03 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 369/3828/23
номер провадження: 22-ц/824/3717/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року у складі судді Козак І.А., у справі за позовом акціонерного товариства «Креді агріколь банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2023 року акціонерне товариство «Креді агріколь банк» (далі - АТ «Креді агріколь банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 листопада 2020 року між АТ «Креді агріколь банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №9/2839447, згідно з п.1.1 якого відповідачці був наданий кредит в сумі 1 000 000 грн 00 коп., строком з 13 листопада 2020 року по 12 листопада 2026 року. Кредитним договором визначено обов'язок позичальника здійснювати погашення кредиту та процентну винагороду за користування кредитних коштів у розмірі 30% річних (фіксована процентна ставка) в валюті договору відповідно графіку платежів по кредиту (додаток 1 до договору).
Позивач вказував, що АТ «Креді агріколь банк» виконало свої зобов'язання за вказаним договором в повному обсязі, проте ОСОБА_1 свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала та має заборгованість. У зв'язку з цим, 15 листопада 2022 року банк направив відповідачці вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором від 07 листопада 2022 року вих.№10451/2188, однак ОСОБА_1 вказану вимогу не виконала протягом 30-денного строку з дати отримання.
З урахуванням наведеного, АТ «Креді агріколь банк» просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №9/2839447 від 13 листопада 2020 року станом на 02 лютого 2023 року у загальному розмірі 1 173 643 грн 42 коп.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року позовні вимоги АТ «Креді агріколь банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді агріколь банк» заборгованість за кредитним договором №9/2839447 від 13 листопада 2020 року, розраховану станом на 02 лютого 2023 року, у розмірі 1 173 643 грн 42 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді агріколь банк» судовий збір у розмірі 17 604 грн 66 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 13 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Креді Агріколь Банк» був укладений кредитний договір № 9/2839447, за умовами якого відповідачка отримала 1 000 000 грн 00 коп., зі сплатою 30 % річних на строк до 12 листопада 2026 року. Однак всупереч умовам договору ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого станом на 02 лютого 2023 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 1 173 643 грн 42 коп. Оскільки банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення заборгованості, яку вона не виконала та не надала доказів спростування розрахунку боргу або його погашення, то суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для дострокового стягнення всієї заборгованості за кредитним договором.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Креді Агріколь Банк», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка до моменту пред'явлення позову у порядку ст.17 Закону України «Про споживче кредитування» звернулася до банку про реструктуризацію зобов'язання за договором кредитування. На вказаний лист відповідачка отримала відповідь-пропозицію щодо реструктуризації заборгованості від 08 березня 2023 року за вих.№12410/400, штамп-відмітка про прийняття кореспонденції на відправлення відділенням поштового зв'язку від 11 березня 2023 року, тобто вже після подання позовної заяви. Таким чином вважає, що якщо сторони перебувають в процесі узгодження умов закриття/виконання кредитного договору, то стадія досудового врегулювання спору ще триває, а отже застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.1050 ЦК України, та вимога про дострокове повернення усієї суми грошових коштів за кредитним договором є передчасною. Проте суд першої інстанції проігнорував дані обставини.
Вказує, позивач не здійснив (не закінчив) обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором кредиту, а відтак вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що формальне надсилання претензії на адресу відповідачки, попри подальше узгодження можливості реструктуризації заборгованості, є належним виконанням обов'язкової стадії досудового порядку врегулювання спірних правовідносин. Таким чином, на думку відповідачки, позивач не набув права щодо дострокової вимоги погашення кредитної заборгованості, а тому задоволення позову є передчасним.
Зазначає, що у відповідності до п.1.1. кредитного договору банк (позивач по справі) надає позичальнику кредит у сумі 1 000 000 грн 00 коп. строком на 72 місяці з 13 листопада 2020 року до 12 листопада 2026 року (включно). Таким чином, на думку відповідачки, позивач набув право вимагати стягнення лише прострочену заборгованість, а вимога позивача про повернення усієї суми заборгованості за кредитом (тіла кредиту) є передчасною, адже термін настання такої вимоги настає із закінченням кредитного договору, а саме 12 листопада 2026 року.
Представник АТ «Креді агріколь банк» - адвокат Черкасова О.О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що судом першої інстанції встановлено, що АТ «Креді агріколь банк» виконало свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, а ОСОБА_1 порушила свої зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати кредитних платежів та не виконує умови кредитного договору. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується скаржником, що оскільки відповідачка зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала та мала прострочену заборгованість, позивач направив 15 листопада 2022 року відповідачці вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором від 07 листопада 2022 року вих.№10451/2188, яку відповідачка отримала 08 грудня 2022 року. Однак вона вказану вимогу банку про погашення заборгованості не виконала протягом всього строку з дати отримання. Таким чином вважає, що позивач довів належними доказами, на підставі яких судом першої інстанцій встановлено факт вручення вимоги позичальнику, а тому суд дійшов правильного висновку про те, що строк кредитування достроково припинився та у позичальника виник обов'язок дострокового повернення усієї суми кредиту.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
За змістом п.22 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 листопада 2020 року між АТ «Креді агріколь банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 9/2839447, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 1 000 000 грн 00 коп. зі строком користування з 13 листопада 2020 року по 12 листопада 2026 року. У свою чергу ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплачувати щомісячно процентну винагороду за користування кредитом у розмірі 30% річних (фіксована процентна ставка), починаючи з дня надання кредиту (дня списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника) до моменту повного погашення заборгованості за договором.
Відповідно до п.1.1 кредитного договору, позичальник повертає кредит банку щомісячно, в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту (додаток № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною) як день повернення кредиту. Повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту.
Згідно з п.2.3 кредитного договору, позичальник підтвердила, що підписанням договору вона у письмовій формі у повному обсязі отримала від банку інформацію, визначену Законом України «Про споживче кредитування» та/або іншими нормативно-правовими актами, що регулюють це питання.
У п. 2.2 кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язаний погашати кредит та сплачувати проценти у валюті кредиту, відповідно до графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості. Сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів в день повернення кредиту. У випадку, якщо зазначений день повернення кредиту є неробочим, позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів та платіж за кредитом у попередній робочий день.
Згідно з п. 4.1. кредитного договору, підписавши вказаний договір позичальник підтвердив, що він в день укладення даного договору особисто отримав свій примірник договору, умови договору йому зрозумілі; з Правилами і Тарифами Банку, що розміщені на офіційному сайті банку, ознайомлений, приймає та погоджується; йому до укладання договору банком надано інформацію, яка визначена ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Судом першої інстанції установлено, що АТ «Креді агріколь банк» свої зобов'язання за договором виконало належним чином, що підтверджується платіжною інструкцією №33900421-1 від 13 листопада 2020 року на суму 1 000 000 грн 00 коп.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та сторонами не заперечується, а тому не підлягають доказуванню відповідно до ч.2 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором № 9/2839447 від 13 листопада 2020 року щодо сплати тіла та відсотків, у зв'язку з чим згідно з наданим банком розрахунком заборгованості станом на 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 1 173 643 грн 42 коп., з яких: 816 534 грн 45 коп. - заборгованість за кредитом; 92 010 грн 10 коп. - прострочена заборгованість за кредитом; 15 126 грн 68 коп. - нараховані відсотки; 249 972 грн 19 коп. - прострочені відсотки (а.с.5).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно враховано, що відповідачкою не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували складений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором або доказів її погашення частково чи в повному обсязі у добровільному порядку.
