06 березня 2026 року
м. Київ
справа № 175/6276/25
провадження № 61-216св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Окунєв Ігор Сергійович,
на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року у складі судді Васюченка О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.
у цивільній справі
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - позивачі)
до
відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Реван» (далі - ТОВ «Реван»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - відповідачі)
про визнання недійсними договорів оренди, виселення, відшкодування майнової та моральної шкоди
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У травні 2025 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними договорів оренди, виселення, відшкодування майнової та моральної шкоди.
2. Суд першої інстанції провадження у справі закрив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
3. ОСОБА_1 оскаржив судові рішення в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
4. Ключовим питанням у цій справі є те, чи підлягають розгляду заявлені позовні вимоги у порядку цивільного судочинства.
5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), тому Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІI. Короткий зміст позовних вимог
6. Позов обґрунтований так:
- позивачі та відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є співвласниками нежитлового приміщення торгового комплексу по продажу продовольчих та будівельно-доблювальних матеріалів, літера «А»., загальною площею 1031,40 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нежитлове приміщення);
- у лютому 2025 року позивачам стало відомо про те, що належне їм на праві спільної часткової власності нежитлове приміщення за відсутності їхньої згоди без належних правових підстав використовується ТОВ «Реван», в тому числі шляхом розміщення магазину торгової мережі «Посад»;
- як з'ясувалось пізніше, між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Реван» 27 січня 2025 року були укладені договори оренди нежитлового приміщення;
- нежитлове приміщення на момент укладення договорів оренди в натурі поділене не було, тому частки у праві власності не можуть бути предметом оренди. Отже, договори оренди нежитлового приміщення були укладені незаконно, у зв'язку з чим ТОВ «Реван» має повернути безпідставно набуте приміщення його співвласникам;
- позивачі за звичайних обставин, якби їх право не було порушено з боку ТОВ «Реван» та було б отримано їх згоду на передачу майна в оренду, мали б можливість одержати доходи від передачі в оплатне користування належного їм приміщення. Проте, відповідачі позбавили позивачів такого права, використовуючи без належних правових підстав нежитлове приміщення, частки у праві власності на яке належать позивачам;
- як вбачається з договорів оренди нежитлового приміщення, вартість користування 1/4 частиною приміщення визначена у розмірі 50 000,00 грн у місяць;
- позивачам також була завдана істотна моральна шкода, що виражається у душевних стражданнях, які вони зазнали внаслідок порушення їх права власності з боку відповідачів, у розчаруванні, нервуванні, порушенні звичайного режиму життя та виникненні незручностей в зв'язку з необхідністю вживання заходів щодо вирішення спору.
7. Враховуючи викладене, позивачі просили суд:
- визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 27 січня 2025 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Реван»;
- визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 27 січня 2025 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Реван»;
- виселити ТОВ «Реван» з нежитлового приміщення без надання іншого приміщення;
- стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 37 500,00 грн відшкодування майнової шкоди та по 20 000,00 грн відшкодування моральної шкоди;
- стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по 37 500,00 грн відшкодування майнової шкоди та по 20 000,00 грн відшкодування моральної шкоди;
- стягнути з ТОВ «Реван» на користь ОСОБА_1 75 000,00 грн відшкодування майнової шкоди та 20 000,00 грн відшкодування моральної шкоди;
- стягнути з ТОВ «Реван» на користь ОСОБА_2 75 000,00 грн відшкодування майнової шкоди та 20 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
ІІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
8. Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, провадження у цивільній справі закрито та роз'яснено позивачам їх право звернення з цими позовними вимогами до господарського суду.
9. Суди ухвалюючи ці рішення, виходили з таких мотивів:
- позовну заяву не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, а слід розглядати за правилами господарського судочинства;
- відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані як фізичні особи-підприємці (далі - ФОП) (види діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна);
- предметом цього спору є договори оренди нежитлового приміщення, укладені між юридичною особою (ТОВ «Реван») і ФОП ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), тобто між суб'єктами господарювання в ході проведення ними господарської діяльності.
ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
10. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Окунєв І. С. просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
11. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:
- у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - суб'єктом господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських;
- спір у цій справі, що був ініційований позивачами як фізичними особами без статусу суб'єктів господарювання, виник із цивільних правовідносин власності та захисту права власності, розгляд такої справи не проводиться за правилами іншого виду судочинства (спір не стосується корпоративних, приватизаційних чи відносин банкрутства та не ґрунтується на відносинах забезпечення виконання основного зобов'язання, тобто спорів за участю фізичної особи, що підвідомчі господарському суду), а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
- позивачі та відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 як фізичні особи є співвласниками нежитлового приміщення торгового комплексу з продажу продовольчих та будівельно-оздоблювальних матеріалів;
- відповідачі незаконно уклали договори оренди нежитлового приміщення, чим порушили право власності позивачів, тому такі договори (між ОСОБА_3 та ТОВ «Реван» і між ОСОБА_4 та ТОВ «Реван») слід визнати недійсними;
- ТОВ «Реван» зобов'язано повернути безпідставно набуте нежитлове приміщення його співвласникам, оскільки правових підстав для користування цим приміщенням у нього немає;
- як вбачається із заявлених позовних вимог, за своєю суттю спір виник внаслідок порушення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності позивачів. Між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні господарські правовідносини. Так само, як і відсутній спір між ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Реван»;
- провадження у цивільній справі суд першої інстанції закрив щодо всіх без винятку позовних вимог;
- позовні вимоги фізичних осіб про визнання недійсними договорів, виселення із приміщення, стягнення майнової та моральної шкоди виникли із суто цивільних правовідносин (відносин права власності) і, виходячи із суті статті 19 ЦПК та статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), жодним чином не можуть підлягати розгляду в порядку господарського судочинства, тому закриття провадження судом першої інстанції є незаконним і таким, що суперечить нормам цивільного процесуального законодавства.
V. Рух справи в суді касаційної інстанції
12. 06 січня 2026 року представник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.
13. Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
14. 02 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
15. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року повернуто без розгляду відзив ТОВ «Реван» на касаційну скаргу ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду.
16. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
VІ. Позиція Верховного Суду
17. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 4), Верховний Суд зазначає таке.
18. У цій справі підлягає перевірці обґрунтованість закриття провадження у справі та застосування положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.
19. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України).
20. Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
21. Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
22. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини.
23. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
24. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
25. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
26. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
27. У частині першій статті 19 ЦПК визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21).
29. Разом з тим, у статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
30. Відповідно до пунктів 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами-підприємцями.
31. Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
32. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Господарським кодексом України (далі - ГК), іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16).
33. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
34. За змістом статті 42 Конституції України та статті 50 ЦК кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
35. Відповідно до статті 42 ГК (тут і надалі - в редакції, чинній на час звернення до суду) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
36. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК).
37. Згідно із частиною першою статті 128 ГК громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
38. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК, з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК).
39. Отже, однією з ознак господарського договору, що дає змогу відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, тому і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
40. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16).
41. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
42. У цій справі позивачі як фізичні особи без статусу суб'єктів господарювання звернулися до суду за захистом свого права власності, порушеного, на їх думку, відповідачами (див. пункти 6-7).
43. Позивачі посилалися на те, що вони, а також відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 як фізичні особи є співвласниками нежитлового приміщення торгового комплексу з продажу продовольчих та будівельно-оздоблювальних матеріалів (див. пункти 6-7).
44. Проте відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 без відома позивачів незаконно уклали з ТОВ «Реван» договори оренди нежитлового приміщення, чим порушили їх право власності на ці приміщення (див. пункти 6-7).
45. У зв'язку з викладеним, позивачі просили визнати недійсними договори оренди, виселити ТОВ «Реван» з нежитлового приміщення, відшкодувати їм майнову та моральну шкоду (див. пункт 7).
46. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, закрив провадження у цивільній справі, виходячи з того, що позовну заяву не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки предметом цього спору є договори оренди нежитлового приміщення, укладені між юридичною особою (ТОВ «Реван») і ФОП ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), тобто між суб'єктами господарювання в ході проведення ними господарської діяльності (див. пункт 9).
47. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу та не врахував доводи позивачів щодо захисту ними як фізичними особами свого права власності на нежитлове приміщення, порушеного внаслідок укладення відповідачами договорів оренди цих приміщень, стороною яких позивачі не є.
48. Внаслідок цього суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.
49. Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, такі обставини, від яких залежить визначення судової юрисдикції, залишив поза увагою.
50. З огляду на викладене ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та постанову апеляційного суду слід скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
VІІ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
52. Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд скасовує оскаржувані судові рішення. Справу направляє до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
53. Враховуючи, що Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до статті 141 ЦПК розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Окунєв Ігор Сергійович, задовольнити.
2. Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
3. З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції ухвала Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко