Іменем України
19 березня 2026 року м. Кропивницький
справа № 404/9825/24
провадження № 22-ц/4809/466/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О.Л., Письменний О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Соловйова І.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позикиза апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 29 жовтня 2025 року (суддя Кулінка Л. Д.).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
ОСОБА_1 у листопаді 2024р звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики № 21-02-2024 від 21 лютого 2024 року в загальній сумі 3318,60 доларів США, з яких: заборгованість за позикою - 3312,00 доларів США та 3 % річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за період з 22 липня 2024 року по 24 жовтня 2024 року - 6,60 доларів США.
В обґрунтування позову зазначено, що 21 лютого 2024 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики №21-02-2024 (далі - Договір позики), відповідно до якого відповідачка отримала від позивача грошові кошти у сумі 191 764,80 грн, що за домовленістю сторін еквівалентно 4 968,00 доларів США в якості позики та зобов'язалася повернути до 21 лютого 2025 року, згідно з графіком платежів. Відповідачка частково виконала умови договору, сплативши 1656,00 доларів США. Однак, на теперішній час кошти у повному обсязі не повернула.
Відзив на позовну заяву
Відповідно до поданого до суду першої інстанції відзиву на позов відповідачка просила: визнати недійсними п.п.1.1, 7.5, 7.8 Договору позики в частині визначення курсу долара США за даними ресурсу https://minfin.com.ua/currency/auction/, на підставі ст. 217 ЦК України; визнати несправедливим перерахунок боргу за курсом, встановленим ресурсом «Мінфін» (https://minfin.com.ua/currency/auction/) та ухвалити, що залишок боргу підлягає виплаті у фіксованому гривневому розмірі 127 844,00 грн; визнати недійсними п.п. 4.1, 4.2., 7.11 Договору позики, оскільки вони суперечать п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України; відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення 3% річних, оскільки відповідачка звільнена від відповідальності за прострочення платежів у період дії воєнного стану; розстрочити відповідачці виконання рішення у даній справі про стягнення з відповідачки на користь позивача 127 844,00 грн заборгованості та судового збору терміном на 12 місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням шляхом сплати щомісячного платежу рівними частинами до 25 числа поточного місяця.
Відзив мотивований тим, що Договір позики порушує вимоги ч. 2 ст. 533 ЦК України, оскільки передбачає розрахунок боргу за курсом сайту «Мінфін», а не за офіційним курсом НБУ, а тому п.п. 1.1, 7.5, 7.8 в цій частині є недійсними та такими, що не мають юридичної сили. Також вважає нарахування 3 % річних таким, що суперечить п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, так як відповідачка взяла позику і прострочила черговий платіж в межах строку повернення позики у період воєнного стану, тому вона не несе відповідальності за це прострочення. Оскільки позивач не може вимагати від відповідачки сплати штрафів і додаткових нарахувань, у тому числі передбачених ст. 625 ЦК України, вважає, що п.п. 4.1, 4.2, 7.11 Договору позики автоматично недійсні, а тому окреме їх оскарження в суді не вимагається. Вказує, що необхідно відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення 3% річних, оскільки відповідачка звільнена від відповідальності за прострочення платежів у період дії воєнного стану.
Щодо розстрочення виконання судового рішення зазначила, що відповідачка є фізичною особою-підприємцем, за період з 07.2024 по 12.2024 року отримала дохід у розмірі 148777,48 грн. Середньомісячний дохід за цей період складає 24796,25 грн. Зауважує, що у разі негайного стягнення всієї суми боргу, вона буде змушена сплатити всю суму одним платежем, що призведе до значних фінансових труднощів (а.с. 36-41).
Згідно з додатковими поясненнями позивач наполягає на задоволенні позовних вимог та просить відмовити відповідачці у задоволенні її клопотань, викладених у відзиві. Наполягає на правомірності стягнення боргу в іноземній валюті та на тому, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (а.с. 79-81).
Відповідачкою подано заперечення на додаткові пояснення, в яких просила відхилити додаткові пояснення позивача як необґрунтовані, формальні та такі, що не спростовують викладених у відзиві заперечень (а.с. 92 - 96).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 29 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача борг за договором позики № 21-02-2024 від 21 лютого 2024 року в загальній сумі 3318,60 доларів США, з яких: заборгованість за позикою в сумі 3312,00 доларів США, 3 % річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за період з 22 липня 2024 року по 24 жовтня 2024 року у сумі 6,60 доларів США; здійснено розподіл судових витрат; у задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення суду відмовлено.
