Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/262/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 115 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
17.03.2026 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2026 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Червона Кам'янка Олександрійського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, має на утриманні малолітню дитину, осіб похилого віку на утриманні немає, проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», раніше не судимий,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме з 27.02.2026 року до 27.04.2026 року, включно, без визначення розміру застави,
В провадженні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області перебувають матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12025121060001707 від 03.10.2025 року стосовно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурором ОСОБА_8 до судового засідання подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке прокурор ОСОБА_9 підтримала у судовому засіданні.
Прокурор посилається на вагомість доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, характер та тяжкість кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому, на наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, частини 1 статті 177 КПК України, а саме, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка можу бути до нього застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може безперешкодно виїхати за межі міста Олександрії або Кіровоградської області, оскільки на даний час він є військовослужбовцем, який проходив службу на посаді кулеметника 13-ї парашутно - десантної роти 4- го парашутно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 та покинув самовільно територію військової частини, тому за для уникнення відповідальності останній може безперешкодно під приводом проходження служби покинути територію міста та області. Він особисто знайомий зі свідком та свідчення, які останній надав під час досудового розслідування, тож з метою зміни ними показів та уникнення відповідальності може впливати на нього. Вказане свідчить про неможливість запобігти ризикам шляхом застосування інших запобіжних заходів відмінних від тримання під вартою.
Обвинувачений у підготовчому судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора про продовження йому строку дії обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не заперечував.
Захисник обвинуваченого у підготовчому судовому засіданні просила застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, а саме домашній арешт, посилаючись на те, що обвинувачений самостійно виховує малолітню дитину, яка наразі тимчасово проживає з бабусею ОСОБА_10 .. Обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, не має наміру переховуватись від суду та вливати на свідка.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2026 року задоволено вказане клопотання прокурора.
Продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто з 27.02.2026 року до 27.04.2026 року, включно.
Відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального злочину пов'язаного з настанням насильницької смерті людини, вчинене з особливою жорстокістю, за яке законом передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, що на думку суду саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Таке твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у справі «Іллійков проти Болгарії» (рішення від 26.07.2001), де Суд зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Наявність у обвинуваченого соціальних зв'язків, на що посилалася захисник, не може бути беззаперечним стримуючим фактором його подальшої належної процесуальної поведінки та мінімізувати ймовірність вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання, гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. У зв'язку з чим суд відмовляє у задоволені клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою оборати її підзахисному запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що її підзахисний самостійно виховує та утримує малолітню доньку ОСОБА_11 , яка перебуває на його повному забезпеченні.
Мати покинула доньку, коли їй було всього 2 місяці. З того часу, підозрюваний виховує доньку самостійно.
Наказом про службі у справах дітей Попельнастівської сільської ради №24 малолітню ОСОБА_11 , що залишилася без батьківського піклування, тимчасово влаштовано в сім'ю ОСОБА_12 до вирішення питання про призначення опікуна над дитиною.
Фактична відсутність іншої особи, яка може забезпечувати догляд та утримання дитини, свідчить про особливу соціальну значимість перебування підозрюваного на волі. Утримання малолітньої дитини є вагомим підтвердженням міцних соціальних зв'язків, що суттєво зменшує ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Залишення обвинуваченого під вартою у таких обставинах суперечить принципу пропорційності, закріпленому у ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці ЄСПЛ (справи «Невмержицький проти України», «Харченко проти України»), оскільки не враховується інтерес малолітньої дитини та можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Суд першої інстанції безпідставно не врахував, що обвинувачений постійно проживає разом із своїми батьками, іншими членами сім'ї та малолітньою донькою. (довідка № 461 від 07.10.2025 р)
Таким чином, він має стабільне місце проживання та міцні соціальні зв'язки, які виключають ризик переховування від суду.
Крім того, обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивну характеристику з місця проживання, що свідчить про його законослухняність та авторитет у колективі. Такі обставини є важливими для оцінки особи підозрюваного відповідно до ст. 178 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши заявузахисника ОСОБА_6 , яка підтримали апеляційну скаргу та просила її задовольнити, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, які надійшли на електронну адресу апеляційного суду, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_13 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або якій пред'явлено обвинувачення.
Оскільки, на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, що пред'явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
В даному випадку, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_7 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_7 на особисту свободу.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення пов'язаного, наслідком якого настала смерть людини.
А тому, усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_7 може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_7 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також ОСОБА_7 може вчинити нові кримінальні правопорушення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи останній не працевлаштований, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , однак, як було зазначено прокурором, самовільно покинув територію військової частини, неодружений.
Окрім того, у ОСОБА_7 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання ним процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та запобігти спробам переховування від суду, та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть її виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
В той же час, судом не можуть бути враховані доводи апеляції про наявність на утриманні у ОСОБА_7 дитини, як підставу для зміни запобіжного заходу, оскільки, як вчаться з обставин встановлених органом досудового розслідування причиною конфлікту є алкоголь та алкогольні напої.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Також, при обранні міри запобіжного заходу колегія судді погоджується з думкою судді про те, що ОСОБА_7 не одружений, ніде офіційно не працевлаштований, не має осіб, які б могли забезпечити належний за ним контроль, за його поведінкою та забезпечили виконання ним процесуальних обов'язків.
А тому, у разі застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, та на вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків та на підставі вживання алкоголю, останні може вчинити нові кримінальні правопорушення.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_7 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення тимчасового місця проживання.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, ризики передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_13 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2026 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме з 27.02.2026 року до 27.04.2026 року, включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4