Крім того, АТ «Креді агріколь банк» надало суду виписки по позичковим рахункам ОСОБА_1 , а саме рахунків:
НОМЕР_1 / UAH щодо видачі кредиту та обліку строкової заборгованості за тілом кредиту за період 13 листопада 2020 року - 02 лютого 2023 року;
НОМЕР_2 / UAH щодо обліку простроченої заборгованості за тілом кредиту за період 13 листопада 2020 року - 02 лютого 2023 року;
НОМЕР_3 / UAH щодо обліку нарахованих відсотків за період 13 листопада 2020 року - 02 лютого 2023 року;
НОМЕР_4 / UAH щодо обліку прострочених відсотків за період 13 листопада 2020 року - 02 лютого 2023 року (а.с.6-16).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Таке ж право АТ «Креді агріколь банк» передбачено в п.2.3.6 Правил, відповідно до яких, якщо позичальник протягом 31 дня з моменту направлення йому письмової вимоги банком, не виконає вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентами, комісіями, штрафними санкціями, банк вправі розпочати процедуру примусового стягнення боргу, включаючи звернення до суду за стягненням на кошти та/або майно позичальника в порядку, передбаченому законодавством України.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань за кредитним договором АТ «Креді агріколь банк» у строки, передбачені кредитним договором, направило на адресу ОСОБА_1 вимогу від 07 листопада 2022 року за вих. №10451/2188 про дострокове повернення кредиту та процентів.
Однак відповідачка ОСОБА_1 не виконала вказану вимогу АТ «Креді агріколь банк», а тому банк набув законне та обумовлене договором право на дострокове стягнення заборгованості, в тому числі шляхом подання до суду позову про стягнення боргу.
Отже, установивши, що АТ «Креді Агріколь Банк» відповідно до умов кредитного договору надало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 1 000 000 грн 00 коп., а остання належним чином не виконувала зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати 30 % річних, унаслідок чого станом на 02 лютого 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 1 173 643 грн 42 коп., а також ОСОБА_1 не виконала вимогу банку про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаної кредитної заборгованості достроково в судовому порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує про передчасність звернення АТ «Креді Агріколь Банк» до суду, так як до пред'явлення позову вона звернулася до банку із заявою про реструктуризацію заборгованості, а у відповідь отримала лист банку від 08 березня 2023 року № 12410/400 з пропозицією щодо можливого врегулювання. У зв'язку з цим ОСОБА_1 вважає, що сторони перебували у процесі узгодження умов виконання кредитного договору, а тому вимога про дострокове повернення всієї суми кредитної заборгованості заявлена банком передчасно.
Колегія суддів відхиляє ці твердження ОСОБА_1 з таких підстав.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
Тобто реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит є правом, а не обов'язком кредитодавця.
З матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Креді Агріколь Банк» з проханням відстрочення подачі до суду про примусове стягнення заборгованості по кредитному договору №912839447 від 13 листопада 2020 року, з метою досудового врегулювання існуючої заборгованості по договору (а.с.69).
Листом №12410/400 від 08 березня 2023 року АТ «Креді Агріколь Банк» повідомило ОСОБА_1 , що за результатами розгляду її звернення їй необхідно погасити заборгованість за договором у розмірі не менше 70 % від залишку заборгованості станом на дату внесення грошових коштів. У разі погашення заборгованості у зазначеному розмірі, банк відповідно до ст.605 ЦК України має право припинити зобов'язання позичальника щодо погашення залишку заборгованості за договором шляхом прощення боргу (а.с.70).
Той факт, що ОСОБА_1 отримала лист вказаний лист АТ «Креді Агріколь Банк» №12410/400 від 08 березня 2023 року підтверджується змістом її відзиву на позов (а.с.61-68).
Згідно з п.6 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як ст.3 ЦК України, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить про те, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Колегія суддів враховує, що будь-яких доказів виконання ОСОБА_1 умов, запропонованих банком у листі №12410/400 від 08 березня 2023 року, зокрема щодо погашення не менше 70 % залишку заборгованості, а також доказів вжиття реальних дій або намірів щодо здійснення такого платежу, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, відповідачкою не надано.
За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 не надала доказів виконання запропонованих АТ «Креді Агріколь Банк» умов врегулювання заборгованості, зокрема, щодо погашення не менше 70 % її залишку, то її доводи про передчасність звернення до суду колегія суддів розцінює, як такі, що спрямовані на уникнення виконання ОСОБА_1 зобов'язань перед АТ «Креді Агріколь Банк», а не реальний намір врегулювати спір в досудовому порядку, що не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним у ст.3 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
При цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року.
Головуючий
Судді: