Справа № 363/464/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/3817/2026 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
12 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року,-
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинувачених (в режимі ВКЗ) ОСОБА_9 , ОСОБА_7 ,
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року клопотання прокурора задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави строком на 60 (шістдесят) днів по 11.04.2026 року включно з утриманням у ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував наявність обґрунтованої підозри, те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні чотирьох кримінальних правопорушень, з яких три є тяжкими злочинами, за кожне з яких передбачено основне покарання у виді позбавлення волі, особу обвинуваченого, у якого відсутні будь-які соціальні, сімейні, економічні чи будь-які інші фактори, які б стримували його від можливої негативної процесуальної поведінки, у тому числі, щодо ухилення від явки до суду та дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд не вбачав підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11.02.2026 скасувати у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та ухвалити нову ухвалу, якою застосувати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема домашній арешт чи інший більш м'який запобіжний захід, або визначити розмір застави у межах, визначених ст. 182 КПК України, у виді двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує, що в порушення норм кримінального процесуального законодавства, прокурор ставить сам факт обвинувачення особи у вчиненні тяжких злочинів підставою для тримання ОСОБА_7 під вартою. При цьому суд в ухвалі також вважає факт обвинувачення особи у вчиненні тяжких злочинів такою підставою, при цьому навіть називає її виключною правовою підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою.
Апелянт вважає, що при такій позиції суду, коли вже сама кваліфікація кримінальних правопорушень, без доведеності її відповідності обставинам справи є для суду достатньою виключною правовою підставою для тримання особи під вартою, процес позбавляється правила об'єктивності та неупередженості, тому що всі докази суд до уваги не приймає. При цьому, як вказує апелянт, суд в ухвалі вказує, що стороною захисту не надано будь-яких даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України.
При цьому апелянт вказує, що до клопотання прокурора не додано жодного документу на підтвердження обґрунтованості обвинувачення, хоча таке посилання є у клопотанні, а також не додано жодного доказу на підтвердження існування заявлених ризиків.
Крім того, апелянт зазначає, що суд взагалі не досліджував питання застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, хоча для цього є всі підстави. При цьому апелянт вказує, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкає разом з батьками, раніше не судимий, до жодних видів відповідальності не притягувався. Має стійкі соціальні зв'язки.
Звертає й увагу апелянт, що ОСОБА_7 утримується під вартою з 01.10.2024, вже більше року та при цьому він сам добровільно з'явився до правоохоронних органів, коли дізнався від батьків, що йому повідомлено про підозру. За весь цей проміжок часу з 15.08.2024 на адресу органу досудового розслідування і сторони обвинувачення не надходило жодного повідомлення про контакти або загрозу від нього на адресу будь-кого з учасників процесу, що додаткового свідчить про те, що заявлені прокурором ризик є надуманими і в клопотанні подані ним у виді припущень.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав наведених у них, думку обвинуваченого ОСОБА_9 , який підтримав позицію ОСОБА_7 та його захисника, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції були заслухані пояснення прокурора, представника потерпілого, обвинувачених та їх захисників для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні чотирьох кримінальних правопорушень, з яких три є тяжкими злочинами, за кожне з яких передбачено основне покарання у виді позбавлення волі, які спрямовані, зокрема, проти життя та здоров'я особи, проти громадського порядку і безпеки, суспільної небезпечності, інкримінованих кримінальних правопорушень, даних щодо особи обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, офіційних джерел доходу немає, неодружений, дітей та будь-яких інших осіб на утриманні немає, що свідчить про відсутність будь-яких соціальних, сімейних, економічних чи будь-яких інших факторів, які б стримували його від можливої негативної процесуальної поведінки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 з метою уникнення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість покарання, яке може бути до нього застосоване у разі доведеності винуватості, може переховуватись від суду, будь-яким іншим чином перешкоджати руху цього кримінального провадження, а такожне маючи стримуючих факторів, роботи, офіційних джерел доходу, може вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується посилань захисника на наявність у ОСОБА_7 постійного місця проживання та батьків, як на стійкі соціальні зв'язки та відсутність ризиків, то колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки наведені дані, хоч і свідчать про наявність у обвинуваченого певних соціальних зв'язків, однак, з урахуванням обсягу обвинувачення, конкретних обставини кримінального правопорушення, яке інкриміновано обвинуваченому, не є достатніми стримуючими факторами, а тому не можуть слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки та свідчити про наявність таких соціальних зв'язків, які б в сукупності з усіма врахованими судом першої інстанції обставинами, зменшували встановлені в ході судового розгляду провадження ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що його підзахисний ОСОБА_7 добровільно з'явився до правоохоронних органів, коли дізнався, що йому повідомлено про підозру, неспроможне слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки у кримінальному провадженні, яке наразі триває, а також жодним чином не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 під загрозою можливого застосування покарання, не зможе здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України.
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, щооскільки умежах даного кримінального провадження не досліджені всі докази, наявні свідки та потерпілі, показання яких в силу положень ст. 352 КПК України повинні бути досліджені судом безпосередньо, існують достатні підстави вважати, обвинувачений може здійснювати вплив на цих осіб з метою зміни ними показань, що може призвести до неповноти, недостовірності чи неточності показань цих осіб під час їх допиту в судовому розгляді.
Щодо твердження захисника про те, що за час досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню на адресу органу досудового розслідування і сторони обвинувачення не надходило жодного повідомлення про контакти або загрозу від його підзахисного на адресу будь-кого з учасників процесу, то колегія суддів зазначає, що на даному етапі провадження, яке наразі триває і докази у повному обсязі ще не досліджені, в тому числі і не допитані всі учасники, показання яких суд сприймає безпосередньо, з урахуваннямобставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, існує велика ймовірність того, що останній, з метою мінімізації негативних наслідків для себе, може впливати на свідків у разі зміни йому запобіжного заходу на інший не пов'язаний з триманням під вартою.
Щодо твердження захисника про те, що сама по собі тяжкість покарання не є самостійною і достатньою підставою для тримання ОСОБА_7 під вартою, колегія суддів зауважує, що висновок суду першої інстанції про необхідність тримання обвинуваченого під вартою ґрунтується на встановлених судом першої інстанції ризиках, передбачених ч.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, із урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості та обставин інкримінованих кримінальних правопорушень, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що наразі, інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Посилання в апеляційній скарзі захисника на те, що наведені в клопотанні прокурора ризики є лише припущеннями, які не підтвердженні доказами, колегія суддів вважає неспроможними, адже при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення. Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 відповідає вимогам ст. 184 КПК України та містить всі необхідні відомості, передбачені зазначеною нормою закону, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Доводи захисника про тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою не можуть бути єдиною підставою для скасування йому запобіжного заходу, оскільки в даному випадку тримання під вартою не виходить за межі розумного строку та не суперечить Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Щодо посилань захисника на можливість визначення розміру застави, то колегія суддів зауважує, що продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 суд першої інстанції, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, правильно прийняв рішення не визначати обвинуваченому розмір застави, враховуючи положення ст. 183 КПК України, яка наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, як про це просить захисник має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави строком на 60 (шістдесят) днів по 11.04.2026 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4