Задовольняючи вимоги позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором. Однак, відповідачка не заперечує одержання грошових коштів від позикодавця.
Судом зауважено, що відповідачка посилається на несправедливі умови договору, вважає їх недійсними, при цьому договір позики нею не оспорено, зустрічного позову не заявлено.
Враховано, що якщо договір виконується, то підстав для звернення до суду немає. Договір позики частково виконувався відповідачкою, що нею визнається.
Зауважено, що суд не має повноважень довільно втручатися у договір, крім випадків передбачених законом. Відповідачка вимог про визнання недійсним або розірвання Договору позики не заявляла, а тому її заперечення суд вважав безпідставними та такими, що суперечать правовим нормам.
Оскільки відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов'язань, суд виснував, що з неї підлягає стягненню на користь позивача борг за договором позики в сумі 3312,00 доларів США, а також 3 % річних в сумі 6,60 доларів США відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду, судом зважено на те, що відповідачкою не наведено переконливих обставин та не подано доказів на їх підтвердження для визначення такого способу виконання рішення суду.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідачка оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 29 жовтня 2025 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким: 1) визнати недійсними п.п. 1.1, 7.5, 7.8 Договору позики в частині визначення курсу долара США за даними ресурсу https://minfin.com.ua/currency/auction/ долара США за даними на підставі ст. 217 ЦК України; 2) визнати несправедливим перерахунок боргу за курсом, встановленим ресурсом «Мінфін» (https://minfin.com.ua/currency/auction/ ) та ухвалити, що залишок боргу підлягає виплаті у фіксованому гривневому розмірі - 127 844,00 грн; 3) визнати недійсними п.п. 4.1, 4.2., 7.11 Договору позики, оскільки вони суперечать імперативним нормам законодавства, а саме п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України; 4) відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення 3% річних, оскільки відповідач звільнена від відповідальності за прострочення платежів у період дії воєнного стану; 5) розстрочити ОСОБА_2 виконання рішення у даній справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 127 844,00 грн заборгованості та судового збору терміном на 12 місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням шляхом сплати щомісячного платежу рівними частинами до 25 числа поточного місяця.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що задовольняючи вимогу про стягнення 3 % річних за період з 22 липня 2024 року по 24 жовтня 2024 року в сумі 6,60 доларів США, суд першої інстанції не прийняв до уваги положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що положення ст. 625 ЦК України до грошових зобов'язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану .
Щодо відмови у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи. Наголошує, що одноразова сплата боргу призведе до повної втрати платоспроможності відповідачкою, що унеможливить ведення підприємницької діяльності та сплату обов'язкових платежів (податків). Також це призведе до ситуації, коли відповідачка залишиться без засобів для існування, що порушує ст. 48 Конституції України. Натомість, у мотивувальній частині рішення суд обмежився загальним твердженням про те, що відповідачкою «не наведено переконливих обставин та не подано доказів на їх підтвердження», не конкретизувавши, які саме обставини визнаються непереконливими та які докази - неналежними або недостатніми. Стверджує, що фактично не застосував положення ч. 4 ст. 435 ЦПК України, оскільки не надав оцінки жодному з критеріїв, які прямо передбачені цією нормою, а саме: матеріальному стану відповідачки та ступеню її вини у виникненні спору.
Також вказує, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ст. 217 ЦК України та неправильно тлумачив ст. 533 ЦК України.
Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу
У поданій до суду апеляційної інстанції заяві, що за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Вказує, що відповідачка вимог про визнання недійсним або розірвання Договору позики не заявляла. Оскільки відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов'язань, з останньої підлягає стягненню заборгованість за договором, а також нараховані на суму простроченого зобов'язання 3% річних. Вважає правомірною відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідачки про розстрочку виконання судового рішення (а.с. 170-173).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 29 жовтня 2025 року; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Згідно з ухвалою апеляційного суду від 22 січня 2026 закінчено підготовчі дії; справу за апеляційною скаргою призначено до розгляду у Кропивницькому апеляційному суді на 10 березня 2026 року о 12 год. 00 хв.
У судовому засіданні 04 лютого 2026 року 10 березня 2026 року відповідачка зазначила, що не підтримує вимогу про визнання недійсним п. 1.1. договору позики.
У судовому засіданні 04 лютого 2026 року апеляційний суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив, що проголошення судового рішення у справі відбудеться 19 березня 2026 року о 12 год. 50 хв.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржниці, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 лютого 2024 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено договір позики № 21-02-2024 (далі - Договір позики, а.с. 6 - 7), за умовами п. 1.1 якого Позикодавець, в особі представника, передає Позичальнику, у власність грошові кошти в сумі 191764,80 грн, що за домовленістю сторін еквівалентно 4968,00 доларів США за курсом продажу доларів США, зазначеному за посиланням https://minfin.com.ua/currency/auction/ в день укладення цього договору, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, що еквівалентна 4968,00 доларів США в строк по 21 лютого 2025 року.
Передача зазначеної в п. 1 цього договору суми позики здійснюється під час підписання цього договору. З цього моменту Договір позики вважається укладеним (п. 2.1. Договору позики).
Відповідно до п. 3.1 Договору позики Позичальник зобов'язаний повернути позику згідно з таким графіком повернення Позичальником грошових коштів: 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 березня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 квітня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 травня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 червня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 липня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 серпня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 вересня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 жовтня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 листопада 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 грудня 2024 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 січня 2025 року; 15 980,40 грн, що еквівалентно 414,00 доларів США - 21 лютого 2025 року.
У п.п. 4.1. - 4.2. Договору позики сторони погодили, що у разі несвоєчасного повернення Позичальником позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. При неповерненні чи несвоєчасному поверненні суми позики, тобто у строк, визначений цим договором, Позичальник сплачує пеню у розмірі 1% від суми позики за кожний день прострочки сплати боргу. Право вимоги пені виникає з третього дня прострочки виконання зобов'язань, передбачених у п. 7.6. договору.
Згідно з п. 7.5 Договору позики позика є безпроцентною. Повернення позики повинне проходити в готівковій формі у місці, визначеному в п. 7.7 даного Договору, або в безготівковій формі, шляхом виплати на банківський рахунок (розрахункову картку номер НОМЕР_1 ) Позикодавця, за курсом продажу доларів США, зазначеному за посиланням: https://minfin.com.ua/currency/auction/ на день проведення розрахунку за цим договором в такому порядку.
Пунктом 7.8. Договору позики передбачено, що у випадку зміни у бік збільшення курсу гривні по відношенню до долару США від зазначеного курсу у п. 1 цього Договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір поверненої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики за комерційним курсом продажу долару США, встановленому https://minfin.com.ua/currency/auction/ на день здійснення кожного платежу за цим Договором (в тому числі у випадку дострокового повернення та/або примусового стягнення заборгованості, та/або погашення заборгованості будь - яким іншим шляхом, передбаченим Договором та законодавством України).
Сторони домовились про те, що військовий стан, в тому числі проведення активних бойових дій на території України, перебування Позикодавця та/або Позичальника на військовій службі не є підставою для звільнення сторін від відповідальності (п.7.11. Договору позики).
Договір позики скріплений підписами Позикодавця та Позичальника.
Також 21 лютого 2024 року між ОСОБА_1 (Заставодержатель) та ОСОБА_2 (Заставодавець) було укладено Договір застави транспортного засобу (далі - Договір застави, а.с. 8-9), за умовами п. 1.1 якого відповідно до цього договору забезпечується заставою виконання Заставодавцем зобов'язань за Договором позики, що укладений між Заставодержателем та Заставодавцем.
Відповідно до п. 1.2 Договору застави предметом застави за цим Договором є рухоме майно Заставодавця, а саме: транспортний засіб автомобіль марки КІА, модель OPIRUS, тип - загальний легковий седан, чорного кольору, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами), VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , належний Заставодавцю згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , орган, що видав ТСЦ 8046, дата видачі 11.04.2023 року.
Предмет застави оцінений сторонами в суму 191764,80 грн, що за домовленістю сторін еквівалентно 4968,00 доларів США (п. 1.3 договору застави).
Договір застави підписаний Заставодержателем і Заставодавцем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1054.
Відповідачкою Договір позики було виконано частково, що підтверджується платіжними інструкціями від 19 березня 2024 року на суму 16328,48 грн, від 20 квітня 2024 року на суму 16672,00 грн, від 21 травня 2024 року на суму 16630,00 грн та від 26 червня 2024 року на суму 16962,00 грн (а.с. 44-45).
При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, кожен зі здійснених відповідачкою платежів у гривні на момент оплати у доларовому еквіваленті складав 414,00 доларів США.
Позивачем стверджується, що станом на 24 жовтня 2024 року загальна сума заборгованості відповідачки становить 3312,00 доларів США, що складається з несплачених щомісячних платежів у сумі 414 доларів США за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2024 року та січень-лютий 2025 року.
Також позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3 % річних за період з 22 липня 2024 року по 24 жовтня 2024 року у сумі 6,60 доларів США.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає не у повній мірі, враховуючи наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
За приписами ст.ст. 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підставою позову у даній справі є неналежне виконання відповідачкою своїх зобов'язань щодо повернення позивачу коштів за укладеним між сторонами договором позики.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).
Стаття 1049 передбачає обов'язок позичальника повернути позику. Так, відповідно до зазначеної правової норми позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Колегією суддів враховано, що у даній справі відповідачкою не заперечувався факт укладення Договору позики, отримання Позичальником від Позикодавця позики у сумі 191 764,80, що за домовленістю сторін еквівалентно 4968,00 доларів США, а також факт неналежного виконання відповідачкою своїх зобов'язань за Договором позики.
До того ж, з матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за Договором позики належним чином не виконала, отримані кошти у повному обсязі та згідно з погодженим сторонами графіком у повному обсязі не повернула.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, оскільки, як уже зазначалось, доказів належного виконання Позичальником зобов'язань за Договором позики матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність визначених законом підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором у сумі 3312,00 доларів США.
При цьому, апеляційний суд критично ставиться до заперечень скаржниці, що стосуються розміру пред'явленої до стягнення заборгованості за Договором позики.
Зокрема, скаржницею стверджується, що суд неправильно витлумачив положення ст. 533 ЦК України відносно умов Договору позики, оскільки із системного аналізу п.п. 1.1, 7.5 та 7.8 Договору позики вбачається, що сторони фактично погодили повернення фіксованої суми у гривнях з прив'язкою до валютного еквіваленту, однак визначили порядок перерахунку боргу за неофіційним та приватним курсом, що суперечить імперативним вимогам ч. 2 ст. 533 ЦК України та принципам розумності, справедливості й добросовісності цивільних правовідносин. На переконання скаржниці, умови договору в частині визначення курсу перерахунку за даними ресурсу «Мінфін» є незаконними, оскільки: не відповідають вимогам імперативної норми ст. 533 ЦК України; створюють дисбаланс договірних прав і обов'язків сторін; покладають на відповідача непрогнозований валютний ризик; забезпечують позивачу односторонню майнову вигоду без відповідних ризиків.
На викладені доводи апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що вона є диспозитивною та не носить імперативного характеру, оскільки не містить вказівки на імперативність у її змісті. Натомість, норма ч. 2 ст. 533 ЦК України дозволяє учасникам правовідносин саме у договору встановити порядок визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті суми, що підлягає сплаті за таким договором.
Зазначена передбачена законом можливість і була реалізована сторонами у Договорі позики.
При цьому, за загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є для його сторін підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов'язків та інших наслідків.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
При цьому, спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Таким чином, оскільки відповідачкою не спростована презумпція правомірності Договору позики як в цілому, так і в частині певних його умов, такий договір має виконуватись його сторонами.
Апеляційним судом зважено на те, що доводи відповідачки щодо несправедливості умов Договору позики не підтверджені жодним доказом. Зокрема, відповідачка не довела, що визначення розміру платежу за договором за курсом долару США за даними ресурсу https://minfin.com.ua/currency/auction/, порівняно з офіційним курсом відповідної валюти на сайті Національного Банку України, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, а також в чому полягає несправедливість чи невідповідність вимогам закону визначення курсу за даними ресурсу https://minfin.com.ua/currency/auction/, чим і наскільки еквівалент відрізняється від курсу НБУ, як на момент узгодження положень правочину, так і на час вирішення спору.
Також колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржниці про незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст. 217 ЦК України.
Як вбачається з прохальної частини відзиву на позов, що також була продубльована в апеляційній скарзі, відповідачка просила, зокрема, визнати недійсними п.п.1.1., 4.1, 4.2., 7.5, 7.8., 7.11 Договору позики.
Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У контексті викладеного апеляційний суд звертає увагу на наступне.
У ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України унормовано, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; (ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
Отже, позовні вимоги - це сформульоване у прохальній частині позовної заяви звернення позивача до суду з вимогою у певний спосіб захистити його порушені, невизнані або оспорювані права та законні інтереси .
Згідно з ч. 1 ст. 184 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.
У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову, який повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права (ч. 1, п. 5 ч. 3 ст. 178 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
З викладеного вбачається, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права в цьому провадженні, заперечуючи проти позову шляхом подання до суду першої інстанції відзиву на позов.
Водночас, якщо вимоги відповідача спрямовані до позивача і пов'язані з основним позовом, процесуальний закон вимагає оформити їх як зустрічний позов.
За вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, неврахування судом першої інстанції положень ст. 217 ЦК України під час розгляду даної справи є правомірним, оскільки в іншому випадку передбачало б розгляд по суті скерованих до позивача вимог відповідачки, які викладені у відзиві, а не шляхом подання зустрічного позову, що суперечить наведеним вище вимогам процесуального закону.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було безпідставно не враховано доводи скаржниці у частині нарахування позивачем 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 22 липня 2024 року по 24 жовтня 2024 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.
Таким чином, нарахування позивачем за період з 22 липня 2024 року по 24 жовтня 2024 року 3% річних у сумі 6,60 доларів США за прострочення виконання відповідачкою своїх зобов'язань за Договором позики є незаконним, а тому відповідна позовна вимога задоволенню судом не підлягала.
Судом першої інстанції зазначеного безпідставно враховано не було, що призвело неправильного вирішення спору по суті спору, оскільки позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявленого відповідачкою клопотання про розстрочення виконання рішення суду у даній справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у його задоволенні.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Скаржниця стверджує, що розглядаючи її клопотання про розстрочення рішення суду, суд першої інстанції не врахував: 1)її матеріальний стан, а саме те, що середньомісячний дохід відповідачки є обмеженим та не дозволяє здійснити сплату всієї суми боргу без істотного погіршення її фінансового становища; 2) ступеню вини відповідачки у виникненні спору, хоча вона частково сплатила заборгованість за договором, не заперечувала наявність боргу та не ухилялась від виконання зобов'язання.
Зазначені доводи відповідачки, апеляційний суд вважає необґрунтованими за наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 (Заставодержатель) та ОСОБА_2 (Заставодавець) укладено Договір застави транспортного засобу від 21 лютого 2024 року, відповідно до забезпечується заставою виконання Заставодавцем зобов'язань за Договором позики; предметом застави є належний відповідачці транспортний засіб - автомобіль марки КІА, модель OPIRUS, тип - загальний легковий седан, чорного кольору, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами), VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; предмет застави оцінений сторонами в суму 191764,80 грн, що за домовленістю сторін еквівалентно 4968,00 доларів США, тобто дорівнює отриманій відповідачкою на підставі Договору позики сумі.
У поданій відповідачкою до суду першої інстанції заяві про забезпечення позову (а.с. 111-113) останньою зазначається, що 01 жовтня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Голяченком І.П. відкрито виконавче провадження № 76166988 з примусового виконання виконавчого напису № 5967, виданого 18 вересня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкода О.М. про звернення стягнення на транспортний засіб автомобіль марки КІА, модель OPIRUS, тип - загальний легковий седан, чорного кольору, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами), VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 в рахунок погашення заборгованості за простроченою позикою у розмірі 151242,00 грн, за вчинення виконавчого напису нотаріусом у сумі 2500,00 грн.
Таким чином, що у разі закінчення виконавчого провадження № 76166988 його фактичним виконанням, виконавчий лист у даній справі не буде пред'явлений до виконання і не призведе до залишення відповідачки без засобів для існування, як вона про це безпідставно стверджує.
До того ж, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25 вересня 2015 року № 8 матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.
Щодо неврахування судом ступеню вини відповідачки у виникненні спору, колегією суддів зважено на те, що відповідачкою на виконання Договору позики було здійснено лише чотири платежі із передбачених дванадцяти. При цьому, після 26 червня 2024 року і до моменту апеляційного перегляду справи відповідачкою не було здійснено жодного платежу з метою хоча б часткового погашення існуючого боргу.
Оскільки розстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення, за встановлених у даній справі обставин, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідачки.
Визначених процесуальним законом підстав для задоволення відповідного клопотання апеляційний суд також не вбачає.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому, оскільки за результатами апеляційного розгляду справи вимоги позову підлягають задоволенню на 99,82%, а апеляційна скарга задоволена менш, ніж на 1%, колегія суддів не вбачає необхідності для розподілу судових витрат у зв'язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 29 жовтня 2025 року у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики № 21-02-2024 від 21 лютого 2024 року у сумі 3312,00 доларів США, а також судовий збір в сумі 1369,72 грн.
У задоволенні решти вимог позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний