Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/4313/2026
м. Київ Справа № 759/22880/25
03 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Рейнарт І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Боряк Галини Юріївни на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Єросової І.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Денис Андрійович, про визнання недійсним заповіту,-
У вересні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Денис Андрійович, про визнання недійсним заповіту.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Денис Андрійович (03058, м. Київ, вул. Миколи Голего, 5, прим. 121-А, прим. 9), про визнання недійсним заповіту - передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15).
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, 05 листопада 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Боряк Галина Юріївна подала апеляційну скаргу в якій просила суд скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до Святошинського районного суду міста Києва.
Апелянт вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та постановленою з грубим порушенням норм процесуального права оскільки, постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю на розгляд до Печерського районного суду міста Києва, суд першої інстанції виходив із того, що "визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини".
Зазначає, що ЦПК України не містить такого самостійного правила територіальної підсудності, якподання позову «за місцем відкриття спадщини», на яке послався суд першої інстанції в своїй ухвалі.
Нормами п. 3 Глави 2 ЦПК України чітко визначено правила територіальної підсудності, серед яких загальне правило-пред?явлення позову за місцем проживання чи місцем знаходженням відповідача, а також спеціальні правила альтернативної та виключної підсудності.
При цьому апелянт вважає, що із оскаржуваної ухвали неможливо встановити, якою саме нормою права керувався суд, оскільки жодна зі статей зазначеного розділу ЦПК України не передбачає підсудності спору за місцем відкриття спадщини, що свідчить про відсутність належного правового обґрунтування ухваленого рішення.
Зазначає, що предметом позову у цій справі є оспорення законності та дійсності заповіту як одностороннього правочину, вчиненого спадкодавцем за життя. Позивач стверджує про невідповідність цього правочину вимогам Цивільного кодексу України, зокрема, щодо волевиявлення заповідача, тобто, по суті це спір про дефект самого правочину, а не про розподіл спадкового майна чи визнання права власності на нього. Майбутнє виникнення у позивача права на спадкування є лише можливим наслідком задоволення позову, але не його предметом.
Вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов внутрішньо суперечливих висновків.
Вказує на те, що спір про дійсність заповіту є, по суті, особистим зобов?язальним спором між позивачем (особою, яка вважає, що оспорюваний правочин порушує її потенційні спадкові права) та відповідачем (особою, яка за цим правочином набула статусу спадкоємця). Це спір про право для якого за відсутності винятків, діє єдине правило підсудності - загальне, за місцем проживання відповідача.
Зазначає, що стаття 30 ЦПК України встановлює вичерпний перелік спорів, які розглядаються за правилами виключної підсудності. У цьому переліку містяться лише два види спорів, які пов?язані або можуть бути пов?язані із спадковими правовідносинами: позови кредиторів спадкодавця та спори що виникають із приводу нерухомого майна, причому закон не визначає для них підсудність за місцем відкриття спадщини.
На думку апелянта, при визначенні підсудності вказаної справи суд першої інстанції фактично застосував неіснуючу процесуальну норму, вдавшись до неприпустимого розширювального тлумачення спеціальних правил щодо визначення підсудності справ, безпідставно відхилившись від базового принципу загальної територіальної підсудності, закріпленого у статті 27 ЦПК України.
У даній справі відповідачем є фізична особа, на користь якої складено оспорюваний заповіт, ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання якої ( АДРЕСА_3 ) територіально належить до юрисдикції саме Святошинського районного суду м. Києва. Отже, позивачка, подаючи позов до цього суду, діяла у повній відповідності до вимог закону, обравши належний та компетентний суд.
Звертає увагу суду, що впродовж місяця судом першої інстанції так і не було розглянуто невідкладну заяву про забезпечення позову, а натомість було постановлено процесуально некоректну ухвалу про передачу «виділеного провадження» за підсудністю, що також свідчить про неналежне виконання судом своїх процесуальних обов?язків та створення умов, за яких захист прав позивача стає неефективним.
У пункті 15 Аналіз судової практики ВССУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» чітко зазначено, що виключна підсудність, передбачена для спорів щодо нерухомого майна, не застосовується до вимог про визнання заповіту недійсним, що прямо підтверджує позицію позивача. Якщо до позовів про визнання недійсним заповіту не застосовується виключна підсудність (ст. 30 ЦПК), а ЦПК не містить жодних інших спеціальних правил для цієї категорії справ то, відповідно, має застосовуватися єдине можливе загальне правило визначення підсудності справи, встановлене статтею 27 ЦПК України.
Окрім того, зазначає, що у листі Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року також зазначено, що позови щодо права спадкування за загальними правилами підсудності подаються до суду за місцем проживання (знаходження) відповідача, за винятком спорів щодо нерухомого спадкового майна.
06 січня 2026 року до Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідачка зазначає, що погоджується із доводами апеляційної скарги в частині визначення територіальної підсудності справи.
Вважає, що при поданні позову було дотримано загальних правил територіальної підсудності.
Відповідно до ст. 30 ЦПК України перелік випадків виключної підсудності є вичерпним.
Зазначає, що характер спору не є спором про речове право на нерухоме майно, предметом позову є оспорення дійсності правочину (заповіту), навіть у разі задоволення позову у позивача не виникає речове право, а лише можливе право на спадкування у майбутньому.
Вказує на те, що ЦПК не містить прямої норми, яка б зобов'язувала подавати позов про недійсність заповіту виключно за місцем відкриття спадщини. Заповіт - це односторонній цивільний правочин, а його оспорювання не тотожне вирішенню спадкової справи та не пов'язане безпосередньо з розподілом спадкового майна. Зазначає, що правові наслідки недійсності заповіту: не є автоматичними та потребують подальших юридичних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється апеляційним судом без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Судом встановлено, що у вересні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Денис Андрійович, про визнання недійсним заповіту.
В якому просила суд, визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 12.05.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гурченок Н.I., зареєстрований в реєстрі за № 840.
???Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом виключення зі спадкового реєстру запису №? 840 про реєстрацію заповіту ОСОБА_4 .
???Стягнути з відповідачки на користь позивачки судові витрати.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Денис Андрійович (03058, м. Київ, вул. Миколи Голего, 5, прим. 121-А, прим. 9), про визнання недійсним заповіту - передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15).
Постановляючи ухвалу про передачу на розгляд до Печерського районного суду м. Києва даної цивільної справи, суд першої інстанції виходив із того, що за своїм змістом заповіт є розпорядженням, зробленим особою на випадок смерті, яке укладається у передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця. Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом. При цьому, визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача).
Згідно з приписами ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Зі змісту даної позовної заяви вбачається, що місцем відкриття спадщини є Печерський район м. Києва, а саме: АДРЕСА_4 .
Враховуючи, що під час звернення із даним позовом позивач не дотрималася вимог законодавства щодо підсудності спору, то суддя доходить висновку, що дана позовна заява підлягає передачі за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
У листі Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року судам роз'яснено, що позови щодо права спадкування за загальними правилами підсудності подаються до суду за місцем проживання (знаходження) відповідача, за винятком спорів щодо нерухомого спадкового майна.
Як вбачається із матеріалів даної цивільної справи, предметом позову ОСОБА_1 є визнання недійсним заповіту та застосування наслідків недійсності правочину шляхом виключення зі спадкового реєстру запису № 840 про реєстрацію заповіту ОСОБА_4 , тобто, у даному випадку спір прямо не стосується нерухомого майна, а лише можливого виникнення права на спадкування, у випадку задоволення позову.
Отже, позов про визнання заповіту недійсним не повинен розглядатися за правилами виключної підсудності, оскільки спір між сторонами виникає не з приводу нерухомого майна, а щодо дійсності заповіту.
За результатом розгляду даної категорії справ, в разі задоволення позову, у позивача може виникнути право на спадкування, а не речове право на спадкове майно.
Така позиція відповідає висновкам Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зробленим в Аналізі судової практики внаслідок застосування судами роз'яснень, викладених у постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 23.01.2017 р., пункт 15 якого не передбачає застосування виключної підсудності до вимог про визнання заповіту недійсним.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у даній справі є фізична особа ОСОБА_2 , на користь якої складено оспорюваний заповіт, зареєстрованим місцем проживання якої, згідно інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, є АДРЕСА_3 , приватний будинок, що територіально належить до юрисдикції саме Святошинського районного суду м. Києва.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що звертаючись до Святошинського районного суду міста Києва з позовом за зареєстрованим місцем проживання відповідачки у справі ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, позивачка ОСОБА_3 діяла у повній відповідності до вимог закону, обравши належний та компетентний суд.
Суд зауважує, що розгляд справи судом із порушенням правил територіальної юрисдикції є підставою для скасування ухваленого у справі рішення (ч.1 ст. 378 ЦПК України).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає що, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції в повній мірі не проаналізував подану ОСОБА_1 позовну заяву та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для передання справи за підсудністю на розгляд Печерському районному суду міста Києва, за місцем відкриття спадщини.
Згідно з ч.6 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Виходячи з вище викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права що, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, є підставною для скасування цієї ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Боряк Галини Юріївни задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 рокускасувати.
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Денис Андрійович, про визнання недійсним заповітунаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді: