим, сторонами не заперечується, що після ухвалення постанови Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року позивачка приїжджала до відповідача забрати дитину, але між сторонами стався конфлікт і дитина залишилася у батька. З огляду на ці обставини, а також враховуючи, що після 06 червня 2022 року законним місцем проживання дитини було зареєстроване місце проживання її та матері, то констатовано, що відповідач фактично змінив місце проживання дитини, дитина і на даний час проживає у нього незаконно;
- посилання відповідача на зміну обставин з часу ухвалення апеляційним судом зазначеної постанови, а також на небезпеку залишення дитини з матір'ю суд першої інстанції визнав безпідставними. Так, постановою Верховного Суду від 17 травня 2023 року постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року було залишено без змін. В цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що у разі зміни обставин, пов'язаних з віком дитини, станом її здоров'я, психо-емоційного стану, жодна із сторін не позбавлені можливості звернутися до суду з позовом про визначення іншого способу у часті у вихованні дитини та спілкуванні з нею;
- повернення дитини за попереднім місцем проживання не позбавляє відповідача прав на спілкування з дитиною та участі в її вихованні. Порядок реалізації цих прав може бути встановлено за домовленістю між батьками, за рішенням органу опіки та піклування або ж за рішенням суду. Але першочерговим є повернення дитини до її законного місця проживання, тобто матері, оскільки спір між батьками про місце проживання дитини вже вирішено.
11. Під час апеляційного перегляду цієї справи апеляційний суд навів такі мотиви:
- наявне остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, щодо неможливості постійного проживання малолітньої дитини разом з батьком. Твердження відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позову через відсутність судового рішення, яким визначено місце проживання дівчинки з матір'ю, апеляційним судом відхилені. Проживання доньки з позивачкою визначено в силу закону за місцем її реєстрації, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують;
- суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно визначив правовою підставою для задоволення позову про відібрання малолітньої дитини у батька положення частини першої статті 162 Сімейного кодексу України (далі - СК) з огляду на те, що після ухвалення апеляційним судом судового рішення щодо неможливості постійного проживання дитини разом з батьком, відповідач, діючи самочинно без погодження з позивачкою, не повернув доньку за місцем її мешкання, яке визначено законом, до матері. Таке відібрання дитини, ураховуючи наявність рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з ним, є належним способом захисту прав позивачки на повагу до її сімейного життя та відповідає інтересам дитини;
- апеляційним судом відхилені доводи відповідача, за якими він не змінював самочинно місце проживання доньки. Посилання на постійне проживання дівчинки з батьком з вересня 2020 року через те, що позивачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків та покинула неповнолітню дитину, а також надані стороною відповідача на їх підтвердження докази, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки ці твердження відповідача перевірялись судами під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним і їм вже надано правову оцінку.
ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
12. У касаційній скарзі відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
13. Касаційна скарга мотивована таким:
- Суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували частину 1 статті 162 СК, яка регулює відібрання дитини у разі самочинної зміни її місця проживання одним із батьків без згоди іншого;
- положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітньої дитини не було визначено судом саме з позивачем. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц, від 27 липня 2022 року у справі №475/431/21 і від 21 червня 2023 року у справі №336/2426/20;
- судами не враховано позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 760/2096/22 про те, що «неможливо вважати самочинною зміною місця проживання дитини одним з батьків, якщо таке проживання не було встановлене рішенням суду або органом опіки»;
- судами неправомірно ототожнене поняття «визначеного місця проживання дитини» та «зареєстрованого місця проживання». Реєстрація місця проживання має адміністративний характер і не є рівнозначною визначенню місця проживання, яке регулюється статтями 160-161 СК;
- за час перебування позивачки на заробітках в Польщі, дитина постійно проживала разом зі своїм батьком в селищі Ріпки Чернігівської області, що було в повній мірі підтверджено в суді першої інстанції самою позивачкою;
- ні в позовній заяві, ні в судових рішення не обґрунтовано в чому саме полягає наче б то те, що відповідач самочинно, без згоди другого з батьків змінив місце проживання спільної дитини, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову про відібрання дитини у батька;
- судами було повністю проігноровано та не досліджено клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи висновку судово-психологічної експертизи, та клопотання про дослідження відеозапису виконавчих дій від, які стосувалися негайного виконання оскаржуваного рішення про відібрання дитини;
- судами було не взято до уваги і клопотання про опитування дитини у судовому засіданні, заявлене з метою з'ясування волі дитини щодо місця її проживання;
- з метою визначення найкращих інтересів дитини та найліпших психологічних умов її проживання у даній справі, під час апеляційного розгляду справи відповідачем було забезпечено проведення судово-психологічної експертизи;
- ці докази прямо підтверджують висновки судово-психологічної експертизи щодо негативного впливу позивачки на психоемоційний стан дитини та її стійкого бажання проживати з батьком;
- апеляційним судом не було розглянуто клопотання про зупинення розгляду справи, що є порушенням норм процесуального права.
V. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
14. 17 липня 2025 року представник позивачки подав відзив на касаційну скаргу, просив відмовити у її задоволенні, вказавши такі мотиви:
- відповідачем, незважаючи на рішення суду, яке набрало законної сили, протиправно із застосуванням фізичної сили було забрано дитину прямо зі школи до місця свого проживання в смт. Ріпки та останній відмовився від повернення дитини матері, що підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи;
- зміст касаційної скарги зводиться до фактів та обставин, які мали б значення при розгляді справи про визначення місця проживання дитини;
- відповідач посилається на письмові та інші докази, обставини справи тощо, які були предметом розгляду справи про визначення місця проживання дитини з батьком, в задоволенні позову якого було відмовлено;
- всі ці докази та обставини були оцінені судами, в тому числі Верховним Судом неодноразово, за наслідками чого було прийнято рішення про відмову батьку в задоволенні його позову щодо визначення місця проживання дитини разом з ним;
- на вказані докази відповідач посилався і звертаючись із зустрічним позовом по даній справі. Проте судами в частині зустрічного позову провадження було закрито, і вказана ухвалу суду першої інстанції була залишена без змін як апеляційним судом так і Верховним Судом;
- питання визначення місця проживання дитини розглядалося судом за позовом батька, який розумів, що законним місцем проживання дитини є її фактичне постійне місце проживання та місце реєстрації, а саме з матір'ю, а тому, що б це місце змінити в законний спосіб, батьку необхідно звернутися з відповідним позовом, що він і зробив. Однак, у задоволенні вказаного позову батька було відмолено, тобто суди врахували інтереси дитини та вирішили, що підстав для зміни місця проживання дитини відсутні;
- звертаючись до суду із позовом, позивачка чітко виклала вимоги, на підставі яких фактів та правовідносин вони формуються та визначила єдиний можливий спосіб належного захисту своїх прав у вигляді відібрання дитини на підставі статті 162 СК;
- місцем проживання дитини, визначене законом є разом з матір'ю в м. Чернігові, а батько, в порушення вимог закону, протиправно тобто без дотримання відповідної процедури, передбаченої законом, змінив його, як наслідок, дитина має бути відібрана та повернута до свого основного та єдиного місця проживання в м. Чернігів разом з матір'ю;
- по даній справі ми маємо рішення суду, яке набрало законної сили, яким відмовили батьку у задоволенні його позову про визначення місця проживання дитини з ним;
- як наслідок, суди погодилися з тим, що підстав для зміни місця проживання дитини відсутні та залишили її постійним місцем проживання разом з матір'ю за її офіційним постійним та законним місцем проживання;
- суди усіх інстанцій закрили провадження в частині повторного зустрічного позову батька про визначення місця проживання дитини, наголосивши на тому, що не змінилися жодні обставини справи;
- позивачка наголошує на тому, що рішення суду першої інстанції по даній справі було прийняте після розгляду Верховним Судом питання щодо зустрічного позову та остаточного вирішення в цій частині справи;
- у разі задоволення касаційної скарги відповідача по даній справі та відмови у задоволенні позову виникне фактично колізія судових рішень, коли одним рішенням залишили постійне місце проживання дитини з матір'ю, а іншим рішенням цій же матері відмовлять у задоволенні позову про відібрання дитини та повернення її до свого постійного законного місця проживання з матір'ю, що є нонсенсом і недопустимим.
VI. Рух справи в суді касаційної інстанції
15. 27 травня 2025 року відповідач звернувся із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.
16. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 рокувідкрито касаційне провадження та зупинена дія оскаржуваних судових рішень до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
17. 12 серпня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
18. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду та відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників справи.
19. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2026 року узадоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Усова Ю. О., про долучення доказів відмовлено. Додані до клопотання документи повернуто особі, які їх подала.
VII. Фактичні обставини, встановлені судами
20. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (т 1 а.с. 8).
21. Сторони з 11 листопада 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2020 року розірвано (т 1 а.с. 9).
22. З довідки управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 22 січня 2021 року вбачається, що станом на 21 січня 2021 року ОСОБА_4 зареєстрована разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 (т 1 а.с. 13).
23. Згідно з довідками КП Ріпкинської житлово-експлуатаційної дільниці від 23 жовтня 2020 року, від 17 серпня 2022 року та від 17 листопада 2022 року ОСОБА_1 та його дитина ОСОБА_4 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (т 1 а.с. 74, 76, 78). Відповідно до акту про проживання за адресою: АДРЕСА_2 від 22 жовтня 2020 року відповідач з дочкою проживають за наведеною адресою без реєстрації з 29 вересня 2020 року (т 1 а.с. 79).
24. Власницею квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 квітня 2019 року (т 1 а.с. 61).
25. Актом фіксації фактичного проживання дитини разом із батьком в період військової агресії від 30 травня 2022 року, складеним відповідачем та двома мешканцями смт Ріпки, засвідчено, що в період з 24 лютого 2022 року (дати початку військової агресії з боку російської федерації) по дату складання акту малолітня ОСОБА_4 фактично проживала разом з батьком (т 1 а.с. 80).
26. У січні 2021 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , 2013 року народження, разом з ним. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 травня 2021 року позовні вимоги задоволено та визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за місцем його фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
27. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 травня 2021 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення фактичного місця проживання дитини - відмовлено (т 1 а.с. 10-12). Цей висновок суд апеляційної інстанції мотивував тим, що, будучи допитаною у судовому засіданні Чернігівського апеляційного суду в листопаді 2021 року, ОСОБА_7 пояснила, що бажала б мешкати з кожним із батьків. Ураховуючи те, що дитина протягом тривалого часу проживала з матір'ю, навчалася та відвідувала гуртки у м. Чернігові, беручи до уваги, що відповідачка має у власності житло, а позивач проживає в смт Ріпки без реєстрації, а також зважаючи на стать дитини, апеляційний суд дійшов висновку, що інтересам дитини буде відповідати її проживання з матір'ю.
28. Постановою Верховного Суду від 17 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року - без змін (т 2 а.с. 41-46). Верховний Суд констатував, що суд апеляційної інстанції, оцінивши належним чином надані учасниками спору докази, їх аргументи та заперечення, урахувавши висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20 жовтня 2021 року № 634, щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю ОСОБА_2 , вірно застосував положення сімейного законодавства України та міжнародного права, дослідив питання захисту і безпеки малолітньої ОСОБА_4 з точки зору її здорового розвитку, питання стабільності середовища її існування, врахував вік дитини і те, скільки часу і за яких обставин вона проживала окремо з кожним із батьків, і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для проживання дитини з матір'ю. Суд касаційної інстанції наголосив, що у разі зміни обставин, пов'язаних з віком дитини, станом її здоров'я, психоемоційного стану жодна із сторін не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про визначення іншого способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
29. В ході розгляду позову ОСОБА_2 про відібрання дитини ОСОБА_1 звертався до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_7 разом з ним (т 1 а.с. 114-121).
30. Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2023 року закрито провадження в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини (т 2 а.с. 175-179). Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2023 року - без змін (т 3 а.с. 99-104).
31. Постановою Верховного Суду від 12 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року залишено без змін (т 4 а.с. 88-92).
VIII. Позиція Верховного Суду
32. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.
Характер правовідносин
33. Позивачка заявила вимоги про відібрання дитини у батька та передання її матері (див. пункт 8).
34. Відповідач заперечував проти задоволення позову і відібрання від нього дитини (див. пункти 12-13).
35. Між сторонами існує тривалий спір, який пов'язаний із вирішенням питання з ким буде проживати дитина.
36. При цьому відповідач заявляв вимоги про визначення місця проживання дитини разом із ним і судовими рішеннями, які набрали законної сили, йому було відмовлено (див. пункти 26-28).
37. В подальшому позивачка порушила питання про відібрання дитини.
Загальні принципи
38. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК).
39. При вирішені такого спору необхідно на перше місце ставити «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини) та виходити із рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини (стаття 141 СК).
40. Детальніше про зміст принципу «якнайкращих інтересів дитини» див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24.
41. Також слід врахувати, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
42. Верховний Суд підкреслює, що залежно від специфіки правовідносин та обставин конкретної справи способи захисту сімейних прав учасників правовідносин можуть бути різними.
Наприклад:
- відібрання дитини від одного з батьків, який діє неправомірно відносно дитини або іншого з батьків (стаття 162 СК);
- визначення місця проживання дитини з одним із батьків
(стаття 161 СК);
- вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї (стаття 159 СК);
- тощо.
Застосування вказаних принципів у цій справі
43. Верховний Суд звертає увагу на те, що стаття 161 СК закріплює правове регулювання вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
Так відповідно до частин першої, другої статті 161 СК, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
44. В свою чергу статтею 162 СК передбачені правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини.
Так, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
45. Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду, на які маються посилання у касаційній скарзі, від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).
46. Відібрання дитини у контексті статті 162 СК - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.
47. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду при застосуванні вказаних норм права виснував таке:
Зміст статті 162 СК свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК відбувається внормування тієї ситуації, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов'язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК. Основною умовою застосування статті 162 СК є факт «самочинної зміни місця проживання дитини.
Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК).
Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв'язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.
Касаційний суд констатував, що в СК є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.
Тому Об'єднана палата вважала, що мати (батько) має право на пред'явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22).
48. У спірних правовідносинах судами встановлено, що після розірвання шлюбу подружжям у 2020 році дитина залишилася проживати разом з матір'ю, а відповідач переїхав на проживання до смт Ріпки Чернігівської області.
49. Згодом між батьками виник спір щодо постійного місця проживання дитини. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визначити місце проживання дочки разом з ним за його фактичним місцем проживання.
50. У цій справі суди правильно врахували висновки судів у справі № 750/843/21 при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини (див. пункти 26-28).
Зокрема, вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, апеляційний суд вказав, що дитина протягом тривалого часу проживала з матір'ю, навчалася в м. Чернігові, відвідувала в м. Чернігові гуртки. Беручи до уваги, що відповідачка має на праві власності житло, а позивач проживає в смт Ріпки без реєстрації, а також зважаючи на стать дитини, апеляційний суд прийшов до висновку, що інтересам дитини буде відповідати її проживання з матір'ю.
Залишаючи без мін постанову апеляційного суду, Верховний Суд підкреслив, що суд апеляційної інстанції, оцінивши належним чином надані учасниками спору докази, їх аргументи та заперечення, врахувавши висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20 жовтня 2021 року № 634, щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю ОСОБА_2 , застосував положення норм сімейного законодавства України та міжнародного права, дослідив питання захисту і безпеки малолітньої ОСОБА_4 з точки зору її здорового розвитку, питання стабільності середовища її існування, врахував вік дитини і те, скільки часу і за яких обставин вона проживала окремо з кожним із батьків, і таким чином дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для проживання дитини з матір'ю. Враховуючи, що дитина протягом тривалого часу проживала з матір'ю, навчалася у м. Чернігові, відвідувала у м. Чернігові гуртки, беручи до уваги, що відповідачка має на праві власності житло, а позивач проживає в смт Ріпки без реєстрації, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що інтересам дитини буде відповідати її проживання з матір'ю.
51. Отже, у цій справі суди встановили, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини було вирішено в судовому порядку, за результатами якого інтересам дитини буде відповідати її проживання з матір'ю (див. пункти 26-28, 50).
52. Дійсно, якщо на час розгляду справи судами місце проживання дітей не було встановлено ні судом, ні органом опіки та піклування, вимога про відібрання дитини на підставі частини першої статті 162 СК задоволенню не підлягає. Проте у спірних правовідносинах питання про визначення місця проживання було вирішено в судовому порядку, і позивачка не має іншого способу захисту, ніж відібрання дитини.
53. У зв'язку із чим правильними є висновки судів, що, звернувшись з цим позовом, право позивачки підлягає захисту на підставі статті 162 СК, а відповідні аргументи відповідача про незастосовність цієї норми закону до спірних правовідносин необґрунтованими.
54. Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про порушення порядку прийняття доказів апеляційним судом, оскільки відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
55. Верховний Суд підкреслює, що така обставина як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7368/21).
56. Апеляційний суд дав мотивовану відповідь на аргумент відповідача щодо врахування поглядів дитини під час вирішення спору, вказавши, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні спірного питання, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18.
Апеляційний суд погодився з аргументами сторони позивача про те, що під час вирішення спору, ініційованого ОСОБА_1 , про визначення місця проживання дитини, висловлюючи свою думку, ОСОБА_8 ставилася з повагою та любов'ю до обох батьків, що повідомила суду. З огляду на вік дитини, вплив оточуючих її дорослих на розуміння дівчинкою життєвих понять «гарно», «погано», «найкращі інтереси» тощо може бути відчутним. Наявність між батьком та матір'ю дитини неприязних відносин та конфлікту щодо участі у її вихованні очевидно ускладнює позивачці можливість піклування про доньку і через відсутність фізичного спілкування дитини з матір'ю позиція батька впливає на сприйняття донькою певних обставин.
Отже, колегія суддів зважала на те, що хоча думка дитини у вирішенні цього спору є важливою, вона не може бути визначальною, і така думка не є свідченням того, що проживання з батьком за відсутності для цього правових підстав забезпечить якнайкращі інтереси дитини.
57. Важливим для спірних правовідносин є те, що цей спір виник після вирішення спору про визначення місця проживання дитини і за встановленими судами обставинами справи відсутні виключні підстави для відмови у відібрані дитини (частина перша статі 162 СК).
При цьому у разі змін обставин, пов'язаних з віком дитини, при наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини й тому разі, коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини та її відібрання (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 607/425/16-ц).
58. Згідно із відкритою інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень у взаємовідносинах сторін відповідач ініціював питання щодо визначення місця проживання із ним, звернувшись із відповідною позовною заявою у травні 2025 року (справа № 750/6047/25). Попереднє вирішення питання про відібрання дитини у цій справі не впливає на право сторони спору в подальшому ставити питання про визначення місця проживання дитини в судовому порядку.
59. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судом апеляційної інстанції норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду (див. пункт 13) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених відповідачем постановах.
Зокрема, апеляційний суд в мотивувальній частині постанови врахував відповідні підходи Верховного Суду щодо особливостей відібрання дитини, застосувавши відповідні принципи та вказавши мотиви їх врахування.
Наведена в касаційні скарзі практика свідчить, що вона, хоча і стосується подібних правовідносин, але в інших справах суди встановили інші фактичні обставини, що впливають на зміст правовідносин.
Тому посилання на зазначені вище постанови Верховного Суду не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування таких висновків.
60. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень та спростовуються їх змістом. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив усі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
61. Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для відібрання дитини, суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та низки факторів, зокрема емоційного, психологічного та матеріального характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, щоб рішення було найкращим для дитини.
ІX. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
62. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без дотримання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
63. Незгода відповідача із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
64. Суди належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
65. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.
66. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
67. Враховуючи, що касаційну скаргу залишено без задоволення, виконання дії рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду
від 13 травня 2025 року, необхідно поновити відповідно до приписів статті 436 ЦПК.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419, 436 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Усова Юлія Олексіївна, залишити без задоволення.
2. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2025 року залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановоюЧернігівського апеляційного суду від 13 травня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко