Номер провадження: 11-кп/813/1742/26
Справа № 521/4722/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 04.03.2026 року про продовження ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні № 12022231040000233 за ч.1 ст.121 КК України,
установив
На розгляді Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Ухвалою суду першої інстанції було задоволено клопотання прокурора застосовано відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 02.05.2026 року, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ризики, на які посилається прокурор у клопотанні не існують, прокурором у клопотанні не доведені, а судом необґрунтовані; будь-яких доказів про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу прокурором не надано.
Крім того вказує, що обвинувачений повністю визнає свою вину у вчиненому, потерпіла сторона матеріальних та моральних претензій не пред'являє, а зміна адреси проживання обвинуваченого обумовлена потребою догляду за бабусею.
Позиції учасників апеляційного розгляду
Учасники в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду були повідомленні належним чином, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не звертались.
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Для забезпечення швидкого та ефективного здійснення правосуддя, а також недопущення порушення прав обвинуваченого та розумних строків апеляційного розгляду, враховуючи рекомендації Ради Суддів України від 02.03.2022 року та наказу Голови Верховного Суду від 04.03.2022 року щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з якими не можуть бути відкладними судові засідання, на яких має розглядатися питання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження, та, відповідно до вимог ч.4 ст.107 КПК України без фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, з зазначених матеріалів вбачається, що в провадженні Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження № 12022231040000233 від 31.03.2022 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
На думку апеляційного суду, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є таким, який застосовується у виключних випадках, тобто, коли застосування більш м'якого запобіжного заходу може завадити виконанню завдання кримінального провадження.
З наданих апеляційному суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, яке, відповідно до положень ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
При цьому, апеляційний суд наголошує, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, на даній стадії, зокрема при розгляді апеляційного провадження на ухвалу суду про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряється.
Відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України, питання про встановлення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги про те, що ризики, на які вказує суд в оскаржуваному рішенні, не підтверджені, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.
У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апелянта про неможливість посилання на тяжкість покарання при оцінці вірогідності втечі, враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за якою може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, у зв'язку з чим тяжкість покарання є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 тривалий час не з'являвся до суду, в зв'язку з чим був оголошений у розшук.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, - впливу на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, апеляційний суд вважає, ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілу та свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Що стосується тверджень апеляційної скарги захисника про неврахування судом першої інстанції відомостей про особу обвинуваченого та інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України, апеляційний суд констатує, що таке твердження сторони захисту спростовується текстом оскарженої ухвали, з якої вбачається, що суд першої інстанції взяв до уваги: суспільну небезпечність діяння; тяжкість інкримінованого злочину та покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 в разі визнання його винуватим; ухилення обвинуваченого від суду та перебування в розшуку.
Також, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність посилань в оскарженій ухвалі, на неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вказано також спростовується змістом оскарженого рішення, в якому суд першої інстанції посилався на обставину того, що інший запобіжний захід не здатний забезпечити належну процесуальних поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 .
Посилання сторони захисту, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, зобов'язується не впливати на свідків, з'являтись до суду за першою вимогою, апеляційний суд вважає неприйнятними, оскільки, на переконання апеляційного суду, такі обставини не є достатньо переконливими, щоб нівелювати ризики, встановлені судом першої інстанції.
Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження строку тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, не встановлено.
Відповідно до положень п. 1) ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 04.03.2026 року про продовження ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні № 12022231040000233 за ч.1 ст.121 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4